Постанова

від 12.07.2023 по справі 461/1980/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 461/1980/17

провадження № 61-11386св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідачі: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Наталія Ігорівна, ОСОБА_1 ,

треті особи: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, ОСОБА_2 , Львівське комунальне підприємство «Центральне», фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діють представники Григорчук Ірина Олександрівна та Вовчак Андрій Васильович , на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Н. І., ОСОБА_1 , треті особи: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності Львівської міської ради), ОСОБА_2 , Львівське комунальне підприємство «Центральне», фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивувала тим, що реєстрація приватним нотаріусом Загвойською Н. І. права власності на нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101), за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 є незаконною, а зазначене майно підлягає витребуванню на підставі частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Львівська міська рада є законним власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки станом на час прийняття приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., 18 жовтня 2016 року, рішення про державну реєстрацію за відповідачем прав та їх обтяжень жодних документів, які підтверджували б право власності на вищезгадані нежитлові приміщення, не існувало. Львівська міська рада стверджувала, що реєстраційне посвідчення, видане 12 січня 1998 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, та розпорядження від 24 грудня 1997 року № 234, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради первинному власнику Приватному підприємству «Авто-Люкс-Сервіс» (далі - ПП «Авто-Люкс-Сервіс»), які були підставою для вибуття з володіння Львівської міської ради, не існували взагалі. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 спірних нежитлових приміщень порушує права Львівської міської ради, оскільки рішення про передачу у власність ОСОБА_1 зазначених нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось, отже, Львівську міську раду обмежено в праві вільно володіти, розпоряджатись та користуватись комунальним майном та земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно.

З огляду на викладене Львівська міська рада просила суд витребувати в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівського міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати повернути зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І.

Суди розглядали цю справу неодноразово.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2017 року на нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою АДРЕСА_1 , належне на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Ухвалюючи указане судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що права та інтереси Львівської міської ради порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України. Проте у справі міститься запит Управління комунальної власності Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818, з якого з`ясовувалось, чи у зв`язку з відчуженням нежитлових приміщень проводилася реєстрація права власності за приміщеннями, зокрема на АДРЕСА_1 , які складаються з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, на праві власності за ПП «Авто-Люкс-Сервіс». Формуючи цей запит, Управління комунальної власності Львівської міської ради було обізнане про те, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , що складається з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, на праві власності належить ПП «Авто-Люкс-Сервіс». Тобто Львівська міська рада станом на 31 жовтня 2009 року була обізнана про порушення свого права та зобов`язана була про таку обставину дізнатися. Позовна давність за вимогою про витребування спірного майна закінчилася 01 листопада 2012 року. Львівська міська рада звернулася до суду з позовом про витребування зазначеного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації 16 березня 2017 року, отже, з пропуском позовної давності.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у справі також йде мова про події, що мали місце в далекому минулому, оскільки розпорядження № 90 прийнято ще в 1996 році. Тому абсолютно ймовірним є факт втрати цього розпорядження, спотворення відомостей, зазначених у ньому у зв`язку з давністю формування цього документа та об`єктивною фізичною зношеністю, неможливістю реально оцінити відомості та дані, що є важливими для вирішення справи по суті. Інші докази у цій справі, оцінка судом аргументів та доводів сторін дають можливість суду дійти обґрунтованого висновку, що відповідач законно набув право власності на спірне нежитлове приміщення, отже, позовні вимоги Львівської міської ради не можуть бути задоволені як з підстав застосування норм матеріального права, так і з підстав порушення позивачем норм процесуального права, зокрема пропуску позовної давності.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року скасовано, прийнято постанову про задоволення позовних вимог Львівської міської ради. Витребувано в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101. Зобов`язано повернути нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м, та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101 за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. (індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи вказану постанову, апеляцій суд виходив із того, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, яка свою волю на їх вибуття не давала, тому позов про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованим, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Апеляційний суд вважав вимогу про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, також обґрунтованою.

Виходив з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовується.

Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск Львівською міською радою позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності скасовано. У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності відмовлено. Постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та ухвалюючи нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволення позову, суд касаційної інстанції, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, виходив із того, що оскільки Львівська міська рада заявила саме віндикаційний позов, то такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права, також не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Також скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та передаючи справу на новий апеляційний розгляд в цій частині, суд касаційної інстанції зазначив про те, що на віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Однак апеляційний суд не вказане уваги не звернув, наявні у справі докази не оцінював, обставин, чи є Львівська міська рада та Управління комунальної власності Львівської міської ради однією юридичною особою, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про порушення свого права, не встановлював.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив про те, що апеляційний суд не здійснив оцінку втручання у право власності ОСОБА_1 на предмет законності, пропорційності й необхідності у демократичному суспільстві у розумінні Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання повернути майно скасовано, прийнято нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог Львівської міської ради в цій частині. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що права та інтереси Львівської міської ради порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, що з огляду на «принцип реєстраційного підтвердження володіння», який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, мало місце під час первинної реєстрації права власності на цей об`єкт приватним нотаріусом за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 жовтня 2016 року, індексний номер: 31912134), то саме з цього часу для Львівської міської ради почала спливати позовна давність за пред`явленим позовом, який подано до суду у березні 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Також апеляційний суд звернув увагу на те, що оскільки копія запиту Управління комунальної власності Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818 датована вихідним днем, то це виключає можливість реєстрації його управлінням та надіслання у БТІ, при цьому такий лист не є підставою набуття права власності на спірне майно, тому не може братися до уваги.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у разі задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння не відбудеться втручання у право власності відповідача, оскільки «суспільним», «публічним» інтересом звернення Львівської міської ради як представника територіальної громади міста Львова до суду з вказаною вимогою є задоволення суспільної потреби у відновленні законності. В цьому випадку цей інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на майно, що незаконно вибуло з такої власності, оскільки законні підстави набуття власності на спірне нежитлове приміщення відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Григорчук І. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, та у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 22 червня 2017 у справі № 6-1047цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Також заявник указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно вказав на відсутність у цій справі підстав для застосування наслідків спливу позовної давності;

- помилково взяв за момент початку перебігу позовної давності дату реєстрації права власності не спірні об`єкти нерухомості за первинним власником ПП «Авто-Люкс-Сервіс»;

- не врахував, що Львівська міська рада як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов`язки через органи, тому її обізнаність про порушення своїх прав або можливість такої обізнаності варто розглядати через призму обізнаності її органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у відповідній сфері;

- не взяв до уваги лист Управління комунальної власності Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302-5818 до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»), яким підтверджується, що позивачеві було відомо про факт належності права власності на спірні нежитлові приміщення ПП «Авто-Люкс-Сервіс» ще станом на 31 жовтня 2009 року;

- не звернув увагу на те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності чи підстав зупинення перебігу позовної давності;

- не визначив реального суспільного інтересу, чим порушив принцип справедливого балансу, що призвело до надмірного індивідуального тягаря на заявника як добросовісного набувача.

У грудні 2022 року Львівська міська рада, від імені якої діє представник Шевченко М. І., із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Григорчук І. О., в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

У січні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Вовчак А. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2403/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також, на думку заявника, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- неправильно визначив момент, коли перебіг позовної давності почався, не дослідив питання про те, коли Львівська міська рада могла довідатись про порушення свого права;

- помилково застосував принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю для висновків про початок перебігу позовної давності;

- не взяв до уваги лист Управління комунальної власності Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302-5818 до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», яким підтверджується, що Львівській міській раді було відомо про факт належності права власності на спірні нежитлові приміщення ПП «Авто-Люкс-Сервіс» ще станом на 31 жовтня 2009 року;

- не звернув увагу на те, що Львівська міська рада як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, тому її обізнаність про порушення її прав або можливість такої обізнаності варто розглядати через призму обізнаності її органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у відповідній сфері;

- без належних доказів чи будь-якої інформації на власний розсуд зазначив у оскаржуваному судовому рішенні, що існує певна «суспільна потреба» у відновленні порушеного порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на спірне майно; не визначив рівень такого «суспільного інтересу» і чи цей рівень є співрозмірним зі ступенем втручання у майнові права заявника як добросовісного набувача.

Разом із касаційною скаргою заявник подав до Верховного Суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року та заяву про зупинення її дії.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Вовчак А. В., від інших учасників справи не надходив.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діють адвокати Григорчук І. О. та Вовчак А. В., не містять доводів щодо оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року в частині висновків про обґрунтованість позовних вимог по суті спору, то Верховним Судом перевіряються оскаржуване судове рішення лише в частині висновків щодо питання застосування позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Григорчук І. О., на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Григорчук І. О., з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Галицького районного суду м. Львова цивільну справу № 461/1980/17; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року № 69/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 461/1980/17 між суддями на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній з вагітністю та пологами.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суд від 18 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Григорчук І. О., та матеріали справи № 461/1980/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Вовчак А. В., на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

30 січня 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 461/1980/17.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Вовчак А. В.; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу № 461/1980/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди попередніх інстанцій встановили, що приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 побудовані на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Львова.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 лютого 2017 року № 80821087, право власності на спірні нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 11 січня 2005 року належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова від 14 квітня 1987 року.

Згідно зі змістом договорів оренди від 14 грудня 2007 року № Г-5869-7, від 23 серпня 2006 року № Г-4635-6 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), укладених між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ОСОБА_3 , а також актів приймання-передачі від 22 жовтня 2015 року, від 13 жовтня 2015 року, актів від 18 серпня 2016 року № 749 нп/16, 750 нп/16, ОСОБА_3 був орендарем нежитлових приміщень, площею 19,7 кв. м та площею 10,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та користувався такими, щонайменше в протягом часу 2006 - 2016 роки.

Також суди встановили, що 18 жовтня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Загвойська Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31912134 від 18 жовтня 2016 року, щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності - реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, видане 12 січня 1998 року, видавник - Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації; розпорядження, серія та номер: 234, видане 24 грудня 1997 року, видавник - Галицька районна адміністрація, власник: ПП «Авто-Люкс-Сервіс».

Надалі ПП «Авто-Люкс-Сервіс» на підставі договору, серія та номер: 813, що виданий 20 жовтня 2016 року, видавник - Загвойська Н. І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу, відчужує вказані нежитлові приміщення ОСОБА_2

21 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31978595 від 21 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, власник: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 28.09.1999, видавник -Галицький РВ ЛМУ УМВСУ.

27 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101.

Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна є договір, серія та номер 839, виданий 26 жовтня 2016 року, видавник - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , Львівська міська рада вказувала на те, що вона є власником спірних нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , які не відчужувала та не передавала ані ПП «Авто-Люкс-Сервіс», ані іншим особам; спірне майно вибуло з володіння власника Львівської міської ради поза його волею, тому просила позов задовольнити та витребувати від ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна (нежитлові приміщення) загальною, площею 19,7 кв. м, та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.

24 вересня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву щодо застосування позовної давності, яку обґрунтував тим, що Львівська міська рада дізнався про порушення свого права ще 31 жовтня 2009 року, однак звернувся із позовом до відповідачів 16 березня 2017 року, таким чином пропустила загальну позовну давність аж на шість років, що є окремою підставою для відмови у задоволенні такого позову.

На підтвердження заяви про застосування позовної давності відповідач надав суду запит від 01 листопада 2009 року Управління комунальної власності Львівської міської ради до начальника ОКП ЛОР БТІ та ВО щодо реєстрації права власності на спірну нерухомість за ПП «Авто-Люкс-Сервіс».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативне обґрунтування

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності (див. пункти 39, 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права), так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз положень у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення його цивільного права. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше (див. правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 21 серпня 2019 року у справі 911/3681/17, 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17).

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, заяви №№ 22083/93, 22095/93; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», заява № 14902/04).

Водночас згідно з усталеною практикою ЄСПЛ механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ у справі «Фінікарідов проти Кіпру» від 20 грудня 2007 року, заява № 23890/02).

Також відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі в частині розгляду позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд вважав, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, що з огляду на «принцип реєстраційного підтвердження володіння» мало місце під час первинної реєстрації права власності на цей об`єкт приватним нотаріусом за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 жовтня 2016 року, індексний номер: 31912134), то саме з цього часу для Львівської міської ради почала спливати позовна давність за пред`явленим позовом, який подано до суду у березні 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Верховний Суд не може цілком погодитись із вказаними висновками апеляційного суду та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом а ні з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, а ні з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (див. пункти 7.17, 7.20., 7.21. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).

Також у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Апеляційний суд, хоча й послався в оскаржуваному судовому рішення на вказані висновки суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, однак застосував норми статті 261 ЦК України без їх урахування.

Так, апеляційний суд помилково вважав, що відлік позовної давності у цій справі розпочався в момент вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи, оскільки відлік позовної давності починається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого прав.

Водночас апеляційний суд не надав належної оцінки аргументам, наведеним у клопотанні відповідача ОСОБА_1 від 24 вересня 2018 року про застосування позовної давності, щодо того, що Львівська міська ради чи її структурний підрозділ (Управління комунальної власності Львівської міської ради) дізналася або могла дізнатися про порушення прав громади міста Львова на спірне комунальне майно ще 31 жовтня 2009 року, але звернулася до суду із позовом до відповідачів лише 16 березня 2017 року.

Не дослідив належним чином додані до такого клопотанням докази, зокрема копію запиту від 01 листопада 2009 року Управління комунальної власності Львівської міської ради до начальника ОКП ЛОР БТІ та ВО щодо реєстрації права власності на спірну нерухомість за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» (т. 2 а. с. 3).

Крім того, апеляційний суд не встановив, чи були причини з яких Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради не могли дізнатися про порушення цивільних прав громади міста Львова раніше і якими доказами це підтверджується.

Таким чином, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим у розмінні статті 263 ЦПК України.

Наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційних скарг у цій частині знайшли своє підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, дослідити аргументи, наведені у клопотанні відповідача ОСОБА_1 від 24 вересня 2018 року про застосування позовної давності, та додані до нього належні, достовірні і достатні докази, встановити, коли Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради довідались або могли довідатись про порушення права громади міста Львова на спірне комунальне майно, дослідити, чи були причини, з яких Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради не могли дізнатися про порушення цивільних прав територіальної громади міста Львова на спірне майно раніше і якими доказами це підтверджується, повно встановити всі фактичні обставини справи та розглянути заявлені позивачем вимоги відповідно до норм чинного законодавства.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діють представники Григорчук Ірина Олександрівна та Вовчак Андрій Васильович , задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко