Постанова

від 12.07.2023 по справі 369/10454/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/10454/18 головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В.

провадження № 22-ц/824/7879/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати за нею право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 272 кв.м., житловою площею 118,6 кв.м., та на 1/2 частку земельної ділянки за тією ж адресою, кадастровий номер 3222485801:01:035:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа 0,1193 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 15 жовтня 2005 року позивач перебувала з відповідачем у шлюбі, за період перебування у якому вони набули у власність домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 272 кв. м., житловою площею 118,6 кв. м., загальна вартість якого становить 1 635 000 грн. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,1193 га за тією ж адресою, кадастровий номер 3222485801:01:035:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 27 серпня 2007 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. У зв`язку з чим позивач звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Так, судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 369/11032/17, від 13 липня 2020 року у справа № 173/2184/17. Також, в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме позивач не надала доказів прийняття участі в будівництві будинку. При цьому, суд не надав жодної оцінки обставинам, що відсутні будь-які докази будівництва будинку за кошти відповідача. А надані ним докази є суперечливими між собою. Крім того, позову про визнання спірного будинку особистою власністю відповідача, не заявлялося. Позивач вказує про те, що спірне домоволодіння та земельна ділянка призначена для обслуговування цього будинку, належать сторонам на праві спільної сумісної власності. Відповідач протягом всього часу визнавав, що домоволодіння є спільною власністю подружжя. Так, в 2006 році відповідачем було укладено кредитний договір, а спірний будинок був переданий в іпотеку. Позивач вказує, що надавала згоду на передання будинку в іпотеку, як співвласник будинку. В 2016 році позивач теж давала згоду на зняття іпотеки. При цьому, спір виник не з відповідачем, а його братом Гамлетом, коли останній намагався оформити новий кредит та передати будинок в іпотеку. Позивач вказує, що відповідач на спростування обставин про те, що будинок набутий до шлюбу, надав Звіт про вартість та ступінь будівельної готовності житлового будинку від 24 лютого 2020 року та Висновок експерта № ЕЭ-1727-1-1951.22 від 29 січня 2022 року. Однак, суд не мав приймати вказані документи в якості доказів, адже вони є неналежними і недопустимими. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції мав всі правові та фактичні підстави для задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує про те, що з матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2003 року ОСОБА_3 звертався до головного інженера Києво-Святошинського району електричних мереж із заявою, в якій просив видати йому технічні умови на електропостачання спірного житлового будинку. Тобто, ще у 2003-2004 році відбулось підключення спірного будинку до електричної мережі, що звичайно було б неможливим, якщо будинок не було побудовано. Відповідач також вказує, що свідки, які були допитані у судовому засіданні, а саме брат відповідача з дружиною, які зареєстровані в спірному будинку та проживають там підтвердили факт того, що будинок вже було побудовано у 2004 році, та вони там почали проживати саме з 2004 року. Крім цього, як було підтверджено свідками та безпосередньо позивачем, остання була в будинку тільки один раз. Тобто, позивач звертаючись з позовом у 2018 році про поділ будинку, який нібито було придбано під час перебування у шлюбі з відповідачем, який розірвано у 2007 році, тобто, більше 10 років тому, ніколи не проживала у спірному будинку та була в ньому присутня лише раз. Це ще раз підтверджує правильність доводів суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову. Щодо посилання на договір іпотеки та кредитний договір, надання позивачем згоди не спростовує факту того, що це майно не має статусу спільної сумісної власності. Згода надавалась виключно у зв`язку з тим, що дата юридичної реєстрації права власності припала на період коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. При цьому, з 2007 року після розірвання шлюбу позивач жодного разу не пред`являла жодних претензій на даний будинок, оскільки розуміла, що він побудований до шлюбу та не може бути об`єктом спільної сумісної власності. Сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Дана правова, позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного суду від 14 лютого 2020 року по справі №716/53/15-ц. провадження №61- 7825св19. Спірний будинок ніяким чином не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя, оскільки його було збудовано до шлюбу та до початку спільного проживання позивача з відповідачем, позивач ніколи не приймала участі у будівництві спірного будинку, до реєстрації шлюбу не проживала разом з відповідачем, не вкладала свої кошти та не приймала жодної іншої участі у будівництві спірного будинку. При цьому, практика Верховного Суду на яку є посилання в апеляційній скарзі не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини справ є різними. Тому, на підставі вищевикладеного відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва, 15 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 22 серпня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 22 серпня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 22 вересня 2007 року.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до довідок № 34, 37, 142, 186 про потребу дитини (дитини інваліда) у домашньому догляді, виданих 24 вересня 2013 року, 19 лютого 2014 року, 25 серпня 2015 року, 22 серпня 2017 року медичними установами, є дитиною-інвалідом.

Згідно із звітом про незалежну оцінку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 272 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , складеним ТОВ «Юриспруденція та Консалтинг» 14 листопада 2018 року на замовлення ОСОБА_2 , вартість (ринкова) об`єкта оцінки на дату складання становить 1 635 000 грн.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 27 жовтня 2018 року земельна ділянка кадастровий номер 3222485801:01:035:0001 площею 0,1193 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 ; дата, час державної реєстрації: 18 лютого 2014 року 12:06:25; підстава виникнення права власності: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯБ 143940, виданий 09 лютого 2005 року, видавник: Києво-Святошинський районний відділ земельних ресурсів Київської області.

Згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно домоволодіння на АДРЕСА_1 загальною площею 272 кв. м., житловою площею 118,6 кв. м.; дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 07 вересня 2006 року; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності - 07 вересня 2006 року, виконком Петрівської сільської ради на підставі рішення № 99/1 від 22 серпня 2006 року; складова частина об`єкта нерухомого майна: жилий будинок р.п. 2004; власник: ОСОБА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 квітня 2006 року № 47/2 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації на самовільно збудований житловий будинок в АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 одержати у головного архітектора району будівельний паспорт на будівництво. Попереджено ОСОБА_2 , що одержання технічної документації та подальше будівництво на земельній ділянці заборонено, а також будівництво з грубим порушенням основних норм забудови вважається самовільним.

Рішенням Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 серпня 2006 року № 99/1 затверджено акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_2 . Вирішено оформити будинкову книгу на індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_2 . Визнано право власності на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 272 кв. м. та житловою площею 118,6 кв. м. на 6 житлових кімнат. Зобов`язано Бюро технічної інвентаризації зареєструвати свідоцтво про право власності на індивідуальний житловий будинок за гр. ОСОБА_2

16 серпня 2003 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,119 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, що підтверджується договором дарування земельної ділянки, посвідченим державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-1918.

19 серпня 2003 року ОСОБА_2 звертався до головного інженера Києво-Святошинського району електричних мереж із заявою, в якій просив видати йому технічні умови на електропостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власник об`єкту ОСОБА_2 .

Проект електропостачання житлового будинку з трифазним вводом в Києво-Святошинському районі Київської області відповідає вимогам технічних умов № 453, виданих 28 квітня 2004 року Києво-Святошинським РЕМ, ОСОБА_2 для підключення до електричної мережі за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з Інвентаризаційною справою № 521 на будинок АДРЕСА_1 , складеною 28 вересня 2004 року, зазначений житловий будинок складається із: І - гараж площею 48,8 кв. м.; ІІ - приміщення площею 48,9 кв. м.; 1 - коридор площею 20,8 кв. м.; 2 - камінний зал площею 28,7 кв. м.; 3 - житлова 15,2 кв. м.; 4 - кухня площею 14,4 кв. м.; 5 - туалет 1,5 кв. м.; 6 - ванна площею 5,7 кв. м.; 7 - коридор площею 13,3 кв. м.; 8 - житлова 19,9 кв. м.; 9 - житлова 25,2 кв. м.; 10 - житлова 17,6 кв. м.; 11 - житлова 12,0 кв. м., загальна площа будинку складає 272 кв. м., житлова - 118,6 кв. м.

Викладене також підтверджується технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду на АДРЕСА_1 , складеним 11 серпня 2006 року Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації.

Згідно із звітом про вартість та ступінь будівельної готовності житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , складеним 24 лютого 2020 року ПП «Авто-Експрес», ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 станом на 15 жовтня 2005 року склала 93 %. Вартість будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, робіт, тощо, які були використані у процесі будівництва житлового будинку станом на 15 жовтня 2005 року склала 354 970 грн.

01 червня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 06-10/20, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 404 000 грн. під 16 % річних на строк до 20 червня 2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань перед кредитором, ОСОБА_2 передав в іпотеку банку спірний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований (п. 1.4 договору).

ОСОБА_1 , перебуваючи на час написання заяви в шлюбі з ОСОБА_2 , надала згоду на укладення договору невідновлювальної кредитної лінії.

Згідно з висновком експерта ED-1727-1-1951.22 за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження, складеним 29 січня 2022 року судовим експертом Комашком Р. В. на замовлення ОСОБА_2 , фактичний технічний стан будинку по АДРЕСА_1 відносить його до категорії технічного стану «2» - «задовільний» та потребує додаткових інструментальних досліджень окремих частин фундаменту та стін на предмет віднесення їх до категорії технічного стану «3» - «не придатний до нормальної експлуатації». Фізичний знос основних конструктивних елементів в більшості відповідає даті будівництва - 2004 рік, вказаній у Технічному паспорті на житловий будинок від 11 серпня 2006 року, із невеликою похибкою в сторону збільшення. Фізичний знос окремих проблемних частин фундаментів та стін більший за нормативний та відповідно року будівництва і пов`язаний із гідрогеологічними змінами ґрунтів та (або) прорахунками під час будівництва і потребують робіт по їх укріпленню.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У ст. 61 СК України визначено об`єкти права спільної сумісної власності.

Тлумачення ст. 60, 61 СК України дає підстави для висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч. 2 ст. 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, ОСОБА_1 вказувала про те, що 15 жовтня 2005 року позивач перебувала з відповідачем у шлюбі, за період перебування у якому вони набули у власність домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 272 кв.м., житловою площею 118,6 кв. м., загальна вартість якого становить 1 635 000 грн. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,1193 га за тією ж адресою, кадастровий номер 3222485801:01:035:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 27 серпня 2007 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

З урахуванням зазначеного, позивач зокрема просила суд визнати за нею права власності 1/2 частку земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1193 га.

Однак, зазначена вимога позивача не підлягає задоволенню, оскільки спірна земельна ділянка набута ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 16 серпня 2003 року, тобто, набута відповідачем у власність до шлюбу та є його особистою приватною власністю, а тому не підлягає поділу. На зазначене суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу та відмовив в цій частині позовних вимог.

Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.

Визначення частки у праві власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведенні будівлі у період шлюбу.

Сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя та визнання частки одного з подружжя у цьому майні у розмірі 50 %.

Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не довела належними доказами того, що спірний житловий будинок був збудований під час перебування її з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

Доказів на підтвердження того, що спірний будинок будувався за спільні кошти подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у період їх перебування у шлюбі позивачем також надано не було.

ОСОБА_1 не доведено розміру участі у будівництві (зведенні) будинку, а факт перебування у шлюбі на момент оформлення права власності на спірний будинок не є безумовною підставою для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку житлового будинку, враховуючи що будівництво будинку здійснювалось з 2004 року, а шлюб зареєстрований у 2005 році.

При цьому, відповідачем надано ряд документів, які підтверджують факт, того, що будівництво спірного будинку розпочалося до шлюбу між сторонами та що на моменту укладення шлюбу будинок був готовий на 93%.

Так, згідно із звітом про вартість та ступінь будівельної готовності житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , складеним 24 лютого 2020 року ПП «Авто-Експрес», ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 станом на 15 жовтня 2005 року склала 93 %.

Згідно з висновком експерта ED-1727-1-1951.22 за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження, складеним 29 січня 2022 року судовим експертом Комашком Р. В. на замовлення ОСОБА_2 , фактичний технічний стан будинку по АДРЕСА_1 відносить його до категорії технічного стану «2» - «задовільний» та потребує додаткових інструментальних досліджень окремих частин фундаменту та стін на предмет віднесення їх до категорії технічного стану «3» - «не придатний до нормальної експлуатації». Фізичний знос основних конструктивних елементів в більшості відповідає даті будівництва - 2004 рік, вказаній у Технічному паспорті на житловий будинок від 11 серпня 2006 року, із невеликою похибкою в сторону збільшення.

В даному випадку, позивач не позбавлена можливості заявити вимоги про компенсацію поліпшень майна, зроблених за її участю, у разі доведення таких обставин належними доказами.

Викладене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 716/53/15-ц (провадження № 61-7825св19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач зокрема вказувала про те, що звіт про вартість та ступінь будівельної готовності житлового будинку висновком експерта ED-1727-1-1951.22 не є належними доказами та подані поза межами строку.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач не була позбавлена можливості на спростування наданих відповідачем доказів надати звіт та експертизу, які зроблені на її замовлення, однак таким правом не скористалась.

Крім того, в постанові від 11 серпня 2021 року в справі № 191/2592/19-ц (провадження № 61-6770св21) Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно якого дії суду, що сприяють встановленню істини у справі, в жодному разі не повинні сприйматися як дії щодо захисту однієї із сторін процесу. Цивільний процес є формою реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян на судовий захист. Такий зв`язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Правосуддя через процес необхідно розглядати як доступність, що полягає у певному стандарті, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизується в належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду.

Також, в постанові від 05 жовтня 2021 року в справі № 755/16464/20 (провадження № 61-7759св21) Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно якого, вирішуючи питання щодо дослідження виписки по кредитному договору як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз`яснив їм їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд має сприяти у вирішенні спору, а тому долучення до справи доказів на стадії розгляду справи по суті, не становить порушення таким судом норм процесуального права. Відмова суду у долученні доказів лише з підстав порушення стороною стадійності заявлення такого клопотання, не дала б можливості суду встановити фактичну вартість і ступінь готовності спірного будинку на момент укладення шлюбу.

За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення стороною відповідача строку на подання до суду висновку експерта ED-1727-1-1951.22, які по своїй суті позивачем не спростовані.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 14 липня 2023 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.