Рішення

від 26.06.2023 по справі 758/7579/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/7579/22

Категорія 76

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Лещенко О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Конончука Д.М.,

розглянувши у відкритому в судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу «ВИНОГРАДАР» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2022 р. позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить поновити її на посаді бухгалтера Гаражного кооперативу «Виноградар» (код ЄДРПОУ 23494358) за основним місцем роботи з 04 серпня 2022 року; стягнути з Гаражного кооперативу «Виноградар» (код ЄДРПОУ 23494358) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу на дату ухвалення рішення за вирахуванням обов`язкових платежів та вирішити питання про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України.

Позов мотивований тим, що з 23.11.2018 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Гаражним кооперативом «Виноградар» згідно трудового договору № 23/11/18 від 23.11.2018 року на посаді бухгалтера за сумісництвом. Основним місцем роботи позивача в період з 01.07.2010 по 03.08.2022, згідно трудової книжки було Спілка кабельного телебачення України (ЄДРПОУ 25634119). Згідно наказу Гаражного кооперативу «Виноградар» №633/к від 04.08.2022, ОСОБА_1 була звільнена з посади бухгалтера за сумісництвом з 04.08.2022 року, у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником, на підставі ст. 7, 43-1 КЗпП, ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та розірвано трудовий договір №23/11/18 від 23.11.2018 у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником. Строк дії трудового договору: «до виконання сторонами своїх обов`язків». Позивач вважає своє звільнення безпідставним та незаконним та обгрунтовує свою позицію наступним. В період з 11.07.22 по 03.08.22 року Позивач перебувала у черговій оплачуваній відпустці за основним місцем роботи та у відпустці у Відповідача. 04 серпня 2022 року Позивач вийшла на роботу за сумісництвом, проте не була допущена до свого робочого місця. При цьому, її повідомили в усній формі що вона звільнена з займаної посади бухгалтера за сумісництвом, у зв`язку із прийняттям на цю посаду працівника на повний робочий день. В день звільнення Позивачу наказ про звільнення не було надано, розрахунок у зв`язку із звільненням не виплачено. В той же день, тобто 04.08.2022, Позивач написала на ім`я Голови кооперативу заяву про прийняття її на посаду за основним місцем роботи. На наступний день відповідна заява із супровідним листом була направлена на адресу Відповідача. Також, 05.08.2022 на адресу Відповідача було направлено лист-претензію з вимогою поновити Позивача на посаді бухгалтера. 18.08.2022 року Позивачу виплатили кошти у зв`язку із звільненням. Позивач здійснила запис щодо того, що на дату отримання коштів їй не було вручено наказ про звільнення, не було надано довідку про середню заробітню плату та довідку про трудові відносини. З викладеного вбачається, що Відповідач провів звільнення без законних на те підстав, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП роботодавець зобов`язаний поновити позивача на попередній роботі.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 12.09.2022 р. (суддя Лещенко О.В.).

В березні 2023 р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в яких сторона відповідача зазначає, що твердження викладені у позивній заяві не відповідають дійсним обставинам справи. Представник відповідача зазначає, що позивач перебувала на посаді бухгалтера-касира у Відповідача за сумісництвом, та була звільнена з займаної посади 04.08.2022 року у зв`язку з прийняттям працівника на роботу на постійній основі, що підтверджується наказом №632/К від 04.08.2022 року про прийняття бухгалтера-касира О.Г. на роботу на постійній основі та наказом №633/К від 04.08.2022 року про звільнення з займаної посади Позивача. Крім того, 04.08.2022 року при звільненні Позивача, остання категорично та в грубій формі відмовилась від передачі бухгалтерських справ, грошових коштів та матеріальних цінностей, а також відмовилась від вчинення інших передбачених законодавством дій при звільненні її як сумісника, що зафіксовано відповідними засобами відеофіксації кабінету та відповідним актом (додається). Крім того, Позивач відмовилась від отримання наказу про її звільнення та від отримання нарахованих їй грошових коштів. Лише 18.08.2022 року Позивач в кабінеті Правління Відповідача з 10.00 до 10.30 год. стримала нараховані їй грошові кошти, у зв`язку з її звільненням як сумісника. З 10.15 до 10.20 год. Позивач самовільно з сейфу кооперативу вилучила якісь документи, які Вона при спробі ознайомлення з ними в.о. Голови правління ОСОБА_3 заховала в одежу, що зафіксовано камерою відео нагляду. Крім того з документів доданих до позовної заяви слідує, що Позивач звільнилась за місцем праці 03.08.2022 року, однак до заяви про відпустку поданої 05.07.2022 року був доданий наказ про відпустку за основним місцем роботи, з якого слідує, що Позивач буде знаходитись у відпустці з 11.07.2022 р. по 03.08.2022 р. включно. Звідси слідує, що Позивач була звільнена за основним місцем праці у період її знаходження у відпустці, що доводить факт фальшування та маніпуляції зі сторони Позивача.

В квітні 2023 р. позивач подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що у поданому відзиві Відповідачем не наведено жодного спростування доводів Позивача щодо незаконного звільнення як і не зазначено яким чином ніби-то неналежна поведінка позивача, навіть якщо вона емоційно зреагувала на звільнення, та або вилучення якихось документів з сейфу впливає на відсутність законних підстав для звільнення. Посилаючись на самовільне вилучення документів з сейфу, відповідачем не надано доказів звернення по даному факту до правоохоронних органів та наявності обвинувального вироку з приводу викрадення якихось первинних документів якщо такий факт дійсно мав місце, а тому означені доводи є лише припущенням та не є доказами в розумінні процесуального законодавства. Щодо посилань відповідача на ту обставину, що ОСОБА_1 не могла бути звільнена з основного місця роботи в період відпустки. По-перше, відповідач знову ж таки стверджує про фальшування документів зі сторони позивача, при цьому не навівши жодного спростування і не надавши жодного доказу того, що остання була звільнена не 03.08.2022 року, а після завершення відпустки. Означене спростовується наявними у матеріалах справи наказом №6-22 про звільнення, який не оскаржено і не скасовано, угодою про припинення трудового договору від 01.07.2022, записом в трудовій книжці, копія якої також міститься в матеріалах справи. По-друге, наказ про звільнення ОСОБА_1 від 03.08.2022 №6-22, видано за підписом генерального директора ОСОБА_4 . ОСОБА_1 перебуваючи на посаді бухгалтера не наділена повноваженнями на видачу означених документів. По-третє, ОСОБА_1 була звільнена за основним місцем роботи - Спілки кабельного телебачення України з посади бухгалтера з 03.08.2022 за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Заяву про звільнення за угодою сторін працівник має право подати як у період роботи, так і у випадку своєї відсутності на роботі (тимчасова непрацездатність).

За загальним правилом працівника не може бути звільнено під час його хвороби або перебування у відпустці, оскільки за ч. 3 ст. 40 КЗпП звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці не допускається. Означена норма не розповсюджується на звільнення працівника за угодою сторін. Таким чином, чинним законодавством не заборонено звільнення працівника за угодою сторін у період тимчасової непрацездатності або відпустки.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили їх задовольнити та врахувати їх пояснення, обґрунтування вимог та надані докази.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 ст.2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

У судовому засіданні встановлено, що 23.11.2018 року між ОСОБА_1 та ГК «Виноградар» укладено трудовий договір №23/11/2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнята на посаду бухгалтера за сумісництвом до Гаражного кооперативу «Виноградар», що відповідачем не заперечувалось та підтверджується копією вказаного договору.

Основним місцем роботи ОСОБА_1 в період з 01.07.2010 по 03.08.2022, згідно копії її трудової книжки серії НОМЕР_2 було Спілка кабельного телебачення України (ЕДРПОУ 25634119 вул. Марини Раскової, 4-А, м. Київ, 02002).

Згідно копії наказу Спілки кабельного телебачення України №6-22 від 03.08.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера Спілки кабельного телебачення України з 03.02.2022 року за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КзПП України) та вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

Згідно копії наказу Гаражного кооперативу «Виноградар» №633/к від 04.08.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера за сумісництвом з 04.08.2022 року, у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником, на підставі ст. 7, 43-1 КЗпП, ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та розірвано з нею трудовий договір №23/11/18 від 23.11.2018 у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником. Строк дії трудового договору: «до виконання сторонами своїх обов`язків».

Як убачається з копії Акта комісії по передачі справ від звільненого бухгалтера - касира ОСОБА_1 новому бухгалтеру-ккасиру ОСОБА_5 в присутності комісії від ознайомлення в "приказі"(мовою оригіналу) про звільнення ОСОБА_1 відмовилась від підпису.

Як убачається з копії наказу від 04.08.2022 року № 632-к ГК "Виноградар"прийнято на роботу бухгалтером-касиром ОСОБА_6 з 04.08.2022 року.

Як убачається з копії поштового відправлення № 0413606722780 позивач направила Голові правління ГК «Виноградар» на адресу ГК «Виноградар»: лист-претензію про порушення трудового законодавства;, в якій просила надати відповідь на поставлені питання та копію наказу про звільнення, заяву про переведення на іншу посаду. Як убачається з копії заяви ОСОБА_1 на ім`я Голови правління ГК «Виноградар», в якій вона просить прийняти її на посаду бухгалтера - касира на повний робочий день з 04 серпня 2022 року, вказана заява датована 04.08.2022 року.

Як убачається з копії листа в.о. Голови Правління ГК "Виноградар" ОСОБА_3 від 16.08.2022 року ОСОБА_1 було повідомлено, що у зв`язку з її звільненням та розірванням з нею трудового договору №23/11/18 від 23.11.2018 року як з сумісником з 04.08.2022 року та її відмовою від передачі бухгалтерських справ, грошових коштів та матеріальних цінностей, а також її грубою відмовою від вчинення інших передбачених законодавством дій при звільненні сумісника, що зафіксовано відповідними засобами фіксації, у зв`язку з прийняттям бухгалтера-касира, який не є сумісником відповідно ст. 7 КЗпП України, ст. 43-1 КЗпП України, Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" їй запропоновано у зручний для неї час та день по попередньому узгодженню в порядку встановленому законодавством України з в.о Голови Правління ОСОБА_3 отримати нараховані їй грошові кошти у зв`язку з її звільненням. Вказаний лист було направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 16.08.2022 року.

Відповідно до копії Акту ГК "Виноградар" від 18.08.2022 року, 18 серпня 2022 року після попереднього поштового повідомлення ОСОБА_1 та консультації з правоохоронними органами в кабінеті Правління Г/К «Виноградар» з 10.00 до 10.30 була проведена процедура виплати та отримання ОСОБА_1 нарахованих їй грошових коштів у зв`язку з її звільненням як сумісника.

Відповідно до ст.ст. 21,24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Також, у ч. 2 ст. 21 КЗпП передбачено право працівника реалізувати свої здібності шляхом укладення трудового договору на декількох підприємствах. При цьому КЗпП не містить визначення поняття «сумісництво».

Згідно п. 1 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 року № 245, на умовах сумісництва працівники можуть працювати в установі, де вони працюють за основним місцем роботи, або у стороннього роботодавця.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін`юсту та Мінфіну від 28.06.1993 року № 43).

Внутрішнім сумісництвом називають роботу працівника за трудовим договором на тому ж підприємстві, яке є для нього основним місцем роботи, а зовнішнім сумісництвом - роботу на іншому підприємстві. На сумісників поширюється законодавство про працю, а умови роботи за сумісництвом на державних підприємствах визначаються Положенням № 43 та Постановою № 245.

За своїм правовим статусом немає відмінностей між роботою за основним місцем роботи та за сумісництвом, а також немає різниці між внутрішнім та зовнішнім сумісництвом. У загальному випадку сумісники користуються такими ж правами, як і основні працівники.

Окрім того, до сумісників також застосовуються загальні положення щодо строків укладення трудових договорів. Зокрема, трудовий договір може бути безстроковим, строковим або ж укладатися на час виконання певної роботи (ст. 23 КЗпП). При цьому строковий трудовий договір (у тому числі і за сумісництвом) укладається лише у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру роботи, умов її виконання, інтересів працівника або ж в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

На працівників-сумісників поширюються норми трудового законодавства стосовно прийняття і звільнення з роботи, установлення неповного робочого часу, надання відпусток тощо.

Між тим, Кодекс законів про працю України містить вичерпний перелік підстав припинення трудового договору.

Що стосується звільнення працівників-сумісників, то їх можна звільнити лише із загальних підстав, передбачених КЗпП: статтями 36, 38 (за бажанням працівника) та 40 (з ініціативи роботодавця). Тому звільнення сумісника в односторонньому порядку є порушенням чинного трудового законодавства.

Виходячи зі змісту ст. 43-1 КЗпП, звільнення з суміщуваної роботи у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, є розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, яке допускається у випадках, передбаченими законодавством.

Припинення трудового договору з сумісником у цьому випадку провадиться на підставі статті 7 КЗпП, що й відображається у відповідному наказі (розпорядженні) роботодавця.

Так, статтею 7 КЗпП зокрема встановлено, що додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

Зокрема, п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін`юсту і Мінфіну України від 28.06.1993 року № 43, зареєстрованим у Мін`юсті 30.06.1993 року за № 76, передбачає можливість звільнення працівників-сумісників у випадках прийняття на роботу працівника, який не є сумісником, і обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці, яке поширюється, як випливає вже з назви зазначеного нормативно-правового акта, на працівників державних підприємств, установ і організацій, а також працівників підприємств, установ, організацій, що є в комунальній власності, на яких в цій частині варто поширювати статус працівників державних підприємств, оскільки назване Положення було прийнято до набрання чинності Конституцією України, яка виключила комунальну власність із складу державної.

Таким чином, існує лише одна додаткова підстава для звільнення сумісника - прийняття на роботу іншого працівника, який не є сумісником, тобто для якого ця робота буде основною (п. 8 Положення № 43).

У цьому випадку в наказі про звільнення необхідно посилатися на ст. 7 КЗпП (передбачає можливість установлення законодавством додаткових підстав припинення трудового договору для окремих категорій працівників) та п. 8 Положення № 43. Таке звільнення сумісника допускається без попередньої згоди профспілкового комітету та попередження за 2 місяці працівника.

Між тим, звільнення з роботи за сумісництвом з підстав, зазначених в абзаці четвертому частини першої ст. 431 КЗпП, допускається тільки щодо сумісників, які працюють на державних підприємствах, в установах, організаціях (як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом) та не поширюється на працівників підприємств інших форм власності.

Оскільки ГК «Виноградар» не є державним та комунальним підприємством відповідач не міг звільняти ОСОБА_1 з підстави ст. 43-1 КзПП України.

Норм, щодо звільнення з роботи за сумісництвом працівника підприємств, установ, організацій інших форм власності у зв`язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником, законодавство не містить.

Звільнення працівника, який працює на умовах сумісництва відбувається на загальних підставах припинення дії трудового договору.

Для суб`єктів господарювання, які не відносяться до державної та комунальної форми власності відсутня можливість застосування положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій та визначення формулювання наказу та підтвердження підстав для звільнення сумісника у зв`язку із прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, оскільки ніякою із статей КЗпП або іншого закону таке звільнення не може відбуватись, виходячи з того, що посилання лише на ст. 43-1 КЗпП, яка не визначає підстави для звільнення працівників, а містить лише умови звільнення працівника з роботи та є відсилочною до випадків, передбачених законодавством.

Інші закони, які окремо передбачають підстави для звільнення сумісників у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, окрім згаданого вище Положення, яке передбачає такі випадки одночасно зі ст. 7 КЗпП, відсутні. Таким чином, звільнення працівників, які працюють за сумісництвом на підприємствах, установах, організаціях недержавної форми, не може проводитись за аналогією закону відповідно до нормативно-правових документів виконавчих органів влади. Таке звільнення повинно проводитись на підставах, передбачених законами України та з дотриманням порядку звільнення, визначеного чиним законодавством, а саме, Кодексом законів про працюУкраїни.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законних підстав, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, з викладеного вбачається, що Відповідач провів звільнення без законних на те підстав, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов`язаний поновити позивача на попередній роботі.

З вищевикладеного слідує, що є підстави для поновлення ОСОБА_1 її на посаді бухгалтера Гаражного кооперативу «Виноградар» (код ЄДРПОУ 23494358) за сумісництвом.

Проте у своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить поновити її на посаді бухгалтера Гаражного кооперативу «Виноградар» (код ЄДРПОУ 23494358) саме за основним місцем роботи з 04 серпня 2022 року.

Оскільки в матеріалах справи не міститься жодних доказів того, що ОСОБА_1 перебувала на посаді бухгалтера Гаражного кооперативу «Виноградар» (код ЄДРПОУ 23494358) за основним місцем роботи з 04 серпня 2022 року, натомість наявні докази того, що позивач була працевлаштована у ГК «Виноградар» за сумісництвом, тому вказані позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач просить про поновлення трудових прав та обов`язків, якими вона не володіла до свого звільнення з ГК «Виноградар».

Звідси слідує, що інші позовні вимоги позивача, а саме: стягнути з Гаражного кооперативу «Виноградар» (код ЄДРПОУ 23494358) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу на дату ухвалення рішення за вирахуванням обов`язкових платежів; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді бухгалтера, також не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від позовної вимоги щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера Гаражного кооперативу «Виноградар`за основним місцем роботи з 04 серпня 2022 року, та не можуть бути задоволені окремо від основної позовної вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то не підлягає стягненню з відповідача сплачений позивачем судовий збір.

На підставі викладеного, ст.43 Конституції України, ст.ст. 2, 5-1, 7, 21, 22, 24, 43-1, 147-148, 233, 235, 252 КЗпП України, ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-82, 141, 258-259, 263, 264-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу «ВИНОГРАДАР» про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді бухгалтера Гаражного кооперативу «ВИНОГРАДАР» (код ЄДРПОУ 23494358) за основним місцем роботи з 04 серпня 2022 року та стягнення з Гаражного кооперативу «ВИНОГРАДАР» (код ЄДРПОУ 23494358) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу на дату ухвалення рішення за вирахуванням обов`язкових платежів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

-позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

-відповідач - Гаражний кооператив «Виноградар» (код ЄДРПОУ 23494358, місцезнаходження: 04136, м.Київ, вул. Івана Виговського, буд. 9В).

Повний текст рішення складено 30.06.2023 року.

Суддя О. В. Лещенко