Рішення

від 13.07.2023 по справі 522/19182/19

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

13.07.23

Справа № 522/19182/19

Провадження № 2/522/2261/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі судді - Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Купцова С.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2019 року до Приморського районного суду м Одеси надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позову зазначено, що 21 листопада 2012 року Позивачі уклали з Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Мікромегас» договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . З 2014 року Позивачі постійно проживають в росії. Приїхавши в жовтні 2018 року до Одеси, Позивачам стало відомо, що зазначена квартира належить Відповідачу. Як зазначають Позивачі, жодних договорів на відчуження квартири не укладали, довіреностей не видавали, а відтак Позивачі вважають, що квартири вибула поза волею дійних власників. Також зазначено, що з 2014 року Позивачі постійно проживають в росії та є громадянами іншої держави. Відповідно до відміток в закордонному паспорті Позивачів, 27 липня 2018 року на території України Останніх не було, тому поставити підписи на договорі купівлі-продажу не мали можливості.

Ухвалою суду від 14 листопада 2019 року відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.

Ухвалою суду від 01 квітня 2020 року задоволено клопотання представника позивачів та залучено товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 23 лютого 2021 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до слухання по суті.

Ухвалою суду від 15 червня 2021 року поновлено строк представнику ОСОБА_3 на подачу клопотання про виклик свідка. Клопотання представника ОСОБА_3 про виклик свідків задоволено.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав неявки учасників справи.

Ухвалою суду від 02 березня 2023 року визнано обов`язковою явку в судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

В судовому засіданні 13 липня 2023 року представники Позивача ОСОБА_1 адвокати Слаблюк В.М. та Джалілов А.І. позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі. Зазначили про неможливість з`явитись Позивачам до судового засідання, оскільки вони громадяни іншої держави. Надали пояснення стосовно обставин справи. Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила.

Представник Відповідача адвокат Гайдай Я.Ф. заперечувала проти задоволення позову, з підстав недоведеності позовних вимог та обрання неналежного способу захисту.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» адвокат Голотова М.М. підтримала позицію Відповідача, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 19 листопада 2012 року між Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Мікромегас» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № МП 2к.2-Д.2п.5с/А16.

Згідно з п.1.2 предметом договору є двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 97,0 кв.м.

При укладенні договору особу ОСОБА_1 було встановлено за паспортом громадянина Придністровської Молдавської Республіки серії НОМЕР_1 , виданий Паспортним відділом міста Бендери УвСМ МВС ПМГ від 18 березня 2008 року, про що зазначено в п.7 Договору.

В подальшому, 23 травня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 137,9 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності Серії НОМЕР_2 , індексний номер:22083415.

Згідно даного свідоцтва про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами російської федерації.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 травня 2014 року, за громадянами російської федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності по частці квартири АДРЕСА_1 , на підставі вищезазначеного свідоцтва про право власності.

За договором купівлі-продажу від 27 липня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Шупунею О.М., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продали, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 137,9 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., що підтверджується нотаріально посвідченим договором серії НМХ 061914.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42275342 від 27.07.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О.М. було проведено держану реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.

Згідно акту приймання-передачі частки у статутний капітал ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» від 19.11.2019 р. між ОСОБА_3 та ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» на підставі протоколу № 1 установчих зборів засновників ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» від 19 листопада 2019 року квартира АДРЕСА_1 була передана у власність ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС», що підтверджується витягом із державного реєстру речових прав.

Позивачі зазначають, що ніколи не укладали жодних договорів про відчуження квартири, довіреностей на укладення від їх імені третім особам не видавали.

На підтвердження своїх доводів посилаються на те, що з 2014 року позивачі постійно проживають на території російської федерації і є громадянами іншої держави. Згідно відміток у закордонному паспорті про перетинання кордону ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу на території України не перебували.

На підтвердження доказів відсутності позивачів на території України в момент підписання договору, позивачі надали відповідь із Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 04.11.2020 вих. № 0.184-28382/0/15-20-вих щодо перетинання державного кордону громадянами Республіки Молдова, із якої вбачається, що станом на 27 липня 2018 року громадяни Республіки Молдова ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території України не перебували.

Перевірка проводилася відповідно до наданих представником позивача паспортних даних позивачів: ОСОБА_4 за паспортом громадянина Молдови НОМЕР_3 , ОСОБА_2 за паспортом громадянки Молдови НОМЕР_4 .

Разом з тим, оцінюючи в сукупності наявні докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про недоведеність позивачами їх відсутності в момент підписання договору на території України, виходячи із наступного.

Як вбачається із Договору купівлі-продажу майнових прав, позивачі є громадянами Придністровської Молдавської Республіки та мають відповідно паспорти громадян ПМР, зокрема у ОСОБА_1 паспорт громадянина Придністровської Молдавської Республіки серії НОМЕР_1 , виданий паспортним відділом міста Бендери УвСМ МВС ПМГ

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно країна громадянства позивачів є російська федерація.

Про громадянство російської федерації позивачів також свідчать договори укладені між адвокатами та позивачами.

Так, згідно договору про надання правової допомоги між ОСОБА_5 та позивачами від 18 жовтня 2018 року, ОСОБА_2 є громадянкою російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_6, виданий ТП № 79 Відділу УФМС росії по Санкт-Петербургу та Ленінградській області в Фрунзенському районі м. Санкт-Петербурга від 26.06.2013 року, а ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_7, виданий ТП № 79 Відділу УФМС росії по Санкт-Петербургу та Ленінградській області в Фрунзенському районі м. Санкт-Петербурга від 27.06.2013 року.

Із договору про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «Юридична фірма № 1» та ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації серії НОМЕР_8, виданим 02 березня 2017 року.

Крім того, із нотаріально посвідченого довіреності від 03 жовтня 2022 року, видної ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_7 , на представлення його інтересів вбачається, що особу ОСОБА_1 було перевірено на підставі паспорту громадянина Республіки Молдови, паспорт НОМЕР_5 дата видачі: 28.07.2016, ДП «ЦДІР «Регістр».

Аналіз викладеного свідчить про те, що позивачі є громадянами декількох держав, а саме Придністровської Молдавської Республіки, Республіки Молдова та російської федерації.

Однак, відомості про перетин кордону на час підписання договору надані лише за даними громадян республіки Молдова за паспортами серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4, виданими 09.08.2016 року.

При цьому слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 має ще один паспорт громадянина Республіки Молдова серії НОМЕР_5 , виданого 28.07.2016 року, що підтверджується нотаріально посвідченою довіреності виданою ним на ім`я ОСОБА_7 .

За таких обставин, слід дійти висновку, що позивачі мали змогу перетнути кордон України за паспортами громадян російської федерації, Придністровської Молдавської Республіки та відповідно ОСОБА_1 за іншим паспортом громадянина Молдови, ніж зазначений у відповіді прикордонної служби.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про відсутність позивачів на території України в період підписання договору, як громадян російської федерації, як громадян Придністровської Молдавської Республіки та ОСОБА_1 , як громадянина Молдови за паспортом серії НОМЕР_5 , виданого 28.07.2016 року.

Слід зазначити, що викладені Позивачами підстави позову, а саме те, що продавці - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час укладення договору не були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 суд не приймає до уваги, оскільки в розумінні ст. 215 ЦК України, зазначені обставини не є підставою для визнання недійсності правочину.

Твердження Позивачів відносно неотримання грошових коштів в розмірі 249 701, 00 гривень, суд також не приймає до уваги, оскільки згідно пункту 4 договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2018 року за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 249 701, 00 гривень, які повністю сплачені Покупцем Продавцям до підписання цього договору.

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 79 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що Позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було відсутнє волевиявлення на відчуження спірної квартири.

Твердження позивачів про те, що підписи від їх імені на договорі купівлі-продажу здійснені не ними є недоведеними.

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на договорі купівлі-продажу спірної квартири, не заявлялось.

Так, ураховуючи предмет та підстави заявленого позову, твердження позивачів про те, що підпис у оскаржуваному договорі купівлі-продажу квартири виконано не ними, а іншою особою, з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису у оспорюваному договорі при проведенні судової почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи, та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом.

Обов`язок доказування невідповідності підпису позивачів на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18 (провадження № 61-8593св19) Верховний Суд зазначив, що обов`язок доказування невідповідності підпису особі на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

З урахуванням фактичних підстав позову, до складу предмета доказування входили обставини, чи підписували особисто позивачі договір купівлі-продажу та чи укладали такий договір позивачі, чи було як зовнішнє, так і внутрішнє волевиявлення на укладення такого правочину.

Доказів на підтвердження доводів не підписання договору купівлі продажу позивачами не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеності на підставі належних та допустимих доказів.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачами заявлений неналежний спосіб захисту своїх прав, так як нікчемний правочин не можу бути визнаний недійсним, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачі просять визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири з підстав того, що цей договір вони не укладали та не підписували, його умови не погоджували, тобто стверджували, що не відбулося їхньої зовнішнього волевиявлення на досягнення такої домовленості.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 по справі № 145/2047/16-ц дійшла висновку, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є належним способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також є неналежним способом захисту обраний позивачами спосіб захисту про скасування рішення державного реєстратора, з наступних підстав.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом, для захисту порушеного права власності позивачів необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Аналіз викладеного свідчить про те, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачами тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

Як свідчать матеріали справи, власником спірної квартири є третя особа ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС», а тому такий спосіб захисту, як скасування рішення державного реєстратора не є належним способом захисту.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивачі не довели факт не підписання ними оспорюваного договору, виходячи з фактичних обставин справи та взагалі обрали неналежний спосіб захисту.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано та складено 18 липня 2023 року.

Суддя Чернявська Л.М.