Ухвала

від 17.07.2023 по справі 480/3357/19

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

17 липня 2023 року Справа № 480/3357/19

Сумський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, в якій позивач, з урахуванням заяви про зміну підстави позову (а.с.95-104) просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2019 № Ф-0007271303.

Відповідачем у відзиві на позов зазначено про необхідність розглянути питання застосування строків звернення до суду, встановлені ст. 122 КАС України, а також вважати пропущеним строк звернення позивача до суду без поважних причин та застосувати наслідки, передбачені ст. 123 КАС України.

Надаючи правову оцінку дотримання позивачем строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, параграф 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, параграф 123).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «"Дія-97" проти України» (заява № 19164/04, параграф 47) констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів.

Як зазначено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 25.02.2021 по справі № 580/3469/19 адміністративне провадження № К/9901/19568/20, забезпечення єдності судової практики вимагає повного та системного тлумачення як юридичних норм, так і правових позицій суду. У судовій практиці має враховуватися принцип юридичної визначеності як мірило обґрунтованості застосування в судовій практиці оцінних понять, пов`язаних із застосуванням критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування « (далі - Закон № 2464-VI) є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).

Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац восьмий частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).

Відповідно до абзаців дев`ятого - десятого частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Згідно зі статтею 5 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР загальнообов`язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється, зокрема, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав. У статті 2 цього Закону вказано, що законодавство України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 12 цього Закону спори, що виникають із правовідносин за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.

У преамбулі Закону № 2464-VI йдеться про те, що цей акт визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Наведене означає, що закон про загальнообов`язкове державне соціальне страхування може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може регламентувати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.

Аналіз частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI свідчить про те, що в разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Наступні абзаци цієї статті регламентують адміністративну процедуру досудового врегулювання спорів: порядок і строки подання скарги на вимогу про сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів, особливості розгляду такої скарги та прийняття відповідного рішення.

Закон № 2464-VI не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку.

Частина четверта статті 25 Закону містить юридичні норми, викладені в такій редакції на момент виникнення спірних правовідносин, щодо наслідків процедури досудового оскарження:

«У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.»;

«У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.».

Зазначені норми регулюють питання, пов`язані з установленням порядку оскарження вимоги про сплату єдиного внеску, між якими суб`єктами, з яким змістом спірних правовідносин щодо досудового врегулювання спорів, у які строки та що можна вимагати, коли та які настають наслідки при невиконанні положень закону про порядок досудового оскарження спірної вимоги, у яких межах права й обов`язки можуть бути здійснені, порядок виконавчого провадження. Тому такі норми є матеріально-правовими, що встановлюють права й обов`язки платників щодо сплати єдиного внеску, недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

До норм «платник єдиного внеску зобов`язаний ... сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу ... в судовому порядку» і «якщо платник єдиного внеску ...не оскаржив вимогу в судовому порядку ... протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки» у їхньому системному взаємозв`язку не підлягає застосуванню розширювальне тлумачення. За своїм лексико-стилістичним змістом ці норми сутнісно врегульовують саме та лише альтернативне право платника єдиного внеску на оскарження вимоги в судовому порядку та кореспондуючі повноваження органу доходів і зборів направити до відповідного підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, якщо платник єдиного внеску, зокрема, не сплатив суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею та не оскаржив вимогу протягом 10 днів.

Закон № 2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку.

Строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України.

Указана норма є процесуальною, регулює процесуальний порядок захисту судом порушеного або оскаржуваного суб`єктивного права і створює оптимальні умови для досягнення юридично визначеного результату.

Наведене свідчить про відсутність колізії між нормами статті 25 Закону № 2464-VI та частини четвертої статті 122 КАС України. Колізія виникає, коли на регулювання одних фактичних обставин (суспільних відносин) претендують як мінімум дві правові норми, які регулюють одні й ті самі суспільні відносини по-різному. Водночас кожна галузь права обов`язково має свій власний самостійний предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, урегульованих нормами відповідної галузі права. Норми різних галузей права не можуть перебувати в колізії, оскільки вони регулюють різні сторони одних і тих самих суспільних відносин.

Критерієм для виокремлення правових систем з переважанням юридичного процесу є пріоритетність у правовому регулюванні процесуальних правил, які передують появі норм матеріального права. Можна допускати відступ від правила застосування тієї норми, яка закріплена у відповідній галузі, і обирати норму іншого акта у випадках, коли вона покращує правове положення суб`єктів.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Принцип преюдиції правомірності поведінки з найбільш сприятливим для особи тлумаченням відповідної норми права узгоджується з наведеним у статті 5 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування принципом загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів відповідно до принципу in dubio pro tributario має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону № 2464-VI.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») зазначив, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (заява № 23805/94, параграф 36). У справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Пункт 1 статті 6 Конвенції втілює «право на суд», за яким право на доступ до суду (тобто право ініціювати провадження у національних судах) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (зокрема, рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), параграф 36; від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України», заява № 37878/02, параграф 50).

Із врахуванням зазначеного, відповідач помилково зазначає, що строк для звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження вимоги становить десять днів з дня отримання рішення органу вищого рівня, прийнятого за результатами розгляду скарги на цю вимогу.

В даному випадку, судом враховується, що позивач 15.08.2019 отримав рішення ДФС України від 09.08.2019 за результатами адміністративного оскарження спірної вимоги відповідача, і звернувся до суду з позовом 28.08.2019, тобто у строк, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України.

Таким чином строк звернення позивачем не пропущено, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про застосування наслідків, передбачених ст. 123 КАС України.

На підставі викладеного, враховуючи висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 25.02.2021 по справі № 580/3469/19 адміністративне провадження № К/9901/19568/20 , керуючись ст.ст. 121- 123 КАС України суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків, передбачених ст. 123 КАС України, у зв`язку із пропуском строку звернення позивача до суду із адміністративним позовом без поважних причин відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо оскарженню не підлягає.

Суддя С.М. Гелета