Постанова

від 28.05.2024 по справі 522/19182/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2185/24

Справа № 522/19182/19

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.

за участю секретаря судового засідання Пухи А.М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Чернявської Л.М., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви та обставини справи

12 грудня 2019 року до Приморського районного суду м Одеси надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позову зазначено, що 21 листопада 2012 року Позивачі уклали з Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Мікромегас» договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . З 2014 року Позивачі постійно проживають в росії. Приїхавши в жовтні 2018 року до Одеси, Позивачам стало відомо, що зазначена квартира належить Відповідачу. Як зазначають Позивачі, жодних договорів на відчуження квартири не укладали, довіреностей не видавали, а відтак Позивачі вважають, що квартири вибула поза волею дійних власників. Також зазначено, що з 2014 року Позивачі постійно проживають в росії та є громадянами іншої держави. Відповідно до відміток в закордонному паспорті Позивачів, 27 липня 2018 року на території України останніх не було, тому поставити підписи на договорі купівлі-продажу не мали можливості.

Короткий зміст оскаржуваного рішення

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено.

В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що клопотань пропризначення судовоїпочеркознавчої експертизищодо встановленняналежності підписуна договорікупівлі-продажуспірної квартири,не заявлялось. Так,ураховуючи предметта підставизаявленого позову,твердження позивачівпро те,що підпису оскаржуваномудоговорі купівлі-продажуквартири виконаноне ними,а іншоюособою,з`ясуванняпитання ідентифікаціївиконавця підписуу оспорюваномудоговорі припроведенні судовоїпочеркознавчої експертизимає визначальнезначення длявстановлення обставинсправи,та єспособом реалізаціїосновоположних засадцивільного судочинства-змагальності сторін,доведеності тапереконливості їхдоводів тадоказів передсудом. Обов`язок доказування невідповідності підпису позивачів на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи. З урахуванням фактичних підстав позову, до складу предмета доказування входили обставини, чи підписували особисто позивачі договір купівлі-продажу та чи укладали такий договір позивачі, чи було як зовнішнє, так і внутрішнє волевиявлення на укладення такого правочину.

Доказів на підтвердження доводів не підписання договору купівлі продажу позивачами не надано. За таких обставин суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеності на підставі належних та допустимих доказів. Крім того, суд вважав, що позивачами заявлений неналежний спосіб захисту своїх прав, так як нікчемний правочин не можу бути визнаний недійсним, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи, позивачі просять визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири з підстав того, що цей договір вони не укладали та не підписували, його умови не погоджували, тобто стверджували, що не відбулося їхньої зовнішнього волевиявлення на досягнення такої домовленості. Суд першох інстанції зазначав, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачами тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. Як свідчать матеріали справи, власником спірної квартири є третя особа ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС», а тому такий спосіб захисту, як скасування рішення державного реєстратора не є належним способом захисту. За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивачі не довели факт не підписання ними оспорюваного договору, виходячи з фактичних обставин справи та взагалі обрали неналежний спосіб захисту.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням, адвокат Слаблюк В.М. звернувся безпосередньо до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначав, що у задоволені позовних вимог відмовлено без дослідження доказів, а рішення ухвалене судом першої інстанції без повного та всебічного з?ясування обставин. Відсутні відомості на підставі яких документів особи Продавців було встановлено, а відомості щодо встановлення особи Покупця взагалі відсутні. У договорі зазначені дані продавців: реєстраційний номер облікової картки платника податків та адреса реєстрації. Під час вчинення нотаріальних дій встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, закордонний паспорт). Якщо національний паспорт складено іншою мовою, нотаріусу необхідний також переклад паспорта, зроблений перекладачем, який має відповідну кваліфікацію. Відсутні відомості, на підставі якого документа були встановлені особи продавців та не були надані переклади паспортів іноземних громадян для посвідчення договору купівлі-продажу квартири. Для вчинення нотаріальної дії фінансового характеру, іноземець крім документа, що посвідчує особу, повинен надати нотаріусу реєстраційний номер облікової картки платника податків, отриманий в органах Державної фіскальної служби України. Перед вчиненням нотаріальної дії за участю іноземного громадянина, нотаріус перевіряє законність його перебування в Україні (віза, закордонний паспорт або імміграційна картка). Якщо іноземець не володіє українською мовою, то при вчиненні нотаріальної дії повинен бути присутній перекладач для того, щоб прочитати та перекласти іноземцеві зміст документу, що підписується. При цьому перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію, тобто диплом з кваліфікацією перекладача. Тільки після цього нотаріус має право вчиняти нотаріальну дію (засвідчувати підпис, посвідчувати довіреності, договори тощо). Жодна з вищезазначених умов укладання договору відчуження майна, яке належить іноземцям (Позивачам) нотаріусом не була дотримана. Тобто, нотаріус не встановив осіб, які вчиняють правочин, не встановив правильність їх персональних даних, перекладача не було залучено, не було встановлено чи володіють продавці українською мовою, чи розуміють текст договору. З реєстраційної справи N?368172951101 Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради вбачається, що при державній реєстрації прав на нерухоме майно приватний нотаріус Шупеня Олександр Миколайович встановив особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі «паспортів придністровської молдавської республіки». Республіка Молдова у своїх міжнародних відносинах (в офіційних документах ООН, Ради Європи, на мапах тощо) розглядає і позначає територію Придністров?я виключно як територію молдовської держави у кордонах Молдовської РСР станом на січень 1990 р. (закріплено у Меморандумі про основи нормалізації відносин між РМ та Придністров?ям від 08.05.1997 р.). У зв`язку з тим, що в матеріалах нотаріальної справи немає ніяких документів, в тому числі паспортів іноземних громадян Республіки Молдова і російської федерації, які посвідчують особу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Таким чином, нотаріусом грубо порушені вимоги ст. ст. 5, 43,46 Закону Про нотаріат України та вищевказані норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Також зазначали, що готівкою за участю фізичних осіб зі 150 тис. грн. до 50 тис. грн. Національний банк України знизив з 04 січня 2017 року граничну суму розрахунків Тобто нотаріус повинен був переконатися що дійсно розрахунок відбувся, чого не було зроблено. Позивачі ніяких грошових коштів від Відповідача не отримували. Проте суд першої інстанції невірно дійшов висновку з огляду на наступне. Відчужувана квартира за договором купівлі-продажу квартири від 27.07.2018 року знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У Договорі зазначено, що продавці зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що не відповідає дійсності. Таким чином приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М. не мав права посвідчувати договір відчуження квартири, яка знаходиться поза межами нотаріального округу, крім випадку наявності зареєстрованого місця проживання однієї зі сторін договору в межах нотаріального округу. Зареєстроване місце проживання Покупця нотаріусом не встановлювалося, а зазначене зареєстроване місце проживання продавців за адресою: АДРЕСА_3 невірне. Згідно відповіді Дніпровської районної державної адміністрації в м. Києві від 30.10.2020 року N? 103/8704/34/4, за інформацією, яка міститься в інформаційній системі територіальної громади міста Києва та архівних даних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 27.07.2018 р. не були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 . Стороною позивачів було представлено суду доказ, що підтверджує обставини того, що позивачі на момент укладення спірного договору купівлі-продажу на території України не перебували і не могли перебувати. Для підтвердження даних обставин до матеріалів справи були долучені: - копії паспортів позивачів; - копія відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 04.11.2020 вих. N? 0.184-28382/0/15-20-вих щодо перетинання державного кордону громадянами Республіки Молдова, із якої вбачається, що станом на 27 липня 2018 року громадяни Республіки Молдова ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на території України не перебували. Перевірка проводилася відповідно до паспортних даних позивачів; ОСОБА_6 за паспортом громадянина Молдови НОМЕР_1 , ОСОБА_2 за паспортом громадянки Молдови НОМЕР_2 . В ході судового засідання 13.07.2023 року, згідно з протоколом судового засідання від 13.07.2023 року ( зп N? 35,36,37,38,39, 72,73,74) на запитання представника відповідача ОСОБА_7 «чи містять матеріали справи, відомості про перетин кордону за всіма наявними паспортами позивача" представник позивача ОСОБА_4 відповів: «є відомості стосовно перетину кордону за паспортом Молдови». Представник позивача ОСОБА_8 зазначив: «у нашій країні не розпізнаються паспорти Придністров?я». Крім того, оскільки судом та представником відповідача було порушено питання щодо можливого перетину кордону позивачами на підставі інших паспортів, а саме паспортів РФ, представником позивача ОСОБА_4 було заявлено наступне клопотання «прошу надати годину для з?ясування обставин перетину кордону за іншими паспортами» і представник позивача ОСОБА_8 підтримав цю заяву. Однак, суд у порушенні ст.12, 83 ЦПК України, не задовольнив цю вимогу, пославшись на те, що строк зберігання цієї інформації у Державної прикордонної служби - 5 років, тим самим позбавивши сторону позивача права надати додаткові докази. Зазначене висловлювання головуючого спростовується тим, що після прийняття оспорюваного рішення, для подання доказів до суду апеляційної інстанції, представником позивача ОСОБА_4 зроблено адвокатський запит від 24.07.2023 р., до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби шодо перетинання державного кордону громадянами російської федерації, на який було дано відповідь від 26.07.2023 р.Оскільки відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 26.07.2023 року з?явилася уже після рішення суду першої інстанції, стороні Позивача неможливо було їх подати до суду першої інстанції з об?єктивних причин. Тому виникає потреба у поновленні строку на долучення доказів. Таким чином, в матеріалах справи є достатньо доказів, які підтверджують обставини того, що в момент складання та реєстрації спірного договору купівлі-продажу, позивачі ні за закордонними паспортами Республіки Молдова і російської федерації не перетинали кордон України в зазначений в позові період часу, отже не перебували і не могли перебувати на території України. Більш того, зі змісту рішення суду першої інстанції можна зрозуміти, що нібито у позивачів були по 2 закордонні паспорти Республіки Молдова і російської федерації. При цьому, судом не береться до уваги, що згідно із законодавством зазначених держав кожен через 7 років в РМ і кожен 10 років в РФ змінюється закордонного паспорта по закінченню дати закінчення їх терміну. Отже, на момент здійснення угоди у позивачів могли бути по одному закордонного паспорта Республіки Молдова і російської федерації. Позивачі не могли перетнути кордони України по внутрішнім паспортах інших держав. Тому Позивачі не могли укласти договір купівлі-продажу квартири, а квартира вибула з власності Позивачів поза їх волею.

Явка в судове засідання

Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, в судове засідання з`явився апелянт, інша сторона про відкладення справи не просила, що не заважає розгляду апляційної скарги у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією встановлено наступне.

19 листопада 2012 року між Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Мікромегас» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № МП 2к.2-Д.2п.5с/А16.

Згідно з п.1.2 предметом договору є двокімнатна квартира АДРЕСА_4 , орієнтовною площею 97,0 кв.м.

При укладенні договору особу ОСОБА_1 було встановлено за паспортом громадянина Придністровської Молдавської Республіки серії НОМЕР_3 , виданий Паспортним відділом міста Бендери УвСМ МВС ПМГ від 18 березня 2008 року, про що зазначено в п.7 Договору.

В подальшому, 23 травня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 137,9 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності Серії САК № 931106, індексний номер:22083415.

Згідно даного свідоцтва про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами російської федерації.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 травня 2014 року, за громадянами російської федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності по частці квартири АДРЕСА_1 , на підставі вищезазначеного свідоцтва про право власності.

За договором купівлі-продажу від 27 липня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупунею О.М., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продали, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 137,9 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., що підтверджується нотаріально посвідченим договором серії НМХ 061914.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42275342 від 27.07.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О.М. було проведено держану реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.

Згідно акту приймання-передачі частки у статутний капітал ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» від 19.11.2019 р. між ОСОБА_3 та ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» на підставі протоколу № 1 установчих зборів засновників ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС» від 19 листопада 2019 року квартира АДРЕСА_1 була передана у власність ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС», що підтверджується витягом із державного реєстру речових прав.

Позивачі зазначають, що ніколи не укладали жодних договорів про відчуження квартири, довіреностей на укладення від їх імені третім особам не видавали.

На підтвердження своїх доводів посилаються на те, що з 2014 року позивачі постійно проживають на території російської федерації і є громадянами іншої держави. Згідно відміток у закордонному паспорті про перетинання кордону ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу на території України не перебували.

На підтвердження доказів відсутності позивачів на території України в момент підписання договору, позивачі надали відповідь із Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 04.11.2020 вих. № 0.184-28382/0/15-20-вих щодо перетинання державного кордону громадянами Республіки Молдова, із якої вбачається, що станом на 27 липня 2018 року громадяни Республіки Молдова ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території України не перебували.

Перевірка проводилася відповідно до наданих представником позивача паспортних даних позивачів: ОСОБА_6 за паспортом громадянина Молдови НОМЕР_1 , ОСОБА_2 за паспортом громадянки Молдови АА0864452.

Разом з тим, оцінюючи в сукупності наявні докази, які містяться в матеріалах справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачами їх відсутності в момент підписання договору на території України, виходячи із наступного.

Як вбачається із Договору купівлі-продажу майнових прав, позивачі є громадянами Придністровської Молдавської Республіки та мають відповідно паспорти громадян ПМР, зокрема у ОСОБА_1 паспорт громадянина Придністровської Молдавської Республіки серії НОМЕР_3 , виданий паспортним відділом міста Бендери УвСМ МВС ПМГ

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно країна громадянства позивачів є російська федерація.

Про громадянство російської федерації позивачів також свідчать договори укладені між адвокатами та позивачами.

Так, згідно договору про надання правової допомоги між ОСОБА_9 та позивачами від 18 жовтня 2018 року, ОСОБА_2 є громадянкою російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_4 , виданий ТП № 79 Відділу УФМС росії по Санкт-Петербургу та Ленінградській області в Фрунзенському районі м. Санкт-Петербурга від 26.06.2013 року, а ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_5 , виданий ТП № 79 Відділу УФМС росії по Санкт-Петербургу та Ленінградській області в Фрунзенському районі м. Санкт-Петербурга від 27.06.2013 року.

Із договору про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «Юридична фірма № 1» та ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації серії НОМЕР_6 , виданим 02 березня 2017 року.

Крім того, із нотаріально посвідченого довіреності від 03 жовтня 2022 року, видної ОСОБА_10 на ім`я ОСОБА_8 , на представлення його інтересів вбачається, що особу ОСОБА_11 було перевірено на підставі паспорту громадянина Республіки Молдови, паспорт НОМЕР_7 дата видачі: 28.07.2016, ДП «ЦДІР «Регістр».

Аналіз викладеного свідчить про те, що позивачі є громадянами декількох держав, а саме Придністровської Молдавської Республіки, Республіки Молдова та російської федерації.

Однак, відомості про перетин кордону на час підписання договору надані лише за даними громадян республіки Молдова за паспортами серії АА0864451 та АА0864452, виданими 09.08.2016 року.

При цьому слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 має ще один паспорт громадянина Республіки Молдова серії НОМЕР_7 , виданий 28.07.2016 року, що підтверджується нотаріально посвідченою довіреності виданою ним на ім`я ОСОБА_8 .

За таких обставин, слід дійти висновку, що позивачі мали змогу перетнути кордон України за паспортами громадян російської федерації, Придністровської Молдавської Республіки та відповідно ОСОБА_1 за іншим паспортом громадянина Молдови, ніж зазначений у відповіді прикордонної служби.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про відсутність позивачів на території України в період підписання договору, як громадян російської федерації, як громадян Придністровської Молдавської Республіки та ОСОБА_1 , як громадянина Молдови за паспортом серії НОМЕР_7 , виданого 28.07.2016 року. Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що нотаріус не встановив осіб, які вчиняють правочин, не встановив правильність їх персональних даних, перекладача не було залучено, протирічать позиції про відсутність позивачів на теріторії України під час вчинювання правочину 27.07.2018 року.

Слід зазначити, що викладені Позивачами підстави позову, а саме те, що продавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час укладення договору не були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 суд не приймає до уваги, оскільки в розумінні ст. 215 ЦК України, зазначені обставини не є підставою для визнання недійсності правочину а тому не відповідають вимозі належності.

Твердження Позивачів відносно неотримання грошових коштів в розмірі 249 701, 00 гривень, суд також не приймає до уваги, оскільки згідно пункту 4 договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2018 року за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 249 701, 00 гривень, які повністю сплачені Покупцем Продавцям до підписання цього договору.

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що Позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було відсутнє волевиявлення на відчуження спірної квартири.

Твердження позивачів про те, що підписи від їх імені на договорі купівлі-продажу здійснені не ними є недоведеними жодними доказами.

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на договорі купівлі-продажу спірної квартири, не заявлялось.

Враховуючи предмет та підстави заявленого позову, твердження позивачів про те, що підпис у оскаржуваному договорі купівлі-продажу квартири виконано не ними, а іншою особою, з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису у оспорюваному договорі при проведенні судової почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи, та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом.

Обов`язок доказування невідповідності підпису позивачів на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18 (провадження № 61-8593св19) Верховний Суд зазначив, що обов`язок доказування невідповідності підпису особі на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

З урахуванням фактичних підстав позову, до складу предмета доказування входили обставини, чи підписували особисто позивачі договір купівлі-продажу та чи укладали такий договір позивачі, чи було як зовнішнє, так і внутрішнє волевиявлення на укладення такого правочину.

Доказів на підтвердження доводів не підписання договору купівлі продажу позивачами не надано. За таких обставин враховуючи принцип презумції правочину судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеності на підставі належних та допустимих доказів.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачами заявлений неналежний спосіб захисту своїх прав, так як нікчемний правочин не може бути визнаний недійсним, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачі просять визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири з підстав того, що цей договір вони не укладали та не підписували, його умови не погоджували, тобто стверджували, що не відбулося їхньої зовнішнього волевиявлення на досягнення такої домовленості.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 по справі № 145/2047/16-ц дійшла висновку, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є належним способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також є неналежним способом захисту обраний позивачами спосіб захисту про скасування рішення державного реєстратора, з наступних підстав.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом, для захисту порушеного права власності позивачів необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другоїстатті 16 ЦК України.

При цьому абзацом другим частини третьоїстатті 26 Закону № 1952-IV«Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Аналіз викладеного свідчить про те, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачами тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. Як свідчать матеріали справи, власником спірної квартири є третя особа ТОВ «ВЕБ МАРКЕТ ІНТЕРПРАЙС», а тому такий спосіб захисту, як скасування рішення державного реєстратора не є належним способом захисту відповідно до сталої практики Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи апеляційної скарги, щодо протиправності дій нотаріуса у відповідному порядку передбаченому законодавством України не оскаржувалися, доказів з боку сторони скаржника належними та допустими доказами не обгрунтовуються, містять лише характер припущень, у зв`язку з чим судова колегія вважає такі доводи залишити без задоволення.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не могли підписувати договор купівлі-продажу спірного майна, в обґрунтування якого зазначено, що в період затвердження цього документу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не знаходились на території України, достеменно не підтверджує волевиявлення останніх осіб на вибуття спірного майна з їх володіння, та не спростовують презумцію договору, про що суд першої інстанції належно надав оцінку правовій суті з цього питання в оскаржуваному рішенні.

Клопотань про проведення експертизи від позивачів не надходило. За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивачі не довели факт не підписання ними оспорюваного договору, виходячи з фактичних обставин справи та обрали неналежний спосіб захисту, що не позбавляє позивачів в подальшому права на звернення за захистом порушеного права.

Інші доводи апеляційної скарги, також є необґрунтованими належними та допустими доказами, тому не заслуговують на їх задоволення, при тому що судом першої інстанції надано належної правової оцінки суті даного спору.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивачів не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 28 травня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко