Рішення

від 20.06.2023 по справі 570/3051/20

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 570/3051/20

провадження № 2/570/90/2023

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 червня 2023 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

з участю прокурора Ковальчук Л.В.,

представника позивача Булки О.В. ,

представника відповідача адвоката Цуняка В.Й.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради до ОСОБА_2 про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування запису про реєстрацію та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор стверджує, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 охоронюваним законом державним інтересам заподіяно шкоди у вигляді підриву авторитету органу місцевого самоврядування - Зорянської сільської ради, а ОСОБА_2 безпідставно набув право власності на земельну ділянку площею 0.15 га в с.Голишів Рівненського району Рівненської області.

Учасників відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. Відповідач до суду не з"явився, лоручивши ведення справи своєму представнику.

Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у його відсутність.

Прокурор в суді підтримав позов повністю і по аналогічних мотивах, вважає позов віндикаційним.

Оскільки Зорянська сільська рада не приймала рішення про передачу відповідачу вищевказаної земельної ділянки, вартість якої станом на 01.01.2020 за нормативно-грошовою оцінкою становить 69 780,00 грн., то набуття відповідачем права власності на зазначену земельну ділянку є свідченням порушення майнових прав Зорянської сільської ради, вимог земельного законодавства. Саме від 16 червня 2020 року - дати закриття кримінального провадження починається строк позовної давності.

Прокурор вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га в с. Голишів серії ЯИ № 617494 від 04.03.2010 повинен бути визнаний судом недійсним, запис про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства в с. Голишів Рівненського району, загальною вартістю 69780,00 грн., кадастровий номер 5624684900:10:000:0214 за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 89324056246), вчинений 11.02.2017 приватним нотаріусом Павлюк Тетяною Сергіївною на підставі державного акту на право власності серії ЯИ № 617494 від 04.03.2010, виданого управлінням Держкомзему у Рівненському районі, підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню із незаконного володіння відповідача.

Представник позивача у суді позов підтримав повністю і по аналогічних мотивах.

Стверджує, що сільській раді не було відомо про порушення її прав, оскільки рішення вважалося законним до винесення ухвали суду.

Представник відповідача адвокат ВолодимирЦуняк просив відмовити у задоволенні позову, вважаючи його негатороним, оскільки рішення сільської ради відсутнє, а оскільки відповідач є добросовісним набувачем, то прокурором обрано неналежний спосіб захисту.

Враховуючи конкретні обставини справи, слід зазначити, що будь-яких противоправних дій відповідач ОСОБА_4 не вчиняв, і ні прокурором, ні позивачем доказів протилежного суду не надано, та в матеріалах справи відсутні. Задоволення позову буде мати наслідком порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв?язку з недотриманням справедливого балансу у втручання у право власності, оскільки особа понесе індивідуальний та надмірний тягар, по причині позбавлення її права власності на майно.

Разом з тим, у разі, якщо суд прийде до переконання, що позовні вимоги підставні та доведені, відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України слід застосувати строк позовної давності, про що зазначено у заяві на ім?я суду від 16.12.2020 року.

Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідач скористався правовою допомогою.

Судом встановлені такі обставини.

Рішенням Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17.12.2008 р. № 883 «Про передачу земельних ділянок у власність» передано у власність земельні ділянки, зокрема в с.Голишів Рівненського району Рівненської області 10 громадянам для ведення особистого селянського господарства та 5 громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку. У додатках до вказаного рішення, серед громадян, яким передавались земельні ділянки, прізвище ОСОБА_2 відсутнє.

Згідно витягу із рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17.12.2008 р. № 883 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,15 га.

У заяві від 15 травня 2009 року ОСОБА_2 просив директора ППФ «Рельєф» ОСОБА_5 виготовити йому технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для ведення особистого селянського господарства на території с.Голишів Зорянської сільської ради.

Згідно протоколу обстеження і погодження меж земельної ділянки, наданої у приватну власність від 22.05.2009 представником приватного підприємства фірми «Рельєф» в присутності представника Зорянської сільської ради А.Гуза обстежено та погоджено межі земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку Управління Держкомзему у Рівненському районі Рівненської області № 736 від 12.11.2009 р. встановлено, що технічна документація відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», іншим нормативно-правовим актам і погоджується.

04.03.2010 управління Держкомзему у Рівненському районі видало ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 617494 для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га в АДРЕСА_1 на підставі рішення Зорянської сільської ради від 17 грудня 2008 р. № 883.

Згідно з даними інформаційної довідки № 212819254 від 17.06.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 на праві приватної власності, розмір частки 1, належить земельна ділянка з кадастровим номером 5624684900:10:000:0214, площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с.Голишів, дата державної реєстрації 11.02.2017.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.12.2019 за заявою ОСОБА_6 внесено відомості до ЄРДР про те, що невстановлена особа підробила офіційний документ - рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області № 883 від 17.12.2008, на підставі якого ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку в с.Голишів Рівненського району Рівненської області, яка межує із земельними ділянками суміжних землекористувачів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 .

Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019180000000074 від 28.11.2019 за ч.1 ст.366 КК України встановлено, що ОСОБА_3 , працюючи на посаді спеціаліста 1 категорії - землевпорядника Зорянської сільської ради Рівненського району, достовірно знаючи, що рішенням сесії Зорянської сільської ради № 883 від 17.12.2008 року ОСОБА_2 земельні ділянки у власність не передавались, у період з 01.02.2009 по 15.05.2009 в приміщенні Зорянської сільської ради Рівненського району /Рівненська область, Рівненський район, с.Зоря, площа В.Плютинського, буд.1/, умисно, шляхом підписання та посвідчення гербовою печаткою Зорянської сільської ради Рівненського району, склав та видав ОСОБА_2 завідомо неправдивий офіційний документ, а саме: витяг з рішення сесії Зорянської сільської ради № 883 від 17.12.2008 «Про передачу земельних ділянок у власність», згідно якого останньому передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0.15 га для ведення особистого селянського господарства в с.Голишів Рівненського району Рівненської області.

Ухвалою Рівненського районного суду від 16.06.2020 у справі № 570/2041/20 звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об?єктом права власності Українського народу.

Положеннями ст.81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України). Згідно з вимогами ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Ч.4 ст.166 цього Кодексу передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. У відповідності до ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Відповідно до ч.1 ст.83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Сільські ради на їх території передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Ч.2 ст.19 Конституції України зобов`язує органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До повноважень сільських рад у галузі земельних відносин, відповідно до ст.83, 122 ЗК України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема:

- розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;

- передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

- надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

- здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

- вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст.182 ЦК України).

У ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено підстави проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об?єкт незавершеного будівництва, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об?єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Ст.79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ст.16 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Згідно ч.10 ст.24 вказаного Закону Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.319, 386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб?єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні відповідачем спірної земельної ділянки, який, свідомо порушуючи закон, набув право власності на неї.

Враховуючи те, що позивачем заходи щодо усунення факту порушення при передачі земельних ділянок відповідачу не вживалися, у нього відсутні кошти на оплату судового збору, з врахуванням вимог ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності з вказаним позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі за №6-92цс13, особу може бути позбавлено і власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЕСПЛ одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання ій справедливої та обгрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст.661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 29.06.2016 у справі № 6-1376ц16.

Оскільки майно вибуло з власності територіальної громади не з її волі, то власник має право витребувати це майно від набувача (п.3 ч.1 ст.388 ЦК України). Враховуючи, що рішення щодо розпорядження спірною земельною ділянкою комунальної власності Зорянською сільською радою не приймалося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - органу місцевого самоврядування поза його волею, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від відповідача.

Спірна земельна ділянка вибула із володіння власника на підставі неіснуючого рішення, при цьому відповідач міг та повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону,оскільки рішенням сесії Зорянської сільської ради від 17 грудня 2008 року № 883 йому земельна ділянка у власність не передавались.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивної можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 76 ЦК Української РСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду у справі №200/19766/16-ц від 15.01.2020 року.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Аналогічні правові позиції Верховного суду викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 08.06.2016 року.

Таким чином, відповідно норм матеріального права початок перебігу строків звернення до суду обумовлюється ознаками виникнення таких юридичних фактів:

1) обізнаністю особи про порушення свого права;

2) обізнаністю про особу, яка порушила право;

3) наявності суб`єктивної можливості дізнатися про порушення свого права;

4) отримання інформації саме про порушення права, яке належить особі, а на

загальних відомостей щодо можливого порушення.

Водночас, із самого розуміння позовної давності (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) випливають додаткові критерії обчислення початку перебігу строку позовної давності, які розкривають її процесуальний зміст.

Отримання особи відомостей про порушення свого права (особу, яка порушила право), наявність можливості дізнатися про порушення своїх прав повинні надавати можливість звернутися за захистом до суду з дотримання визначеної законом процесуальної форми.

Обізнаність особи має надавати можливість сформувати предмет позовних вимог, який забезпечить захист порушеного права. Тобто, сформовані особою позовні вимоги мають забезпечувати належний та ефективний спосіб захисту. Таким чином, право звернення до суду, обумовлено моментом отримання інформації про порушене право або наявністю об`єктивних обставин, котрі вказують на можливість довідатись про таке порушення, таке право кореспондує процесуальним можливостям звернення до суду, що обов`язково супроводжується виконання процесуального порядку подачі позову.

У постанові від 13.02.2018 р. Верховним Судом (справа №910/9452/17) зазначено, що в розумінні ст.256 ЦК України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушенного права.

Тобто, перебіг строку позовної давності обумовлено не лише наявністю у особи загальних відомостей про порушення прав, або наявністю можливості отримати загальну інформацію про таке порушення, а також можливість пред`явити до суду позовну вимогу конкретизовану підставами, якими вона обґрунтовується.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв"язку із задоволенням позову з відповідача підлягає стягненню на користь прокурора документально підтверджені понесені судові витрати.

Щодо порядку виконання рішення суду.

Рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст.19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п.10 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Велика Палата Верховного Суду (в постанові від 12 лютого 2020 у справі П/811/1640/17) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

На підставі наведеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради до ОСОБА_2 про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування запису про реєстрацію та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га в с.Голишів Рівненського району Рівненської області серії ЯИ № 617494 від 04.03.2010, виданий управлінням Держкомзему у Рівненському районі.

Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства в с.Голишів Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624684900:10:000:0214 за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 89324056246), вчинений 11.02.2017 приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Павлюк Тетяною Сергіївною на підставі Державного акту на право власності серії ЯИ № 617494 від 04.03.2010, виданого управлінням Держкомзему у Рівненському районі.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 5624684900:10:000:0214, в с.Голишів Рівненського районуРівненської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Рівненської області (UA2282017203431300010000153712800), МФО 820172, ЗКПО 02910077, ДКСУ м. Київ, код класифікації - 2800) 6 306 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рівненська місцева прокуратура, м.Рівне, вул.Гарна, 29, код ЄДРПОУ 02910077.

Позивач: Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області, Рівненська область, Рівненський район, с.Зоря, площа Володимира Плютинського, 1, код ЄДРПОУ 04387220.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 13.02.1998 Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: Кушнір Н.В.

Повне судове рішення виготовлене 29 червня 2023 року.