Постанова

від 17.07.2023 по справі 701/81/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року

м. Черкаси

Справа № 701/81/23Провадження № 22-ц/821/726/23категорія: 311020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач товариств з обмеженою відповідальністю «КРОЛІКОФФ ПЛЮС»,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» про стягнення заробітної плати, у складі головуючої судді Костенка А. І., повний текст рішення складено 27 березня 2023 року, -

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

26.01.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом № 1 від 25 липня 2013 року він був прийнятий у ТОВ «Кролікофф плюс» на посаду генерального директора про що свідчить у трудовій книжці запис № 11.

28 червня 2022 року він був звільнений із займаної посади ТОВ «Кролікофф плюс» на підставі наказу № 155-к від 28.06.2022 відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП.

Зазначає, що розрахунок на день звільнення з ним відповідач по справі не зробив.

У відповіді за вих. № 4 від 06 січня 2023 року, яка була надана на адвокатський запит ТОВ «Кролікофф плюс» повідомило, що станом на 03.01.2023 у звільненого працівника ОСОБА_1 рахується заборгованість по невиплаченій заробітній платі за червень 2022 року у розмірі 30000 грн.

Згідно з повідомленням від 10 січня 2023 року, про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, заборгованість у сумі 30000 грн, була виплачена позивачу 06 січня 2023 року.

Вважає, що з вини ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» він не отримав свою заробітну плату у сумі 128119,05 грн, у день його звільнення. Відповідач розрахувався із ним у повному обсязі та виплатив заробітну плату лише 06 січня 2023 року.

Відповідно до наявної довідки № 3 від 06 січня 2023 року заробітна плата позивача за квітень 2022 року становила 16173,67 грн, а за травень 16125,41 грн.

У квітні 2022 року був 21 робочий день, а у травні - 22 робочих днів. Заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні становить 32299,08 грн.

Отже, середньоденна (годинна) заробітна плата становить: 32 299,08 : 43 = 751,14 грн, де: 32299,08 - заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні; 43 - робочі дні за квітень, травень.

Оскільки відповідач неправомірно відмовився виплачувати нараховану позивачу заробітну плату в день звільнення, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 102151,01 грн.

Зазначає, що заробітну плату він не отримував протягом 6 місяців. Саме через затримку по виплаті заробітної плати останній змушений був звільнитися. У зв`язку із значною затримкою заробітної плати він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, був змушений економити на продуктах харчування, одязі.

Завдана моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням прав позивача, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів.

Тому вважає, що незаконними діями керівництво ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» завдало позивачу моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Для відновлення свого порушеного права у судовому порядку позивачу довелося звернутися до адвоката Мельника Василя Володимировича та понести витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

Просив суд стягнути із ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 102151,01 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 10000 грн моральної шкоди та 7000 грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 22 березня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 102151,01 грн, моральну шкоду у розмірі 3000 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що оскільки відповідач не виплатив нараховану позивачу заробітну плату в день звільнення, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 102151,01 грн.

Суд дійшов висновку, що відповідач дійсно завдав позивачу моральних страждань, розмір яких слід зменшити до 3000 грн, оскільки на даний час, в умовах коли на території України відбуваються військові дії, що в свою чергу негативно впливає і на платоспроможність підприємств, в тому числі і відповідача, який після подачі позову, але до винесення остаточного рішення по даній справі повністю розрахувався з позивачем по заборгованій заробітній платі.

Суд, дослідивши договір про надання правової допомоги № 12/1 від 12.12.2022, акт прийняття-передачі наданих послуг від 23.01.2023, квитанцію до прибуткового касового ордера № 23/1 від 23.01.2023, які додані до справи, вважав, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, поданій 12 квітня 2023 року, ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» просило суд скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвали нове рішення, яким в задоволенні позову в даній частині відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправомірно не прийнято до уваги посилання скаржника на ст. 117 КЗпП, у відповідності до якої, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 11 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців.

Зазначає, що станом на день звільнення ОСОБА_1 , (28.06.2022), залишок коштів на рахунку скаржника складав 362051,60 грн, тобто позивач, у день свого звільнення, мав можливість та необхідні повноваження виплатити собі заробітну плату, але з невідомих причин цього не зробив.

Вказані обставини виключають відповідальність ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС», як роботодавця по сплаті позивачу середнього заробітку у відповідності до ст. 117 КЗпП.

Крім того, позивач зовсім не наводить, а у рішенні не вказано в чому конкретно полягали моральні страждання та у чому виражались.

В порушення ч. 4 ст. 265 ЦПК України, суд першої інстанції не відобразив у рішенні заперечення скаржника з цього приводу та не навів аргументів та причин їх відхилення.

Зазначає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити зі встановленого у самому договорі розмірі та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується із приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Разом з тим, скаржник вважає, що наданий адвокатом Акт про прийняття-передачу наданих послуг від 23.01.2023 за своїм змістом не дає можливості пересвідчитись у дійсній вартості наданих послуг, суперечить розділу Договору, який встановлює порядок прийняття наданих послуг та визначення їх вартості, відповідно не може слугувати підставою для стягнення із скаржника витрат на оплату послуг адвоката.

22 травня 2023 року ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22.03.2023 без змін.

Зазначає, що твердження відповідача про те, що позивач у день звільнення міг нарахувати собі заробітну плату не повинні братися до уваги, оскільки на наступний день після звільнення і в подальшому Товариство мало можливість здійснити виплату заборгованості, проте не зробило цього.

Вважає заперечення щодо моральної шкоди недоречними, оскільки компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а має самостійне значення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Згідно із записами в трудовій книжці запис № 11, № 12 ОСОБА_1 наказом № 1 від 25 липня 2013 року був прийнятий у ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» на посаду генерального директора, а відповідно наказом від 28 червня 2022 року № 155-к був звільнений із займаної посади ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП (а.с. 7, 18).

22 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» було укладено контракт з Генеральним директором ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС», а 01 березня 2021 року додаткову угоду до контракту із Генеральним директором ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» від 22.03.2019, яким зокрема встановлено заробітну плату генерального директора у розмірі 16000 грн (а.с. 10-13).

У відповіді на адвокатський запит за вих. № 4 від 06 січня 2023 року Генеральним директором ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» повідомлено, що станом на 03.01.2023 у звільненого працівника ОСОБА_1 рахується заборгованість по невиплаченій заробітній платі за червень 2022 року у розмірі 30000 грн (а.с. 17).

Згідно з повідомленням від 10 січня 2023 року про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, заборгованість перед ОСОБА_1 у сумі 30 000,00 грн, була виплачена ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» 06.01.2023 (а.с. 16).

Відповідно до довідки № 3 від 06 січня 2023 року заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2022 року становила 16173,67, а за травень 16125,41 грн (а.с. 19).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предмет спору у справі складають вимоги з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних громадян. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегією суддів не приймалося рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14.06.2023 розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Такими є правові висновки Верховного Суду, викладені у багатьох постановах, зокрема у постанові від 30.06.2021 року у справі № 759/10613/20.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18)».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 25 липня 2013 року був прийнятий у ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» на посаду генерального директора, а 28 червня 2022 року - звільнений із займаної посади в ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП.

Повний розрахунок на день звільнення з позивачем, 28 червня 2022 року, відповідач по справі не зробив, а належна працівникові при звільненні заборгованість у сумі 30000 грн була виплачена 06 січня 2023 року, що не оспорюється сторонами по справі.

Згідно здовідкою ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» № 3 від 06 січня 2023 року заробітна плата позивача за квітень 2022 року становила 16173,67 грн, а за травень 16125,41 грн.

У квітні 2022 року був 21 робочий день, а у травні - 22 робочих днів. Заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні становить 32299,08 грн.

Отже, середньоденна (годинна) заробітна плата становить: 32 299,08 : 43 = 751,14 грн, де: 32299,08 - заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні; 43 - робочі дні за квітень, травень.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, проте не врахував, що з 28 червня 2022 року (день звільнення) по 06 січня 2023 року (день фактичного розрахунку) минуло більше ніж 6 місяців, тоді як ч. 1 ст. 117 КЗпП України період стягнення середнього заробітку обмежується саме таким періодом.

З урахуванням наведеного, середній заробіток у даній справі необхідно рахувати саме з 28 червня 2022 року до 28 грудня 2022 року, де кількість робочих днів становить 131 день, що не враховано судом першої інстанції.

Аналогічного висновку щодо розрахункового періоду дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20, провадження № 61-15667св21.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у даній справі становить 751,14*131 = 98399,34 грн.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості перед позивачем, не доведено належними та допустимими доказами.

На ряду з цим, апеляційний суд також враховує, що у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 454/1068/20 (провадження № 61-19212св21), постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16 (провадження № 61-25562св18), постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25 липня 2013 року по 28 червня 2022 року працював у відповідача на посаді генерального директора.

Наказ від 28 червня 2022 року № 155-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади в ТОВ «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» підписаний самим ОСОБА_1 , як керівником Підприємства.

Тобто, перебуваючи на посаді керівника Підприємства, ОСОБА_1 28 червня 2022 року виніс наказ про своє звільнення та контроль за виконанням такого наказу залишив за собою, проте не вжив жодних заходів щодо виконання бухгалтером Підприємства наказу в частині проведення з ним розрахунків.

Позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про виплату належних йому сум при звільненні, враховуючи, що у Підприємства були наявні для цього кошти і йому, як керівнику, це було відомо (а.с. 51).

Проте таке право позивач реалізував лише 03.01.2023, тобто зі спливом більше шести місяців, звернувшись із адвокатським запитом до відповідача.

Крім того, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача 03.01.2023, а заборгованість у сумі 30000 грн була йому виплачена вже 06.01.2023 і станом на час звернення в суд з позовом та вирішення справи у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що період затримки виплати заробітної плати пов`язаний також із бездіяльністю самого позивача.

Крім того, вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку, суд апеляційної інстанції також враховує, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. Безумовно, що стан війни в Україні створює перешкоди для реалізації будь-яких прав.

Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 98399,34 грн, що більш як втричі перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу заборгованості із заробітної плати (30000 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, зважаючи також на те, що позивач тривалий час не звертався до відповідача за виплатою та до суду за вирішенням трудового спору, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки в розрахунку необхідно зменшити до 50000 грн.

Зазначена сума не відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за ст. 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.

Оскільки виплата позивачу належних сум при звільненні не була проведена, то як наслідок позивач отримав право на компенсацію моральної шкоди (ст. 237-1 КЗпП).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.

З огляду на викладене, та дотримуючись принципів розумності й справедливості, суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення із ПП «КРОЛІКОФ ПЛЮС» на користь позивача 3000 грн моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ПП «КРОЛІКОФ ПЛЮС» також посилався на те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають складності справи, наданий адвокатом Акт про прийняття-передачу наданих послуг від 23.01.2023 за своїм змістом не дає можливості пересвідчитись у дійсній вартості наданих послуг, суперечить Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Чинним законодавством визначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Частинами 1 4 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов таких висновків: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду наданий договір про надання правової допомоги № 12/1 від 12.12.2022, акт про прийняття-передачі наданих послуг від 23.01.2023, квитанцію до прибуткового касового ордера № 23/1 від 23.01.2023.

ПП «КРОЛІКОФ ПЛЮС» у відзиві на позов заперечувало щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

На ряду з цим, частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції стягнув з відповідача 7000 грн витрат на правничу допомогу, тобто у повному обсязі, чим порушив п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, де зазначено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ціна даного позову склала 112151,01 грн, судом стягується із відповідача на користь позивача 53000 грн, що становить 47,26 % від позовних вимог.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню із ПП «КРОЛІКОФ ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 в суді першої інстанції складає 3308,20 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат.

В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, тому підстав для скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» задовольнити частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 березня 2023 року змінити в частині стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЛІКОФФ ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його з 102151,01 грн до 50000 грн, та витрат на правничу допомогу з 7000 грн до 3308,20 грн.

В іншій частині рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 17 липня 2023 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

Л. В. Нерушак