Постанова

від 18.07.2023 по справі 480/14085/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Опімах Л.М.

18 липня 2023 р.Справа № 480/14085/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛІС ЕКСПОРТ» на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛІС ЕКСПОРТ» до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -

В с т а н о в и в:

14.12.2021 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЛС ЕКСПОРТ» (далі - ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ») звернулось до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савко Л.О. (далі державний виконавець) від 19.11.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 66086975.

Також позивач просив поновити строк для подання адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі № 480/6430/20 зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні від 13.08.2020 року № 3 та від 19.08.2020 року № 8 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх подання. 11.06.2021 року судом видано виконавчий лист. 22.11.2021 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 66086975, якою встановлено виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Натомість, протягом встановленого державним виконавцем строку і до цього часу, рішення суду Державною податковою службою України (далі ДПС України) не виконано. 23.09.2021 року та 15.11.2021 року до відповідача надіслані листи № 97 та № 121 з проханням надати інформацію про стан виконання рішення суду та вжиті заходи з його примусового виконання, на які до цього часу жодної відповіді не отримано. 19.11.2021 року державний виконавець, керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII) виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 66086975. Про існування оскаржуваної постанови стало відомо лише 06.12.2021 року з автоматизованої системи виконавчого провадження. Позивач зазначає, що документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня винесення, проте постанову про закінчення виконавчого провадження та інших постанов до цього часу ним не отримано.

Також позивач зазначив, що державним виконавцем не було вжито всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду, чим порушено його права та є свідченням протиправності рішення органу державної виконавчої служби. Звернення з повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, і не може вийти за межі наданих йому повноважень та діяти лише в спосіб, установлений законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Крім того, позивач зазначив, що за наслідками прийнятої оскаржуваної постанови державного виконавця рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження, оскільки згідно ст. 40 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знов, крім випадків, передбачених цих Законом.

Ухвалою суду від 28.12.2021 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю положенням статей 160, 161 КАС України.

Так, ухвалою суду запропоновано позивачу у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав пропуску строку звернення до суду та надання доказів поважності причин його пропуску; зазначення в позовній заяві ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; документа про сплату судового збору в розмірі 2270 грн.

11.01.2022 року позивачем надано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду № 131 від 10.01.2022 року; клопотання № 132 від 10.01.2022 року про заміну первісного відповідача - відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача - Міністерство юстиції України; платіжне доручення № 4 від 04.01.2022 року про сплату судового збору в розмірі 2770 грн.

18.01.2022 року відкриваючи провадження у справі № 480/14085/21 та призначаючи справу до судового розгляду, суддя Сумського окружного адміністративного суду Харківської області Опімах Л.М. зазначив про те, що позивачем усунено недоліки позовної заяви у встановлений строк, позовна заява відповідає вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України, перешкоди для прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі відсутні.

При цьому, заява позивача ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ» про поновлення строку звернення до адміністративного суду не була розглянута судом.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вказує, що відповідно до абзацу 3 ч. 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. 19.11.2021 року до органу досудового розслідування скеровано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. Пунктом 11 ч. 1 т. 39 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону. Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у випадках, передбаченими пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини 1 цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або до іншого органу (посадовій особі), який його видав. Взявши до уваги зазначене, керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону № 1404-VIII 19.11.2021 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 року у задоволенні вимог адміністративного позову ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ» відмовлено.

Судове рішення вмотивоване тим, що державний виконавець при примусовому виконанні виконавчого документа, яким зобов`язано боржника вчинити дії позбавлений можливості застосовувати заходи примусового виконання рішень, передбачені ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», чи іншими правовими нормами, оскільки порядок виконання рішень даної категорії передбачений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка є спеціальною.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументує вимоги апеляційної скарги позивач фактично тим, що наведено ним у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін.

За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України).

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав.

Судом установлено, що у відділі примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 66086975 з примусового виконання виконавчого листа № 480/6430/20, виданого 11.06.2021 року Сумським окружним адміністративним судом.

Цей виконавчий лист був виданий на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі № 480/6430/20, яке набрало законної сили 06.04.2021 року, про зобов`язання ДПС України зареєструвати податкову накладну ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ» від 13.08.2020 року № 3 та від 19.08.2020 року № 8 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх подання.

Постановою державного виконавця від 22.07.2021 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 480/6430/20 від 11.06.2021 року.

За невиконання без поважних причин рішення суду, яким боржника ДПС України зобов`язано вчинити дії, постановами державного виконавця від 28.10.2021 року та від 19.11.2021 року на боржника накладено штраф.

19.11.2021 року державним виконавцем до органу досудового розслідування скеровано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Л.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 66086975 від 19.11.2021 року на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону № 1404-VIII (а.с. 4).

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами ст. 5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За нормами ч. 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за правилами адміністративного судочинства регламентовані приписами ст. 287 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За правилами ч. 2 ст. 287 вказаного Кодексу позовну заяву може бути подано до суду, зокрема: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поряд з цим, у відповідності до ст. 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За приписами частини п`ятої цієї статті визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом спору у цій справі є постанова державного виконавця від 19.11.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 66086975.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ» звернулось до суду першої інстанції, тому що уважав постанову державного виконавця від 19.11.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 66086975 протиправною, одночасно просив поновити строк для подання позову.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року позовну заяву позивача залишено без руху, для надання можливості позивачу усунути недоліки, зокрема, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин поважності пропуску строку звернення до суду.

11.01.2022 року від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 року прийнято до судового розгляду та відкрито провадження у справі.

При цьому, заява позивача ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ» про поновлення строку звернення до адміністративного суду розглянута судом не була.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що про існування вказаної постанови стало відомо лише 06.12.2021 року, у зв`язку з тимчасовою відсутністю доступу, з Автоматизованої системи виконавчого провадження. Крім того, вже після винесення Сумським окружним адміністративним судом ухвали про залишення позовної заяви без руху від 28.12.2021 року, 06.01.2022 року ним отримана оскаржувана постанова, що підтверджується реєстраційним номером вхідної кореспонденції та копією конверту. Згідно відтиску календарного штемпеля на конверті, поштове відправлення прийнято поштою 20.12.2021 року, тобто майже через місяць після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 66086975 від 19.11.2021 року, в порушення вимог ст. 28 Закону № 1404-VІІІ.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2021 року та 15.11.2021 року позивач звертався до керівника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із листами № 97 та № 121 з проханням надати інформацію про стан виконання рішення суду та вжиті заходи з його примусового виконання, на які жодної відповіді не надано (а.с. 4-7)

З позовом про оскарження вказаної постанови ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ» звернувся до суду 14.12.2021 року.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні дати, з якої скаржник дізнався про своє порушене право слід враховувати таке.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону № 1404-VІІІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Положеннями ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, зокрема, те, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Частиною 1 ст. 19 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до абзаців 1, 3 ч. 1 ст. 28 Закону № 1404-VІІІ копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Враховуючи вказані положення законодавства, учасник виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця, однак таке очікування не може бути надто тривалим.

У випадку неотримання відповідних документів (відомостей) протягом тривалого часу та невжиття відповідних заходів учасником виконавчого провадження, спрямованих на таке отримання, застосуванню підлягає презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04.02.2022 року у справі № 925/308/13-г зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК, він доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у ч. 1 ст. 341 ГПК, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

Водночас така обізнаність не виникає з дати внесення постанови виконавця до автоматизованої системи виконавчих проваджень, адже в учасника виконавчого провадження немає обов`язку щоденно відслідковувати відомості з автоматизованої системи виконавчих проваджень (постанови Верховного Суду від 09.10.2019 року та від 11.10.2019 року у справі № 910/22695/13, від 07.07.2022 року у справі № 918/539/16)

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04.02.2022 року у справі № 925/308/13-г погодився із висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, що у зв`язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини: звернення позивача як стягувача 01.07.2019 року листом № 4471/09-03 до відділу примусового виконання рішень ДВС із вимогами про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу № 925/308/13-г від 16.03.2015 року та про відновлення виконавчого провадження (з доданням до цього листа Наказу, ухвали Господарського суду Черкаської області від 20.11.2018 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 року - про скасування судового рішення про визнання Наказу таким, що не підлягає виконанню, п. 4.4 цієї постанови), Суд, з урахуванням абзацу 3 ч. 1 ст. 28 Закону № 1404-VІІІ, а також з урахуванням термінів поштового обігу кореспонденції дійшов висновку, що позивач міг розраховувати на отримання постанови про відновлення виконавчого провадження з виконання наказу не пізніше 15.07.2019 року.

Отже, учасник виконавчого провадження, який звернувся з заявою про вчинення відповідних виконавчих дій, може вважатися обізнаним про вчинення таких дій виконавцем з урахуванням розумності строку, який минув з дати звернення із заявою про вчинення виконавчих дій до виконавця. Розумність такого строку суд визначає з урахуванням конкретних обставин справи (строків, встановлених Законом № 1404-VІІІ, термінів поштового обігу кореспонденції, повідомлення учасників виконавчого провадження електронною поштою, фактичного доступу учасника виконавчого провадження до автоматизованої системи виконавчих проваджень тощо).

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Поновлення пропущеного строку для подання скарги відбувається виходячи із поважності причин його пропуску. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності непереборних обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Верховний Суд у постановах від 09.10.2019 року та від 11.10.2019 року у справі № 910/22695/13 дійшов висновку, що за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду. Ненаправлення державним виконавцем таких документів може свідчити про порушення прав скаржника бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07.07.2022 року у справі № 918/539/16, від 31.01.2023 року у справі № 420/7598/22.

Чинне процесуальне законодавство початок перебігу строку звернення до суду визначає альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що через певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є необхідним змінити спосіб захисту на той, яким вона раніше скористатися не бажала.

Частиною 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено і у ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Отже, наведені правові норми КАС України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Приходячи до висновку про задоволення клопотання ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ» у зв`язку із пропуском ним фактично восьми днів строку на подання позову (з урахуванням абзацу 3 ч. 1 ст. 28 Закону № 1404-VІІІ, а також з урахуванням термінів поштового обігу кореспонденції), колегія суддів вважає, що в даному випадку застосування процесуального обмеження за своєю суттю буде свідченням необґрунтованого позбавлення позивача права на оскарження в суді рішення органу державної влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч. 1 і п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

За приписами п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону.

Частиною 1 ст. 63 Закону № 1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Спір стосується повноти заходів, вжитих державним виконавцем задля примусового виконання рішення суду на користь позивача, а також правомірності постанови про закінчення виконавчого провадження.

Судом встановлено, що після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII , державний виконавець перевірив виконання рішення боржником.

У зв`язку з невиконанням судового рішення державний виконавець послідовно виніс дві постанови про накладення на боржника штрафів, попередив його про кримінальну відповідальність і надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Надалі через невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження і, відповідно, більше не вживав заходів примусового виконання.

На основі цих фактів суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець вжив усіх заходів, визначених Законом № 1404-VIII, за результатами яких прийняв обґрунтовану й законну постанову про закінчення виконавчого провадження.

Колегія судді не може погодитися з цим висновком з огляду на таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна дійти висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас колегія суддів зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи позов про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних законодавчих приписів.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що державним виконавцем здійснено належні заходи, в межах наявних у нього повноважень, для повного та своєчасного виконання судового рішення.

Водночас колегія суддів зауважує про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 07.08.2019 року у справі № 378/1033/17, від 04.09.2019 року у справі № 286/1810/17, від 07.10.2020 року у справі № 461/6978/19, від 25.11.2020 року у справі № 554/10283/18, від 13.12.2021 року у справі № 520/6495/2020, від 08.12.2022 року у справі № 457/359/21.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови.

Оскільки суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, але неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого ухвалив незаконне судове рішення про відмову в задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати й ухвалити нову постанову про задоволення вимог позову ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ».

Інші доводи апеляційної скарги позивача на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).

Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції про задоволення вимог ТОВ «БУДЛІС ЕКСПОРТ», колегія суддів, здійснюючи розподіл судових витрат у справі, приймає рішення про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України судових витрат по сплаті судового збору за подання позову (2270 грн.) та апеляційної скарги (3405 грн.) у загальній сумі 5675 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 268, 269, 287, 271, 272, 292, 293, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛІС ЕКСПОРТ» задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року скасувати, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛІС ЕКСПОРТ».

Поновити строк для подання товариством з обмеженою відповідальністю «БУДЛІС ЕКСПОРТ» адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савко Ліани Олегівни від 19 листопада 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 66086975.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савко Ліани Олегівни про закінчення виконавчого провадження № 66086975 від 19 листопада 2021 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛІС ЕКСПОРТ» (ЄДРПОУ 41410012) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (ЄДРПОК 00015622) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. МельніковаСудді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Постанова у повному обсязі складена і підписана 18 липня 2023 року.