Рішення

від 06.07.2023 по справі 761/14349/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/14349/22

Провадження № 2/761/4638/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.

за участю секретаря Решти Д.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Авраменко О.В.,

представників третьої особи Чалої К.А., Косової А.О.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»</a>, третя особа: Головне управління ДПС у м.Києві про зобов`язати вчинити дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року до Шевченківського районного суду м.Києва звернулася ОСОБА_3 (далі по тексту позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»</a> (далі по тексту відповідач) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2022р. для розгляду цивільної справи №761/14349/22 визначено суддю Шевченківського районного суду міста Києва Романишену І.П.

Ухвалою суду від 01.08.2022р. позовна заява залишена без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

25.08.2022р. до суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 01.08.2022р.

Як убачається зі змісту уточненої позовної заяви, передумовою звернення до суду стало те, що на переконання позивача відповідач порушив законодавство України, оскільки ухилився від сплати ЄСВ, що як наслідок позбавило позивача можливості отримати матеріальну допомогу по вагітності і пологах, влаштуватися на нову роботу та отримати статус безробітного, тому позивач просить суд:

- зобов`язати відповідача сплатити несплачений ЄСВ за неї на відповідний рахунок органу доходів і зборів в розмірі 75 963 грн. 80 коп.;

- стягнути з відповідача на її користь моральну компенсацію в розмірі 50 000 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 26 989, 20 грн.

Ухвалою суду від 26.08.2022р. відкрито провадження у справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

18.10.2022р. на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечуючи проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, послався на те, що у відповідності до ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" обов`язок відповідача нараховувати і сплачувати єдиний внеск виникає при нарахуванні та сплаті заробітної плати. При цьому позивачем вимоги про стягнення заробітної плати не з`являються, що прямо свідчить про відсутність спору щодо нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, водночас докази щодо отримання позивачем заробітної плати від відповідача у спірні періоди та в наведеному розмірі не надаються ініціатором позову.

На переконання представника відповідача саме позивач зобов`язана довести наявність обов`язку ТОВ «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ» щодо нарахування та сплати єдиного внеску за спірний період, тому з огляду на недоведеність наявності обов`язку у відповідача щодо нарахування і сплати єдиного внеску, твердження позивача про порушення її прав та вимоги про стягнення матеріальних та моральних збитків з відповідача також не доведені та ґрунтуються виключно на припущеннях.

06.12.2022р. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказала наступне.

З наданих позивачем доказів у вигляді копії трудового договору, довідки за формою ОК-5 прослідковується наявність трудових правовідносин та ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та подання звітності з 01.11.2018р. Позивачем також зауважено, що відповідно до трудового договору, за виконання трудових обов`язків їй двічі на місяць щомісячно виплачувалася заробітна плата з преміальними виплатами, що підтверджено випискою по її банківській картці. Тому, на переконання позивача заробітна плата складалася з мінімальної зарплати, з якої відповідач мав сплачувати єдиний внесок, а також преміальних виплат.

Стосовно твердження представника відповідача про те, що саме позивач має зобов`язання довести наявність обов`язку ТОВ «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ» щодо нарахування та сплати єдиного внеску за спірний період, то у відповіді на відзив зауважено, що позивач, як найманий працівник не має доступу до бухалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення), або які підтверджують відповідне оскільки такі документи є суворої звітності, а тому позивач немає можливості ознайомитися з їх змістом. Позивач наголошує, що вона сумлінно працювала і отримувала заробітну плату, однак перевірити добросовісність роботодавця з приводу сплати сплати єдиного внеску не мала ніякої можливості та вірила в порядність роботодавця, чим останній користувався і ухилявся від сплати податку. На думку позивача виписка по банківській картці за період з 01.01.2019р. по 28.11.2022р. свідчить про зарахування заробітної плати, а скриншот екрану особистого кабінету на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України та довідка за формою ОК-05 підтверджують ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування роботодавцем стосовно найманого працівника.

27.12.2022р. до суду надійшли заперечення від відповідача на відповідь на відзив, в яких вказано, що позивач свідомо приховує від суду істотні для розгляду обставини, а саме те, що заробітна плата відповідачем сплачувалась позивачу на відкритий для цієї мети рахунок (зарплатний проект), розмір заробітної плати протягом дії трудового сторонами не змінювався, з грудня 2018 року позивач була відсутня на робочому місці та припинила виконувати роботу, тому відповідач в свою чергу припинив нараховувати позивачу заробітну плату на її зарплатну картку. Представником відповідача зауважено, що з наданих позивачем виписок не вбачається факт виплати ТОВ «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ» на користь позивача будь-яких коштів, в тому числі премій, також вказаними виписками спростовується твердження позивача про нібито виплату премій двічі на місяць. Наприклад, в липні 2019 року на користь позивача було здійснено 10 платежів, відправником яких виступав не відповідач та призначення платежу відсутнє. Тому, враховуючи відсутність позивача на робочому місці і невиконання роботи з грудня 2018 року, заробітна плата не нараховувалась і не виплачувалась, а факт припинення нарахування та виплати заробітної плати було відомо позивачу та жодних зауважень відповідачу не надходило.

Враховуючи те, що обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску виникає виключно під час нарахування та виплати заробітної плати, відповідач починаючи з грудня 2018 року і до припинення трудових відносин з позивачем, на переконання представника відповідача правомірно не нараховував та не сплачував відповідний податок за позивача.

01.02.2023р. представником відповідача також подано до суду додаткові пояснення, в яких зауважено, що позивачем не надано до суду жодного належного доказу того, що відповідач нараховував та сплачував заробітну плату позивачу за період з 01.12.2018р. по 01.06.2022р., та що відповідач був зобов`язаний сплачувати ЄСВ за цей період. Відносно вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, то сторона відповідача вважає їх необґрунтованими, натомість відповідач надав до суду докази, які повністю спростовують твердження позивача, зокрема, табелі робочого часу, банківські виписки про виплату заробітної плати та нарахування ЄСВ, зарплатні відомості, які доводять відсутність обставин, на які позивач посилається в якості обґрунтування позовних вимог, а також доводять відсутність у відповідача правових підстав для сплати ЄСВ за спірний період.

Ухвалою суду від 01.02.2023р. закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному порядку, а також залучено до участі у справі Головне усправління ДПС у м.Київ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог до предмету позову.

27.03.2023р. до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи, в яких зауважено, що за даними інформаційної бази даних ДПС, позивач 01.11.2017р. була прийнята на роботу до ТОВ «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ" та у період з першого кварталу 2018 року по третій квартал 2018 року отримувала заробітну плату від відповідача, з четвертого кварталу 2018 року по другий квартал 2022 року інформація про доходи позивача відсутня.

30.05.2023р. до суду надійшло клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи доказів.

Протокольною ухвалою суду від 06.07.2023р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про приєднання доказів, з підстави порушенням строків на його подання.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити її позов, представник відповідача заперечила проти задоволення позову, а представники третьої особи просили вирішити даний спір на розсуд суду.

Вислухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони уклали трудовий договір №28/08/17-1 від 28.08.2017р., пунктом 1.1, якого погоджено, що угода сторін являється строковою, що укладається на визначений час трудовим договором, після успішного проходження працівником випробувального терміну. На підставі Договору виникають трудові правовідносини між працівником і роботодавцем, які регулються нормами чинного в Україні трудового законодавства.

Судом встановлено, що позивач була прийнята на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»</a> на посаду помічника юриста з 01.11.2017р., що підтверджено копією трудової книжки позивача (а/с.16-17 том.1).

Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»</a> №10-ОС від 06.06.2022р. ОСОБА_4 була звільнена з посади помічника юриста, на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 06.06.2022р.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що передумовою звернення до суду стало те, що на переконання позивача відповідач порушив законодавство України, оскільки ухилився від сплати ЄСВ, що як наслідок позбавило позивача можливості отримати матеріальну допомогу по вагітності і пологах, влаштуватися на нову роботу та отримати статус безробітного, тому позивач просить суд зобов`язати відповідача сплатити несплачений ЄСВ за неї на відповідний рахунок органу доходів і зборів в розмірі 75 963 грн. 80 коп., а також стягнути з відповідача моральну компенсацію в розмірі 50 000 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 26 989, 20 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд, враховує наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема у старості. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язикове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.

В силу положень ст.7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно із ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язикове державне соціальне страхування» єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Пунктом 3 ч.1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право застрахованої особи вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

З викладеного слідує, що лише за умови нарахування та виплати працівнику заробітної плати, у роботодавця виникає обов`язок щодо сплати за працівника єдиного внеску на загальнообов`язикове державне соціальне страхування.

Як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу на ім`я позивачки за формою ОК-5, у період починаючи з грудня 2018 року заробітна плата відповідачем не нараховувалась.

Зі змісту відповіді на запит третьої особи від 07.03.2023р. №2615-2023-0001190 вбачається, що починаючи з четвертого кварталу 2018 року по другий квартал 2022 року відомості про доходи позивача відсутні в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.

Частиною 1 ст. 3, ст. 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зі змісту табелей обліку використання робочого стану за грудень 2018 року по червень 2022 року (а/с.130-172, том.1) вбачається, що працівник ОСОБА_4 у робочі дні за спірний період не з`явилася на робоче місце, про що свідчить відмітка (НЗ) відповідальної особи роботодавця.

Як стверджує представник відповідача, ураховуючи ту обставину, що позивач у спірний період була відсутня на робочому місці і не виконувала трудові обов`язки, починаючи з грудня 2018 року заробітна плата останній не нараховувалась і не виплачувалась, а тому у відповідача відсутній обов`язок щодо сплати ЄСВ.

Пунктом 3.1 трудового договору визначено, що працівник зобов`язується виконувати Правила внутрішнього трудового розпорядку, встановлені та затверджені роботодавцем.

У пункту 3.2 трудового договору вказано, що робочий тиждень складає 40 год. Розпорядок робочого дня визначає роботодавець.

Після проходження випробувального терміну в якості грошової винагороди за виконання трудових обов`язків, виконувану роботу працівнику щомісячно виплачується сума в розмірі 3 200 грн. за якісне та своєчасне виконання робіт, повне виконання робіт, повне виконання умов договору і правил внутрішнього трудового розпорядку працівнику нараховується преміальна виплата. Розмір та кількість преміальних виплат встановлюється наказом (розпорядженням) роботодавця в залежності від кожного конкретного випадку (пункт 4.1 трудового договору).

Відповідно до п.8.1 трудовий договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 28.08.2020р.

Необхідно зауважити, що під час розгляду даної справи судом не встановлено, що сторони пролонгували дію трудового договору №28/08/17-1 від 28.08.2017р, або ж уклали новий трудовий договір з новими умовами праці. Разом з тим, вказаний трудовий договір не є предметом розгляду даної справи, а тому суд позбавлений можливості оцінити законність дій роботодавця щодо неукладення нового трудового договору або пролонгації первісного.

При цьому, суд погоджується з тведженням представника відповідача про те, що звільнення працівника за невиконання службових обов`язків є правом, а не обов`язком роботодавця, а тому та обставина, що з грудня 2018 року по червень 2022 року позивач не з`явилася на роботу з невідомих підстав, що вбачається з наданих до суду табелей обліку робочого часу, а відповідач в свою чергу не звільнив позивача, жодним чином не впливає на результат розгляду даної справи.

Позивач, як на підтвердження нарахування та виплати їй заробітної плати роботодавцем за спірний період посилається на виписку з її банківського рахунку від 28.11.2022р. (а/с.80-93, том.1), відповідно до якої ОСОБА_5 перераховувала їй кошти, які позивач вважає виплатою заробітної плати за виконану роботу, згідно трудового договору.

На переконання суду, посилання представника відповідача, що з наданих позивачем виписок не вбачається факт виплати саме ТОВ «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ» на користь позивача будь-яких коштів, в тому числі премій, заслуговує на увагу, оскільки надана позивачем виписка з банківського рахунку не може бути належним доказом підтвердження нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_4 , оскільки у спірний період будь-які перерахування із призначенням платежу «заробітна плата» на зазначений рахунок з боку відповідача не здійснювались.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати працівникам здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця (частина п`ята статті 24 Закону України «Про оплату праці»).

Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заборонено будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

З викладеного вбачається, що для перерахування працівнику заробітної плати на його особисту банківську платіжну картку роботодавцю окрім грошей, слід подати в банк необхідні документи.

Відповідно до п.2 Порядку прийняття банками на виконання розрахункових документів на виплату заробітної плати, затвердженого наказом Міндоходів України від 09.09.2013 р. №453, банки приймають від підприємств платіжні доручення на перерахування коштів для виплати зарплати лише за умови одночасного подання платіжних доручень про перерахування коштів для сплати сум ЄСВ.

З наданих до суду відповідачем відомостей нарахування коштів (а/с.110-116, том.1) вбачається, що з грудня 2017 року по травень 2018 року перерахунок заробітної плати позивачу здійснювався роботодавцем на іншу банківську картку, аніж ту, на яку за твердженням позивача, починаючи з грудня 2018 року відповідач перераховував їй заробітну плату за виконану роботу, при цьому у суду відсутні підтвердження того, що позивач зверталася до роботодавця з відповідним проханням про зміну номеру рахунку банківської картки на яку слід перераховувати заробітну плату. Крім того, виписка з банківського рахунку позивача не містить вказівки про призначення платежу, а тому суд позбавлений можливості встановити, з якою метою було здійснено перерахунок коштів позивачу саме фізичною особою.

З урахуванням викладено, суд приходить до висновку, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів того, що заробітна плата за спірний період була їй виплачена.

Суд зауважує, що покликання позивача на те, що вона не має доступу до бухалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення), або які підтвердження відповідного, оскільки такі документи є суворої звітності, а тому позивач позбавлена можливості ознайомитися з їх змістом, є безпідставними, оскільки право працівника про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано у ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці».

Так, при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

При цьому, у ст.30 Закону України «Про оплату праці» зауважено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Доказів того, що відповідач вказав недостовірні відомості до табелей робочого часу позивача у спірний період, в яких зазначено, що ОСОБА_4 не з`явилася на робоче місце з невідомих підстав, відсутні в матеріалах справи, при цьому судом не було встановлено, що відповідач у спірний період порушив законодавство про працю, в тому числі на оплату праці щодо позивача.

Також необхідно зауважити, що в силу положень ст.259 КЗпП, ст.35 Закону України "Про оплату праці", на суд не покладено обов`язків щодо здійснення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю в тому числі на оплату праці на підприємстві.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Враховуючи викладений висновок Верховного Суду, суд в даній справі не з`ясовує та не перевіряє наявність інших правових підстав для встановлення обов`язку відповідача на сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, а виходить виключно з підстав, зазначених у позові, та враховуючи надані до суду докази.

Оскільки єдиний внесок нараховується для платників на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, а також те, що судом не було встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу за спірний період заробітної плати, суд, з урахуванням наданих та прийнятих судом доказів, не вбачає об`єктивних підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача сплатити несплачений ЄСВ за неї на відповідний рахунок органу доходів і зборів в розмірі 75 963 грн. 80 коп.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної компенсації та матеріальної шкоди, то зазначені вимоги слід вважати похідними від вимоги про зобов`язання відповідача сплатити несплачений ЄСВ за неї на відповідний рахунок органу доходів і зборів в розмірі 75 963 грн. 80 коп., оскільки судом не було встановлено протиправної поведінки відповідача по відношенню до позивача, тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

ЄСПЛ у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, та те, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували позовні вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-80, 89, 259, 263-265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»</a>, третя особа: Головне управління ДПС у м.Києві про зобов`язати вчинити дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Реквізити сторін:

ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»</a>: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21, ЄДРПОУ 35893135;

Головне управління ДПС у м.Києві: м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 43005393.

Повний текст рішення складено 17.07.2023 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА