Рішення

від 19.06.2023 по справі 204/5871/22

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/5871/22

Провадження № 2/204/396/23 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю позивача ОСОБА_1

за участі представника відповідача Васильченко К.О.

за участі представника відповідача Погрібної О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Громадської організації дитячого спортивного клубу «Торнадо» про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просить: встановити сторін договірних відносин, правового статусу відповідачів по цивільній справі №204/3086/21, їх повноваження, прав та обов`язків, а також відповідальність в даних договірних відносинах, встановлення предмету та ціну договорів укладених між сторонами або які необхідно укласти між сторонами наведеними нижче, та встановити умови фінансування або за бюджетні кошти у зв`язку з тим, що дані послуги надаються за навчальним планом КЗО СЗШ №46 ДМР затвердженим або Департаментом гуманітарної політики або Законодавством України, або за батьківські кошти: Громадської організації дитячий спортивний клуб «Торнадо» який надає додаткові освітні послуги в КЗО СЗШ №46 ДМР у вигляді проведення занять в гуртах «Тхейквондо» (400 грн. на місяць), «Черліденг» (350 грн на місяць), «Футбол» (невідомо, бо ОСОБА_4 не відвідувала секцію, але дана секція працює в будівлі КЗО СЗШ №46 ДМР, та у разі відвідування дитиною секції Чарлідінг, діти виступають в перерві секції з футболу); зобов`язати відповідача Громадську організацію дитячого спортивного клубу «Торнадо», укласти з ОСОБА_1 , як матерію учениці КЗО СЗШ №46 ДМР ОСОБА_4 , з 01.09.2019 року по день закінчення її дитини даного навчального закладу освіти, договори про надання освітніх послуг пов`язаних з відвідуванням гуртів «ТХЕКВОНДО», «ЧЕРЛІДЕНГ», «ФУТБОЛ», «ШАХИ», «МАЛЮВАННЯ», які надавались її дитині ОСОБА_4 на платній основі за батьківські кошти, окрім гуртку «Малювання»; стягнути з Громадської організації дитячого спортивного клубу «Торнадо», суму в розмірі - 20000 грн. за завдану моральну шкоду з питання зарахування моєї дитини до КЗО СЗШ №46 ДМР та надання освітніх послуг дитині ОСОБА_4 в КЗО СЗШ №46 ДМР як безоплатно за бюджетні кошти так і на платній основі за батьківські кошти без укладання договору про надання освітніх послуг із здобувачем освіти ОСОБА_4 ; притягнути до відповідальності Громадську організацію дитячий спортивний клуб «Торнадо», за порушення Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 16.07.2019 року, роз`єднати та виділити в окремі самостійні провадження. Передати роз`єднані матеріали цивільної справи для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду та присвоєння двох окремих єдиних унікальних номерів. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що вона звертається до суду за захистом прав споживачів в наданих додаткових платних освітніх послуг її дитині ОСОБА_4 відповідачем Громадським об`єднанням дитячий спортивний клуб «Торнадо» у приміщенні Комунального закладу освіти середньої загальноосвітньої школи №46 Дніпровської міської ради, які надавались її дитині без укладання договорів про надання відповідних освітніх послуг виключно за батьківські кошти, коли фактично дані послуги повинні надаватись її дитині за бюджетні кошти, які повинен перераховувати відповідачу ГО ДСК «Торнадо» засновник КЗО СЗШ №46 ДМР, тобто Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради. Отже в приміщенні КЗО СЗШ №46 ДМР в години групи продовженого дня учням КЗО СЗШ №46 ДМР надаються додаткові освітні послуги за батьківські кошти, а саме: Гурт «Черліденг» (400 грн./місяць); Гурт «Тхеквондо» (400 грн./місяць + закупівля спортивної форми за зразком); Гурт «Футбол» (платна послуга); Гурт «Карате» (платна послуга); Гурт «Гімнастика» (платна послуга); Гурт «Малювання (безкоштовно); «Табір» який працює в літній період в КЗО СЗШ №46 ДМР (800 грн. за 2 тижні). Які з вище перелічених гуртків, які відносяться до штатних одиниць КЗО СЗШ №46 ДМР, а які з них відносяться до ГО ДСК «Торнадо» у досудовому порядку позивачці з`ясувати не вдалось, з якою установою вона як мати ОСОБА_4 зобов`язана укладати договір про надання освітніх послуг також встановити не вдалось, хто саме або батьки, або Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради зобов`язаний здійснювати фінансування освітніх послуг, які надаються дитині ОСОБА_4 відповідачем ГО ДСК «Торнадо» у приміщенні КЗО СЗШ №46 ДМР, також встановити не вдалось, саме з цією причиною звертається до суду, для встановлення сторін договірних відносин в наданні освітніх послуг та зобов`язання укласти відповідні договори вже в судовому порядку. Своїми незаконними діями відповідачі по цивільній справі №204/5871/22 порушили законні права дитини ОСОБА_4 , на безоплатне навчання в КЗО СЗШ №46 ДМР та ГО ДСК «Торнадо», гарантовані Конституцією України, Законом України «Про освіту», Законом України «Про середню освіту» Законом України «Про позашкільну освіту» тощо та не передбачені Законом України «Про громадське об`єднання», тим самим порушивши Закон України «Про захист прав споживачів». Позивачка вважає за необхідним проінформувати суд, що серед вище зазначених гуртків її дитина ОСОБА_4 у навчальних роках з 01.09.2019 року по 01.09.2021 рік не відвідувала гуртки « Футбол », « Гімнастика », « Карате », а лише відвідувала гуртки «Тхеквондо», «Черліденг». Відвідуючи гурт «Черліденг» готувались програми з учнями до спільної співпраці з гуртом « Футбол » (тобто в періоди перерви в гурті «Футбол» дівчата з гурту «Черліденг» повинні показувати свої виступи. З 01.09.2021 року її дитина ОСОБА_4 взагалі не відвідує жодні гуртки в КЗО СЗШ №46 ДМР, але вона б з радістю відвідувала їх, якщо б позивачці був відомий правовий статус даних гуртків, їх повноваження, права та обов`язки, та умови відповідальності і умови фінансування даних гуртків, якщо б зі мною укладались договори про надання освітніх послуг, в чому мені дані гуртки відмовляють. Також необхідно розуміти, чи передбачені дані послуги навчальною програмою та штатним розкладом в КЗО СЗШ №46 ДМР чи ні, бо саме з відповідачем КЗО СЗШ №46 ДМР також не укладений договір про надання додаткових платних освітніх послуг в КЗО СЗШ №46 ДМР, що і є предметом спору в даній позовній заяві. Починаючі з 01.09.2021 року її дитину не приймають до гурту «Черліденг» з причини того, що відповідач Громадська організація дитячий спортивний клуб «Торнадо» відмовляється укладати з позивачкою ОСОБА_1 договір про надання освітніх послуг, бо як пояснює їй керівник клубу ОСОБА_7 , дане громадське об`єднання не укладає договори взагалі з контрагентами. При розгляді цивільної справи №204/3086/21 свідком разовкою ОСОБА_8 було надано пояснення, що педагоги КЗО СЗШ №46 ДМР, які працюють в групі продовженого дня даного навчального закладу освіти, ведуть журнал відвідувань гуртів, які працюють в КЗО СЗШ №46 ДМР учнями даного навчального закладу. З метою підтвердження того, що її дитина ОСОБА_4 дійсно відвідувала гуртки, які працюють в КЗО СЗШ №46 ДМР «Черліденг», «Тхеквондо», та отримала відповідні фізичні навички з даних додаткових освітніх послуг, вважаю за необхідним витребувати докази судом з відповідача КЗО СЗШ №46 ДМР, який дав дозвіл ГО ДСК «Торнадо» працювати в будівлі навчального закладу освіти, та надавати учням такі додаткові освітні послуги у вигляді проведення відповідних гуртків та з відповідача ГО ДСК «Торнадо», щодо періоду відвідування моєю дитиною ОСОБА_4 даних гуртків.

Не погодившись з позовними вимогами, представником ГО ДСК «Торнадо» подано до суду письмові пояснення (відзив) відповідно до якого вказано наступне. Дитина ОСОБА_4 , як вказує позивачка, є інвалідом, але при цьому позивач не надає жодних належних та допустимих доказів (термін документу, який міститься в матеріалах справи, сплинув). При цьому, позивач стверджує, що її дитина з інвалідністю займалася в певних спортивних секціях ГО Дитячий спортивний клуб «Торнадо». Як слідує з позовних вимог позивачка просить стягнути з ГО Дитячий спортивний клуб «Торнадо» 750 грн.00 коп., які вона нібито сплатила за якісь надані послуги її дитині та стягнути моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн. і поділити/стягнути її на користь позивача з 31 людини. Але це не точно, адже позовні вимоги не є чіткими і конкретизованими, а отже, не зрозуміло, чи стосуються вимоги про стягнення моральної шкоди в тому числі ГО Дитячий спортивний клуб «Торнадо». Позовна заява зводиться до банального цитування статей Цивільного кодексу, Закону України «Про громадські об`єднання», Закону України «Про освіту», Закону України «Про захист прав споживачів» та судової практики. Жодних доказів понесення будь-якої матеріальної, а тим більше моральної шкоди позивачка не надає, а отже і вимоги про стягнення моральної шкоди, які в даному випадку є похідними вимогами від вимог про стягнення коштів є безпідставними. Зловживаючи своїми процесуальними правами, позивачка вдається до звинувачень відповідачів в наданні якихось удаваних платних послуг, які ніколи не надавались ГО Дитячий спортивний клуб «Торнадо» ані дитині позивачки, ані іншим особам. Позивачка не надає належні докази оплати і надання ГО Дитячий спортивний клуб «Торнадо» позивачу будь-яких послуг. Таким чином, до даної судової справи не може бути взагалі застосований Закон «Про захист прав споживачів», оскільки в силу приписів даного закону послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позивачка не довела належними та допустимими доказами обставини вказані в документі під назвою «Уточнена позовна заява».

Також, представником Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради подано до суду заперечення щодо позовної заяви, відповідно до яких вказано наступне. Як свідчать матеріали справи, позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовує наявність порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи його інтересів. Позивачкою, як на підставу порушення свої прав та інтересів, зазначено нібито неможливість дитини позивача закладу позашкільної освіти, однак показами свідків та матеріалами справи підтверджується, що виключно позивачка незгодна із відвідуванням гуртка її дочкою з особистих причин та таких, що не залежать від відповідачів у справі. Також у позові позивачка посилається, що нібито надала тренеру з шахти 50 грн. За сплату гуртка та на підставі цього обґрунтовує вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, однак жодних доказів щодо цих подій не надає. Позивачка обґрунтовуючи свої позовні вимоги, щодо відшкодування моральної шкоди, жодним чином не доводить вини департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради у нанесеній шкоді, яка виникла внаслідок неправомірних дій чи рішень.

В судовому засіданні позивачка підтримала подану нею позовну заяву, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради Васильченко К.О. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Громадської організації дитячий спортивний клуб «Торнадо» в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Вислухавши учасників справи, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню по наступним підставам.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року справа № 912/1856/16, від 14.05.2019 справа № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Позивачка в своїй позовній заяві просить встановити сторони договірних відносин, правовий статус відповідачів по цивільній справі №204/5871/22, їх повноваження, права та обов`язки а також відповідальність в даних договірних відносинах, встановити предмети та ціну договорів укладених між сторонами або які необхідно укласти між сторонами наведеними нижче, та встановити умови фінансування, у зв`язку з тим, що дані послуги надаються за навчальним планом КЗО СЗШ №46 ДМР затвердженим або Департаментом гуманітарної політики або Законодавством України, або за батьківські кошти.

Стосовно встановлення правового статусу відповідачів, суд вказує, що законодавством України, вже визначено правовий статус Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Громадської організації дитячого спортивного клубу «Торнадо», тобто є загальновідомими фактами.

Щодо укладання договорів з відповідачами, суд вважає за необхідне вказати наступне, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до відповідачів з метою укладання договорів про надання освітніх послуг та додаткових освітніх послуг. Крім того, позивачка не вказує саме які договори вона хоче укласти, сторони, умови, тощо. Так, позивачка вважає, що саме суд повинен встановити коло осіб, які повинні укладати договори надання освітніх послуг, встановити предмет та ціну, тощо.

Тобто, враховуючи вказане, позивачкою при зверненні до суду обрано неналежний спосіб захисту.

Стосовно позовних вимог позивачки щодо стягнення з Громадської організації дитячого спортивного клубу «Торнадо» грошових коштів у розмірі 350,00 грн. (гурт Черліденг), 400,00 грн. (гурт Тхэквондо) слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 81 ЦПК України покладає на сторони обов`язок доказування і подання доказів.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також, ч.2 ст. 83 ЦПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а ч. 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що їй не відомо про те, що донька позивачки відвідує Громадську організацію дитячий спортивний клуб «Торнадо» (Черліденг). Вона пояснила, що до її повноважень відноситься лише забезпечення організації приміщенням та розкладу, для визначення вільного часу дітей. Свідок ОСОБА_10 повідомила суд про те, що вона за згодою батьків відпускала дітей до спортивного клубу, до оплати коштів за відвідування не має відношення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивачки не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у загальному розмірі 750 грн.

Щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Частиною 1ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст.ст. 22, 23 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (постанова Верховного Суду від 27.03.2019 р. у справі 703/3912/16-ц).

Як зазначено у пунктах 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Необхідно зазначити, що право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови), а саме наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; вина заподіювача шкоди. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ст.ст.12,81 ЦПК України.

Згідно позовної заяви позивачка вказує на спричинення їй моральної шкоди через неналежне виконання умов договору та надання телекомунікаційних послуг, однак, будь-яких доказів на підтвердження даного факту позивачкою не надано.

З аналізу всіх в сукупності встановлених обставин справи та наданих доказів, враховуючи предмет та підставу заявленого позову про стягнення моральної шкоди у цій цивільній справі, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів моральної шкоди, оскільки позивачкою не було доведено свої позовні вимоги.

Стосовно вимоги позивачки про притягнення до відповідальності відповідачів за порушення Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», слід зазначити наступне.

Стаття 26 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає певні повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, зокрема, п.12 ч.1 вказаної статті визначено повноваження цього органу накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність.

Суд вказує, що позивачкою у позовній заяві не визначено за яке саме порушення законодавства про захист прав споживачів вона хоче притягнути відповідачів до відповідальності.

Крім того, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавстві, позивачкою не правильно застосовано норму ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо відповідальності відповідачів, у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про захист прав споживачів, що полягало у відмові останнього в реалізації прав позивачки, оскільки таку відповідальність несуть вказані суб`єкти господарювання після виявлення вищезазначеним центральним органом виконавчої влади порушення законодавства про захист прав споживачів та яким надано повноваження, після виявлення такого порушення, накладати відповідні стягнення, передбачені ч.1 ст. 23 вказаного Закону. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету (ч.2 ст. 23 Закону).

Таким чином, вказана вимога не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що позивачкою обрано не належний спосіб захисту.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про недоведеність позивачкою позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 258, 525, 526, 527, 530, 549, 598, 599, 612, 625, 629, 651, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Громадської організації дитячого спортивного клубу «Торнадо» про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 26462927, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 75-А.

Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40506248, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75А.

Громадська організація дитячий спортивний клуб «Торнадо», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35448457, місцезнаходження: 49081, м. Дніпро, проспект газеті «Правда» (Слобожанський), буд. 1, кв. 100.

Суддя В.В. Самсонова