Рішення

від 19.06.2023 по справі 753/4969/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4969/23

провадження № 2/753/3884/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді: Сирбул О.Ф.,

за участю секретаря: Херенкової К.К.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представники відповідача МКІП Мнацаканян С.А., Яцишен Д.В., Бруль А.С.

представник відповідача ДП ЦЗІПУ Хом`як Є.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України(надалі по тексту - Відповідач 1), Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» (далі по тексту - Відповідач 2)про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі наказу Міністерства інформаційної політики України від 12.06.2019 № 103-к був призначений на посаду Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» з 14.06.2019.

14.06.2019 між Міністерством інформаційної політики України та Позивачем був укладений Контракт № 7 з генеральним директором Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України».

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління Міністерства культури, молоді та спорту об`єктами державної власності» від 24.01.2020 № 53-р Державне підприєство «Центр захисту інформаційного простору України» з 24.01.2020 було передане зі сфери управління Міністерства інформаційної політики України до сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління Міністерства культури, молоді та спорту об`єктами державної власності» від 24.01.2020 № 53-р Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» з 23.03.2020 було передано до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України.

Після передачі Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» зі сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України до сфери управління відповідача 1, контракт з позивачем як керівником Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», Відповідачем 1 не переукладався.

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» діє на підставі Статуту затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 30.01.2023 № 31.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2101-ІХ, в Україні було введено воєнний стан.

20.03.2022 між Позивачем та Добровольчим формаванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва було укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

14.06.2022 між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка О.В. та Позивачем було укладено Додаткову угоду № 1 до контракту від 14.06.2019 № 7 згідно якої сторони встановили термін дії контракту по 28.02.2023. Інші умови Контракту залишені без змін.

Також, 14.06.2022 між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка О.В. та позивачем було укладено Додаткову угоду № 2 до контракту від 14.06.2019 № 7, якою сторони змінили умови матеріального забезпечення Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» починаючи з 01.01.2022.

01.12.2022 між Позивачем та Добровальчим формуванням № 42 територіальної громади м. Києва «Легіон Оболонь» укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

27.02.2023 року листом Відповідача 2 за № 01-01/27-02 було поінформовано Відповідача 1 про укладення позивачем контракту добровольця з ДФТГ з метою врахування гарантій держави для позивача, передбачених Конституцією України та Кодексом законів про працю України (ст. 119 КЗпП України), якого залучено з 01.12.2022 року до виконання державних обов`язків з виконання завдань територіальної оборони згідно укладеного контракту добровольця територіальної оборони.

Не дивлячись на встановленні ст. 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку для осіб, які уклали контракт з ДВТГ та залучені до виконання завдань територіальної оборони у воєнний час, наказом Відповідача 1 від 27.02.2023 № 60-к Позивача було звільнено 28 лютого 2023 року з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії Контракту від 14.06.2019 № 7.

З наказом Відповідача 1 про звільнення Позивач ознайомився 01 березня 2023 року під підпис. Станом на момент звернення із позовною заявою до суду Позивач свою трудову книжку від Відповідача 1 не отримав, повний розрахунок у зв`язку із звільненням Позивача з посади Генерального директора згідно виданого Відповідачем 1 наказу не проведений.

У зв`язку із виданням Відповідачем 1 наказу від 27.02.2023 № 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 » було порушене право Позивача на працю (збереження роботи та середнього заробітку, встановлене ст. 119 КЗпП), оскільки останній був протиправно позбавлений можливості продовжувати виконувати свої трудові функції починаючи з 01.03.2023 року та отримувати за це заробітну плату. Внаслідок незаконного звільнення Позивача з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», останньому була завдана моральна шкода. Неправомірне позбавлення роботи та заробітку призвело до пошуку роботи та одночасно виконувати державні обов`язки добровольця ДФТГ на безоплатній основі. У Позивача порушився попередній уклад сімейного життя, дії Відповідача 1 призвели до того, що у позивача виникли психологічні перешкоди до активного соціального функціонування, оскільки велика кількість часу витрачається на вирішення проблем, в т.ч. пов`язаних з пошуком оплачуваної роботи.

Внаслідок протиправних дій Відповідача 1 щодо звільнення з роботи Позивача, позбавлення роботи та заробітної плати в умовах воєнного стану та виконання на безоплатній основі Позивачем завдань територіальної оборони у складі ДФТГ є психотравмувальними факторами для позивача, що спричинило його страждання (моральну шкоду).

На підставі вищевикладеного Позивач просив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 27.02.2023 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України»; стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.; стягнути з Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 48 400,00 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2023 по 28.03.2023;

Ухвалою суду від 07.04.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 14.04.2023 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

03.05.2023 від Відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

11.05.2023 від Відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 16.05.2023 було долучено відзиви відповідачів до матеріалів справи відповідно до ст. 178 ЦПК України.

У судовому засіданні Позивач та представник позивача надали пояснення, в яких позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача 1 та представник Відповідача 2 заперечували щодо позовних вимог з підстав викладених у відзиві та просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення Позивача, представника позивача, представників Відповідача 1, представника Відповідача 2, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Судом вставновлено, що на підставі наказу Міністерства інформаційної політики України від 12.06.2019 № 103-к ОСОБА_1 був призначений на посаду Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» з 14.06.2019.

14.06.2019 між Міністерством інформаційної політики України та Позивачем був укладений Контракт № 7 з генеральним директором Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України».

Відповідно до п. 2 укладеного Контракту, трудові відносини між керівником підприємства та Уповноваженим органом управління.

Також, під час укладення Котракту, сторонами визначено, що він укладається на термін з «14» червня 2019 року по «14» червня 2022 року (п. 1 розділ 6 Контракту).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління Міністерства культури, молоді та спорту об`єктами державної власності» від 24.01.2020 № 53-р Державне підприєство «Центр захисту інформаційного простору України» з 24.01.2020 було передане зі сфери управління Міністерства інформаційної політики України до сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління Міністерства культури, молоді та спорту об`єктами державної власності» від 24.01.2020 № 53-р Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» з 23.03.2020 було передано до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України.

Після передачі Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» зі сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України до сфери управління відповідача 1, контракт з позивачем як керівником Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», Відповідачем 1 не переукладався.

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» діє на підставі статуту затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 30.01.2023 № 31.

Відповідно до п. 7.2. Статуту Відповідача 2 управління підприємством здійснюється генеральним директором, який призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління.

Пунктом 7.4. Статуту Відповідача 2 передбачено, що уповноважений орган управління укладає з генеральним директором підприємства контракта, у якому визначаються строк та умови найму.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2101-ІХ, в Україні було введено воєнний стан.

20.03.2022 між Позивачем та Добровольчим формаванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва було укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

Про укладення Позивачем відповідного контракту у квітні 2022 року було поінформовано Відповідача 1.

14.06.2022 між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка О.В. та Позивачем було укладено Додаткову угоду № 1 до контракту від 14.06.2019 № 7, згідно якої сторони встановили термін дії контракту по 28.02.2023. Інші умови Контракту залишені без змін.

Також між Позивачем та Відповідачем 1 14.06.2022 було укладено Додаткову угоду № 2 до контракту від 14.06.2019 № 7, відповідно до якої сторони змінили умови матеріального забезпечення Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» починаючи з 01.01.2022.

01.12.2022 між Позивачем та Добровольчим формуванням № 42 територіальної громади м. Києва «Легіон Оболонь» укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

27.02.2023 листом Відповідача 2 за № 01-01/27-02 було поінформовано Відповідача 1 про укладення Позивачем контракту добровольця з ДФТГ.

Відповідно до наказу Відповідача 1 від 27.02.2023 № 60-к ОСОБА_1 було звільнено 28 лютого 2023 року з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії Контракту від 14.06.2019 № 7.

01 березня 2023 року Позивач ознайомився з наказом Відповідача 1 про звільнення 28 лютого 2023 року з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України».

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до частини першої ст. 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Згідно із статтею першою Закону України «Про основи національного спротиву» добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.

Територіальна оборона - це система загальнодержавних, воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються у мирний час та в особливий період з метою протидії воєнним загрозам, а також для надання допомоги у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до Контракту добровольця територіальної оборони від 01 грудня 2022 року, укладеного між Позивачем та ДФТГ № 42 м. Києва «Легіон Оболонь», на час виконання Позивачем державних та/або громадських обов`язків, останній перебуває під захистом Держави, має усі права, свободи, гарантії, закріплені Конституцією України, Кодексом законів про працю України.

Пуктом 3 Контракту з ДФТГвід 01.12.2022 передбачено, що на добровольца, який уклав цей контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 119 КЗпП України.

Суд, вважає, що позовна вимога визнати протиправним та скасувати наказ № 60-К від 27.02.2023 Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на посаді Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» знайшла своє підтвердження під час розгляду справи та Відповідачами не спростована та підлягає задоволенню. Посилання Відповідачів, що Позивач не виконував та не залучався на завдання територіальної оборони у робочий час за період з 01.12.2022 по 28.02.2023, відтак правових підстав у Відповідача 1 для гарантій збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, передбачених приписами ст. 119 КЗпП України Позивачу не було, не заслуговують на увагу, оскільки дані посилання спростовуються матеріалами справи, а саме Контрактом добровольця територіальної оборони від 01.12.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Також, позивач просить стягнути середню заробітню плату за час вимушеного прогулу.

Приписами ч. 3 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 (надалі по тексту - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна плата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи Позивачу у січні 2023 року нараховано заробітну плату в сумі - 52 043,90 грн., а в лютому 2023 року - 49 596,10 грн.

Таким чином, нарахована заробітна плата Позивача за два повні місяці роботи, які передували звільненню роботи становила у січні 2023 року 52 043,90 грн., а в лютому 2023 року - 49 596,10 грн.

У січні і лютому 2023 року кількість робочих днів становила: 42 робочих днів (січень - 22 робочих днів, лютий - 20 робочих днів).

Заробітна плата Позивача за останні два місяці роботи (42 робочих днів) становить 101 640,00 грн.

Середньоденна заробітна плата становить 101 640,00/42 = 2 420 грн.

Кількість робочих днів за період з 01.03.2023 по 28.03.2023 становить 20 днів.

Позивач просить стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за 20 робочих днів, за період з 01.03.2023 по 28.03.2023 у сумі 48 400,00 грн. (2 420,00 х 20 = 48 400,00).

Наданий Позивачем розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, Відповідачами не спростований.

Отже, позовна вимога Позивача про стягнення з Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 48 400,00 грн. підлягає задоволенню.

Також, в позовних вимогах Позивач просить стягнути з Відповідача 1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою що до неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Як зазначив в позовній заяві Позивач, Відповідач 1 своїми протиправними діями завдав йому моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок незаконного звільнення Позивача з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», останньому була завдана моральна шкода. Неправомірне позбавлення роботи та заробітку призвело до пошуку роботи та одночасно виконувати державні обов`язки добровольця ДФТГ на безоплатній основі. У Позивача порушився попередній уклад сімейного життя, дії Відповідача 1 призвели до того, що у позивача виникли психологічні перешкоди до активного соціального функціонування, оскільки велика кількість часу витрачається на вирішення проблем, в т.ч. пов`язаних з пошуком оплачуваної роботи.

Виходячи з роз`яснень, що містяться в п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно- правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, ним підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Пунктом 9 вищезазначеної Постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ('їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушенієс змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 237-1 Кодексу Законів про працю України передбачене відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши обставини справи, суд вбачає за можливе частково задовольнити вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідача Міністерства культури та інформаційної політики України.

Щодо вимог Позивача про стягнення з Відповідачів витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн., суд вважає, що вони також підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження надання професійної правничої допомоги надано копію угоди про надання правової допомоги від 16.03.2023, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Яценко В.В.

На підставі вказаного позов в частині стягнення витрат на правничу допомогу також слід задовольнити.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати вирішуються відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 лютого 2023 року 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України».

Стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 28 березня 2023 року у розмірі 48 400 (сорок вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 610 (одна тисяча шістсот десять) гривень 40 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» допустити до негайного виконання.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Міністерство культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 19).

Відповідач 2: Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України», код ЄДРПОУ 41798218, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 2).

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено 19.07.2023.

Суддя: