Постанова

від 18.01.2024 по справі 461/1980/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/1980/17 Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 22-ц/811/2286/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року м.Львів

Справа № 461/1980/17

Провадження № 22-ц/811/2286/23

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Салата Я.І.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

розглянув апеляційніскаргиЛьвівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 16 жовтня 2018року ускладі судді Лялюка Є.Д., у справі за позовом Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Наталії Ігорівни, ОСОБА_4 , з участю третіх осіб: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_5 , Львівського комунального підприємства «Центральне», фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання повернути майно, в частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання повернути майно, -

встановив:

16 березня 2017 року Львівська міська рада звернулася з позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Н.І., ОСОБА_4 , з участю третіх осіб: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (тепер - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради), ОСОБА_5 , Львівського комунального підприємства «Центральне», фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 , про витребування у ОСОБА_4 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівського міської ради об`єктів нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 19,7 кв.м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв.м, загальною площею 30,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання повернути зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказані приміщення, здійсненої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І.

Позовні вимоги мотивовані тим, що реєстрація приватним нотаріусом Загвойською Н.І. права власності на нежитлове приміщення площею 19,7 кв.м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв.м, загальною площею 30,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101) за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 є незаконною, а зазначене майно підлягає витребуванню на підставі частини третьої статті 388 ЦК України. Львівська міська рада є законним власником нежитлових приміщень за вказаною адресою, оскільки станом на 18 жовтня 2016 року - час прийняття приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. рішення про державну реєстрацію за відповідачем прав та їх обтяжень жодних документів, які б підтверджували право власності на ці нежитлові приміщення не існувало. Реєстраційне посвідчення, видане 12 січня 1998 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, та розпорядження від 24 грудня 1997 року № 234, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради первинному власнику - Приватному підприємству «Авто-Люкс-Сервіс» (далі - ПП «Авто-Люкс-Сервіс»), які були підставою для вибуття приміщень з володіння Львівської міської ради, не існували взагалі. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_4 порушує права Львівської міської ради, оскільки рішення про передачу у власність ОСОБА_4 зазначених нежитлових приміщень не приймалося. Відтак, Львівську міську раду обмежено в праві вільно володіти, розпоряджатися та користуватися комунальним майном і земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно.

Позивач вказує, що є власником спірних нежитлових приміщень, які не відчужував та не передавав ні ПП «Авто-Люкс-Сервіс», ні іншим особам; спірне майно вибуло з володіння власника (Львівської міської ради) поза його волею. Просить позов задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою цього суду від 7 серпня 2017 року на нежитлове приміщення площею 19,7 кв.м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, (загальна площа - 30,2 кв.м), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Рішення суду оскаржили Львівська міська рада та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Зазначене рішення суду першої інстанції переглядалося неодноразово.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від16жовтня 2018 року скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Львівської міської ради. Витребувано від ОСОБА_4 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення площею 19,7 кв.м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101; зобов`язано повернути вказані нежитлові приміщення за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв.м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. (індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101). Проведено розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 16 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності скасовано. У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності відмовлено. Постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання повернути майно скасовано, прийнято нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог Львівської міської ради у цій частині. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 19,7 кв.м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв.м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_4 повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 12 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Верховний Суд ухвалив постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду першої інстанції переглядається в частині вирішення спору щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання повернути майно.

Львівська міська рада у своїй апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції; вважає його таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви. Зазначає, що майно, яке належало територіальній громаді м.Львова, вибуло з комунальної власності поза волею власника. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірний об`єкт нерухомого майна, однак, безпідставно мотивував відмову в задоволенні позову пропуском позовної давності. Вказує, що судом взято до уваги запит представника Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року №2302/5818, згідно якого це Управління намагалося з`ясувати, чи у зв`язку з відчуженням нежитлових приміщень проводилась реєстрація права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Представник Управління поставив під сумнів існування такого документа, однак суд першої інстанції не перевірив наявність оригіналу письмового доказу. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. А тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог щодо витребування майна в порядку статті 388 ЦК України не застосовуються. Просить апеляційну скаргу задовольнити.

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у своїй апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з`ясуванні обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Просить рішеннясуду скасуватита ухвалитинове рішенняпро задоволенняпозову. Вказує, що обґрунтовуючи пропуск позовної давності щодо заявлених позовних вимог у справі № 461/1980/17, представник ОСОБА_4 посилається на лист № 2302-5818 від 31 жовтня 2009 року, який нібито скеровувався Управлінням комунальної власності Львівської міської ради в ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». Проте, такий лист не може братися до уваги судом, адже становить собою незасвідчену копію листа невідомого походження.

24 вересня 2018 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про застосування позовної давності, яку обґрунтував тим, що Львівська міська рада дізналася про порушення свого права ще 31 жовтня 2009 року, однак звернулася із позовом до відповідачів 16 березня 2017 року, - з пропуском позовної давності на шість років, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

На підтвердження заяви про застосування позовної давності відповідач надав суду запит Управління комунальної власності Львівської міської ради від 1 листопада 2009 року до начальника ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» щодо реєстрації права власності на спірну нерухомість у зв`язку з відчуженням такої.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 побудовані на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Львова.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 80821087 від 21 лютого 2017 року правовласності на спірні нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, які знаходяться за зазначеною вище адресою, станом на 11 січня 2005 року належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова від 14 квітня 1987 року.

Із договорів оренди нерухомого майна № Г-5869-7 від 14 грудня 2007 року, № Г-4635-6 від 23 серпня 2006 року, укладених між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради від імені власника, та ОСОБА_6 , актів приймання-передачі від 22 жовтня 2015року, від 13 жовтня 2015 року, актів від 18 серпня 2016 року № 749 нп/16, 750 нп/16, вбачається, що ОСОБА_6 орендував нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та площею 10,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 2006 - 2016 років.

18 жовтня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Загвойська Н.І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31912134 від 18 жовтня 2016 року, щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності - реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, видане 12 січня 1998року, видавник - Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації; розпорядження, серія та номер: 234, видане 24 грудня 1997 року, видавник - Галицька районна адміністрація, власник: ПП «Авто-Люкс-Сервіс».

Надалі ПП «Авто-Люкс-Сервіс» на підставі договору, серія та номер: 813, що виданий 20 жовтня 2016 року, видавник - Загвойська Н.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу, відчужує вказані нежитлові приміщення ОСОБА_5

21 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31978595 від 21 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, власник: ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 28 вересня 1999 року, видавник - Галицький РВ ЛМУ УМВСУ.

27 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101.

Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено, що підставою виникнення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна є договір, серія та номер 839, виданий 26 жовтня 2016 року, видавник - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н.І.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

При порушенні суб`єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право вимагати від суду ухвалення рішення про захист порушеного суб`єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подання позовної заяви до суду про захист порушеного суб`єктивного права законодавець будь-яких строків не встановив.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на подання позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обмежене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд першої інстанції прийняв до уваги доводи щодо застосування строків позовної давності. Адже значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин, дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активного здійснення належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що положення про сплив позовної давності є підставою для відмови в позові лише за умови його обґрунтованості, тобто за умови наявності порушеного права.

Якщо встановлено, що таке право порушено й строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що права та інтереси Львівської міської ради порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України. Проте у справі міститься запит Управління комунальної власності Львівської міської ради від31жовтня 2009 року № 2302/5818, з якого вбачається, що зазначеним Управлінням з`ясовувалося, чи проводилася реєстрація права власності за приміщеннями, зокрема на АДРЕСА_1 , які складаються з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, у зв`язку з відчуженням нежитлових приміщень. Формуючи цей запит, Управління комунальної власності Львівської міської ради, яке у правовідносинах щодо спірного об`єкта нерухомості діяло від імені власника (Львівської міської ради) було обізнане про те, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , що складається з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, відчужене. Тобто Львівська міська рада станом на 31 жовтня 2009 року була обізнана про порушення свого права та зобов`язана була про таку обставину дізнатися. Позовна давність за вимогою про витребування спірного майна закінчилася 1 листопада 2012 року. Львівська міська рада звернулася до суду з позовом про витребування зазначеного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації 16 березня 2017 року, отже, - з пропуском позовної давності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у справі йде мова про події, які мали місце в далекому минулому, оскільки розпорядження № 90 прийнято ще в 1996 році. Тому абсолютно ймовірним є факт втрати цього розпорядження, спотворення відомостей, зазначених у ньому, у зв`язку з давністю формування цього документа та об`єктивною фізичною зношеністю, неможливістю реально оцінити відомості та дані, що є важливими для вирішення справи по суті.

Відтак, суд першої інстанції фактично прийшов до висновку про відмову в позові за пропуском позовної давності, оскільки позивачеві станом на 31 жовтня 2009 року було відомо про відчуження спірного приміщення, він мав можливість довідатися на зазначену дату.

Позивач звернувся до суду із віндикаційним позовом.

На віндикаційні позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності. Органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності у здійсненні своїх прав, щоб не ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За змістом статей 256 і 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а здійснення права на їх оспорювання не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності (пункти 39, 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Це дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення його цивільного права. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше. Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 21 серпня 2019 року у справі 911/3681/17, 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом а ні з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, а ні з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (пункти 7.17, 7.20., 7.21. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16). У цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відраховується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

ОСОБА_4 у клопотанні про застосування позовної давності від 24 вересня 2018 року зазначив, що Львівська міська рада чи її структурний підрозділ (Управління комунальної власності Львівської міської ради) дізналися і могли дізнатися про порушення прав громади міста Львова на спірне комунальне майно ще до 31 жовтня 2009 року, але позов до суду подано лише 16 березня 2017 року.

Встановлено, що на запит адвоката Хромяк У.В. від 18 вересня 2017 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради повідомило, що листування з організаційних питань діяльності управління за період 2000-2011 років знищено.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 27 листопада 2019 року подав суду копію листа Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради № 5818 від 31 жовтня 2009 року, адресованого начальнику ОКП ЛОР «БТІ та ЕО». Відповідність копії цього листа його оригіналу засвідчена печаткою Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та підписом зав.канцелярією. Копія листа містить штамп зазначеного комунального підприємства, у якому міститься вхідний № 10703 від 10 листопада 2009 року; а також віза керівника від 12 листопада 2009 року для виконавця (т.2 а.с.124). З матеріалів справ вбачається, що копія описаного листа отримана на запит представника ОСОБА_7 у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» з оригіналу у інвентаризаційній справі по іншому об`єкту нерухомого майна. Зазначена копія належним чином завірена представником підприємства, яке володіє оригіналом цього листа. Аналогічна копія вказаного листа долучалася до матеріалів справи представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8 22 вересня 2018 року, яка засвідчила відповідність копії оригіналу (т.2 а.с.3).

Відтак, належить зробити висновок, що належно завірена копія листа Управління комунальної власності Львівської міської ради, одержана у передбачений законом спосіб, є належним, допустимим та достатнім доказом того, що такий лист складався Управлінням комунальної власності Львівської міської ради і був направлений до органу реєстрації. Зазначене спростовує доводи представника Управління комунальної власності Львівської міської ради, що такий лист не складався і не направлявся станом на 31 жовтня 2009 року цим Управлінням. Докази на підтвердження позиції про не існування описаного листа не надані.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що, формуючи лист № 5818, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради вже було однозначно обізнане про те, що нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складається з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м не належать до комунальної власності.

Лист датований 31 жовтня 2009 року, що свідчить про те, що позивач станом на цю дату був обізнаний про порушення свого права та зобов`язаний був про таку обставину дізнатися.

Згідно ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Таким чином, початок перебігу строку позовної давності почався 1 листопада 2009 року. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, перебіг позовної давності закінчився 1 листопада 2012 року. Позивач звернувся до суду з позовом із пропуском позовної давності.

За вимогами статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов`язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що узгоджується з практикою Верховного Суду, наведеною у постанові від 15 травня 2018 року (справа №916/2403/16 ).

Таким чином, початок перебігу позовної давності у контексті частини першої статті 261 ЦК України збігається з моментом обізнаності особи про порушення її права або навіть об`єктивної можливості довідатись про обставини порушення її прав.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №343/1400/15-ц. Зокрема, судом зазначено, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Частина перша статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

При порівняльному аналізі термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, належить зробити висновок про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (Постанова Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 904/8637/17).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (справи «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що в матеріалах справи наявні достатні та об`єктивні докази того, що станом на жовтень 2009 року Львівська міська рада та її Управління комунальної власності Департаменту економічної політики, яке представляє власника комунального майна, зокрема, при укладенні договорів оренди спірного майна, були обізнані про вибуття зазначених нежитлових приміщень з комунальної власності. Докази про те, що вони не могли дізнатися про вказане до спливу позовної давності відсутні.

При вирішенні питання щодо звернення за захистом своїх прав з дотриманням чи пропуском позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи дізнатися про порушення її прав.

Об`єктивні причини, з яких Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради не могли дізнатися про порушення цивільних прав громади міста Львова в межах позовної давності не встановлені.

Задоволення позову про витребування спірного майна у ОСОБА_4 та повернення такого у комунальну власність буде втручанням у право власності ОСОБА_4 щодо законності, пропорційності й необхідності у демократичному суспільстві у розумінні Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначив, що втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України»).

В ислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення у справі «Власов проти Росії»). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (рішення у справах «Лупса проти Румунії» та «С.G. та інші проти Болгарії»).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням учасників справи, надано їм обґрунтовану оцінку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 158 ЦПК України суд скасував застосовані заходи забезпечення позову, оскільки в позові відмовлено.

З висновками суду, наведеними в оскаржуваному рішенні в частині апеляційного перегляду, які відповідають встановленим обставинам справи, належить погодитися, оскільки судом правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування оскаржуваного рішення суду в зазначеній частині не встановлені.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Департаменту Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 січня 2024 року.

Головуючий-

---

Т.І. Приколота

Судді:

---

Ю.Р. Мікуш

---

Р.В. Савуляк