Ухвала

від 14.07.2023 по справі 949/558/23

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/558/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2023 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого-судді Отупор К.М.,

при секретарі судових засідань Волкодав А.А.,

за участю:

представника позивача - адвоката Лук`янової М.Л.,

представника відповідача ТОВ "Дубровицький агрохім" - адвоката Костюк Т.П.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в місті Дубровиця заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лук`янової Марії Леонідівни про вжиття заходів забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубровицький агрохім", Дубровицької міської ради, співвідповідача Відкритого акціонерного товариства "Дубровицький райагрохім" про усунення перешкод в користуванні об`єктом нерухомого майна, захист права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 ,через свогопредставника -адвоката Лук`яновуМ.Л.(ордерна наданняправничої (правової)допомоги серіїВК №1075214від 19.03.2023)звернувся всуд зпозовом довідповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубровицький агрохім", Дубровицької міської ради, співвідповідача Відкритого акціонерного товариства "Дубровицький райагрохім" про усунення перешкод в користуванні об`єктом нерухомого майна, захист права власності.

У ході підготовчого засідання представником позивача - адвокатом Лук`яновоюМ.Л. подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту та заборони відчуження на будівлю складу запасних частин загальною площею 827,9 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 ;

- накладення арешту на заборони відчуження на земельну ділянку кадастровий номер 5621810100:01:008:0331 площею 0,1449 га в м. Дубровиця вул. Набережна.

В обґрунтування вимог заяви, представник позивача посилається на те, що у зв`язку з підставами та предметом позову, зміст яких зводиться до того, що після припинення права власності 24 квітня 2005 року на будівлю складу запчастин загальною площею 827,9 кв.м. у ВАТ "Дубровицький райгрохім" у зв`язку із зверненням на нього стягнення за зобов`язаннями власника, 22 листопада 2018 року ВАТ "Дубровицький райагрохім" безпідставно зареєструвало за собою право власності на цей об`єкт нерухомого майна, а згодом передав його актом приймання-передачі нерухомого майна від 26 лютого 2020 року для ТзОВ "Дубровицький агрохім". На підставі вказаного акту 29 лютого 2020 року ТзОВ "Дубровицький агрохім" зареєструвало за собою право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна і на цій підставі звернулося до Дубровицької міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для приватизації земельної ділянки на якій розташований зазначений вище об`єкт нерухомого майна шляхом викупу, міською радою надано дозвіл, а 23 лютого 2023 року вказаний проект затверджено Дубровицькою міською радою, що порушує право власності та створює позивачу перешкоди в користуванні своїм майном, на яке набуто право власності в законний спосіб та порядку.

Вказане спонукало позивача до звернення до суду за захистом свого порушеного права на мирне володіння своїм майном.

Проте, за обставин, які наведені вище, в разі задоволення позову, виконання рішення буде ускладнене або і унеможливлене, оскільки з майном та земельною ділянкою, на якій воно розташоване, можуть бути здійсненні дії по відчуженню у будь-який спосіб (у тому числі шляхом внесення до статутного фонду інших юридичних осіб, тощо), а спосіб захисту не досягне своєї мети.

Тому, за вказаних обставин існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову.

Заслухавши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вказана заява до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.149ЦПК України,суд зазаявою учасникасправи маєправо вжитипередбачених статтею150цього Кодексузаходів забезпеченняпозову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Так, за приписами ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов, серед іншого, забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2).

Відповідно до частин 2, 3 цієї статті ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 08 травня 2019 року у справі № 487/7097/18 та від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, суд зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, тощо.

При цьому варто зауважити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 4, 5, 6, 7 ст. 150 України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі не надання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку досліджуватися повинна така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 31.08.2020 у справі №917/1274/19 обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.

Ураховуючи вищенаведене, суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд зауважує, що потенційна можливість вчинення відповідачем чи іншими особами дій, які будуть перешкоджати позивачу в реалізації своїх прав без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження спірної будівлі та земельної ділянки.

Обставин, що обґрунтовують та підтверджують можливе ускладнення виконання рішення суду або його невиконання, у випадку задоволення позову судом, представником позивача у заяві не зазначено та відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Також до клопотання не надано будь-яких інших доказів, які б дозволили суду дійти до обґрунтованого припущення, що відповідачами вчиняються якісь дії, спрямовані на відчуження вказаного майна.

Отже, суд приходить до висновку, що заявник не довів належними й допустимими доказами необхідність вжиття заходів забезпечення позову у визначений законом спосіб.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову, поданої на стадії судового розгляду.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 260, 353-355 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лук`янової Марії Леонідівни про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

У відповідності до підпункту 15.5) пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст ухвали суду складено 19 липня 2023 року.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Отупор К.М.