Постанова

від 17.07.2023 по справі 490/3460/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.07.23

22-ц/812/650/23

Справа №490/3460/21

Провадження № 22-ц/812/650/23

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 липня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Соколової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану адвокатом

Сафроновим Юрієм Івановичем

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шолох Л.М., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» про скасування наказу та поновлення на роботі

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» (далі - КПММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5») про скасування наказу та поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що починаючи з 24 грудня 2001 року він працює на посаді сторожа сімейної амбулаторії за адресою АДРЕСА_1 . В різні часи зазначена амбулаторія відносилася як до міської лікарні №1, так і до міської поліклініки №5, а станом на 24 листопада 2017 року називалася сімейною амбулаторією №1 комунального закладу «Миколаївської міської ради - Центр первинної медико-санітарної допомоги №5», тобто, була і є відокремленим структурним підрозділом цього центру.

Наказом головного лікаря комунального закладу «Миколаївської міської ради - Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» №203-к від 13 червня 2018 року виведено з 15 серпня 2018 року зі штатного розпису КЗ ММР «ЦПМСД №5» посади сторожа сімейної амбулаторії сімейного типу №1 - усі 3 штатні одиниці, сторожа центру - 1 штатну одиницю та інші посади, які не стосуються роботи сторожів. Тобто, згідно вказаного наказу скорочувалися усі три посади сторожів амбулаторії сімейного типу №1 та одна посада сторожа центру серед 4-х наявних.

Наказом від 20 серпня 2018 року №287-к «Про звільнення з роботи» позивача було звільнено з 20 серпня 2018 року як сторожа амбулаторії сімейного типу №1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України) та зобов`язано виплатити компенсацію за 19 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

Не погоджуючись із вказаним звільненням позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом про скасування вищезазначеного наказу про його звільнення з основного місця роботи на посаді сторожа, поновлення на зазначеній посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року по справі №490/7708/18 позивачу було відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, рішення суду базувалося на тому, що інші сторожі також мають переваги в залишенні на роботі, а вакантних посад, які б йому могли запропонувати при скороченні не було.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року, рішення суду першої інстанції скасовано наказ головного лікаря комунального закладу «Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» від 20 серпня 2018 року №287-к, яким ОСОБА_1 було звільнено з 20 серпня 2018 року як сторожа амбулаторії сімейного типу №1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України).

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року позивача поновлено також на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» з 20 серпня 2018 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Одразу після поновлення позивача на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, його було ознайомлено із новим наказом від 27 травня 2020 року за №160-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 », яким його за два місяці попередили про зміну істотних умов праці (графіку робочого часу).

В свою чергу він не погодився зі зміною істотних умов праці, надавши про це відповідачу письмову заяву. При цьому в даній заяві він вимагав від відповідача виконати вимоги ст. 42 КЗпП України, постанови Миколаївського апеляційного суду та Верховного суду по справі №490/7708/18, залишивши його на посаді сторожа Центру. Відповідач письмово відмовив у задоволенні цієї вимоги, зазначивши, що його рішенням суду поновлено саме на посаду сторожа сімейної амбулаторії №1, при цьому інших вільних вакансій немає, щоб залишити позивача на роботі.

Наказом головного лікаря за №311-К від 17 вересня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади з 17 вересня 2020 року за п.6 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із неможливістю збереження попередніх умов праці і відмовою від запропонованих змін істотних умов праці (ч.4 ст.32 КЗпП України). Також в наказі відповідач послався на ту обставину, що ОСОБА_1 не вийшов на роботу за зміненим робочим графіком, чим підтвердив свою незгоду зі зміненими істотних умов праці.

Позивач, вважає наказ від 27 травня 2020 року за №159-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 » та №311-К від 17 вересня 2020 року «Про припинення (звільнення) трудового договору з ОСОБА_1 протиправними, що зумовлює їх скасування.

Вказує, що відповідно до пунктів 13, 14 рішення Миколаївської міської ради від 18 травня 2018 року № 37/2 «Про припинення діяльності комунальних закладів ММР «Центр первинної медико- санітарної допомоги» у результаті реорганізації шляхом перетворення у комунальні некомерційні підприємства» припинено діяльність КЗ ММР «ЦПМСД № 5» шляхом перетворення у КНП ММР «ЦПМСД № 5» та створено комісію з реорганізації. КНП ММР ЦПМСД № 5» є правонаступником КЗ ММР «ЦПМСД № 5», до якого переходять усе майно, усі права та обов`язки.

Як вже зазначалося вище наказом КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 13 червня 2018 року № 203-к у зв`язку з раціоналізацією штатної структури закладу за результатами господарської діяльності, відповідно до рішення комісії з реорганізації КЗ ММР «ЦПМСД № 5» (протокол від 13 червня 2018 року № 1) виведено з 15 серпня 2018 року зі штатного розпису КЗ ММР ЦПМСД № 5» такі посади: сторож амбулаторії сімейного типу № 1 - три штатні одиниці; -сторож Центру - одна штатна одиниця, реєстратор медичний рентгенівського архіву рентгенологічного кабінету - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 4 - одна штатна одиниця, сестра медична амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна одиниця.

Тобто, в 2018 році у відповідача сталася реорганізація, під час якої було скорочено штат працівників, в т.ч. посаду позивача. Саме такі обставини встановили суди під час розгляду справи №490/7708/18.

На думку позивача відповідач не мав права звільняти його у зв`язку із зміною істотних умов праці, а повинен був завершити процедуру скорочення штату та звільнити позивача у зв`язку із цим.

Вказує, що оскільки у відповідача відбулася зміна в організації виробництва та праці, яка потребує скорочення штату. Роботодавець (відповідач) на виконання вищезазначених рішень судів повинен надати позивачу переважне право на роботу сторожем серед трьох наявних вакансій сторожів центру КНП ММР «ЦПМСД № 5», звільнивши за скороченням штату іншого сторожа центру, який не має переваг за ст.42 КЗпП.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив поновити строк на звернення до суду із цим позовом; скасувати наказ в.о. головного лікаря КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» від 26 травня 2020 року № 160-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 »; скасувати наказ в.о. головного лікаря КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» від 17 вересня 2020 року № 311-к «Про припинення (звільнення) трудового договору з ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з 17 вересня 2019 року як сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України; поновити позивача ОСОБА_1 на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» починаючи з 17 вересня 2020 року; стягнути з КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 17 вересня 2020 року і до дня поновлення позивача на посаді.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП ММР«Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» про скасування наказів 26 травня 2020 року № 159-к та від 17 вересня 2020 року № 311-к, поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Так, судом першої інстанції встановлено, що зміна істотних умов праці позивача відбулася у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, яке полягало у встановленні сигналізації в амбулаторії сімейного типу № 1, яка є підрозділом КНП ММР «УПМСД № 5».

Ця обставина підтверджується наявними у справі копіями договорів від 15 листопада 2018 року, від 28 січня 2019 року, від 15 січня 2020 року, від 19 січня 2021 року, предметом яких є установка охоронної сигналізації та надання послуг з централізованої охорони майна в сімейній амбулаторії № 1.

Наявними у справі доказами підтверджується, що про зміну істотних умов праці позивача було повідомлено 26 травня 2020 року, про що свідчить його підпис у відповідному повідомленні. Надалі 14 вересня 2020 року позивачу повторно повідомлено про зміну істотних умов та роз`яснено про наслідки його незгоди із такими змінами. Ці обставини позивачем під час розгляду справи не заперечувалися.

Позивач 11 вересня 2020 року подав директору КНП ММР «УПМСД № 5» Юрчуку М.М. заяву про те, що він не згоден із змінами умов праці, та просить залишити його на роботі на посаді сторожа Центру.

Свою незгоду із змінами режиму його роботи позивач неодноразово висловлював і під час розгляду справи.

Після закінчення двомісячного строку (з 27 липня 2020 року) та виходу з відпустки (11 вересня 2020 року), позивач на роботу за новим графіком не вийшов, протягом періоду часу з 11 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. обов`язки сторожа сімейної амбулаторії № 1 не виконував.

Під час розгляду справи позивач зазначив, що виходив на роботу за старим графіком роботи доба/через добу, до роботи за новим графіком не став, оскільки був з ним не згоден, про що ним подано відповідну заяву відповідачу від 11 вересня 2020 року.

Відповідач з огляду на таку незгоду наполягав на припиненні трудового договору, укладеного з ним.

Щодо прохання про залишення позивача на посаді сторожа Центру, то матеріали справи не містять доказів того, що позивач обіймав таку посаду (його поновлено на посаді сторожа сімейної амбулаторії № 1, що є структурним підрозділом Центру первинної медико санітарної допомоги № 5).

З огляду на таке, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно визначив підставою для звільнення позивача за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, а питання щодо не розгляду заяви про переведення на іншу посаду у порядку статті 42 КЗпП України, чи визнання бездіяльності щодо не розгляду цієї заяви, не є предметом спору у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позову судом першої інстанції встановлено, що позивач не погодився із зміною його графіка роботи, а відповідач з огляду на таку незгоду наполягав на припиненні трудового договору, укладеного з ним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сафронова Ю.І. оскаржив його до апеляційної інстанції та посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, та не ґрунтуються на доказах, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Так, зазначав, що помилковість висновку суду першої інстанції про те, що введення до штату відповідача посади сторожа сімейної амбулаторії в амбулаторії сімейного типу № 1 та поновлення на ній позивача (після звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України) певною мірою кореспондується із обов`язком роботодавця дотриматися вимог статті 42 КЗпП України та наявності у позивача переважного права на залишенні на роботі, на яке звернули увагу суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі №490/7708/18.

Як видно з матеріалів справи, жодною порівняльною аналізу відповідач не проводив між сторожами, попри те, що мала місце зміна в організації умов виробництва і праці, яка вимагала скорочення штату працівників та існували вищезазначені рішення судів. Отже відповідач навіть не намагався виконати вимоги ст. 42 КЗпП України.

Щодо змін в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці вказують, що погоджуються із висновком суду про те, що поновивши 20 травня 2020 року позивача на роботі, роботодавець не обмежений у праві вибору підстав для звільнення працівника (за наявності для цього визначених законодавством підстав) лише статтею 40 КЗпП України та відповідно дотримання вимог статті 42 КЗпП України.

Проте судом не враховано, що такі підстави для звільнення за ст.40 або за ст.36 КЗпП повинні між собою відрізнятися, як мінімум.

Суди встановили ту обставину, що внаслідок реорганізації у зв`язку із змінами і організації виробництва і праці, які полягали у встановленні охоронної сигналізації у сімейній амбулаторії №1 у відповідача відбулося скорочення посади позивача, проте звільнення визнано незаконним через те, що відповідач не врахував переважного права позивача на залишення на роботі.

Тобто і сам позивач під час розгляду справи №490/7708/18 наполягав і суди усіх інстанцій з ним погодилися в тому, що через встановлення охоронної сигналізації у сімейній амбулаторії №1 йому сторожі взагалі не потрібні. Доказом є цьому і ті обставини, що інших двох сторожів, які разом з позивачем працювали звільнили через таке скорочення і будь-яких змін в умовах праці не пропонували.

Більше того, поки ОСОБА_1 судився першого разу за відновлення своїх трудових прав з 2018 по 2020 рік, коли у відповідача вже стояла охоронна сигналізація, він не вводив до штатного розпису посад сторожів, і після спірного звільнення позивача в 2021 році та до сьогодні також жодних сторожів не має і навіть посади такої в штатному розписі. Вказані обставини підтверджуються штатними розписами доданими відповідачем до відзиву.

Отже, якщо реорганізація відповідача та встановлення охоронної сигналізації не потребують посади сторожа, яка в зв`язку із цим була скорочена наказом №203, про яку зміну істотних умов праці йдеться. Відбулася зміна в організації виробництва та праці, яка потребує скорочення штату. Роботодавець (відповідач) на виконання вищезазначених рішень судів повинен був надати позивачу переважне право на роботу сторожем серед трьох наявних вакансій сторожів центру КЗ ММР «ЦПМСД № 5», звільнивши за скороченням штату іншого сторожа центру, який не має переваг за ст.42 КЗпП.

Звертають увагу, що наказом КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 13 червня 2018 року № 203-к зі штатного розпису КЗ ММР «ЦПМСД № 5» виведено у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці усі три штатні одиниці сторожу амбулаторії сімейного типу № 1 з 15 серпня 2018 року. Тобто це є черговим доказом, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва та праці, які вимагали скорочення посади сторожів амбулаторії сімейного типу№1.

Отже, незважаючи на те, що однією з підстав позову було те, що охоронна сигналізація встановлена у сімейній амбулаторії №1 взагалі не потребує наявності сторожів, що зумовлювало відсутність у відповідача правових підстав для зміни умов праці, суд проігнорував зазначені аргументи позивача та взагалі ніяк їх не спростував. Визнавши натомість звільнення позивача правомірним.

У відзиві відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засідання позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили про її задоволення.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнала, просили залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та давши їм оцінку, суд першої інстанції дійшовзаконного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 24 грудня 2001 року до 17 вересня 2020 року працював на посаді «вартівника», а надалі посаду перейменовано на «сторожа» амбулаторії сімейного типу № 1 КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» ( до реорганізації комунальний заклад Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5»).

Відповідно до пунктів 13, 14 рішення Миколаївської міської ради від 18 травня 2018 року № 37/2 «Про припинення діяльності комунальних закладів ММР «Центр первинної медико- санітарної допомоги» у результаті реорганізації шляхом перетворення у комунальні некомерційні підприємства» припинено діяльність КЗ ММР «ЦПМСД № 5» шляхом перетворення у КНП ММР «ЦПМСД № 5» та створено комісію з реорганізації. КНП ММР ЦПМСД № 5» є правонаступником КЗ ММР «ЦПМСД № 5», до якого переходять усе майно, усі права та обов`язки.

Наказом КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 13 червня 2018 року № 203-к у зв`язку з раціоналізацією штатної структури закладу за результатами господарської діяльності, відповідно до рішення комісії з реорганізації КЗ ММР «ЦПМСД № 5» (протокол від 13 червня 2018 року № 1) виведено з 15 серпня 2018 року зі штатного розпису КЗ ММР ЦПМСД № 5» такі посади: сторож амбулаторії сімейного типу № 1 - три штатні одиниці; -сторож Центру - одна штатна одиниця, реєстратор медичний рентгенівського архіву рентгенологічного кабінету - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 4 - одна штатна одиниця, сестра медична амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна синиця.

Тобто, в 2018 році у відповідача сталася реорганізація, під час якої було скорочено штат працівників, в т.ч. посаду позивача.

Наказом від 20 серпня 2018 року №287-к позивача було звільнено з 20 серпня 2018 року як сторожа амбулаторії сімейного типу №1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року по справі №490/7708/18 позивачу було відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, рішення суду базувалося на тому, що інші сторожі також мають переваги в залишенні на роботі, а вакантних посад, які б йому могли запропонувати при скороченні не було.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року, рішення суду першої інстанції скасовано наказ головного лікаря комунального закладу «Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» від 20 серпня 2018 року №287-к, яким ОСОБА_1 було звільнено з 20 серпня 2018 рок як сторожа амбулаторії сімейного типу №1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України).

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року позивача поновлено також на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» з 20 серпня 2018 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наказом №142-к від 19 травня 2020 року було введено з 20 травня 2020 року до штатного розпису КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» посаду «сторож» в амбулаторії сімейного типу № 1, з посадовим окладом 4723 грн 00 коп., кількість штатних одиниць - 1( т.1 а.с. 97, 99-100,101-103,104- 106).

Надалі наказом головного лікаря КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 20 травня 2020 року № 143-к позивача поновлено на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 з 20 серпня 2018 року ( т.1 а.с.98).

Наказом головного лікаря КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» №132-л від 20 травня 2020 року «Про зміну в організації виробництва і праці» у зв`язку з реорганізацією підприємства, а саме перетворення комунального закладу у комунальне підприємство виникла та необхідністю оптимізації видатків. З метою скорочення видатків у 2018 році було прийнято рішення про встановлення охоронної сигналізації в амбулаторії сімейного типу № 1 та зважаючи на те, що цілодобові зміни сторожа об`єкту в амбулаторії сімейного типу № 1 не потрібні, з 27 липня 2020 року запроваджено для сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 п`ятиденний режим роботи із застосування обліку використання робочого часу в порядку і на умовах визначених правилами внутрішнього розпорядку ( т.1 а.с.119).

20 травня 2020 року директор КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги №5» звернувся до профспілкового комітету закладу про погодження чи непогодження змін істотних умов праці сторожа сімейної амбулаторії №1( т.1 а.с.120).

Наказом головного лікаря КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги №5» від 26 травня 2020 року № 159-к змінено істотні умови праці ОСОБА_1 : переведено його на такий режим роботи: початок робочого дня - 11 год. 00 хв.; обідня перерва з 15 год. 00 до 15 год. 30 хв.; закінчення робочого дня - 19 год. 30 хв. З цим наказом позивач був ознайомлений 26 травня 2020 року. Така зміна істотних умові праці позивача погоджено профспілковим комітетом КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» ( т.1 а.с.122,123-124,125).

26 травня 2020 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про зміну істотних умов праці та встановлення йому п`ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями субота і неділя (початок робочого дня - 11 год. 00 хв.; обідня перерва з 15 год. 00 до 15 год. 30 хв.; закінчення робочого дня - 19 год. 30 хв.)( т.1 а.с.126).

З 24 липня до 16 серпня 2020 року та з 17 серпня до 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці. Перший робочий день - 11 вересня 2020 року( т.1 а.с.127,128).

У своїй заяві від 11 вересня 2020 року на адресу директора КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» Джигота В.В. повідомив, що із змінами істотних умов праці не погоджується, керуючись постановою Верховного Суду у справі №490/7708/18 та статтею 42 КЗпП України, просив залишити його на роботі на посаді сторожа Центру ( т.1 а.с.129).

З графіком виходу на роботу у вересні 2020 року позивач ознайомлюватися відмовився, підпис про ознайомлення не поставив, що підтверджується актом КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 11 вересня 2020 року (про такий графік позивач був повідомлений ще 26 травня 2020 року)( т.1 а.с.130,131).

Починаючи з 11 вересня 2020 року позивач до виконання своїх обов`язків сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, за новим графіком з початком робочого дня об 11 год. 00 хв. не приступив. Зазначене підтверджується актом КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 14 вересня 2020 року( т.1 а.с.132).

Цього ж дня, 14 вересня 2020 року, позивачу під підпис вручено листа із роз`ясненнями щодо наслідків відмови від продовження роботи за новим графіком ( т.1 а.с.133).

Наказом від 14 вересня 2020 року № 153/1-Л створено комісію з проведення службового розслідування та надання висновку щодо можливості залишення сторожа сімейної амбулаторії сімейного типу № 1 ОСОБА_1 ( т.1 а.с.134).

Актом КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 16 вересня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 на роботу за новим графіком з початком робочого дня об 11 год. 00 хв. не з`явився( т.1 а.с.135).

Наказом КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 17 вересня 2020 року № 311-к припинено трудовий договір з сторожем амбулаторії сімейного типу № 1 ОСОБА_1 з 17 вересня 2020 року за пунктом 6 статті 36 КЗпП України у зв`язку із неможливістю збереження попередніх умов праці і відмовою від запропонованих змін істотних умов праці (частина четверта статті 32 КЗпП України)( т.1 а.с.138).

При вирішенні цього спору слід застосовувати такі норми матеріального права.

Згідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 43 Конституції Україникожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно дост.55 Конституції Україниправа та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч.1ст. 3 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України).

Згідностатті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2ст.2 КЗпП Українивстановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або фізичною особою.

У відповідності до ч.1ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Стаття 22 КЗпП Українизабороняє будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального чи майнового стану, расової та національної приналежності, статі, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, залежно від занять і місця проживання.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19

Згідно зістаттею 32 КЗпП Україниу зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен повідомлятись не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6статті 36 цього Кодексу.

Зміна істотних умов праці не порушує угоди сторін, досягнутої при укладенні трудового договору, адже угодою сторін визначаються місце роботи і трудова функція працівника. Це найважливіші умови трудового договору. Тому змінити їх без згоди сторін не можна, і це прямо закріплено в законі.

Трудовий договір також пов`язаний з іншими істотними умовами праці. Ці умови встановлюються по-різному. Одні з них (тривалість робочого часу, відпустки, пільги, тарифні ставки) встановлюються у централізованому порядку і доводяться до відома підприємства, другі (режим роботи, системи оплати праці, норми праці) встановлюються колективним договором, а якщо колективний договір на підприємстві не укладено, то власником чи уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, треті (кваліфікаційні розряди, конкретні розміри окладів, суміщення професій, неповний робочий час) встановлюються власником або уповноваженим ним органом за домовленістю з працівником. Змінюються ці умови також по-різному.

Проте закон не вимагає обов`язкового погодження таких змін з працівником. Необхідно лише аби власник підприємства чи уповноважений ним орган дотримувалися двох умов. По-перше, зміни істотних умов праці допускаються тільки внаслідок змін в організації виробництва і праці на конкретному підприємстві. По-друге, про наступні зміни працівник повинен бути попереджений власником підприємства чи уповноваженим ним органом не пізніше як за два місяці.

Припинення трудового договору за пунктом 6статті 36 КЗпП Українипри відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Отже, під змінами в організації виробництва і праці необхідно розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі та приватизації, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов тощо.

У разі, коли на підприємстві не відбулося змін в організації виробництва і праці, власник чи уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку змінити істотні умови праці працівників. Якщо ж це сталося, а працівники не погоджуються з такими змінами, власник зобов`язаний поновити працюючим попередні умови праці.

При зміні істотних умов праці роботодавець повинен дотримуватись певного встановленого порядку.

Правовим документом, яким повідомляється про таку зміну, є відповідний розпорядчий документ. У забезпеченні правильних дій щодо попередження є два моменти: строк та порядок повідомлення. Повідомленняце пропозиція (бажано письмова) працівникові продовжити роботу після того, як роботодавець із дотриманням установленого законодавством двомісячного строку змінить істотні умови праці. Працівник може прийняти цю пропозицію та продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці або ж відмовитись від неї. Двомісячний строк попередження передбачено для того, щоб працівник міг знайти собі іншу роботу, якщо його не влаштовує зміна істотних умов праці.

Згідно до частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

При цьому стаття 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо та через уповноваженого ним органу відповідно до статуту підприємства.

Проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника такого виробництва і суд не вправі обговорювати та вирішувати питання доцільності змін в організації виробництва і праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постановахВерховного Судувід20 березня 2019 року у справі № 317/4223/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі№ 756/10727/16 та від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц.

Разом зтим,у постановіВерховного Судувід 05серпня 2020року усправі№ 205/1312/17суд зазначив,що підзмінами організаціївиробництва іпраці слідрозуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних і соціальних показників, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

Відповідно до пунктів 13, 14 рішення Миколаївської міської ради від 18 травня 2018 року № 37/2 «Про припинення діяльності комунальних закладів ММР «Центр первинної медико- санітарної допомоги» у результаті реорганізації шляхом перетворення у комунальні некомерційні підприємства» припинено діяльність КЗ ММР «ЦПМСД № 5» шляхом перетворення у КНП ММР «ЦПМСД № 5» та створено комісію з реорганізації. КНП ММР ЦПМСД № 5» є правонаступником КЗ ММР «ЦПМСД № 5», до якого переходять усе майно, усі права та обов`язки.

Наказом КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 13 червня 2018 року № 203-к у зв`язку з раціоналізацією штатної структури закладу за результатами господарської діяльності, відповідно до рішення комісії з реорганізації КЗ ММР «ЦПМСД № 5» (протокол від 13 червня 2018 року № 1) виведено з 15 серпня 2018 року зі штатного розпису КЗ ММР ЦПМСД № 5» такі посади: сторож амбулаторії сімейного типу № 1 - три штатні одиниці; -сторож Центру - одна штатна одиниця, реєстратор медичний рентгенівського архіву рентгенологічного кабінету - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 4 - одна штатна одиниця, сестра медична амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна синиця.

З врахуваннямнаведеного судами першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі №490/4846/22 встановлено, що у відповідача у 2018 році відбулася реорганізація КЗ ММР «ЦПМСД № 5» шляхом перетворення його на КНП ММР «ЦПМСД № 5», який є його правонаступником. Ця обставина зумовила скорочення штату працівників.

ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, яка є структурним підрозділом КНП Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5»на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату).

Суди встановили обставину, що внаслідок реорганізації у зв`язку із змінами і організації виробництва і праці, які полягали у встановленні охоронної сигналізації у сімейній амбулаторії №1, у відповідача відбулося скорочення посади позивача, проте звільнення визнано незаконним через те, що відповідач не врахував переважного права позивача на залишення на роботі.

З врахуванням наведеного, судом першої інстанції встановлено та відповідачем доведено, що у КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» відбулися зміни в організації виробництва і праці.

Після поновлення судом ОСОБА_1 на роботі, керівництво КНП ММР «ЦПМСД № 5» ухвалило рішення про можливість залишенняйого напосаді сторожа.

Наказом №142-к від 19 травня 2020 року було введено з 20 травня 2020 року до штатного розпису КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» посаду «сторож» в амбулаторії сімейного типу № 1.

Надалі наказом головного лікаря КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 20 травня 2020 року № 143-к позивача поновлено на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 з 20 серпня 2018 року.

Введення до штату відповідача посади сторожа сімейної амбулаторії в амбулаторії сімейного типу № 1 та поновлення на ній позивача (після звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України) певною мірою кореспондується із обов`язком роботодавця дотриматися вимог статті 42 КЗпП України та наявності у позивача переважного права на залишенні на роботі, на яке звернули увагу суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі №490/7708/18.

Проте, поновивши 20 травня 2020 року позивача на роботі, роботодавець не обмежений у праві вибору підстав для звільнення працівника (за наявності для цього визначених законодавством підстав) лише статтею 40 КЗпП України та відповідно дотримання вимог статті 42 КЗпП України.

За такого, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про наявність у відповідача обов`язку у цьому випадку завершити процедуру скорочення штату працівників та звільнити позивача лише підставі статті 40 КЗпП України.

Наказом головного лікаря КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» №132-л від 20 травня 2020 року «Про зміну в організації виробництва і праці» у зв`язку із встановленням сигналізації в амбулаторії сімейного типу № 1 та зважаючи на те, що цілодобові зміни сторожа об`єкту в амбулаторії сімейного типу № 1 не потрібні, з 27 липня 2020 року запроваджено для сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 п`ятиденний режим роботи із застосування обліку використання робочого часу в порядку і на умовах визначених правилами внутрішнього розпорядку ( т.1 а.с.119).

Наказом головного лікаря КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги №5» від 26 травня 2020 року № 159-к змінено істотні умови праці ОСОБА_1 : переведено його на такий режим роботи: початок робочого дня - 11 год. 00 хв.; обідня перерва з 15 год. 00 до 15 год. 30 хв.; закінчення робочого дня - 19 год. 30 хв. З цим наказом позивач був ознайомлений 26 травня 2020 року. Така зміна істотних умові праці позивача погоджено профспілковим комітетом КНП ММР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги № 5» ( т.1 а.с.122,123-124,125).

Судом першої інстанції встановлено, що на посаді сторожа сімейної амбулаторії сімейного типу № 1 позивач працював за графіком доба через добу. Починаючи з 20 травня 2020 року посаду сторожа, на яку поновлено ОСОБА_1 , переведено на п`ятиденний робочий день із двома вихідними. Більш того, у зв`язку із встановлення охоронної сигналізації в сімейній амбулаторії № 1 у відповідача відпала необхідність у роботі сторожа за графіком доба через добу, а натомість сторож мав слідкувати за порядком у сімейній амбулаторії протягом робочого дня з 11 год. 00 до 19 год. 30 хв., так як лікарі амбулаторії працювали у дві зміни до 19.00 год.

За змістом пункту 3 статті 32 КЗпП України істотними умовами праці є система та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад.

Отже у даному випадку у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, яке полягало у встановленні сигналізації і амбулаторії сімейного типу № 1, яка є підрозділом КНП ММР «ЦПМСД № 5», відбулася зміна істотних умов праці ОСОБА_1 , а саме було змінено режим його роботи і ця обставина не заперечувалася і самим позивачем та його представником.

Вказане підтверджується наявними у справі копіями договорів від 15 листопада 2018 року, від 28 січня 2019 року, від 15 січня 2020 року, від 19 січня 2021 року, предметом яких є установка охоронної сигналізації та надання послуг з централізованої охорони майна в сімейній амбулаторії № 1.

Зважаючи на викладене, наявність змін в організації виробництва і праці в сімейній амбулаторії № 1 підтверджено належними та допустимими доказами.

Наказ відповідача від 20 травня 2020 року № 132-л «Про зміну в організації виробництва і праці» є чинним та підлягає виконанню. Правомірність цього наказу не є предметом спору і у цій справі.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку,з яким погоджується колегія суддів, що у цьому випадку мала місце зміна істотних умов праці позивача.

Пунктом 3 статті 32 КЗпП України визначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Наявними у справі доказами підтверджується, що про зміну істотних умов праці позивача було повідомлено 26 травня 2020 року, про що свідчить його підпис у відповідному повідомленні. Надалі 14 вересня 2020 року позивачу повторно повідомлено про зміну істотних умов та роз`яснено про наслідки його незгоди із такими змінами. Ці обставини позивачем під час розгляду справи не заперечувалися.

Отже відповідачем виконані вимоги передбачені ч.3 ст.32 КЗпП України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці.

Після закінчення двомісячного строку (з 27 липня 2020 року) та виходу з відпустки (11 вересня 2020 року), позивач на роботу за новим графіком не виходив, протягом періоду часу з 11 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. обов`язки сторожа сімейної амбулаторії № 1 не виконував.

У суді першої інстанції позивач зазначив, що виходив на роботу за старим графіком роботи доба/через добу, до роботи за новим графіком не став, оскільки був з ним не згоден.

11 вересня 2020 року позивач подав директору КНП ММР «УПМСД № 5» заяву про те, що він не згоден із змінами умов праці, та просить залишити його на роботі на посаді сторожа Центру.

Законодавством про працю України не передбачений механізм (форма) погодження працівника чи його відмови продовжувати роботу в нових умовах. Працівник, будучи попередженим про нові умови праці, висловивши свою незгоду, має право якщо роботодавцем трудовий договір не припинений, змінити своє рішення, повідомивши роботодавця або в письмовій формі про скасування раніше заявленої відмови або своїми діями дати згоду на продовження роботи.

Таким чином матеріалами справи доведено, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, наслідком яких стала зміна істотних умов праці позивача, про які позивача, у встановлений законом строк - не пізніше ніж за два місяці, було повідомлено. Оскільки позивач відмовився працювати на нових умовах, його на законних підставах було звільнено з роботи.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року по справі 641/397/17, колегія суддів вважає неспроможним, оскільки його зроблено за інших фактичних обставин справи.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі, він діяв на час звільнення ОСОБА_1 з роботи (17 вересня 2020 року) та звернення ним до суду з цим позовом (у травні 2021 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження КабінетуМіністрів Українивід 25березня 2020року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою ХІХ "Прикінцеві положення", у якій зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, відповідно до пункту 1Прикінцевих положень КЗпП Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а особа яка звертається до суду поза межами вказаних строків у період карантину не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо поновлення позивачеві строку для звернення до суду із цим позовом, хоча і є помилковими, висловленими без врахування пункту 1Прикінцевих положень КЗпП України, проте на правильність висновків суду першої інстанції не впливає, а апеляційна скарга доводів щодо неправильності цього висновку не містить.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сафроновим Юрієм Івановичем залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 17 липня 2023 року.