Ухвала

від 20.07.2023 по справі 925/980/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" липня 2023 р. Справа № 925/980/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши

заяву 1. ОСОБА_1 , м. Черкаси;

2. ОСОБА_2 , с. Яснозір`я, Черкаського району,

Черкаської області;

3. ОСОБА_3 , с. Бобриця, Канівського району,

Черкаської області;

4. ОСОБА_4 , м. Черкаси

про забезпечення позову

у справі

за позовом

1. ОСОБА_1 , м. Черкаси;

2. ОСОБА_2 , с. Яснозір`я, Черкаського району,

Черкаської області;

3. ОСОБА_3 , с. Бобриця, Канівського району,

Черкаської області;

4. ОСОБА_4 , м. Черкаси

до релігійної громади "СВЯТО-СТРІТЕНСЬКОЇ ПАРАФІЇ"

Черкаської єпархії Української Православної Церкви, м. Черкаси

про визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до релігійної громади "СВЯТО-СТРІТЕНСЬКОЇ ПАРАФІЇ" Черкаської єпархії Української Православної Церкви про визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади "СВЯТО-СТРІТЕНСЬКОЇ ПАРАФІЇ" Черкаської єпархії Української Православної Церкви від 29 червня 2023 року стосовно виходу з підпорядкування Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви (УПЦ) і про перехід до Православної Церкви України (ПЦУ), зміни офіційного найменування релігійної громади та внесення змін до Статуту СВЯТО - СТРІТЕНСЬКОЇ ПАРАФІЇ УПЦ, шляхом викладення його в новій редакції.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 30 хв. 13 вересня 2023 року.

Разом з позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивачі просять суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації, в тому числі, але не виключно, Черкаській обласній державній адміністрації, Управлінню культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, іншим суб`єктам, що вчиняють реєстраційні дії з державної реєстрації щодо юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, будь-яким іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора, вчиняти/здійснювати/ проводити будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" відносно/щодо релігійної громади "СВЯТО-СТРІТЕНСЬКОЇ ПАРАФІЇ" Черкаської єпархії Української Православної Церкви, ідентифікаційний код юридичної особи 36995198, в тому числі, але не виключно, вносити зміни до установчих документів (Статуту) юридичної особи, вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни складу засновників (членів) юридичної особи, зміни керівника або особи, що уповноважена вчиняти юридичні дії від її імені, зміни органів управління юридичної особи, місцезнаходження та найменування.

В обґрунтування поданої заяви позивачі зазначають, що оскільки останніми подано до суду відповідний позов, то існує невідкладна необхідність у забезпеченні позову до моменту розгляду судом справи про визнання недійсним рішення (протоколу) загальних зборів релігійної громади Свято-Стрітенської парафії УПЦ від 29 червня 2023 року.

У разі встановлення судом незаконності рішення загальних зборів членів релігійної громади Свято-Стрітенської парафії УПЦ, оформленого рішенням (протоколом) загальних зборів від 29 червня 2023 року, зміна канонічної приналежності та внесення змін до Статуту Свято-Стрітенської парафії УПЦ до набрання судовим рішенням в цій справі законної сили буде порушувати права та законні інтереси позивачів як дійсних чинних членів релігійної громади Свято-Стрітенської парафії УПЦ, а також може призвести до необхідності ініціювання нових судових спорів з метою визнання недійсним Статуту релігійної організації, ухваленого на основі протиправного рішення, скасування рішення про вчинення реєстраційних дій щодо змін до відомостей в ЄДР про релігійну організацію як юридичну особу.

Позивачі не зможуть захистити порушені права в межах одного судового провадження за їх позовом без нових звернень до суду, оскільки у разі проведення реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та відомостей про юридичну особу в ЄДР під час розгляду цієї справи судом, позивачі будуть вимушені звертатися з новим позовом за захистом своїх прав, предмет якого вже відрізнятиметься від предмету даної справи.

Розглянувши заяву позивачів та дослідивши додані до заяви докази, судом враховано наступне:

Відповідно статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з статтею 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Судом враховано, що предметом позову по даній справі є визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади від 29 червня 2023 року, а тому судове рішення у разі задоволення позову не вимагатиме примусового його виконання, в зв`язку з чим судом досліджується така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Ухвалою суду від 20 липня 2023 року зі справи №925/980/23 задоволено клопотання позивачів та витребувано в Управлінні культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації копію рішення (протоколу) загальних зборів релігійної громади від 29 червня 2023 року.

Проте, на даний час матеріали справи не містять оригіналу чи копії спірного рішення, що унеможливлює встановлення судом його змісту, а також питань, які ставилися на голосування на зборах, що відбулися 29 червня 2023 року.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із ч. 1 ст. 7 вищевказаного Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.

З наданих суду роздруківок публікацій з веб-сайтів ЗМІ не вбачається, що на зборах було прийнято, зокрема, рішення про зміну найменування релігійної громади та про внесення змін до Статуту СВЯТО - СТРІТЕНСЬКОЇ ПАРАФІЇ УПЦ, шляхом викладення його в новій редакції.

Отже, наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову на разі не підтверджено належними та допустимими доказами.

В свою чергу, судом враховано, що заходи забезпечення позову мають застосовуватись у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

ЄСПЛ у рішенні від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України" вказав, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави.

З цієї точки зору право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку

держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. Metropolitan Church of Bessarabia, cited above, paragraphs 118 and 123; and Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, paragraph 62, ECHR 2000-XI).

Суд нагадує, що перелік обмежень свободи віросповідання та зібрання, передбачених у статтях 9 та 11 Конвенції, є вичерпним, такі обмеження мають чітко тлумачитись, і лише переконливі та нездоланні підстави можуть виправдовувати застосування таких обмежень. Держава має незначні межі для власної самостійної оцінки у цих питаннях (див. Stankov and the United Macedonian Organisation llinden v. Bulgaria, nos. 29221/95 and 29225/95, paragraph 84, ECHR 2001-IX).

В світлі пункту 2 статті 11 і так само статті 9 Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно "встановлено законом" та здійснено "згідно закону", оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, але й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку (див. Larissis and Others v. Greece, judgment of 24 February 1998, Reports of Judgments and Decisions 1998-I, р. 378, paragraph 40; and Metropolitan Church of Bessarabia, cited above, paragraph 109).

Суд також зазначає, що втручання повинно бути "необхідним в демократичному суспільстві" (див. United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey, judgment of 30 January 1998, Reports 1998-I, paragraphs 43-45; and Refah Partci (the Welfare Party) and Others v. Turkey [GC], nos. 41340/98, 41342/98, 41343/98 and 41344/98, paragraphs 86-89, ECHR 2003-II. Кожне втручання має відповідати "нагальній суспільній потребі"; отже, поняття "необхідний" не має того ступеню гнучкості, як поняття "корисний" чи "бажаний" (див. Gorzelik, cited above, paragraphs 94-95, with further references).

Крім того, одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в її колективному вимірі, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 (див. Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, no. 45701/99, paragraph 118, ECHR 2001-XII).

Відмова органів національної влади надати громаді віруючих статус юридичної особи є порушенням права на свободу віросповідання згідно зі статтею 9 Конвенції (995_004) (див. Metropolitan Churh of Bessarabia, cited above, paragraph 105) та право на свободу зібрання (see Gorzelik, cited above, paragraphs 52 et seq.,, cited above, paragraphs 31 et seq.). Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громада зможе функціонувати мирно без будь-якого свавільного втручання держави (див. Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, paragraphs 62, ECHR 2000-XI).

Суд вважає, що ситуація, коли релігійна організація

вочевидь конфліктує з керівництвом церкви, до якої вона належить, та зобов`язана внести зміни до статуту та зареєструвати їх, вимагала від органів державної влади надзвичайно делікатного та нейтрального підходу до конфлікту.

В демократичному суспільстві може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп (див. Kokkinakis v. Greece, judgment cited above, pp. 17 and 18, paragraphs 31 and 33). Проте, перелік таких обмежень, перелічених в статтях 9 та 11 Конвенції, є вичерпним та вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати запровадження таких обмежень. Будь-які такі обмеження мають відповідати "нагальній суспільній потребі" та бути "пропорційними легітимній меті, яку вони переслідують" (див., серед інших рішень, Wingrove v. the United Kindom, judgment of 25 November 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-V, p. 1956, paragraph 53).

Суд вказує, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів (див. Hasan and Chaush, cited above, paragraph 78; and Manoussakis and Others v. Greece, judgment of 26 September 1996, Reports 1996-IV, paragraph 47).

Отже, суд вважає, що в даному випадку обраний позивачами захід забезпечення позову не ґрунтується на засадах співмірності, оскільки негативні наслідки від вжиття судом заходів забезпечення позову, зокрема втручання держави у реалізацію релігійною громадою своїх прав є більшими в порівнянні з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав та інтересів, за захистом яких заявники звернулися до суду.

Водночас судом враховано, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2023 року зі справи №925/930/23 вже було відмовлено у забезпеченні даного позову (до подання позову).

Вищевказана ухвала суду не була скасована у визначеному Законом порядку.

В заяві про забезпечення позову, що надійшла до суду 18 липня 2023 року заявниками не наведено інших підстав або будь-яких нових обставин.

За таких обставин суд вважає за необхідне роз`яснити заявникам, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Враховуючи вищенаведене заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 18 липня 2023 року про забезпечення позову залишити без задоволення.

2. Копію ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Суддя А.В.Васянович