Рішення

від 29.05.2023 по справі 752/10207/19

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/10207/19

Провадження № 2/752/2236/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 травня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Палєщук А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

21.05.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним до ПАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ВГО «Фінансова грамота України».

В обґрунтування заявлених вимог позивачкою зазначено, що 24.12.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та нею укладено кредитний договір № МL-004/482/2007, за яким отримала кредит на споживчі цілі, тому до договору застосовуються положення законодавства про захист прав споживачів. Вважаючи, кредитний договір таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсними окремих положень кредитного договору. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.07.2016 року, описку у якому виправлено ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.07.2016 року, позов задоволено, визнано недійсними: пункт 4.1.1 частини № 2 кредитного договору № МL-004 /482/2007 від 24.12.2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , щодо сплати позичальником пені у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами за кожний день прострочки; пункт 4.1.2 частини № 2 вказаного кредитного договору щодо додаткової сплати позичальником на користь банку штрафу у розмірі 0,01% від суми прострочених понад 15 календарних днів боргових зобов`язань, але не менше 25 грн.; пункт 4.1.3 частини № 2 цього ж кредитного договору щодо додаткової сплати позичальником на користь банку штрафу у розмірі 0,02% від суми прострочених понад 30 календарних днів боргових зобов`язань, але не менше 50 грн. Суд мотивував своє рішення тим, що порядок розрахунку санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, закріплений у вказаних пунктах кредитного договору, передбачає можливість нарахування непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов`язань у порівнянні з розміром основного боргу, тому не відповідає засадам добросовісності та розумності і є несправедливим, що відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання цих пунктів недійсними. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.09.2016 року апеляційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на його законність і обґрунтованість; судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права та надано належну оцінку зібраним у справі доказам. Верховним Судом 15.03.2018 року прийнято постанову, якою рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05.07.2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22.09.2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним окремих положень кредитного договору відмовлено. Разом з тим судом касаційної інстанції встановлено, що: суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали несправедливими оспорювані пункти кредитного договору з посиланням на те, що вони встановлюють вимогу зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором та правильно застосували до спірних правовідносин ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором; з огляду на приписи ч. 3 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту; посилання заявника на відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів договору у зв`язку з тим, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов і позивач, підписавши кредитний договір, погодила розмір неустойки, є необґрунтованими, оскільки свобода договору, право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, а також право суду зменшити розмір неустойки не звільняє банк від обов`язку укладати правочин відповідно до вимог актів цивільного законодавства, в тому числі, з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів; посилання заявника на те, що неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання, а не компенсацією заподіяних кредитору у зв`язку з невиконанням зобов`язання збитків, тому ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню, є безпідставним та свідчить про довільне тлумачення банком вказаної норми закону. Так, на думку позивачки, при укладенні та виконанні кредитного договору, до змісту якого банком заздалегідь свідомо включено умови, які визнано несправедливими в судовому порядку, що, в свою чергу, є прямим порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, банком використано відносно неї нечесну підприємницьку практику, що є підставою для недійсності кредитного договору відповідно до вимог ст. ст. 203, 215, 627 ЦК України та ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Просила визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № ML-004/482/2007 укладений 24.12.2007 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк».

05.08.2019 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

19.02.2020 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.06.2020 року позовні вимоги задоволено (а.с. 77).

07.12.2021 третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (правонаступник АТ «ОТП Банк») звернулася до суду з заявою про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення від 03.06.2020 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2022 року вказане заочне рішення скасовано, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 196).

Представник відповідача АТ «ОТП Банк» - адвокат Т.М. Череда подав до суду клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні сторони відсутні.

Відповідач ПАТ «ОТП Банк» подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності її представника.

Треті особи ОСОБА_3 та ВГО «Фінансова грамота України», будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися повторно, з будь-якими клопотаннями до суду не зверталися.

Враховуючи обставини справи, достатність часу для реалізації сторонами прав на захист, наявність письмових заперечень представника відповідача та третьої особи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МL-004/482/2007, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000 доларів США на споживчі цілі, дата остаточного повернення кредиту - 24 грудня 2017 року та зі сплатою 13,99 % річних (а.с. 28-32).

Вважаючи, що кредитний договір є таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсними окремих положень кредитного договору.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.07.2016 року у справі № 752/18046/14-ц, описку у якому виправлено ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.07.2016 року і яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.09.2016 року, позов задоволено.

Верховним Судом 15.03.2018 року прийнято постанову, якою рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05.07.2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22.09.2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним окремих положень кредитного договору відмовлено.

Касаційний суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали несправедливими оспорювані пункти кредитного договору з посиланням на те, що вони встановлюють вимогу зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором та правильно застосували до спірних правовідносин статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте законодавством України встановлено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), та наслідки спливу такого строку.

Судами встановлено, що кредитний договір, який містить оспорювані пункти про стягнення пені та штрафів, підписано ОСОБА_1 24 грудня 2007 року, цього ж дня позичальником отримано примірник договору.

Тобто зі змістом оспорюваних пунктів договору, які встановлюють відповідальність позичальника за несвоєчасне виконання зобов`язань, ОСОБА_1 ознайомилася в день підписання договору і, відповідно, в цей день могла довідатися про порушення свого права; отже перебіг строку, у межах якого позивач могла звернутися до суду з вказаним позовом, почався з 24 грудня 2007 року і закінчився 24 грудня 2010 року.

Позов про визнання недійсними вказаних пунктів кредитного договору ОСОБА_1 подала до суду 23 жовтня 2014 року, тобто після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

За таких обставин касаційний суд відмовляє у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі (а.с. 33-37).

Звертаючись до суду з заявою про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03.06.2020 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вказує на те, що позивачем здійснюється зловживання процесуальними правами, зокрема ОСОБА_1 подано кілька позовів до одного й того самого відповідача з тим же предметом та з тих самих підстав.

Так, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року у справі № 755/22438/14-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 01.04.2015 року і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсним відмовлено.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 8 листопада 2017 року у справі № 752/16634/17 року, яке залишено без змін Апеляційним судом м. Києва від 01.03.2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 267 ЦК України встановлює, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

30 січня 2023 року представник банку подав заяву про застосування строку позовної давності. Вказав на те, що кредитний договір укладено 24.12.2007 року, а позов про захист прав споживача ОСОБА_1 подала до суду 21 травня 2019 року, тобто після спливу позовної давності.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з твердженням представника АТ «ОТП Банк» про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" допущено саме в момент укладення кредитного договору 24.12.2007 р.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №904/3405/19 зроблено висновки, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Водночас саме на позивача покладений обов`язок доведення тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При цьому, закон не встановлює порядку за яким суд визнає підстави пропуску позовної давності поважними, зокрема, не вимагає подання окремого письмового клопотання з відповідним проханням про поновлення пропущеного строку, а лише встановлює необхідність належного обґрунтування обставин, які б підтверджували існування об`єктивних непереборних труднощів для своєчасного звернення до суду.

З урахуванням вказаного, обставин спірних правовідносин, наданих до суду доказів, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду позивачем пропущений, підстави для визнання поважними причин пропуску встановленого законом строку відсутні, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ЦК України ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273, 280-289 ЦПК України суд, -

вирішив:

у задовленні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про визнання кредитного договору недійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Г. Плахотнюк