Постанова

від 06.07.2023 по справі 456/5490/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/5490/21 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н.М.

Провадження № 22-ц/811/1101/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,

участю - апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта - адвоката Шубака М.І., представника заявника - адвоката Репака В.В., представника відповідача - адвоката Шнира О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня 2023 року, у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича про заміну сторони виконавчого провадження, у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд», ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину,

В С Т А Н О В И В:

в березні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. звернувся до суду з поданнями про заміну сторони виконавчого провадження, у яких просив замінити сторону у виконавчому провадженні № 70792308 та № 70792554 по виконанню рішення суду по справі № 456/5490/21 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» (далі - ТОВ «Львів Комерц Буд»), ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину, а саме, замінити боржника з примусового виконання виконавчого листа № 456/5490/21, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 11 січня 2023 року про стягнення з ТОВ «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 8 999 грн 76 коп., а також з примусового виконання виконавчого листа № 456/5490/21 про стягнення з ТОВ «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 30 000,00 Євро, на двох боржників - ТОВ «Львів Комерц Буд», як основного боржника, та товариство з обмеженою відповідальністю «Львів Ком Буд» (далі - ТОВ «Львів Ком Буд»), як субсидіарного боржника.

Вказані подання обґрунтовані тим, що у нього на виконанні перебувають два виконавчі провадження, зокрема виконавче провадження № 70792308 з примусового виконання виконавчого листа № 456/5490/21, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 11 січня 2023 року про стягнення з ТОВ «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 8 999 грн 76 коп., а також виконавче провадження №70792554 з примусового виконання виконавчого листа № 456/5490/21, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 11 січня 2023 року про стягнення з ТОВ «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 30 000 Євро. 18 січня 2023 року ним винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 899 грн 77 коп., постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 267 грн 61 коп. та постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у сумі 835 грн 39 коп., які скеровано боржнику для виконання, а стягувачу - до відома. Також 18 січня 2023 року ним винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 119 069 грн 10 коп., постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 267 грн 61 коп., постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у сумі 835 грн 39 коп. Станом на 27 лютого 2023 року на рахунки приватного виконавця не надходило жодних коштів для погашення заборгованості по ВП №70792308 та ВП № 70792554. 24 лютого 2023 року на його адресу надійшла заява стягувача ОСОБА_1 , яка повідомила, що їй стало відомо, що у результаті виділу з ТОВ «Львів Комерц Буд» було створене ТОВ «Львів Ком Буд», а тому просила звернутись у суд з поданнями про заміну боржника на двох боржників. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «Львів Ком Буд» є правонаступником боржника ТОВ «Львів Комерц Буд». У пункті 1.2. Статуту ТОВ «Львів Ком Буд» зазначено, що у результаті виділу з ТОВ «Львів Комерц Буд» було створено ТОВ «Львів Ком Буд».

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня 2023 року у задоволені подань приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд», ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину - відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що відсутні підстави вважати ТОВ «Львів Ком Буд» субсидіарним боржником щодо основного боржника - ТОВ «Львів Комерц Буд», адже виділ ТОВ «Львів Ком Буд» здійснено до виникнення зобов`язання основного боржника ТОВ «Львів Комерц Буд», перед стягувачем ОСОБА_3 .

В квітні 2023 року ОСОБА_1 оскаржила ухвалу суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня 2023 року і прийняти нову, якою подання приватного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обов`язок боржника повернути кошти за нікчемним правочином виникає з моменту набрання рішенням законної сили, адже нікчемний правочином є недійсним з моменту його вчинення. Предметом позову у справі №456/5490/21 було застосування наслідків нікчемного правочину у спосіб стягнення грошових коштів, переданих на його виконання позивачем (стягувачем). Тобто, рішення суду в такій справі лише підтверджує, а не породжує обов`язок сторони нікчемного правочину передати іншій стороні все отримане на виконання такого правочину. У цьому зв`язку, помилковими є висновки суду в частині того, що обов`язку з повернення коштів ТОВ «Львів Комерц Буд», на момент виділу з нього ТОВ «Львів Ком Буд», ще не існувало. Для повернення цих коштів, пред`явлення вимоги ОСОБА_1 також не є обов`язковим. Вказані дії, щодо виділу мають на меті лише ускладнити виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та в добровільному порядку ТОВ «Львів Комерц Буд» не виконується. Підтвердженням цього є факт неповідомлення кредитора (стягувача) боржником (ТОВ «Львів Комерц Буд») про виділ з нього ТОВ «Львів Ком Буд», та наділення останнього значним обсягом нерухомого майна за розподільчим балансом. Такі обставини також свідчать про недобросовісність дій ТОВ «Львів Комерц Буд» щодо невиконання своїх зобов`язань перед стягувачем, та спростовують висновки суду про те, що позивачка при розгляді справи № 456/5490/21 не вказала як співвідповідача ТОВ «Львів Ком Буд». Заявник вважає помилковим посилання суду в оскаржуваній ухвалі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18, адже відносини у цій справі не є подібними до відносин у справі, що переглядається. Поряд з цим, вказує на неврахування судом першої інстанції правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14.

В травні 2023 року ТОВ «Львів Комерц Буд» через систему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_4 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований законністю оскаржуваної ухвали. У відзиві зазначено, що заперечуючи проти позову у справі №456/5490/21, ТОВ «Львів Комерц Буд» вказувало, що кошти за попереднім договором, отримало не товариство, а ОСОБА_2 . Наведене, на думку заявника, свідчить про те, що зобов`язання у товариства виникли перед стягувачем саме з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили, а не з моменту вчинення нікчемного правочину, як вважає особа, що подала апеляційну скаргу. При цьому, законодавство вимагає для повернення коштів за нікчемним правочином подання відповідної заяви заінтересованою особою іншій стороні такого правочину, що в даному випадку не встановлено.

В травні 2023 року ТОВ «Львів Ком Буд» подало відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_5 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу за своїми доводами є аналогічним до відзиву на апеляційну скаргу, поданого ТОВ «Львів Комерц Буд».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

При цьому, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

Судом встановлено, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 09 червня 2022 року по справі № 456/5490/21, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд», ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину задоволено частково.

Застосовано наслідки нікчемності попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна (нежитлове приміщення - апартаментів) № 78 від 05 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 суму коштів, отриманих на підставі нікчемного правочину, у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) Євро.

В задоволені решти позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення в даній справі, в касаційному порядку не переглядались.

Позовна заява у цій справі подана ОСОБА_1 у листопаді 2021 року.

Під час розгляду цієї справи судами встановлено, що:

«05.09.2019 року між ТОВ «Львів Комерц Буд», в особі директора Кошик П.І., який діє на підставі Статуту (надалі - Продавець) та ОСОБА_1 (надалі - Покупець), разом іменуються - Сторони) було укладено Попередній договір купівлі - продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення - апартаментів), згідно п.1 якого, сторони зобов`язались у порядку та на умовах встановлених даним договором у майбутньому, але не пізніше 28.12.2022 року укласти та підписати Договір купівлі - продажу нижчезазначеного нежитлового приміщення (апартаменти) (надалі - Основний договір). Згідно п.2.1. об`єктом купівлі - продажу є нежитлове приміщення - апартаменти: №78 на 8-му поверсі загальною проектною площею 51,46 кв.м. збудованого апарт - готелю із вбудованими приміщеннями туристичної інфраструктури у АДРЕСА_1 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 4610700000:01:006:0406.

Згідно п. 6 вказаного договору за згодою сторін, враховуючи серйозність намірів покупця придбати згадане вище нежитлове приміщення - апартаменти № 78 на 8 -му поверсі загальною проектною площею 51,46 кв.м., покупцем на момент підписання цього договору передаються продавцю грошові кошти у сумі 832 500 грн. (вісімсот тридцять дві тисячі п`ятсот гривень), що еквівалентно за курсом НБУ 30 000 (тридцять тисяч) євро.

В п. 6.1 Попереднього договору передбачено, що своїми підписами на цьому Договорі сторони підтверджують факт передання/отримання грошових коштів, зазначених у п. 6 даного Договору.

Згідно п. 9, Попередній договір має додатки, які є невід`ємною його частиною: проект об`єкта будівництва із зазначенням площ та номерів приміщень; розписка ОСОБА_2 .

Вказаний договір підписаний зі сторони продавця директором ОСОБА_2 із зазначенням реквізитів ТОВ «Львів Комерц Буд» та з представленням печатки вказаної юридичної особи.

В свою чергу згідно розписки (оригінал якої було досліджено судом), написаної власноручно ОСОБА_2 , що не заперечувалось учасниками справи, такий ствердив, що 05.09.2019 року отримав від ОСОБА_1 гроші у сумі 40 500 євро, що еквівалентно на момент укладення договору 1 123 875 грн. за курсом НБУ, які йому передані у якості оплати згідно попередніх договорів купівлі - продажу нежитлового приміщення - апартаментів ( АДРЕСА_3 ) та нежитлового приміщення № 1.9 ( АДРЕСА_4 ) від 05 вересня 2019. В разі невиконання зобов`язань за даним договором гарантує повернення коштів особисто 03.09.2020 року.

Окрім того, судом встановлено, що того ж дня 05.09.2019 року між тими ж сторонами, а саме ОСОБА_2 (надалі - продавець) та ОСОБА_1 (надалі - покупець, разом - Сторони), було укладено ще один Попередній договір купівлі - продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення - апартаменту), за яким сторони зобов`язуються у порядку та на умовах встановлених даним договором у майбутньому, але не пізніше 28.02.2021 року укласти та підписати Договір купівлі - продажу нижчезазначеного нежитлового приміщення (надалі - Основний договір). Згідно п. 2.1 об`єктом купівлі-продажу є нежитлове приміщення № 1.9. на 2 поверсі загальною проектною площею 37,45 кв.м. збудованого торгового комплексу з автостанцією у АДРЕСА_4 , на земельній ділянці за цією ж адресою, кадастровий номер земельної ділянки: 4622110100:01:009:0098. Згідно п. 6 вказаного договору за згодою сторін, враховуючи серйозність намірів покупця придбати згадане вище нежитлове приміщення - апартаменти № 1.9 на 2-му поверсі загальною проектною площею 37,45 кв.м., покупцем на момент підписання цього договору передаються продавцю грошові кошти в сумі 291375 грн. (двісті дев`яносто одна тисяча триста сімдесят п`ять гривень), що еквівалентно за курсом НБУ 10 500 (десять тисяч п`ятсот) євро. П. 6.1 Договору передбачено, що своїми підписами на цьому Договорі Сторони підтверджують факт передання/отримання грошових коштів, зазначених у п. 6 даного Договору. Згідно п. 9 Договір має Додатки, які є невід`ємною його частиною: проект об`єкта будівництва із зазначенням площ та номерів приміщень; розписка ОСОБА_2 .

Рішенням Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 14.04.2021 року у справі № 446/2255/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину, позов задоволено частково. Застосовано наслідки нікчемності попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення) № 1.9 від 05.09.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів отриманих ОСОБА_2 на підставі нікчемного договору у сумі 10 5000 євро. У задоволені решти позову відмовлено. Зазначене рішення учасниками не оскаржувалось та відповідно набрало законної сили».

Вирішуючи цей спір по суті, суди дійшли висновків, що оскільки укладений 05.09.2019 року між ТОВ «Львів Комерц Буд» та ОСОБА_1 . Попередній договір не був нотаріально посвідчений, відтак такий є нікчемним, а тому необхідно застосувати наслідки нікчемності правочину (реституцію), та повернути позивачу сплачені нею за договором кошти.

Оскільки Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення - апартаментів) № 78 на восьмому поверсі загальною проектною площею 51,46 кв.м., у АДРЕСА_1 від 05.09.2019 року було укладено позивачем з юридичною особою - ТОВ «Львів Комерц Буд» в особі директора Кошик П.І., який діє керуючись Статутом, тому саме ТОВ «Львів Комерц Буд» є суб`єктом спірних правовідносин, які виникли на підставі цього нікчемного правочину, а не ОСОБА_2 як фізична особа.

Твердження представника відповідача ТОВ «Львів Комерц Буд» у відзиві на позовну заяву, а також відповідача ОСОБА_2 та його представника у поданому відзиві та в судових засіданнях, про те, що ОСОБА_2 отримував кошти від ОСОБА_1 згідно розписки, саме як фізична особа, а не як директор підприємства, оскільки у розписці про це не зазначено, не вказано на виконання якого договору з ТОВ «Львів Комерц Буд» отримуються кошти, а також на розписці відсутня печатка товариства, відтак, саме з нього слід стягнути дані кошти, не взяті судами до уваги.

Так, дослідивши в судовому засіданні у порядку статті 229 ЦПК України, оригінал розписки, беззаперечно встановлено, що кошти у сумі 40500 євро, що еквівалентно 1 123 875,00 грн отримано ОСОБА_2 від ОСОБА_1 в якості оплати згідно попередніх договорів купівлі - продажу нежитлового приміщення апартаментів ( АДРЕСА_3 ) та нежитлового приміщення № 1.9 ( АДРЕСА_4 ) від 05.09.2019 року. В свою чергу, у Попередньому договорі, а саме п.6.1. такого, укладеного між ТОВ «Львів Комерц Буд» та ОСОБА_1 , зазначено, що сторони на момент підписання вказаного договору, підтверджують факт передання/отримання грошових коштів. Розписка ОСОБА_2 від 05.09.2019 року, також вказана у даному договорі як невід`ємна його частина.

Що стосується посилання сторони відповідача на рішення Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 14.04.2021 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину (справа № 446/2255/20), згідно якого судом позов задоволено частково, а саме застосовано наслідки нікчемності Попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення) №1.9. від 05.09.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 суму коштів отриманих ОСОБА_2 на підставі нікчемного договору у розмірі 10 500 євро, судами звернуто увагу на той факт, що суб`єктами спірних правовідносин за вказаним договором були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме як фізична особа.

Тобто, обставини справи № 446/2255/20 та справи 456/5490/21 є схожі у частині укладення нікчемних правочинів (попередніх договорів купівлі - продажу нерухомого майна), проте відмінні сторонами цих попередніх договорів та, відповідно, сторонами спірних правовідносин. У даній справі предметом спору є нікчемність договору укладеного між ОСОБА_1 та юридичною особою ТОВ «Львів Комерц Буд» в особі директора Кошика П.І.

11 січня 2023 року на виконання рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 09 червня 2022 року по справі № 456/5490/21 цим судом видано два виконавчі листи про стягнення з ТОВ «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 8 999 грн 76 коп. та 30 000,00 Євро, які ОСОБА_1 пред`явлено до примусового виконання приватному виконавцю Пицю А.А.

18 січня 2023 року приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 899 грн 77 коп., постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 267 грн 61 коп. та постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у сумі 835 грн 39 коп., які скеровано боржнику для виконання, стягувачу до відома. Також 18 січня 2023 року ним винесено постанову про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 119 069 грн 10 коп., постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 267 грн 61 коп., постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у сумі 835 грн 39 коп., які скеровано боржнику для виконання, стягувачу до відома.

Станом на 27 лютого 2023 року на рахунки приватного виконавця не надходило жодних коштів для погашення заборгованості по ВП № 70792308 та ВП № 70792554.

24 лютого 2023 року на адресу приватного виконавця надійшла заява стягувача ОСОБА_1 , яка повідомила, що їй стало відомо, що у результаті виділу з ТОВ «Львів Комерц Буд» було створене ТОВ «Львів Ком Буд», а тому просила звернутись у суд з поданнями про заміну боржника (ТОВ «Львів Комерц Буд») на двох боржників - ТОВ «Львів Комерц Буд» та ТОВ «Львів Ком Буд», зазначивши, що останнє є правонаступником попереднього.

Також судом встановлено, що 04 вересня 2020 року завершено здійснення виділу ТОВ «Львів Ком Буд» (код ЄРДПОУ 43799208) з ТОВ «Львів Комерц Буд», а саме зареєстровано зміни до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.

З матеріалів справи убачається, що 03 липня 2020 року єдиним учасника ТОВ «Львів Комерц Буд» прийнято рішення № 06, посвідчене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, зареєстрованого у реєстрі за № 1499, про здійснення виділу з ТОВ «Львів Комерц Буд» нової юридичної особи у формі ТОВ «Львів Комерц Буд».

Згідно рішення № 07 одноособового учасника ТОВ «Львів Комерц Буд» від 04 вересня 2020 року прийнято рішення про затвердження ТОВ «Львів Комерц Буд» розподільчого балансу та визначено порядок передачі частини майна, прав та обов`язків ТОВ «Львів Ком Буд». Зменшено розмір статутного капіталу ТОВ «Львів Комерц Буд» до 5 000 грн у зв`язку з виділом із нього ТОВ «Львів Ком Буд» зі статутним капіталом у 5 000 грн та іншими показниками активів та пасивів відповідно до розподільчого балансу.

Рішенням № 1 засновника ТОВ «Львів Ком Буд» від 04 вересня 2020 року, яке створено у результаті виділу з ТОВ «Львів Комерц Буд» Ваврика О.В., визначено місцезнаходження ТОВ «Львів Ком Буд» - 80001, Львівська область, м. Сокаль, вул. Шептицького, 42, затверджено статутний капітал ТОВ «Львів Ком Буд» у розмірі 5 000 грн.

Згідно розподільчого балансу підприємства, що реорганізовується шляхом виділу на 01 вересня 2020 року, затвердженого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзва Н.Б., зареєстрованого у реєстрі за № 2307-2308, довгострокове зобов`язання, цільове фінансування та забезпечення (код рядка 1695) до виділення 13270684,87 грн., після виділення 1 - 10 044 000 грн, після виділення 2 - 3 226 684,87 грн.

Також з рядка 1300 розподільчого балансу вбачається, що до виділення баланс ТОВ «Львів Комерц Буд» (необоротні та оборотні активи) становив 13 271 684, 87 грн, після виділення - 10 040 000 грн. та баланс ТОВ «Львів Ком Буд» після створення 3 231 684,87 грн.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ «Львів Ком Буд» є правонаступником боржника ТОВ «Львів Комерц Буд».

У пункті 1.2. статуту ТОВ «Львів Ком Буд», затвердженого рішенням засновника від 04 вересня 2020 року № 1, зазначено, що у результаті виділу з ТОВ «Львів Комерц Буд», було створено ТОВ «Львів Ком Буд».

Під час апеляційного розгляду встановлено, що зобов`язання перед ОСОБА_1 не передані згідно розподільчого балансу виділеній особі ТОВ «Львів Ком Буд», а залишились згідно балансу на ТОВ «Львів Комерц Буд».

Також встановлено, що а ні ТОВ «Львів Комерц Буд», а ні ТОВ «Львів Ком Буд» не повідомляли письмово в строки визначені законодавством ОСОБА_1 як про початок процедури здійснення виділу, так і про завершення цієї процедури. Про здійснення процедури виділу ТОВ «Львів Комерц Буд» не повідомляло і суд під час розгляду справи № 456/5490/21, в межах цієї справи питання про залучення співвідповідачем ТОВ «Львів Ком Буд» не вирішувалось.

Окрім цього з`ясовано, що боржником ТОВ «Львів Комерц Буд» до сьогоднішнього часу не подано приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника, не вчиненого жодних дій щодо виконання рішення суду, яке залишається повністю невиконаним останнім.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження.

Основоположний принцип верховенства права визнається одним із фундаментальних та непорушних ідеалів сучасних демократій, якого мають дотримуватися усі без винятку інституції громадянського суспільства.

У своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року№ 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Відповідно до частини першої статті 15 цього Закону, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частина друга статті 15 цього Закону).

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив (абзац перший частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій та другій статті 442 ЦПК України.

Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв`язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Виходячи зі змісту наведеної норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та припинення юридичної особи, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні (відповідно до статей 512 і 520 ЦК України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 55 ЦПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції діючій на час відкриття виконавчого провадження) боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення , а за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Згідно статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (абзац перший частини другої статті 81 ЦК України).

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (частина перша статті 83 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII»), який набрав чинності 17 червня 2018 року, цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Виділом є створення одного або більше товариств із переданням йому (їм) згідно з розподільним балансом частини майна, прав та обов`язків товариства, з якого здійснюється виділ, без припинення останнього (стаття 47 Закону № 2275-VIII»). Близька за змістом норма міститься в частині першій статті 109 ЦК України.

Тобто, виділ це різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається.

Статтею 55 цього Закону врегульовано питання захисту прав кредиторів під час виділу та припинення товариства.

Так, частиною першою цієї статі Закону передбачено, що протягом 30 днів з дати прийняття рішення про припинення товариства шляхом поділу, перетворення, або про виділ, а в разі припинення шляхом злиття або приєднання - з дати прийняття рішення про це останнім з товариств, що беруть участь у злитті або приєднанні, товариство, що планує виділ, та кожне товариство, що бере участь у припиненні відповідно, зобов`язане письмово повідомити про це всіх відомих йому (їм) кредиторів. Повідомлення про припинення товариства та строк для заявлення кредиторами своїх вимог оприлюднюються на порталі електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань автоматично у режимі реального часу за допомогою програмних засобів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Виділ або припинення товариства не можуть бути завершені до задоволення вимог, заявлених кредиторами (частина четверта статті 55 Закону № 2275-VIII»).

За приписами частини п`ятої та шостої статті 55 Закону № 2275-VIII товариство, створене внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями товариства, з якого здійснено виділ, які згідно з розподільним балансом не перейшли до товариства, створеного внаслідок виділу. Товариство, з якого здійснено виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільним балансом перейшли до товариства, створеного внаслідок виділу. Якщо внаслідок виділу створено декілька товариств, вони несуть субсидіарну відповідальність спільно з товариством, з якого здійснено виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки товариства, з якого здійснено виділ, за окремим зобов`язанням, що існувало у нього до виділу, товариство, з якого здійснено виділ, та створені внаслідок виділу товариства несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням. Якщо товариств-правонаступників, створених внаслідок поділу, декілька, то товариство-правонаступник, створене внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями товариства, що припинилося, які перейшли до іншого товариства-правонаступника згідно з розподільним балансом. Якщо після поділу неможливо точно визначити товариство-правонаступника щодо конкретних обов`язків товариства, що припинилося, товариства-правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами товариства, що припинилося.

Аналогічні за змістом положення містяться в частинах третій та четвертій статті 109 ЦК України.

Відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону України 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.

Портал електронних сервісів, це веб-сайт, організований як системне багаторівневе об`єднання різних ресурсів та сервісів для забезпечення максимального доступу до інформації та послуг у сфері державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності (пункт 11 частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 755-IV портал електронних сервісів забезпечує: 1) взаємодію із користувачем у форматі «запитання - відповідь» (з можливістю вибору інтерфейсу українською або англійською мовою); 2) подання документів у електронній формі для державної реєстрації, ліцензування видів господарської діяльності, видачі документів дозвільного характеру; 3) контроль за повнотою та достовірністю відомостей, що заповнюються користувачем для державної реєстрації, ліцензування видів господарської діяльності, видачі документів дозвільного характеру; 4) перегляд стану розгляду поданих документів та інформування заявника в обраний ним спосіб про проходження етапів розгляду відповідних документів; 4-1) інформування в режимі реального часу засновників (учасників) юридичних осіб, керівника юридичної особи засобами телекомунікаційного зв`язку (за наявності в Єдиному державному реєстрі інформації про здійснення зв`язку з такими особами ) про факт подання (прийому) документів для проведення реєстраційних дій щодо такої юридичної особи та про факт проведення реєстраційних дій з повідомленням відповідних актуальних відомостей з Єдиного державного реєстру; 5) доступ до відомостей та документів, визначених цим Законом; 6) формування за визначеним алгоритмом цифрового коду модельного статуту, що дає змогу ідентифікувати автоматичними засобами редакцію модельного статуту, на підставі якого діє юридична особа (якщо модельний статут є багатоваріантним); 7) оприлюднення результатів надання адміністративних послуг; 8) формування та подання запитів в електронній формі про надання витягів; 9) перегляд, копіювання та роздрукування виписки, витягу, інших документів та відомостей з Єдиного державного реєстру, а також редакції модельного статуту, на підставі якого діє юридична особа (якщо модельний статут є багатоваріантним); 10) сплату адміністративного збору та оплату надання відомостей з Єдиного державного реєстру з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу; 11) функціонування персонального кабінету; 12) доступ державних органів, у тому числі судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, а також органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб до відомостей з Єдиного державного реєстру; 13) проведення інших операцій, визначених цим Законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина четверта, п`ята статті 216 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Отже, рішення суду не є підставою для недійсності нікчемних правочинів, бо вони не судом визнаються недійсними, а є такими із самого їх вчинення. Рішення суду є підставою для застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, про що слід заявляти, звертаючись до суду.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, такий правочин є нікчемним (частина перша статті 219 ЦК України).

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до положень статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Для приватного права апріорі властивою є також така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Ураховуючи наведені норми права та беручи до уваги фундаментальний характер таких принципів як «добросовісність» та «розумність», вони безумовно мають застосовуватися у виконавчому провадженні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 викладено такі висновки:

6.8. За частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

6.9. Статтею 109 ЦК України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

6.10. За змістом частини третьої цієї статті юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

6.11. За відсутності відповідних законодавчих обмежень зміна виду відповідальності юридичної особи з основного боржника на субсидіарного за приписами статті 109 ЦК України відбувається також у разі, коли щодо юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вирішено судовий спір як щодо єдиного чи основного боржника у зобов`язальних правовідносинах.

6.12. Таким чином, хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом. Водночас, юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).

6.13. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.

6.14. При цьому, враховуючи викладене вище, положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.

6.15. В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.

6.16. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду враховує те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.

6.17. Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.

6.18. Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

6.19. Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).

6.20. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.

6.21. Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15.

6.22. Разом з тим, мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України). Відповідно у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження. Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду №905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.

6.23. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

6.24. Таким чином, враховуючи, що КП «Фармація Північ» утворено шляхом виділу з КП «Фармація» і у зв`язку з цим несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями останнього перед позивачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (у неуточненій постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 частині) викладено такі висновки:

«6.22. Водночас якщо кредитор - стягувач у виконавчому провадженні отримає задоволення своїх вимог повністю або частково за рахунок субсидіарного боржника, то субсидіарний боржник має право пред`явити до основного боржника регресну вимогу (абзац другий частини четвертої статті 619 ЦК України).

6.23. Разом з тим у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.

6.24. Так, невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника, ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, який у випадку його заміни на основного боржника вибуде з виконавчого провадження. При цьому кредитор не може звернутися до субсидіарного боржника з окремим позовом, оскільки є чинне рішення, яким саме з нього вже стягнуто борг у спірних правовідносинах і повторне звернення до суду унеможливлено в силу приписів пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, якою унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами».

У пункті 6.43. постанови від 20 квітня 2022 року у справі 910/2615/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що: «Підстав для висновку про те, що в частині третій статті 109 ЦК України йдеться про два види субсидіарної відповідальності, та відповідно для відступу від правових висновків, викладених у пункті 23 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, не вбачається».

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №530/1995/18 (провадження № 61-697св21) зазначено, що «нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає».

У пункті 5.21. постанови Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19 зазначено таке: «Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень частини другої статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи».

У постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №320/2617/17 (провадження № 61-37380св18), від 31 жовтня 2020 року у справі № 373/2144/18 (провадження № 61-15688св19) зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Тлумачення абзацу 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України свідчить, що суд має право самостійно застосувати правові наслідки недійсності тільки нікчемного правочину.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, (провадження № 61-20963св19) вказано, що «апеляційний суд, дійшовши висновку про нікчемність укладеного між сторонами 20 квітня 2013 року попереднього договору, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, правильно вважав, що перебіг позовної давності за вимогами про повернення отриманих відповідачем коштів за цим правочином розпочався з 20 квітня 2013 року, тобто з моменту, коли покупець передав, а продавець прийняв грошові кошти в сумі 65 877,00 грн. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що порушення її права на повернення отриманих відповідачем коштів за попереднім договором розпочалося з 22 грудня 2015 року, тому позовну давність вона не пропустила, є безпідставними, оскільки протирічать приписам частини третьої статті 261 ЦК України, якою встановлений перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину».

Аналогічні висновки щодо викладено в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц (провадження № 61-17497св18) та від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц (провадження № 61-9354св18).

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновки про те, що: «преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта».

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), згідно з якими преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20) та від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19)).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло» (див. пункт 79 постанови Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 716/1990/17 (провадження № 61-6417св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

- судами встановлено, що 18 січня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пицем А.А. відкрито виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ТОВ «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 8 999 грн 76 коп. та 30 000,00 Євро, виданих 11 січня 2023 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області на виконання рішення цього ж суду від 09 червня 2022 року по справі № 456/5490/21;

- в межах цих виконавчих проваджень боржником «ТОВ «Львів Комерц Буд»» не подано приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника, не вчиненого жодних дій щодо виконання рішення суду, яке залишається повністю невиконаним до теперішнього часу;

- про початок процедури виділу лише однієї особи, як і про її завершення а ні ТОВ «Львів Комерц Буд»», ані «ТОВ «Львів Ком Буд»» у встановленому законодавством порядку та в строки стягувача ОСОБА_1 письмово не повідомляли, як і не повідомлено ТОВ «Львів Комерц Буд» про ці обставини суд та позивача ( ОСОБА_1 ) під час розгляду цивільної справи № 456/5490/21, що унеможливило залучення до участі у справі правонаступника ТОВ «Львів Комерц Буд» - ТОВ «Львів Ком Буд»;

- суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_1 набула статус кредитора щодо ТОВ «Львів Комерц Буд» лише після набрання законної сили рішенням суду від 09 червня 2022 року по справі № 456/5490/21, а саме з 07 листопада 2022 року, адже преюдиційним рішенням встановлено, що укладений 05 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Львів Комерц Буд» попередній договір № 78 купівлі продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення - апартаментів) є безспірно нікчемним з моменту його укладення, і саме з цього моменту у ТОВ «Львів Комерц Буд» виник обов`язок щодо повернення ОСОБА_1 усього отриманого за цим правочином, а в останньої виникло право на пред`явлення позову про застосування наслідків нікчемного правочину, який за своє суттю є вимогою про виконання зобов`язання, котре було реалізовано нею у листопаді 2021 року, тобто позов пред`явлено в межах строків позовної давності. При цьому, цивільне законодавство не вимагає обов`язкового пред`явлення кредитором за нікчемним правочином письмової вимоги боржнику за таким правочином про виконання перед кредитором своїх вимог за таким правочином. Не спростовують висновку щодо часу виникнення обов`язку повернення за нікчемним правочином відповідні доводи сторони такого правочину, зазначеної в договорі, про те, що насправді вона не є «дійсною» стороною такого договору;

- з`ясовано, що заборгованість ТОВ «Львів Комерц Буд» перед ОСОБА_1 не перейшла за розподільчим балансом до ТОВ «Львів Ком Буд»;

- приватно-правовий інструментарій, зокрема, виділ товариства не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, що судом першої інстанції не було враховано;

- при цього очевидно, що в даній справі здійснення виділу використано боржником на зло, та мало на меті не досягнення його дійсного результату, а було здійснено для унеможливлення виконання останнім своїх зобов`язань перед стягувачем за нікчемним правочином, а в подальшому і за рішенням суду про застосування наслідків такого правочину, шляхом передачі ТОВ «Львів Комерц Буд» виділеному товариству основних активів ТОВ «Львів Комерц Буд», на які могло бути звернуто стягнення.

Ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції ТОВ «Львів Комерц Буд» не надано доказів того, що товариство має достатні кошти для виконання рішення суду або у нього наявне майно, за рахунок коштів від реалізації якого можна виконати рішення суду в повному обсязі;

- до обставин, які дозволяють стверджувати про це відносяться такі: ТОВ «Львів Комерц Буд», як професійний учасник на ринку нерухомості - сторона попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна не міг не знати, що такий підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, і у разі нездійснення такого посвідчення він є нікчемним в силу вимог закону, а відтак усе отримане за ним підлягає поверненню іншій стороні з моменту його укладення; не виконав свого обов`язку щодо надіслання письмового повідомлення кредитору ( ОСОБА_1 ) про початок процедури виділу юридичної особи (враховуючи, що оприлюднення відповідного повідомлення про це на порталі електронних сервісів не звільняє товариство від обв`язку повідомлення кредиторів та є додатковим способом захисту інтересів кредиторів, а не альтернативним); завершив таку до моменту виконання свої зобов`язань за попереднім договором; зловживаючи своїми процесуальними правами не повідомив суд та позивача під час розгляду цивільної справи №456/5490/21 про процедуру виділу та про те, що ТОВ «Львів Ком Буд» є правонаступником ТОВ «Львів Комерц Буд», чим унеможливив участь останнього у розгляді цієї справи;

- місцевий суд зробив в цілому невірний висновок про відсутність підстав для задоволення подань приватного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження у спосіб залучення субсидіарного боржника, яким, за обставинами цієї справи, є саме ТОВ «Львів Ком Буд», адже незалучення останнього сприятиме невиконанню рішення суду, що є недопустимим в демократичному суспільстві.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати, постановити нову про задоволення подань приватного виконавця.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з ТОВ «Львів Комер Буд» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір сплачений нею за подання апеляційної скарги в розмірі 536 грн 80 коп.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня 2023 року скасувати, прийняти нове судове рішення.

Поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.

Замінити боржника - товариство з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» у виконавчих провадженнях № 70792308 та № 70792554 з примусового виконання виконавчих листів № 456/5490/21, виданих Стрийським міськрайонним судом Львівської області 11 січня 2023 року про стягнення з ТОВ «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 8 999 грн 76 коп. та 30 000,00 євро, на двох боржників - товариство з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» (код ЄДРПОУ 427177187) як основного боржника та товариство з обмеженою відповідальністю «Львів Ком Буд» (код ЄДРПОУ 43799208) як субсидіарного боржника.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_1 536 (п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 липня 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич