Ухвала

від 10.01.2024 по справі 204/5871/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 204/5871/22

провадження № 61-18008ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Олійник А. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Громадської організації дитячого спортивного клубу «Торнадо» про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;

4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;

5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Аналізуючи вищезазначені норми, Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявниці, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявниця процитувавши частину другу статті 389 та частину третю статті 411 ЦПК України, із застосуванням жирного накреслення, виділила серед інших підстав оскарження пункт 1, 4 частини другої статті 389 та пункт 5 частини першої, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга заявниці викладена у формі опису судових засідань, які відбувались у судах попередніх інстанцій, інформація щодо повідомлення учасників справи та участь їх у судових засіданнях.

У тексті касаційної скарги, яка викладена на 104 сторінках, встановлено скрін-шоти документів з матеріалів справи та документи, які направлені судами до електронного кабінету заявниці у системі «Електронний суд».

Заявниця узагальнено посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме: Конституції України, Бюджетного кодексу України, Закону про Державний бюджет України на рік, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про освіту», Закону України «Про повну загальну середню освіту», Закону України «Про позашкільну освіту», Закону України «Про громадське об`єднання», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фізичну культуру і спорт», постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», проте не зазначає конкретні норми цих законів та підзаконних нормативних актів, які неправильно застосовано та порушено під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

Зазначення будь-яких із визначених частиною другою статті 389 ЦПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип «правової визначеності».

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду, закріплені у статті 400 ЦПК України, суд не наділений правом самостійно визначати підстави касаційного оскарження.

Оскільки касаційна скарга не містить конкретних підстав касаційного оскарження та їх обґрунтування, ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду нову редакцію касаційної скарги, в якій зазначити та обґрунтувати конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження судових рішень, які визначені пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України, та додати докази надсилання учасникам справи копії цієї касаційної скарги через систему «Електронний Суд» або листом з описом вкладення.

Враховуючи наведене, касаційну каргу необхідно залишити без руху.

Відповідно до частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393, 394 ЦПК України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 31 січня 2024 року, але який не може перевищувати десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернена заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А. С. Олійник