Постанова

від 12.07.2023 по справі 591/1861/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 591/1861/22

провадження № 61-2507св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 жовтня 2022 року у складі судді Северинової А. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 19 січня 2023 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2020 року о 13:30 год у с. Самотоївка на вул. Калініна сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Geely MR 7151A, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та автомобіля Toyota Land Cruiser Prado, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під його керуванням.

Постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 16 грудня 2020 року у справі № 578/1405/20 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Позивач зазначав, що згідно зі звітом № 154-20, складеним 14 грудня 2020 року уповноваженим суб`єктом оціночної діяльності на замовлення Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), повна вартість відновлювального ремонту його автомобіля складала 417 802,47 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу - 234 658,51 грн. МТСБУ прийняло рішення про виплату на відшкодування шкоди 130 000 грн - максимальної за законодавством суми, яка і була йому виплачена.

Виходячи з того, що повна вартість відновлюваного ремонту без урахування втрати товарної вартості автомобіля становить 417 802,47 грн, а розмір отриманого ним страхового відшкодування складає 130 000 грн, решту коштів на покриття у повному обсязі завданих йому реальних збитків у розмірі 287 802,47 грн повинна відшкодувати винна у ДТП особа, тобто відповідач.

Внаслідок ДТП він переніс стрес, хвилювання і був вимушений частково змінити свій звичайний спосіб життя, витрачаючи час, зусилля та кошти для відновлення автомобіля та відволікаючись від професійної діяльності як адвоката. При цьому, він був змушений також вжити додаткові заходи з організації пересування, вирішення побутових питань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 287 802,47 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 24 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 204 241,98 грн та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 внаслідок ДТП завдав ОСОБА_1 майнову шкоду, яку повинен відшкодувати у частині, не покритій страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Суд дійшов висновку щодо зменшення вартості відновлювального ремонту на суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки документальне підтвердження факту оплати проведеного позивачем ремонту в матеріалах справи відсутнє.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з характеру правопорушення, глибини і ступеня моральних страждань позивача, обсягу змін, які відбулись у його житті у зв`язку з пошкодженням належного йому майна, а також з дотриманням вимог розумності і справедливості, справедливого балансу між порушеними правами позивача та інтересами відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 жовтня 2022 року в оскаржуваній частині змінено в частині розміру присудженої до стягнення суми матеріальної шкоди та в частині розподілу судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 208 165,97 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо зменшення вартості відновлювального ремонту автомобіля на суму ПДВ, проте при обчисленні не звернув увагу, що згідно звіту №154-20 вартість відновлювального ремонту (417 802 грн 47 коп.) указана з урахуванням ПДВ на замінні запчастини та матеріали з фарбування, а вартість ремонтно-відновлювальних робіт на загальну суму 19 620 грн, яка включає в себе вартість робіт з ремонту (14 508 грн) та вартість робіт з пофарбування (5 112грн), визначена без урахування ПДВ.

У частині вимог про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося й не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 січня 2023 року в частині визначення розміру матеріальної шкоди змінити та стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 287 802,47 грн.

За змістом касаційної скарги, за межі доводів якої Верховний Суд вийти не може на підставі положень статті 400 ЦПК України, ОСОБА_1 оскаржує судові рішення лише в частині відшкодування майнової шкоди. Не оскаржує судові рішення і відповідач. Отже, в частині відшкодування моральної шкоди Верховний Суд судове рішення не переглядає.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірні правовідносини виникли не між страховиком і потерпілою особою, а між потерпілим і винною особою за межами ліміту відповідальності страховика, на які дія пункту 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який застосовано судами, не розповсюджується.

Зазначає, що апеляційний суд помилково застосував правові висновки Верховного Суду у справі 757/22706/15-ц, правовідносини у якій не є подібними до правовідносин у цій справі.

Також касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив ОСОБА_1 належно про розгляд справи, не направив копію апеляційної скарги ОСОБА_2 , що позбавило можливості подати відзив на неї, чим порушив його право на захист.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції немає, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір матеріальної шкоди та зменшив вартість відновлювального ремонту на суму ПДВ (20%) у зв`язку з відсутністю підтвердження факту оплати проведеного позивачем ремонту транспортного засобу.

ОСОБА_2 надав довідку від Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що заборгованість за виконавчими листами сплачена у повному обсязі.

Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

22 листопада 2020 року о 13:30 год у с. Самотоївка на вул. Калініна, з вини ОСОБА_2 , який керував автомобілем Geely MR 7151A, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відбулася ДТП внаслідок якої було пошкоджено належний ОСОБА_1 автомобіль Toyota Land Cruiser Prado, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаної ДТП підтверджена постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 16 грудня 2020 року у справі № 578/1405/20.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у Страховій компанії «Еталон» відповідно до полісу обов`язкового страхування від 16 вересня 2020 року з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 130 000 грн.

Відповідно до звіту № 154-20 про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу, складеного 14 грудня 2020 року аварійним комісаром, оцінювачем Дядченком С. М. , ринкова вартість колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) на момент ДТП становила 691 257, 60 грн; вартість відновлювального ремонту 417 802,47 грн; вартість відновлювального ремонту КТЗ з врахуванням фізичного зносу та величини втрати товарної вартості (далі - ВТВ) 234 658,51 грн.

12 січня 2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України повідомило позивача про прийняте рішення про виплату відшкодування шкоди у розмірі 130 000 грн.

Згідно платіжного доручення № 326580 від 14 січня 2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України виплатило ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 130 000 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, оскільки суд розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Судами попередніх інстанцій встановлено та сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 130 000 грн. Предметом спору у Верховному Суді є сума відшкодування майнової шкоди, яка не покриває витрати для відновлення пошкодженого майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Отже, ОСОБА_2 , як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 565/1210/19 (провадження № 61-9485св20) та у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів фактичних витрат на відновлення автомобіля після ДТП та не довів інший розмір завданої йому майнової шкоди ніж призначений судами.

Колегія суддів вважає, що позивач повинен був довести зазначені суми, проте він не виконав своїх процесуальних обов`язків, зокрема, не надав до суду належних та допустимих доказів понесених фактичних витрат на ремонт автомобіля після ДТП.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, щодо зменшення вартості відновлювального ремонту на суму ПДВ (20%), оскільки документальне підтвердження факту оплати проведеного позивачем ремонту в матеріалах справи відсутнє.

Посилання у касаційній скарзі на те, що оскаржуване рішення не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені інші фактичні обставини й норми правозастосування.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не отримував примірник апеляційної скарги ОСОБА_2 та не був повідомлений про розгляд справи, що позбавило його можливості надати відзив на апеляційну скаргу, на думку колегії суддів, є необґрунтованими з огляду на таке.

Щодо доводів касаційної скарги про неповідомлення про розгляд справи судом апеляційної інстанції Верховний Суд звертає увагу на наявні в матеріалах справи довідки від 09 грудня 2022 року про доставку електронних документів у вигляді судової повістки, ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету ОСОБА_1 (а. с. 154-155).

Направлення повістки та ухвали про відкриття апеляційного провадження від 09 грудня 2022 року до електронного кабінету свідчить про належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду з таких підстав.

Відповідно до частини першої, сьомої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Результат аналізу частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у разі наявності у нього офіційної електронної адреси.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22).

Отже, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не повідомив його про дату судового засідання, позивач просить у касаційній скарзі не направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, а скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, що підтверджує той факт й не заперечується самим ОСОБА_1 , що обставини справи судами встановлено повно і не потребують додаткової перевірки й оцінки доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема і щодо розміру майнової шкоди, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 жовтня 2022 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Сумського апеляційного суду від 19 січня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта