Постанова

від 06.07.2023 по справі 149/1067/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/1067/22

Провадження № 22-ц/801/1048/2023

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 рокуСправа № 149/1067/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді доповідача),

суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 січня 2023 року, ухвалені місцевим судом під головуванням судді Робак М.В.,

встановив:

В травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 листопада 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб. В подальшому, рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року шлюб між ними розірвано. Однак, під час зареєстрованого між сторонами шлюбу, за рахунок власних та подарованих матір`ю коштів, позивачка придбала нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку загальною площею 0,4010 га, що розташовані в АДРЕСА_1 . Придбання вказаного нерухомого майна відбулося позивачкою, а оформлення здійснювалось на відповідача. Також, під час зареєстрованого з відповідачем шлюбу були придбані наступні транспортні засоби, а саме, автомобілі марки Reugeot 405, Skoda Oktavia Tour, Lexus RX300, Skoda Oktavia та причіп. Крім того, впродовж перебування у шлюбі позивачка за власні кошти придбала електронну побутову техніку та меблі. При цьому, з метою ремонту вищезазначених автотранспортних засобів ОСОБА_1 оформила кредит на загальну суму 129 759 грн., в результаті чого покриття суми кредиту відбулося останньою одноосібно за рахунок власних коштів.

За час перебування у шлюбі відповідач не працював , будь-яких коштів в сім`ю не вкладав, у зв`язку із тим, що відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Звільнившись з місць позбавлення волі, відповідач самовільно розпочав відчуження майна, яке придбавала позивач.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом в якому вона просила:

1. Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 наступне майно:

- житловий будинок з погосподарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 ;

- земельні ділянки загальною площею 0,4010 га, а саме: земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер - 0524885600:03;001:0310) та земельну ділянку площею 0,1510 га (кадастровий номер - 0524885600:03:001:0311) в межах згідно з планом, що розташовані в АДРЕСА_1 ;

- причіп марки ПГМФ, модель 830410, сірого кольору, 2019 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ;

- автомобіль марки Peugeot (Пежо), модель 405, червоного кольору, 1988 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 ;

- автомобіль марки Skoda Oktavia, зеленого кольору, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 ;

- витяжку декоративну Siemens LK65RF670R, вартістю 6832,50 грн;

- телевізор Samsung UE50TU8000UXUA, вартістю 16999,90 грн;

- телевізор Samsung UE43NU7100UXUA, вартістю 16249,17 грн;

- холодильник Samsung RB34N5440B/|UA, вартістю 14582,50 грн;

- пральну машину Samsung WW60J30GO3WDUA, вартістю 9582,50 грн;

- мікрохвильову піч Samsung MS23K3614AK/BЦ, вартістю 2899,90 грн;

- меблі для кухні фірми "Ясен", вартістю 19695,00 грн;

2. Визнати спільною сумісною власністю суму кредитних грошових коштів, що були отримані від АТ «УкрСиббанк» та в подальшому сплачені банку, за договорами 13 листопада 2020 року, 21 березня 2021 року на загальну суму 129759 грн;

3. Стягнути з ОСОБА_2 64879,50 грн. суму грошових коштів, що були отримані від АТ «УкрСиббанк» та в подальшому сплачені банку, за договорами 13 листопада 2020 року, 21 березня 2021 року;

4. Провести розподіл судових витрат.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року з урахуванням додаткового рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 наступне майно:

- житловий будинок з погосподарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 ;

- земельні ділянки загальною площею 0,4010 га, а саме: земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер - 0524885600:03;001:0310) та земельну ділянку площею 0,1510 га (кадастровий номер - 0524885600:03:001:0311) в межах згідно з планом, що розташовані в АДРЕСА_1 ;

- причіп марки ПГМФ, модель 830410, сірого кольору, 2019 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ;

- автомобіль марки Peugeot (Пежо), модель 405, червоного кольору, 1988 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 ;

- автомобіль марки Skoda Oktavia, зеленого кольору, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 ;

- витяжку декоративну Siemens LK65RF670R, вартістю 6832,50 грн;

- телевізор Samsung UE50TU8000UXUA, вартістю 16999,90 грн;

- холодильник Samsung RB34N5440B/|UA, вартістю 14582,50 грн;

- пральну машину Samsung WW60J30GO3WDUA, вартістю 9582,50 грн;

- мікрохвильову піч Samsung MS23K3614AK/BЦ, вартістю 2899,90 грн;

- меблі для кухні фірми "Ясен", вартістю 19695,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений останньою судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2058,29 грн.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року та додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2023 року мотивовані тим, що спірне майно придбавалось за кошти, які належали особисто позивачу, внаслідок отримання кредитів, заробітної плати , плати за оренду паїв, а також коштів отриманих від матері. Відповідач, маючи змогу скористатись правами передбаченими цивільно-процесуальним кодексом на надання доказів з метою спростування тверджень позивача, ними не скористався. Жодних доказів, які б свідчили про його участь у придбанні спірного майна не надав. Надані позивачем докази свідчать про те, що майно, що зазначене нею в прохальній частині позовної заяви, окрім телевізора Samsung вартістю 16249, 17 грн , так як докази його придбання відсутні, є особистою власністю ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з такими рішеннями суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника оскаржуване рішення суду прийнято у його відсутність, оскільки жодного разу він не отримував будь-якої кореспонденції від суду. Зазначає, що вся кореспонденція була направлена на адресу за якою він не проживає. На переконання заявника, місцевий суд не звернув належної уваги на те, що позивач надала відповідачу згоду на придбання житлового будинку та земельних ділянок, в якій відсутні будь-які застереження чи уточнення, щодо власника коштів за які це майно придбавалось. Поряд з цим, на підтвердження придбання спірного майна за власні кошти зазначає, що він займався домашнім господарством з вирощування тварин, від якого мав приблизний дохід в розмірі 7000-8000 грн., за два тижні, самостійно облагороджував будинок, виховував доньку позивача, а також отримав спадок від померлих батьків. Вважає, що для перевірки доходів позивача суду необхідно дослідити декларації останньої. Крім того заперечує отримання позивачем коштів від її матері.

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Водночас, 22 червня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Медончак М.М. надійшло клопотання про витребування доказів, зокрема, належно засвідчених копій матеріалів здійснення правочину щодо купівлі-продажу спірного будинку та земельних ділянок, а також належно засвідчену копію заяви ОСОБА_1 щодо згоди на здійснення вказаних правочинів.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що воно задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України (учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Натомість у поданому клопотанні взагалі не наведено, які саме обставини можуть підтвердити або спростувати докази, які просить витребувати сторона відповідача.

З огляду на вищезазначене, у задоволенні клопотання про витребування доказів необхідно відмовити.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що копії договорів, які просить витребувати сторона відповідача наявні в матеріалах справи і посвідчені належним чином стороною позивача при поданні позовної заяви.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 13 листопада 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року розірвано (т.1, а.с.33-34).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 17 травня 2018 року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який діяв від імені Якуби О.П., посвідченого приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області, було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 25-28).

Згідно договору купівлі-продажу земельних ділянок від 17 травня 2018 року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області, останнім було придбано у власність земельні ділянки площею 0,25 га та 0,1510 га, що розташовані в АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 29-32).

На підставі договорів купівлі-продажу від 02 липня 2020 року та 10 серпня 2019 року ОСОБА_2 були придбані наступні транспортні засоби: Skoda Oktavia Tour, Lexus RX300 (т.1, а.с. 35-38).

З свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів вбачається, що ОСОБА_2 являється власником з 13.11.2018 року автомобіля марки Peugeot 405 та з 02.11.2019 року власником причіпа марки ПГМФ (т.1, а.с. 20-22).

Довідкою АТ КБ "Приватбанк" від 10 травня 2022 року та додатком до нього підтверджується, що ОСОБА_1 за період 01 вересня 2018 року 01 травня 2022 року здійснювала платежі по оплаті комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.39-47).

Позивачка впродовж перебування у шлюбі придбала електронну побутову техніку та меблі, що підтверджується копіями квитанцій (т.1, а.с.48-58).

З довідки виданою начальником відділу АТ "УкрСиббанк" вбачається, що на ім`я позивача оформлено кредит (т.1, а.с. 120-123).

З виписки ПриватБанку вбачається, що протягом 2020-2022 з банківської картки позивачки на банківську карту відповідача здійснювались перерахування грошових коштів (т.1, а.с. 124-126)

Довідкою з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 2016 по 2021 роки підтверджується, що позивачка отримувала стабільний дохід (т.1, а.с.127-130).

Крім того, позивачка 24 вересня 2017 року отримала від свої матері ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 30 000 грн., що підтверджується відповідною розпискою (т.1, а.с.131).

15 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримала оренду плату за земельний пай від ТОВ "Ступник-Агро" в сумі 41475,90 грн. (т.1, а.с.132).

Згідно інформації ДУ "Вінницька виправна колонія (№ 86) Якуба О.П. з 04 березня 2015 року по 31 серпня 2018 року відбував покарання у ДУ "Вінницька виправна колонія (№ 86) (т.1, а.с. 164).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та від 21 червня 2023 року в справі № 522/15159/21.

Такий висновок релевантний з правовим висновком викладеним і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду Касаційного цивільного Суду від 24 січня 2020 року № 546/912/16-ц.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що у період перебування сторін у шлюбі було придбано та зареєстроване на відповідача ОСОБА_2 наступне майно:

-17 травня 2018 року - житловий будинок в АДРЕСА_1 вартістю 20000 та земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд та площею 01510 га для ведення особистого селянського господарства вартістю 29000 грн. розташовані за тією ж адресою;

- 13 листопада 2018 року - автомобіль Peugeot модель 405 червоного кольору, 1988 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , вартістю 30000 грн.;

- 02 листопада 2019 року - причіп марки ПГМФ, модель 830410, сірого кольору, 2019 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 13500 грн.;

-10 серпня 2019 року - автомобіль Skoda модель Octavia, зеленого кольору, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 вартістю 30000 грн.

Поряд з цим, протягом 2019-2021 років у відповідності до копій чеків та видаткових накладних частково виданих на ім`я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 49, 51, 58) 28 грудня 2019 року було придбано витяжку Siemens, вартістю 6832,50 грн., 25 січня 2020 року - холодильник Samsung, вартістю 14582,50 грн. та пральну машину Samsung, вартістю 9582,50 грн., 14 жовтня 2020 року - меблі для кухні, вартістю19695,00 грн., 23 березня 2021 року - телевізор Samsung, вартістю 16999,90 грн., 01 вересня 2021 року - мікрохвильову піч, вартістю 2899,90 грн.

Поряд з цим, матеріалами справи доведено, що позивач за період перебування у шлюбі отримала:

у 2017 році: 162301,00 грн. заробітної плати за основним місцем роботи, 42859 грн. доходу від надання майна в оренду, 12929 грн. доходу від продажу власної продукції тваринництва;

у 2018 році: кредитні кошти на загальну суму 15417,00 грн., 31364,00 грн. доходу від продажу власної продукції тваринництва, 180730 грн. заробітної плати за основним місцем роботи, 152399 доходу від надання майна в оренду;

у 2019 році: 173152 грн. заробітної плати за основним місцем роботи, 38577 грн. доходу від надання майна в оренду;

у 2020 році: кредитні кошти на суму 60359,00 грн., 160323,00 грн. заробітної плати за основним місцем роботи, 38989 грн. доходу від надання майна в оренду;

у 2021 році: кредитні кошти на суму 69400,00 грн., 159420 грн. заробітної плати за основним місцем роботи, 202892 грн. доходу від надання майна в оренду; 217950 грн. доходу від відчуження нерухомого майна.

Натомість, у відповідача ОСОБА_2 , який з 04 березня 2015 року по 31 серпня 2018 року відбував покарання у ДУ «Вінницька ВК (№86)», що припадає на період купівлі частини спірного майна, зокрема, житлового будинку та земельних ділянок, матеріалами справи підтверджено дохід отриманий ним: у 2018 році на суму 350 грн. заробітна плата за основним місцем роботи та 15000 грн. дохід від продажу власної продукції; у 2019 році у розмірі 184489 грн. від надання майна в оренду та 63949 грн. доходу від продажу власної продукції тваринництва; в 2020 році у розмірі 87904 грн. від продажу власної продукції тваринництва та 27657 грн. надання майна в оренду.

Крім того, позивач ОСОБА_1 , за період з 03 липня 2020 року по травень 2022 року перерахувала відповідачу ОСОБА_2 на його картковий рахунок кошти на загальну суму 34558,00 грн. (т.1, а.с. 124-126).

Проаналізувавши зазначене, з урахуванням викладених обставин, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що позивач і відповідач хоч і перебували в період з 13 листопада 2015 року по 06 липня 2021 року у шлюбних відносинах, однак спірне майно ОСОБА_1 придбавала за кошти, які їй належали особисто, внаслідок отримання заробітної плати, кредитів, плати за оренду паїв, а також коштів отриманих від матері.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність доходу у відповідача до 2019 року, спростовує твердження останнього щодо можливого придбання ним спірного майна у вказаний період. Натомість, наявність доходу в період з 2019 року по 06 липня 2021 року, за відсутності будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів (квитанцій, накладних, платіжних інструкцій тощо) не є беззаперечним доказом придбання спірного майна за участі відповідача.

Таким чином, місцевий суд прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, щодо визнання майна особистою приватною власністю позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно придбавалось за спільні кошти, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази на спростування вказаних фактів, а позивачем в свою чергу спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на вказане спірне майно.

Покликання в апеляційній скарзі на те, що відповідач самостійно облагороджував будинок, виховував доньку позивача не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач надала відповідачу згоду на придбання житлового будинку та земельних ділянок, в якій відсутні будь-які застереження чи уточнення щодо власника коштів, за які це майно придбавалось, не є безумовним підтвердженням придбання вказаного спірного майна за спільні кошти.

Заперечення викладені в апеляційній скарзі щодо отримання позивачем коштів за розпискою в розмірі 30000,00 грн. від її матері, є неспроможними та не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами в їх сукупності, які наявні в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у його відсутність, жодного разу він не отримував будь-якої кореспонденції від суду, а вся кореспонденція була направлена на адресу за якою він не проживає, не заслуговують на увагу оскільки, заявник не навів переконливих доводів, яким чином його неявка до суду першої інстанції вплинула на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, зокрема на повноту з`ясування судом попередньої інстанції фактичних обставин справи.

Між тим, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та права на апеляційне оскарження рішення суду, процесуальні права сторони відповідача поновлені шляхом звернення до апеляційного суду і під час апеляційного розгляду судом безпосередньо перевірені докази, якими обґрунтовуються обставини, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі.

При цьому, суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем особистою приватною власністю на телевізор Samsung UE43NU7100UXUA вартістю 16249,17 грн., у зв`язку із відсутністю будь-яких доказів його придбання останньою, а також в частині визнання спільною сумісною власністю кредитних коштів, які отримувались в АТ "УкрСиббанк" згідно договорів від 13 листопада 2020 року та 21 березня 2021 року на загальну суму 129759 грн., встановивши, що позивач неодноразово вказувала, що кредитні кошти вона отримувала з метою ремонту автомобілів, які були її особистою власністю, тобто вони отримувались не в інтересах сім`ї, а з метою задоволення особистих потреб.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови, на підставі п. 6 ст. 259 ЦПК України складений 18 липня 2023 року.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк