Ухвала

від 25.10.2023 по справі 490/3460/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 490/3460/21

провадження № 61-12646ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Центрального районного суду

м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» (далі - КПММР «Центр первинної

медико-санітарної допомоги № 5») про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що починаючи з 24 грудня 2001 року він працює на посаді сторожа сімейної амбулаторії за адресою: АДРЕСА_1 . У різні часи зазначена амбулаторія відносилася як до міської лікарні № 1, так і до міської поліклініки № 5, а станом на 24 листопада 2017 року називалася сімейною амбулаторією № 1 комунального закладу «Миколаївської міської ради - Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5», тобто, була і є відокремленим структурним підрозділом цього центру.

Наказом головного лікаря комунального закладу «Миколаївської міської ради - Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» № 203-к від 13 червня

2018 року виведено з 15 серпня 2018 року зі штатного розпису КЗ ММР

«ЦПМСД № 5» посади сторожа сімейної амбулаторії сімейного типу № 1 -

усі 3 штатні одиниці, сторожа центру - 1 штатну одиницю та інші посади, які не стосуються роботи сторожів. Тобто, згідно вказаного наказу скорочувалися усі три посади сторожів амбулаторії сімейного типу № 1 та одна посада сторожа центру серед 4-х наявних.

Наказом від 20 серпня 2018 року № 287-к «Про звільнення з роботи» позивача було звільнено з 20 серпня 2018 року як сторожа амбулаторії сімейного типу № 1

у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (пункт перший статті 40 КЗпП України) та зобов`язано виплатити компенсацію за 19 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

Не погоджуючись із вказаним звільненням, позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом про скасування зазначеного наказу

про його звільнення з основного місця роботи на посаді сторожа, поновлення

на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач при звільненні позивача діяв відповідно до норм трудового законодавства, порушення трудових прав позивача при його звільненні не доведені, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог

про скасування наказу головного лікаря КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 20 серпня 2018 року № 287-к про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення цих вимог. Скасовано наказ головного лікаря КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 20 серпня 2018 року № 287-к про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 з 20 серпня 2018 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року в частині вирішення вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано. Позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 КНП ММР «ЦПМСД № 5» з 20 серпня 2018 року. Стягнуто з КНП ММР «ЦПМСД № 5» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу

у розмірі 61 839,18 грн. У решті рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Одразу після поновлення позивача на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1, його було ознайомлено із новим наказом від 27 травня 2020 року за №160-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 », яким його за два місяці попередили про зміну істотних умов праці (графіку робочого часу).

В свою чергу він не погодився зі зміною істотних умов праці, надавши про це відповідачу письмову заяву. При цьому у вказаній заяві він вимагав

від відповідача виконати вимоги статті 42 КЗпП України, постанови Миколаївського апеляційного суду та Верховного суду у справі № 490/7708/18, залишивши його на посаді сторожа Центру. Відповідач письмово відмовив

у задоволенні цієї вимоги, зазначивши, що його рішенням суду поновлено саме на посаду сторожа сімейної амбулаторії № 1, при цьому інших вільних вакансій немає, щоб залишити позивача на роботі.

Наказом головного лікаря за № 311-К від 17 вересня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади з 17 вересня 2020 року на підставі пункту шостого статті 36 КЗпП України у зв`язку із неможливістю збереження попередніх умов праці і відмовою від запропонованих змін істотних умов праці (частина четверта статті 32 КЗпП України). Також у наказі відповідач послався на ту обставину,

що ОСОБА_1 не вийшов на роботу за зміненим робочим графіком, чим підтвердив свою незгоду зі зміненими істотних умов праці.

Позивач, вважав наказ від 27 травня 2020 року за № 159-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 » та № 311-К від 17 вересня 2020 року «Про припинення (звільнення) трудового договору з ОСОБА_1 протиправними, що зумовлює

їх скасування.

Вказував, що відповідно до пунктів 13, 14 рішення Миколаївської міської ради

від 18 травня 2018 року № 37/2 «Про припинення діяльності комунальних закладів ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги» у результаті реорганізації шляхом перетворення у комунальні некомерційні підприємства» припинено діяльність КЗ ММР «ЦПМСД № 5» шляхом перетворення у КНП ММР «ЦПМСД № 5» та створено комісію з реорганізації. КНП ММР ЦПМСД № 5» є правонаступником КЗ ММР «ЦПМСД № 5», до якого переходять усе майно, усі права та обов`язки.

Наказом КЗ ММР «ЦПМСД № 5» від 13 червня 2018 року № 203-к у зв`язку

з раціоналізацією штатної структури закладу за результатами господарської діяльності, відповідно до рішення комісії з реорганізації КЗ ММР «ЦПМСД № 5» (протокол від 13 червня 2018 року № 1) виведено з 15 серпня 2018 року

зі штатного розпису КЗ ММР ЦПМСД № 5» такі посади: сторож амбулаторії сімейного типу № 1 - три штатні одиниці; сторож Центру - одна штатна одиниця, реєстратор медичний рентгенівського архіву рентгенологічного кабінету - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна одиниця, лікар акушер-гінеколог амбулаторії сімейного типу № 4 - одна штатна одиниця, сестра медична амбулаторії сімейного типу № 3 - одна штатна одиниця.

Тобто у 2018 році у відповідача сталася реорганізація, під час якої було скорочено штат працівників, в тому числі і його посаду. Саме такі обставини встановили суди під час розгляду справи № 490/7708/18.

На думку позивача, відповідач не мав права звільняти його у зв`язку із зміною істотних умов праці, а повинен був завершити процедуру скорочення штату

та звільнити позивача у зв`язку із цим.

Вказував, що оскільки у відповідача відбулася зміна в організації виробництва

та праці, яка потребує скорочення штату, роботодавець (відповідач) на виконання вищезазначених рішень судів повинен надати йому переважне право на роботу сторожем серед трьох наявних вакансій сторожів центру КНП ММР «ЦПМСД № 5», звільнивши за скороченням штату іншого сторожа центру, який не має переваг

за статтею 42 КЗпП України.

Враховуючи наведене, позивач просив:

- поновити строк на звернення до суду із цим позовом;

- скасувати наказ в. о. головного лікаря КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 26 травня 2020 року № 160-к «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 »;

- скасувати наказ в. о. головного лікаря КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 17 вересня 2020 року № 311-к «Про припинення (звільнення) трудового договору з ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено

з 17 вересня 2019 року як сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України;

- поновити його на посаді сторожа амбулаторії сімейного типу № 1 КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5», починаючи з 17 вересня

2020 року;

- стягнути з КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17 вересня 2020 року і до дня поновлення його на посаді.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» про скасування наказів 26 травня 2020 року № 159-к

та від 17 вересня 2020 року № 311-к, поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року залишено

без змін.

24 серпня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами електронного зв`язку, направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року

та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року

у вищевказаній справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.

17 жовтня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.

Таким чином недоліки касаційної скарги заявником усунуті.

За частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Частиною восьмою статті 394 ЦПК України передбачено, що в ухвалі

про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви

чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди попередніх інстанцій

в оскаржуваних судових рішеннях застосували частину третю статті 32 та пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2020 року у справі № 641/397/17.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Керуючись статтями 389, 390, 394, 395, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження у справі.

Витребувати з Центрального районного суду м. Миколаєва цивільну справу

№ 490/3460/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська