Постанова

від 04.12.2024 по справі 753/4969/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 753/4969/23

провадження № 61-4800св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейков І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство культури та інформаційної політики України, Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України» (далі - ДП «Центр захисту інформаційного простору України») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі наказу Міністерства інформаційної політики України від 12 червня 2019 року № 103-к його було призначено на посаду генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України» з 14 червня 2019 року.

Також 14 червня 2019 року між Міністерством інформаційної політики України та ним укладено контракт № 7 з генеральним директором ДП «Центр захисту інформаційного простору України».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні було введено воєнний стан.

20 березня 2022 року між ним та Добровольчим формуванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

14 червня 2022 року між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка О. В. та ним укладено додаткову угоду № 1 до контракту від 14 червня 2019 року № 7, згідно з якою сторони встановили термін дії контракту до 28 лютого 2023 року. Інші умови контракту залишені без змін.

Також 14 червня 2022 року між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка О. В. та ним укладено додаткову угоду № 2 до контракту від 14 червня 2019 року № 7, відповідно до якої сторони змінили умови матеріального забезпечення генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України» починаючи з 01 січня 2022 року.

01 грудня 2022 року між ним та Добровольчими формуванням № 42 територіальної громади м. Києва «Легіон Оболонь» укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

27 лютого 2023 року ДП «Центр захисту інформаційного простору України» листом № 01-01/27-02 проінформувало Міністерство культури та інформаційної політики України про укладення ним контракту добровольця з Добровольчим формуванням територіальної громади (далі - ДФТГ), з метою врахування гарантій держави для нього, передбачених Конституцією України та Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема статтею 119 КЗпП України, та про залучення його з 01 грудня 2022 року до виконання державних обов`язків з виконання завдань територіальної оборони згідно з укладеним контрактом добровольця територіальної оборони.

Однак, не дивлячись на встановлені статтею 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку для осіб, які уклали контракт з ДФТГ та залучені до виконання завдань територіальної оборони у воєнний час, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 лютого 2023 року № 60-к його звільнено з посади генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України» з 28 лютого 2023 року, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту від 14 червня 2019 року № 7.

З наказом про звільнення він ознайомився 01 березня 2023 року під підпис. Станом на час звернення із позовом до суду він свою трудову книжку не отримав, повний розрахунок у зв`язку із звільненням з ним не проведений.

ОСОБА_1 вважав, що у зв`язку із звільненням було порушено його право на працю, оскільки він був протиправно позбавлений можливості продовжувати виконувати свої трудові функції починаючи з 01 березня 2023 року та отримувати за це заробітну плату. Внаслідок незаконного звільнення з посади генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України» йому було завдано моральну шкоду. Неправомірне позбавлення роботи та заробітку призвело до пошуку роботи і одночасного виконання державних обов`язків добровольця ДФТГ на безоплатній основі. У нього порушився попередній уклад сімейного життя, дії Міністерства культури та інформаційної політики України призвели до того, що у нього виникли психологічні перешкоди до активного соціального функціонування, оскільки велика кількість часу витрачається на вирішення проблем, у тому числі пов`язаних з пошуком оплачуваної роботи.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 лютого 2023 року № 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України»;

- стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн;

- стягнути з ДП «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року до 28 березня 2023 року в розмірі 48 400,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року, ухваленим у складі судді Сирбул О. Ф., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 лютого 2023 року № 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України».

Стягнуто з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Стягнуто з ДП «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року до 28 березня 2023 року в розмірі 48 400,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 610,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Стягнуто з ДП «Центр захисту інформаційного простору України» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 27 лютого 2023 року № 60-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлення його на посаді генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України» знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та відповідачами не спростовані, тому підлягають задоволенню.

Посилання відповідачів на те, що позивач не виконував та не залучався до завдань територіальної оборони у робочий час за період з 01 грудня 2022 року до 28 лютого 2023 року, тому правових підстав у Міністерства культури та інформаційної політики України для гарантій збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, передбачених приписами статті 119 КЗпП України, для позивача не було, не заслуговують на увагу, оскільки дані посилання спростовуються матеріалами справи, а саме контрактом добровольця територіальної оборони від 01 грудня 2022 року.

Оскільки основна позовна вимога є обґрунтованою, то похідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди також підлягають задоволенню.

Суд зазначив, що позивач підтвердив понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року апеляційні скарги Міністерства культури та інформаційної політики України та ДП «Центр захисту інформаційного простору України» задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Компенсовано за рахунок держави на користь Міністерства культури та інформаційної політики України судовий збір у розмірі 4 026,00 грн.

Компенсовано за рахунок держави на користь ДП «Центр захисту інформаційного простору України» судовий збір у розмірі 4 026,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що генеральний директор ДП «Центр захисту інформаційного простору України» призначається на посаду та звільняється з посади наказом Міністерства культури та інформаційної політики України і такі повноваження реалізуються, зокрема, шляхом укладення контракту.

Оскільки строк дії контракту від 14 червня 2019 року № 7, відповідно до укладеної позивачем та Міністерством культури та інформаційної політики України додаткової угоди № 1, сплив 28 лютого 2023 року, тому Міністерство культури та інформаційної політики України мало право звільнити позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

У такому випадку посилання позивача на вимоги статті 119 КЗпП України у зв`язку з укладенням 20 березня 2022 року між ним та Добровольчим формуванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва контракту добровольця територіальної оборони строком на три роки, суд вважає необґрунтованим, оскільки нормою статті 119 КЗпП України не визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків продовжується час трудового договору (контракту), який був укладений на визначений термін. За таких обставин виконання позивачем державних або громадських обов`язків, а саме обов`язків добровольця територіальної оборони, не є підставою для продовження строку дії строкового трудового договору (контракту).

При цьому гарантії, надані позивачу, а саме збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, як добровольцю територіальної оборони, мають бути дотримані лише на час чинності строкового трудового договору (контракту).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги частини першої статті 119 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки гарантії, які передбачені цією статтею, за сферою дії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором. Виняток зроблено лише стосовно осіб, які обіймали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Державна служба з питань праці в своїх роз`ясненнях від 07 квітня 2015 року «Гарантії для працівників, призваних на військову службу під час мобілізації» зазначає, що останнім днем дії строкового трудового договору є день закінчення проходження військової служби.

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 119 КЗпП України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року Міністерство культури та інформаційної політики України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є закінчення строку (пункти 2, 3 частини першої статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладання строкового трудового договору позивач уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час ОСОБА_1 виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Отже, Міністерство культури та інформаційної політики України не було зобов`язане попереджати або в інший спосіб інформувати ОСОБА_1 про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Зазначені правові висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20 (провадження 61-13316св21), від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21 (провадження № 61-10694св22).

Таким чином, закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї із сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Тому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу Міністерства інформаційної політики України від 12 червня 2019 року № 103-к ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України» з 14 червня 2019 року.

14 червня 2019 року між Міністерством інформаційної політики України та ОСОБА_1 укладено контракт № 7 з генеральним директором ДП «Центр захисту інформаційного простору України».

Під час укладення контракту сторони визначили, що він укладається на термін з 14 червня 2019 року до 14 червня 2022 року (пункт 1 Розділ 6 контракту).

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 53-р «Деякі питання управління Міністерства культури, молоді та спорту об`єктами державної власності» ДП «Центр захисту інформаційного простору України» з 24 січня 2020 року було передане зі сфери управління Міністерства інформаційної політики України до сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України.

Після передачі ДП «Центр захисту інформаційного простору України» зі сфери управління Міністерства культури, молоді та спорту України до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України контракт з ОСОБА_1 як керівником ДП «Центр захисту інформаційного простору України», Міністерством культури та інформаційної політики України не переукладався.

ДП «Центр захисту інформаційного простору України» діє на підставі статуту, затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 30 січня 2023 року № 31.

Відповідно до пункту 7.2 статуту ДП «Центр захисту інформаційного простору України» управління підприємством здійснюється генеральним директором, який призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління.

Згідно з пунктом 7.4 статуту ДП «Центр захисту інформаційного простору України» уповноважений орган управління укладає з генеральним директором підприємства контракт, у якому визначаються строк та умови найму.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні було введено воєнний стан.

20 березня 2022 року між ОСОБА_1 та Добровольчим формуванням «Легіон-Д» територіальної громади м. Києва укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

Про укладення ОСОБА_1 відповідного контракту в квітні 2022 року було поінформовано Міністерство культури та інформаційної політики України.

14 червня 2022 року між Міністерством культури та інформаційної політики України в особі Міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка О. В. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до контракту від 14 червня 2019 року № 7, згідно з якою сторони встановили термін дії контракту до 28 лютого 2023 року. Інші умови контракту залишені без змін.

01 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та Добровольчим формуванням № 42 територіальної громади м. Києва «Легіон Оболонь» укладено контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.

27 лютого 2023 року ДП «Центр захисту інформаційного простору України» листом № 01-01/27-02 поінформувало Міністерство культури та інформаційної політики України про укладення ОСОБА_1 контракту добровольця з ДФТГ.

Відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 лютого 2023 року № 60-к ОСОБА_1 звільнено з 28 лютого 2023 року з посади генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України» згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту від 14 червня 2019 року № 7.

01 березня 2023 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України про звільнення з 28 лютого 2023 року з посади генерального директора ДП «Центр захисту інформаційного простору України».

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц (провадження № 61-24657св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц (провадження № 61-44171св18), від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21 (провадження № 61-10694св22) зроблено висновок, що підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суд апеляційної інстанції про те, що строк дії контракту від 14 червня 2019 року № 7, відповідно до укладеної між ОСОБА_1 та Міністерством культури та інформаційної політики України додаткової угоди № 1, сплив 28 лютого 2023 року, тому Міністерство культури та інформаційної політики України мало право звільнити ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина перша статті 119 КЗпП України, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до зазначених норм закону на час виконання державних або громадських обов`язків у робочий час, межі якого визначено чинним трудовим договором за місцем роботи особи, в тому числі і добровольця територіальної оборони, йому гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Зазначена гарантія надана працівникам, які працюють за чинним трудовим договором, з метою забезпечення їм можливості, в межах робочого часу, виконувати обов`язки, які не визначені трудовим договором, у цьому випадку - це обов`язки добровольця територіальної оборони.

З указаного можна дійти висновку, що працівника не може бути звільнено саме у зв`язку з виконанням ним обов`язків добровольця територіальної оборони і за час виконання таких обов`язків за останнім зберігається середній заробіток.

Однак статтею 119 КЗпП України не визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків продовжується час трудового договору (контракту), який був укладений на визначений термін.

За таких обставин, виконання ОСОБА_1 державних або громадських обов`язків, а саме обов`язків добровольця територіальної оборони, не є підставою до продовження строку дії строкового трудового договору (контракту).

При цьому гарантії, надані ОСОБА_1 , а саме збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, як добровольцю територіальної оборони, мають бути дотримані, однак на час чинності строкового трудового договору (контракту).

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що Міністерство культури та інформаційної політики України, видаючи наказ від 27 лютого 2023 року № 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 », не порушувало гарантій, наданих ОСОБА_1 відповідно до статті 119 КЗпП України, тому обґрунтовано прийняло рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку контракту.

Інші вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимог про скасування наказу щодо звільнення та поновлення на роботі, тому також не підлягають задоволенню.

Отже, суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець