Ухвала

від 12.07.2023 по справі 569/6603/20

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/6603/20

1-кп/569/276/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року м. Рівне

Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12018180010003643 від 18.06.2018 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , з вищою освітою, не одруженого, працюючого директором ТОВ «Нордхіл», раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 , представника потерпілого - ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ :

На підставі рішення Рівненської міської ради від 27.11.2014 №4657 «Про припинення права оренди» припинено ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» право оренди земельної ділянки площею 11,3834 га на АДРЕСА_3 , розірвано договір оренди землі від 26.12.2006 укладений між Рівненською міською радою та ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод», зараховано вищевказану земельну ділянку до земель запасу промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення Рівненської міської ради.

ОСОБА_3 , починаючи з кінця березня 2016 року, більш точного часу встановити в ході досудового розслідування не представилось можливим, в порушення вимог ст.ст. 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, діючи умисно, будучи обізнаним про припинення ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» права оренди земельної ділянки площею 11,3834 га на АДРЕСА_3 , достовірно знаючи про відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки, за відсутності будь-якого правочину щодо неї, а також без державної реєстрації цих прав, за допомогою залучених невстановлених під час досудового розслідування осіб, які не були обізнані з його злочинними намірами, самовільно зайняв частину земельної ділянки площею 1,5171 га, яка знаходиться по АДРЕСА_3 з кадастровим номером 5610100000:01:037:0080, шляхом облаштування на ній вольєрів для собак.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3 , в період з червня 2016 року по березень 2020 року, вчинив дії по фактичному незаконному використанню самовільно зайнятої земельної ділянки по АДРЕСА_3 з кадастровим номером 5610100000:01:037:0080 у своїх власних потребах, що виразилося у поміщенні собак у вольєри та їх утримання на прилеглій до вольєрів території.

Внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 1,5171 га, яка знаходиться по АДРЕСА_3 з кадастровим номером 5610100000:01:037:0080 ОСОБА_3 завдав значної шкоди власнику земельної ділянки - Рівненській міській раді на загальну суму 126 321,30 грн., що більше ніж у сто разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян..

Крім того, 20 жовтня 2016 року Рівненським міським судом Рівненської області винесено рішення про зобов`язання ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 шляхом знесення розплідника собак.

Дане рішення Рівненського міського суду Рівненської області набрало законної сили 18 січня 2018 року, згідно постанови Апеляційного суду Рівненської області.

В подальшому, всупереч положенням ст. ст. 129, 129-1 Конституції України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_3 , усвідомлюючи обов`язковість виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня 2016 року, діючи умисно, з метою невиконання рішення суду, маючи реальну можливість його виконати, не вжив передбачених законом та рішенням суду заходів, необхідних для його виконання, а саме не звільнив самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 шляхом знесення розплідника собак та після набрання рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20.10.2016 законної сили вчинив фактичне незаконне використання вказаної земельної ділянки у своїх власних потребах шляхом організації діяльності по утриманню собак.

Своїми діями, які виразились в самовільному зайнятті земельної ділянки та своїми умисними діями, які виразилися у невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 подали клопотання про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України, у зв"язку із закінченням строків давності, оскільки обвинувачений не ухилявся, нових злочинів не вчиняв, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, і з моменту інкримінованих злочинів пройшло понад п`ять років. Одночасно ОСОБА_3 зазначив, що своєї вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнає, підстави і наслідки звільнення йоговід кримінальної відповідальності зрозумілі.

Прокурор просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання за безпідставністю.

Представник потерпілого просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки вважає, що в даному випадку є продовжений злочин і строки давності не закінчились.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши обвинувальний акт, надані прокурором матеріали провадження та надані стороною захисту матеріали, приходить до наступного висновку.

Відповідно до обвинувального акту від 27.04.2020, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України.

Як вбачається з витягу №12018180010003643 від 18.06.2018 були внесені відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України.

28.04.2020 обвинувальний акт по даному кримінальному провадженні разом із реєстром матеріалів досудового розслідування направлений до Рівненського міського суду для розгляду по суті.

Статтею 49 КК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки давності, і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК і роз`яснень, які містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» за вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Водночас згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, є матеріальним, тому факт настання суспільно небезпечних наслідків констатований органом досудового розслідування, зокрема в змісті обвинувального акту від 27.04.2020 зазначено час самовільного зайняття земельної ділянки «в період часу з червня 2016 року по березень 2020 року».

Саме виходячи із вказаного періоду часу представником Рівненської міської ради, яка визнана потерпілою по даному кримінальному провадженню, в змісті поданого 21.09.2020 року суду цивільного позову (з урахуванням уточнення позовних вимог згідно заяви, поданої суду 25.11.20202 року) проведено розрахунок так званої шкоди внаслідок «самовільного захоплення» та нецільового використання ОСОБА_3 земельної ділянки 56101000000:01:037:0080 у розмірі 126 321,30 грн.

Таким чином, зі змісту заявленого по справі цивільного позову вбачається, що значна шкода власнику земельної ділянки була спричинена не одномоментно, а протягом визначеного у обвинувальному акті проміжку часу.

Однак, приймаючи до уваги, що в змісті обвинувального акту сторона обвинувачення констатувала строк вчинення ОСОБА_3 вказаних кримінальних правопорушень в період часу з червня 2016 року по березень 2020 року, відсутні підстави стверджувати, що з березня 2020 року по червень 2023 року мало місце переривання перебігу строку давності правопорушення, передбаченого ст.197-1 КК України.

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Тобто зі змісту вказаних норм закону убачається, що факт вчинення особою злочину може бути встановлений лише обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень частин 1 та 3 ст. 49 КК України, суд виходить з того, що факт вчинення особою нового злочину під час перебігу строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом, не можна вважати підставою для переривання перебігу давності строків, передбачених ст. 49 КК України.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язковим для суду, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК України.

ОСОБА_3 згідно обвинувального акту від 27.04.2020 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України. На даний час відсутній обвинувальний вирок який набрав законної сили відносно ОСОБА_3 , строк давності у даному кримінальному провадженні не переривався.

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України є формальним, об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання), тому з цього моменту злочин визнається закінченим.

Так, приймаючи до уваги дату набуття законної сили рішенням суду - 18 січня 2018 року, п`ятирічний строк давності притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК України завершився 19 січня 2023 року, підстави для переривання чи зупинення перебігу даного строку - відсутні, оскільки хронологія інкримінованих йому дій полягає у ніби-то самовільному зайнятті земельної ділянки, і як наслідком - прийняття судом рішення про її звільнення у спосіб знесення розплідника собак, тобто діяння, які кваліфіковані як вчинення ним ст.197-1 КК України передують діянням, які кваліфіковані як вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Як зазначено в постанові ККС ВС, особою, яка вчинила злочин вперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів, які утворюють сукупність, не перешкоджає застосуванню ст. 47 КК України лише за умови, що вони не становлять реальної сукупності.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні двох злочинів.

Відповідно до положень ст. 33 КК України, якщо особа вчинила два або більше передбачених різними статтями цього Кодексу злочинів, за жоден з яких її не було засуджено, вчинене визнається сукупністю злочинів.

Сукупність злочинів може бути ідеальною та реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа однією дією вчиняє одночасно два або більше злочинів, відповідальність за які передбачено різними статтями КК України. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно; г) наявність усіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК України. Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК України.

Суд, дійшов висновку про наявність в інкримінованих особі діяннях ознак саме ідеальної сукупності злочинів, та про можливість звільнення обвинуваченого у зв"язку із закінченням строків давності.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а стороною обвинувачення було інкриміновано вчинення протиправного діяння у кінця березня 2016 року (більш точного часу встановити в ході досудового розслідування не представилось можливим), суд прийшов до висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв"язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання й, у випадку встановлення передбачених ст. 49 КК підстав та відсутності заперечень з боку обвинуваченого закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності.

Згідно ст. 12 КК України, інкриміноване ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 197-1 КК України, відноситься до проступків, кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 382 КК України до категорії нетяжких злочинів.

За таких підстав, клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв"язку із закінченням строків давності підлягає до задоволенні, а цивільний позов Рівненської міської ради підлягає залишенню без розгляду

На підставі викладеного, керуючись ст. 49 КК України, ст. ст. 284-288 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити.

Звільнити ОСОБА_3 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження - закрити.

Цивільний позов Рівненської міської ради залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня оголошення до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд .

Ухвала суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала, яка набрала законної сили, обов`язкова для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Копію ухвали негайно після її проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.

Суддя -