Постанова

від 28.02.2024 по справі 753/4969/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/4969/23 головуючий у суді І інстанції Сирбул О.Ф.

провадження № 22-ц/824/4466/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Міністерства культури та інформаційної політики України, Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та з урахування уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 лютого 2023 року 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України»; стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.; стягнути з Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 48 400 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 28 березня 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу Міністерства інформаційної політики України від 12 червня 2019 року № 103-к позивач був призначений на посаду Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» з 14 червня 2019 року. 14 червня 2019 року між Міністерством інформаційної політики України та Позивачем був укладений Контракт № 7 з генеральним директором Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України». Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2101-ІХ, в Україні було введено воєнний стан. 20 березня 2022 року між позивачем та Добровольчим формуванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва було укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. 14 червня 2022 року між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України ОСОБА_2 та Позивачем було укладено Додаткову угоду № 1 до контракту від 14 червня 2019 року № 7, згідно якої сторони встановили термін дії контракту по 28 лютого 2023 року. Інші умови Контракту залишені без змін. Також, 14 червня 2022 року між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка О.В. та позивачем було укладено Додаткову угоду № 2 до контракту від 14 червня 2019 року № 7, якою сторони змінили умови матеріального забезпечення Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» починаючи з 01 січня 2022 року. 01 грудня 2022 року між позивачем та Добровольчими формуванням № 42 територіальної громади м. Києва «Легіон Оболонь» укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. 27 лютого 2023 року листом Відповідача 2 за № 01-01/27-02 було поінформовано Відповідача 1 про укладення позивачем контракту добровольця з ДФТГ з метою врахування гарантій держави для позивача, передбачених Конституцією України та Кодексом законів про працю України (ст. 119 КЗпП України), якого залучено з 01 грудня 2022 року до виконання державних обов`язків з виконання завдань територіальної оборони згідно укладеного контракту добровольця територіальної оборони. Не дивлячись на встановлені ст. 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку для осіб, які уклали контракт з ДВТГ та залучені до виконання завдань територіальної оборони у воєнний час, наказом Відповідача 1 від 27 лютого 2023 року № 60-к позивача було звільнено 28 лютого 2023 року з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії Контракту від 14 червня 2019 року № 7. З наказом Відповідача 1 про звільнення Позивач ознайомився 01 березня 2023 року під підпис. Станом на момент звернення із позовною заявою до суду позивач свою трудову книжку від Відповідача 1 не отримав, повний розрахунок у зв`язку із звільненням позивача з посади Генерального директора згідно виданого Відповідачем 1 наказу не проведений. У зв`язку із виданням Відповідачем 1 наказу від 27 лютого 2023 року № 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 » було порушене право позивача на працю, оскільки останній був протиправно позбавлений можливості продовжувати виконувати свої трудові функції починаючи з 01 березня 2023 року та отримувати за це заробітну плату. Внаслідок незаконного звільнення Позивача з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», останньому була завдана моральна шкода. Неправомірне позбавлення роботи та заробітку призвело до пошуку роботи та одночасно виконувати державні обов`язки добровольця ДФТГ на безоплатній основі. У позивача порушився попередній уклад сімейного життя, дії Відповідача 1 призвели до того, що у позивача виникли психологічні перешкоди до активного соціального функціонування, оскільки велика кількість часу витрачається на вирішення проблем, в т.ч. пов`язаних з пошуком оплачуваної роботи.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 лютого 2023 року 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді Генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України». Стягнуто з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Стягнуто з ДП «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 28 березня 2023 року у розмірі 48 400 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі Міністерство культури та інформаційної політики України просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду дійсним обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що Міністерство, звільнивши позивача діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України, а тому підстав задоволення позовних вимог не було. Так, Міністерство мало всі підстави для прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії контракту згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку дії трудового договору (контракту)). Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору позивач уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час, позивач виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Крім того, судом першої інстанції не було надано оцінку доказу Міністерства, який підтверджує безпідставність позовних вимог, а саме роз`ясненню Міністерства економіки України зі змісту якого вбачається, що у випадку закінчення строку трудового договору, укладеного з працівником, призваним на військову службу, за яким зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, дія трудового договору може бути припинена. Також, судом першої інстанції не було враховано те, що з позивачем було укладено Контракт добровольця територіальної оборони, разом з тим позивач жодного дня не виконував державних або громадських обов`язків у робочий час, а отже відповідно до статті 119 КЗпП України за позивачем не зберігається місце роботи (посада). Оскільки наказ про звільнення є законним, підстав до стягнення середнього заробітку у суду також не було. Відповідач також вказує, що в даному випадку відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою МКІП та завданою моральною шкодою (моральна шкода відсутня, вина МКІП відсутня), отже відсутні і підстави для задоволення моральної шкоди. Наданий позивачем розрахунок визначення вартості та обсягу отриманих ним юридичних Послуг є неспівмірними з наданою правовою допомогою, до того ж останні розрахунки є значно завищеними у порівнянні із середньою їх вартістю по Україні.

В апеляційній скарзі Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду дійсним обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що Наказом МКІП «Про звільнення ОСОБА_1 » від 27 лютого 2023 року № 60-к позивача було звільнено з посади Генерального директора ДП ЦЗІПУ 28 лютого 2023 року, тобто в останній день дії контракту. Видаючи наказ про звільнення позивача з посади Генерального директора ДП ЦЗІПУ, МКІП у своєму наказі зазначив нормативну підставу для видання наказу, зокрема, пункт 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що цілком є законним. Доводи позивача про нібито залучення його до виконання завдань територіальної оборони у робочий час як підстави для врахування МКІП гарантій, закріплених у ст. 119 КЗпП України, під час прийняття рішення щодо залишення на роботі або звільнення з неї, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в силу ненадання позивачем доказів виконання завдань територіальної оборони у робочий час під час дії трудового договору з МКІП. Відповідач вважає ухвалене судом рішення помилковим, безпідставним і таким, що порушує його права та інтереси в силу того, що ДП ЦЗІПУ не може нести відповідальність перед позивачем у вигляді виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 48 400 грн, оскільки прийнятий МКІП наказ про звільнення позивача з роботи відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України видано в межах компетенції відповідача і в порядку та на підставі, передбачених контрактом з позивачем, а головне за відсутності порушення МКІП вимог ст. 119 КЗпП України. Крім того, заявлений позивачем до стягнення розмір моральної шкоди в сумі 50 000 грн. та стягнутий судом в розмірі 30 000 грн. є повністю не об`єктивним, безпідставним, несправедливим та нерозумним.

У відзиві на апеляційні скарги позивач вказує про те, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим, а апеляційні скарги відповідачів не містять жодного аргументу, який ставить під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що на підставі наказу Міністерства інформаційної політики України від 12 червня 2019 року № 103-к ОСОБА_1 був призначений на посаду Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» з 14 червня 2019 року.

14 червня 2019 року між Міністерством інформаційної політики України та Позивачем був укладений Контракт № 7 з генеральним директором Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України».

Під час укладення Контракту, сторонами визначено, що він укладається на термін з «14» червня 2019 року по «14» червня 2022 року (п. 1 розділ 6 Контракту).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління Міністерства культури, молоді та спорту об`єктами державної власності» від 24 січня 2020 року № 53-р Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» з 24 січня 2020 року було передане зі сфери управління Міністерства інформаційної політики України до сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління Міністерства культури, молоді та спорту об`єктами державної власності» від 24 січня 2020 року № 53-р Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» з 23 березня 2020 року було передано до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України.

Після передачі Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» зі сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України до сфери управління відповідача 1, контракт з позивачем як керівником Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», Відповідачем 1 не переукладався.

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» діє на підставі статуту затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 30 січня 2023 року № 31.

Відповідно до п. 7.2. Статуту Відповідача 2 управління підприємством здійснюється генеральним директором, який призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління.

Пунктом 7.4. Статуту Відповідача 2 передбачено, що уповноважений орган управління укладає з генеральним директором підприємства контракт, у якому визначаються строк та умови найму.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2101-ІХ, в Україні було введено воєнний стан.

20 березня 2022 року між Позивачем та Добровольчим формуванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва було укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

Про укладення позивачем відповідного контракту у квітні 2022 року було поінформовано Відповідача 1.

14 червня 2022 року між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України ОСОБА_2 та Позивачем було укладено Додаткову угоду № 1 до контракту від 14 червня 2019 року № 7, згідно якої сторони встановили термін дії контракту по 28 лютого 2023 року. Інші умови Контракту залишені без змін.

01 грудня 2022 року між Позивачем та Добровольчим формуванням № 42 територіальної громади м. Києва «Легіон Оболонь» укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

27 лютого 2023 року листом Відповідача 2 за № 01-01/27-02 було поінформовано Відповідача 1 про укладення Позивачем контракту добровольця з ДФТГ.

Відповідно до наказу Відповідача 1 від 27 лютого 2023 року № 60-к ОСОБА_1 було звільнено 28 лютого 2023 року з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії Контракту від 14 червня 2019 року № 7.

01 березня 2023 року Позивач ознайомився з наказом Відповідача 1 про звільнення 28 лютого 2023 року з посади Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, позовна вимога визнати протиправним та скасувати наказ № 60-К від 27 лютого 2023 року Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на посаді Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» знайшла своє підтвердження під час розгляду справи та відповідачами не спростована. Крім того, наданий позивачем розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідачами не спростований. Отже, позовна вимога позивача про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 48 400 грн. також підлягає задоволенню. Встановивши обставини справи, суд також дійшов до висновку про часткове задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), контракт, як особлива форма трудового договору, повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника, порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення від № 12-рп/98 положення частини третьої статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Законом України «Про управління об`єктами державної власності», зокрема статтею 6, визначено, що сферою застосування контрактної форми трудового договору є трудові відносини між уповноваженими органами управління (в даному випадку відповідачем) та керівниками підприємств, установ та організацій (позивачем).

За змістом частин четвертої, п`ятої та шостої статті 65 ГК України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Із викладеного слідує, що правовою підставою для укладення контракту з керівником юридичної особи незалежно від форм власності є також стаття 65 ГК України.

Порядок укладення контрактів із керівниками підприємств, установ та організацій державної форми власності визначений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності».

Пунктом 3 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. У разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Пунктом 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

Отже, Генеральний директор Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» призначається на посаду та звільняється з посади наказом Міністерства культури та інформаційної політики України і такі повноваження реалізуються, зокрема, шляхом укладення контракту.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Ця норма права визначає підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20 та у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц.

Оскільки строк дії контракту від 14 червня 2019 року № 7, у відповідності до укладеної позивачем та Міністерством культури та інформаційної політики України додаткової угоди № 1 сплив 28 лютого 2023 року колегія суддів приходить до висновку, що Міністерство культури та інформаційної політики України, мало право звільнити позивача у зв`язку з закінченням строку контракту (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

В даному випадку посилання позивача на вимоги ст. 19 КЗпП України у зв`язку з укладенням 20 березня 2022 року між ним та Добровольчим формуванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва контракту добровольця територіальної оборони строком на три роки, апеляційний суд вважає не обґрунтованим.

Так, у відповідності до ст. 19 КЗпП на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що на час виконання державних або громадських обов`язків у робочий час, межі якого визначено чинним трудовим договором за місцем роботи особи, в тому числі і добровольця територіальної оборони, йому гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Зазначена гарантія надана працівникам, які працюють за чинним трудовим договором, з метою забезпечення їм можливості, в межах робочого часу, виконувати обов`язки, які не визначені трудовим договором, в даному випадку це обов`язки добровольця територіальної оборони.

З вказаного можна дійти висновку, що працівника не може бути звільнено саме у зв`язки з виконанням ним обов`язків добровольця територіальної оборони і за час виконання таких обов`язків за останнім зберігається середній заробіток.

В той же час, ні ст. 119 КЗпП України ні Законами України, зазначеними в ч. 2 вказаної статті не визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, продовжується час трудового договору (контракту), який був укладений на визначений термін.

За таких обставин, виконання позивачем державних або громадських обов`язків, в даному випадку обов`язків добровольця територіальної оборони, не є підставою до продовження строку дії строкового трудового договору (контракту).

При цьому, гарантії надані позивачу, а саме збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, як добровольцю територіальної оборони, мають бути дотримані, однак, на час чинності строкового трудового договору (контракту).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Міністерство культури та інформаційної політики України, видаючи наказ від 27 лютого 2023 року 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 », не порушувало гарантій наданих позивачу у відповідності до ст. 119 КЗпП України, в зв`язку з чим, обґрунтовано прийняло рішення про звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку контракту.

Відтак, вимоги позивача про скасування наказу від 27 лютого 2023 року 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та про поновлення останнього на посаді Генерального директора Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Інші вимоги позивача, а саме стягнення з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.; 48 400 грн. - середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 28 березня 2023 року є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, відтак, також не можуть бути задоволені.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав до задоволення позову, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги відповідачі сплатили судовий збір по 4 026 грн. кожен. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення апеляційних скарг, а позивач звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачами судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави на їх користь.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Міністерства культури та інформаційної політики України, Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.

Компенсувати за рахунок держави на користь Міністерства культури та інформаційної політики України, місце знаходження: вул. І. Франка, 19, м. Київ, ідентифікаційний код - 43220275, судовий збір у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень.

Компенсувати за рахунок держави на користь Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», місце знаходження: вул. Прорізна, 2, м. Київ, ідентифікаційний код - 41798218, судовий збір у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 04 березня 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.