Постанова

від 11.07.2023 по справі 640/9431/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 640/9431/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 (суддя Бондарчук В. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 (Кравчук Г. А. - головуючий суддя, судді Чорногуз М. Г.. Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом Апарату Ради національної безпеки та оборони України

до Київської міської державної адміністрації,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про визнання протиправним та скасування розпорядження,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Гербеда С. В., відповідача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Геращенко В. І.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У червні 2019 року Апарат Ради національної безпеки та оборони України (далі - Апарат РНБО України) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) про визнання протиправним та скасування розпорядження КМДА від 08.05.2019 №809 "Про припинення апарату Ради національної безпеки та оборони України права постійного користування земельною ділянкою на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне розпорядження прийнято з порушенням процедури, передбаченої Порядком здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, оскільки позивача, як землекористувача, не було повідомлено про проведення будь-яких перевірок, включаючи ті, що проводяться в межах самоврядного контролю за виконанням земельного законодавства. Представники Апарату РНБО України для участі у заходах з обстеження земельної ділянки не залучалися, чим порушено гарантоване законодавством право позивача на участь у контрольному заході та процесі прийняття рішення.

Також позивач зазначив, що на час звернення до суду акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та вказівка про необхідність усунення якихось порушень земельного законодавства так само, як і акт обстеження, згаданий у Розпорядженні від 08.05.2019 № 809, всупереч вимогам вказаного вище Порядку до Апарату РНБО України не надходив, що також є порушенням гарантованих законодавством прав позивача, а саме: ознайомитися зі змістом вимог посадових осіб, що здійснювали контрольні заходи; дати пояснення з приводу обставин, що були предметом обстеження/перевірки, та висловити незгоду та/або в установленому порядку оскаржити дії посадових осіб, що здійснювали відповідні контрольні заходи; ознайомитися з порядком усунення порушення та усунути його у визначений Порядком строк (пункт 7.4 Порядку), якщо порушення земельного законодавства все ж таки мало місце.

Крім того, мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що положення статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) містить виключний перелік підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою. Можливість припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку з тим, що вона за цільовим призначенням не використовується, законодавством не передбачена.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2019 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент).

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 31.08.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021, задовольнив позов, визнав протиправним та скасував розпорядження від 08.05.2019 № 809 "Про припинення апарату Ради національної безпеки та оборони України права постійного користування земельною ділянкою на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва", прийняте КМДА.

Одночасно, ухвалою від 31.08.2021 місцевий адміністративний суд відмовив у задоволення клопотання про закриття провадження у справі, дійшовши висновку, що вона підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд постановою від 15.06.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №640/9431/19 скасував, провадження у справі №640/9431/19 закрив на підставі частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд ухвалою від 04.07.2022 передав справу № 640/9431/19 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, згідно з рішенням від 08.10.2009 №401/2470 "Про надання апарату Ради національної безпеки і оборони України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з підземними паркінгами та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва" (далі - рішення від 08.10.2009 № 401/2470), прийнятим відповідно до статей 92, 123 ЗК України та за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Київська міська рада вирішила:

1. Виключити пункт 98 додатка до рішення Київської міської ради від 15.04.2004 №184-1/1394 "Про доповнення до переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах (аукціонах) суб`єктам підприємницької діяльності під забудову".

2. Затвердити містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з підземними паркінгами та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва.

3. Внести зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, а саме: перевести територію, яка передається відповідно до цього рішення, з території зелених насаджень загального користування до території багатоповерхової житлової забудови.

4. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки апарату Ради національної безпеки і оборони України для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з підземними паркінгами та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва.

5. Надати апарату Ради національної безпеки і оборони України, за умови виконання пункту 6 цього рішення, в постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з підземними паркінгами та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва земельну ділянку загальною площею 1,62 га, у тому числі:

- площею 0,61 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 12.08.52 № 1677 "О мероприятиях по благоустройству и улучшению эксплуатации Сырецкой рощи" (лист-згода від 23.07.2009 № 148-2277)";

- площею 1,01 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

6. Апарату Ради національної безпеки і оборони України:

6.1. Виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 ЗК України.

6.2. У місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

6.3. Питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київської міської ради від 06.03.2009 № 124/1179 "Про бюджет міста Києва на 2009 рік".

6.4. Питання відшкодування відновної вартості зелених насаджень (акт обстеження від 28.05.2009 № 483) та інші питання майнових відносин вирішити в установленому порядку.

6.5. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 12.08.2009 № 09-8091 та від 08.07.2009 № 19-6816, Київської міської санепідстанції від 23.07.2009 № 4718, управління охорони навколишнього природного середовища від 14.07.2009 № 071/04-4-22/3525, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 04.06.2009 № 05-08/1919, Головного управління охорони культурної спадщини від 27.05.2009 № 3376, ВАТ "СУППР" від 27.07.2009 № 8/1-591, Головного управління земельних ресурсів від 08.09.2009 № 05-5014.

7. Попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статей 141, 143 ЗК України.

8. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури.

На підставі вказаного рішення від 08.10.2009 № 401/2470 позивачу видано Державний акт серії ЯЯ № 380305 від 25.12.2009 на право постійного користування земельною ділянкою на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва площею 1,6193 га, кадастровий номер 8000000000:91:009:0029, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01-9-00132. Дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією дублікату цього акта серії ЯЯ №385085.

08.05.2019 Виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято розпорядження № 809 "Про припинення апарату Ради національної безпеки і оборони України права постійного користування земельною ділянкою на вул. Щусєва у Шевченківському районі м Києва" (далі - розпорядження №809 від 08.05.2019, спірне розпорядження). За змістом спірного розпорядження, посилаючись на статі 17, 141, 187, 189 ЗК України, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", Закон України "Про охорону земель", Закон України "Про землеустрій", статі 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", враховуючи підпункт 6.1 пункту 6, пункт 7 рішення Київської міської ради від 08.10.2009 № 401/2470 "Про надання апарату Ради національної безпеки і оборони України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з підземними паркінгами та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва" та результати обстеження земельної ділянки, проведеного відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 №16/890 (акт обстеження земельної ділянки від 20.03.2019 року №19-0202-10), в межах своїх повноважень вирішив:

1. Припинити апарату Ради національної безпеки і оборони України право постійного користування земельною ділянкою площею 1,6193 га (кадастровий номер 8000000000:91:009:0029) на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва, наданою згідно з рішенням Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року N 401/2470 "Про надання апарату Ради національної безпеки і оборони України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з підземними паркінгами та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва", право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 25 грудня 2009 року за N 01-9-00132, у зв`язку з тим, що земельна ділянка за цільовим призначенням не використовується.

2. Земельну ділянку державної власності площею 1,6193 га (кадастровий номер 8000000000:91:009:0029) віднести до земель запасу житлової та громадської забудови.

3. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проінформувати апарат Ради національної безпеки і оборони України про видання цього розпорядження.

4. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на заступника голови Київської міської державної адміністрації згідно з розподілом обов`язків.

Як свідчить зміст спірного розпорядження, підставою для його прийняття слугували результати обстеження земельної ділянки (акт обстеження земельної ділянки від 20.03.2019 року №19-0202-10), проведеного відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 №16/890 (далі - Порядок).

Із наданої відповідачем копії зазначеного акта убачається, що обстеження земельної ділянки на вул. Щусєва у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:009:0029) проведено одноособово посадовою особою Департаменту земельних ресурсів Сокаревим О.В. відповідно до Порядку, статей 187, 189 ЗК України.

При цьому, акт не містить відміток про присутність під час обстеження представників позивача (як і будь-яких інших осіб), про ознайомлення, вручення чи надіслання копії цього акта позивачу.

Актом обстеження зафіксовано, що земельна ділянка за цільовим призначенням не використовується - будівництво багатоквартирних житлових, будинків з підземними паркінгами та об`єктами соціально-побутової інфраструктури не ведеться та не розпочато; земельна ділянка захаращена побутовим та будівельним сміттям, та вкрита зеленими насадженнями; на земельній ділянці розмішені дві руїни.

Позивач, вважаючи розпорядження від 08.05.2019 № 809, за яким йому безпідставно припинено право постійного користування земельною ділянкою, протиправним, звернувся до суду з позовом у даній справі.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі №640/9431/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що до матеріалів справи відповідачем та третьою особою не надано доказів включення питання перевірки використання земельної ділянки до плану роботи Департаменту, як і не надано доказів повідомлення позивача про проведення планової перевірки, чим обмежено право позивача на участь у проведенні перевірки, надання пояснень та заперечень. В порушення п. 2.6. Порядку № 16/890 відсутні докази того, що до початку проведення перевірки у позивача витребовувались певні документи чи пояснення, пов`язані із питанням використання земельної ділянки, чим також порушено право особи на участь у проведенні перевірки та прийнятті рішення, що у свою чергу дає підставу для висновку, що спірне рішення прийнято без врахування всіх обставин, які мали значення для прийняття рішення. Відповідно до п. 2.6. цього Порядку позапланова перевірка може бути проведена, у разі неможливості своєчасного повідомлення юридичної особи, при цьому, відповідачем та третьою особою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості повідомлення позивача про перевірку. Матеріали справи також не містять доказів реалізації відповідачем та підконтрольною установою положень п. 3.2., п. 6.1., п. 7.1. Порядку щодо висунення вимоги про усунення порушень земельного законодавства, встановлювати терміни для усунення виявлених порушень, у разі наявності факту такого порушення, на наявності факту якого, як вбачається із справи, наполягає відповідач.

Суттєве порушення правил і процедур проведення та оформлення матеріалів перевірки призвело до обмеження прав позивача на участь у проведенні такої перевірки, надання пояснень та заперечень, усунення виявлених порушень, у разі їх наявності. Зазначене унеможливило прийняття відповідачем справедливого та обґрунтованого рішення з урахуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення спірного питання.

Стаття 141 ЗК України (у редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження) не містила такої підстави припинення права користування земельною ділянкою як невикористання земельної ділянки за цільовим використанням. Отже, відповідачем не доведено того, що апаратом РНБО України порушено цільове призначення земельної ділянки, тобто вчинено дії, які б свідчили про використання земельної ділянки за іншим цільовим призначенням ніж зазначено в документації із землеустрою.

Суди відмовили у задоволенні заяв КМДА та Департаменту про застосування наслідків спливу позовної давності до пред`явлених позовних вимог, оскільки дійшов висновку про звернення позивача з позовом у даній справі до місцевого адміністративного суду у межах позовної давності, а після скасування Верховним Судом постановою від 15.06.2022 судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій адміністративної юрисдикції, закриття провадження у справі у відповідності до приписів частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України та передачі ухвалою від 04.07.2022 даної справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва позовна давність переривалася, внаслідок чого перебіг позовної давності почався спочатку з 15.06.2022.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та відзиву на них

4.1. Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами, в якій просять рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів зауважує, що подані касаційні скарги фактично є ідентичні за змістом та підставами касаційного оскарження.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме судами неправильно застосовано приписи статей 141, 187, 189 ЗК України, Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, також порушення норм процесуального права, а саме статей 4, 73, 74, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та без врахування висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18, постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 640/4550/19.

Департаментом проведено саме обстеження земельної ділянки, а не перевірка дотримання вимог земельного законодавства, що відповідає приписами Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві і за результатами обстеження встановлено, що земельна ділянка за цільовим призначенням не використовується.

Крім того, позивач не оскаржує розпорядження відповідача за його змістом, а виключно з підстав процедури його ухвалення, а обраний спосіб захисту не є ефективним. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо належного використання земельної ділянки, сплати земельного податку та наявність виконаної мети, з якою надавалась земельна ділянка у постійне користування. У свою чергу, суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву Апарату РНБО України без розгляду.

4.2. У відзиві на касаційні скарги позивач вказує на безпідставність доводів скаржників та просить залишити без змін оскаржувані судові рішення. Крім того, касаційні скарги підписані особою, яка не мала повноважень для представництва інтересів скаржників.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилаються скаржники на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 640/9431/19.

У справі № 910/8798/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною з моменту набрання рішенням суду законної сили Додаткової угоди про поновлення строку дії Договору оренди земельної ділянки. Як слідує із постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у вказаній справі, викладений правовий висновок стосувався особливостей застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі". У свою чергу, у справі № 640/9431/19 спірні правовідносини стосуються припинення права постійного користування, що очевидно є відмінним від правовідносин у справі № 910/8798/18, на яку посилаються скаржники.

У справі № 640/4550/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Метеор ЛТД" звернулося з позовною заявою до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та просило визнати протиправними дії відповідача щодо обстеження земельної ділянки, за наслідками якого складено акт обстеження земельної ділянки і правовий висновок Верховного Суду у постанові від 30.01.2020 стосувався неефективності обрання такого способу захисту порушеного права як оскарження такого акта. Водночас у справі № 640/9431/19 предметом оскарження є розпорядження відповідача, яким припинено позивачу право постійного користування. Тобто у справах № 640/4550/19 та № 640/9431/19 відмінними є предмет та підстави позову, а той факт, що у справі № 640/9431/19 судами, серед іншого, досліджувався акт обстеження земельної ділянки, не вказує на подібність відносин у наведених справах.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "Brualla Gуmez de la Torre v. Spain", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційними скаргами, обґрунтованими підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржники хоча і посилалися на висновки Верховного Суду, але не врахували, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.

Оскільки зазначених вимог заявники не здійснили, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилалися скаржники, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 640/9431/19, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 640/9431/19 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Водночас Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подаючи касаційні скарги узагальнено послалися на те, що судами неправильно застосовано приписи статей 141, 187, 189 ЗК України, Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, а також порушили норми статей 4, 73, 74, 236, 277 ГПК України.

Наведені ж у касаційних скаргах доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Узагальнене посилання на норми права, які на думку скаржників неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, здійснене без наведення обґрунтованих мотивів щодо необхідності формування відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування таких норм. У свою чергу, одним із ключових мотивів, які стали підставою для задоволення позовних вимог був факт невідповідності спірного розпорядження приписам статті 141 ЗК України, однак вказаного скаржники у контексті таких аргументів не спростовують.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

З прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, законодавець змінив підхід до співвідношення змісту поняття "невикористання земельної ділянки" та "використання землі не за цільовим призначенням".

Так, у ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII) в статті 27 було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Натомість ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III в статті 141 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

При цьому поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Отже, за змістом приписів статті 141 ЗК України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 918/119/21, від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19, від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20), від 07.02.2023 у справі № 922/672/21 та інші.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги керувалися подібними висновками Верховного Суду і вказали на те, що відповідачем не доведено того, що апаратом РНБО України порушено цільове призначення земельної ділянки, тобто вчинено дії, які б свідчили про використання земельної ділянки за іншим цільовим призначенням ніж зазначено в документації із землеустрою.

Таким чином, висновок щодо застосування статті 141 ЗК України вже викладався Верховним Судом неодноразово і суди попередніх інстанцій розглянули справу у відповідності до такого висновку, а посилання на інші норми права не можуть спростувати відповідних обставин. У свою чергу, твердження щодо відсутності висновку щодо застосування статей 4, 73, 74, 236, 277 ГПК України мають узагальнений характер, наведені без обґрунтування у контексті особливостей спірних правовідносин і не містять підстав для формування відповідного висновку Верховного Суду.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржників.

Таким чином, скаржниками не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах.

Інші доводи касаційних скарг наведені поза межами підстав касаційного оскарження і колегія суддів зважаючи на фактичне непідтвердження підстав оскарження, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України не надає їм оцінку.

5.5. У той же час, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача щодо відсутності повноважень у Геращенко В. І. для представництва інтересів скаржників і підпису поданих касаційних скарг, з огляду на те, що такі повноваження підтверджуються, зокрема, інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

5.6. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржників щодо неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження, касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно закрити, а щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

6. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційні скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 640/9431/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ