Постанова

від 20.07.2023 по справі 157/963/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 157/963/22 Головуючий у 1 інстанції: Антонюк О. В. Провадження № 22-ц/802/634/23 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Камінь-Каширської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, завданої порушенням законодавства про мисливське господарство та полювання за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 на заочне рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28 листопада 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2022 року Камінь-Каширська районна організація Українського товариства мисливців та рибалок (наділ - Камінь-Каширська районна організація УТМР) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, покликаючись на такі обставини.

11 серпня 2019 року близько 09 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи на території мисливських угідь Камінь-Каширської організації УТМР Кримнівського лісництва в обході № 1 кварталу № 2 ДП СЛАП «Камінь -Каширськагроліс», не маючи відповідних дозвільних документів, здійснював полювання з мисливською рушницею марки «ІЖ-27Е», № НОМЕР_1 , у результаті якого незаконно добув самця європейської козулі та був виявлений працівниками державної лісової охорони на місці вчинення правопорушення.

Районним мисливствознавцем ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» Монцем А.М. на місці вчинення правопорушення 11 серпня 2019 року складено протокол про порушення правил користування і охорони тваринного світу на території України №000085, оскільки своїми діями ОСОБА_1 вчинив адмінправопорушення, передбачене ч. 2 ст. 85 КпАП України та порушив вимоги ст. 20 ч. 1 п. 1, 3, 4 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Постановою Камінь-Каширського районного суду від 26 листопада 2019 року по справі № 157/1540/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 85 КпАП України, однак провадження по справі закрито у зв`язку з закінченням строку накладення адмінстягнення.

Згідно зі спільним наказом Мінагрополітики та Мінприроди від 19 червня 2017 року № 301/222 «Про затвердження Такс для обчислення розміру відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення законодавства в галузі мисливського господарства та полювання (крім видів, занесених до Червоної книги України)», зареєстрований в Мін`юсті № 842/30710 від 12 липня 2017 року, за добуту козулю, внаслідок порушення законодавства в галузі мисливського господарства та полювання встановлена такса - відшкодування збитків в розмірі 32 000 грн.

Посилаючись на те, що внаслідок незаконного полювання, ОСОБА_1 завдано Камінь-Каширській районній організації УТМР матеріальних збитків, позивач просив на їх відшкодування стягнути з відповідача 32 000 грн.

Заочним рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28 листопада 2022 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Камінь-Каширської районної організації УТМР 32000 гривень майнової шкоди, завданої порушенням законодавства про мисливське господарство та полювання.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області 11 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28 листопада 2022 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що судом залишено поза увагою непричетність відповідача до вчинення незаконного полювання, також вказує на пропуск позивачем строку позовної давності.

Позивач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі (32000 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 20.07.2023 тобто, дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з таким.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Волинської обласної ради шостого скликання від 22 липня 2014 року № 27/42, договору про умови ведення мисливського господарства від 10 жовтня 2014 року, укладеного між Волинським обласним управління лісового та мисливського господарства, і Камінь-Каширською районною організацією УТМР, останній надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років, зобов`язано вести мисливське господарство з дотриманням вимог, зокрема, передбачених Законом України «Про мисливське господарство та полювання», здійснювати охорону державного мисливського фонду, створювати єгерську службу. Дотримуватися режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і до переліку видів тварин, які підлягають особливій охороні, в межах наданих у користування угідь.

Постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 26 листопада 2019 року, яка набрала законної сили 09 грудня 2019 року, ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 85 КпАП України, а саме у тому, що він 11 серпня 2019 року біля 9 год 30 хв на території мисливських угідь Камінь-Каширської організації УТМР Кримнівського лісництва в обході 3 1 кварталу 3 2 ДП СЛАП «Камінь-Каширськагроліс», не маючи відповідних дозвільних документів, здійснював полювання з мисливською рушницею марки «ІЖ-27Е», № НОМЕР_2 , спорядженою набоями шротом 0000 та картеч, у результаті якого було добуто самця козулі європейської, чим порушив вимоги пунктів 1, 3, 4 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

За приписами ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Розмір збитків за незаконне добування однієї козулі розрахований позивачем за Таксами для обчислення розміру відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення законодавства в галузі мисливського господарства та полювання, затвердженими Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства юстиції України № 842/30710 від 12 липня 2017 року, і становить 32 000 грн.

Положенням ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (далі - Закон) передбачено, що користувачі мисливських угідь мають право на відшкодування збитків від порушників правил полювання за добуті незаконним шляхом тварини.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 1 ст. 42 Закону порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Відповідальність за порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання несуть особи, винні, зокрема, у порушенні правил полювання.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання, здійснюється добровільно або за рішенням суду відповідно до законодавства за затвердженими в установленому порядку таксами, а за їх відсутності за розрахунком користувачів мисливських угідь. Кошти за відшкодування збитків зараховуються на рахунок користувача мисливських угідь, якому заподіяні збитки (ст. 43 вказаного Закону).

Незаконно добута продукція полювання - дика тварина чи її частина, добута (відловлена) чи набута будь-яким іншим шляхом з порушенням вимог цього Закону чи інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього, що регулюють відносини у сфері користування природними ресурсами України (ст. 1 Закону).

Право на полювання відповідно до статей 12, 14 Закону мають громадяни України, які досягли 18-річного віку та одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

Документами на право полювання (для громадян України) є: посвідчення мисливця, щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита, дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка, дозвіл на діагностичний та селекційний відстріл тощо), відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю у разі її використання, паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.

Зазначені документи мисливець зобов`язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред`являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання.

З метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювати без належного на те дозволу, а саме: без документів, визначених ст. 14 цього Закону; полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму, (пункт 1 ч. 1 ст. 20 Закону).

Згідно із частинами 2, 3 ст. 20 Закону дії, зазначені в пунктах 1-8 цієї статті, відповідно до законодавства кваліфікуються як незаконне полювання. Особи, винні у незаконному полюванні, несуть відповідальність згідно із законами.

Виявлені тварини (або їх частини) та знаряддя добування таких тварин, законність набуття яких не підтверджена відповідними документами, вважаються незаконно добутими (ч. 6 ст. 35 Закону).

Спільним наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства екології та природних ресурсів України №301/222 від 19.06.2017, затверджено Такси для обчислення розмірів відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення законодавства в галузі мисливського господарства та полювання (крім видів, занесених до Червоної книги України), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.07.2017 за №842/30710.

Аналіз наведених спеціальних правових норм у галузі мисливського господарства та полювання дає підстави для висновку про те, що незаконне добування або знищення певного виду звірів, є окремим видом правопорушення, за яке передбачена матеріальна відповідальність у виді відшкодування шкоди згідно з визначеними розмірами (такс).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зазначена норма передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є правовою підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В п. 2 постанови № 6 від 27 березня 1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

У деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Для таких відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, відповідно до якої не позивач доводить вину відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини, а усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем, який наполягає на наявності підстав для задоволення такого позову.

Згідно статті 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи те, що незаконне полювання ОСОБА_1 булоздійснено вмисливських угіддях,які направі користуванняналежать позивачу,тому,відповідно допостанови Камінь-Каширськогорайонного судуВолинської областівід 26листопада 2019року,його визнановинним увчиненні адміністративногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.85КУпАП.

Оскільки постанова про адміністративне правопорушення не оскаржена відповідачем і не скасована, тому вона є преюдиційною у даній справі.

Отже, дії ОСОБА_1 визнані неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та встановлена вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.

Доказів відсутності вини відповідача у заподіянні шкоди внаслідок незаконного полювання та добування тварини суду не надано.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 30, 42-43 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» та ст. 1166 ЦК України, для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди.

Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений положеннями статті 257 ЦК України є неспроможними у зв`язку з таким.

Відповідно дост. 256 ЦКУ, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦПК України).

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що шкода завдана позивачу 11.08.2019, тому строк позовної давності починається з 11.08.2019 та закінчився 11.08.2022. Позивач позовну заяву подав до суду 11.08.2023 (відповідно до штампу поштового відділення на конверті з позовною заявою), а тому відсутні підстави вважати, що позивач пропустив строк позовної давності.

Крім того, відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 на всій території України.

Доводи апеляційної скарги щодо непричетності відповідача до вчинення незаконного полювання, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до постанови Камінь-Каширськогорайонного судуВолинської областівід 26листопада 2019року,його визнановинним увчиненні адміністративногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.85КУпАП.

Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 367, 375, 382, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28 листопада 2022 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: