Постанова

від 20.07.2023 по справі 380/5467/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року

м. Київ

справа № 380/5467/22

адміністративне провадження № К/990/5277/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу №380/5467/22

за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи», про визнання медичної історії недійсною (нечинною), провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року (суддя Желік О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року (головуючий суддя - Судова-Хомюк Н.М., судді: Кухтей Р.В., Шевчук С.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» (далі також - КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер», відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи», у якому просив:

1) визнати безпідставним постановку та перебування на обліку у КНП "ЛОК ПНД" мене, згідно діагностики як такої, що не відповідає дійсному захворюванню, і що принижує гідність поводженню;

2) визнати недійсними (або такими що втратили чинність):

- індивідуальну карту ЛОК ПНД амбулаторного хворого (ф. 025/о) на ім`я ОСОБА_1 ;

- запис у журналі обліку психічно-хворих КНП «ЛОК ПНД» по Франківському району м. Львова відносно ОСОБА_1 ;

- контрольну карту ЛОК ПНД диспансерного спостереження за психічно-хворим (ф. 030-1/о) відносно ОСОБА_1 ;

- Акт огляду МСЕК № 1 від 11 серпня 2020 року № 1545 відносно ОСОБА_1 (форма №157/о затверджена наказом МОЗ України 30 липня 2012 року № 577), довідку до Акту огляду (видана 02 вересня 2020 року № 1545 психіатричною МСЕК № 1, м. Львів, вул. Кульпарківська 96).

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, закрито провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України). Роз`яснено позивачу, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства. Повернуто ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету судовий збір у сумі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень, сплачений відповідно до квитанції № 0.0.2487625784.1 від 15 березня 2022 року.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що правовідносини у цій справі за своєю природою є цивільно-правовими, а відповідачі у справі не є суб`єктами владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки не виконують владних управлінських функцій та не належать до органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а також не наділені делегованими повноваженнями на виконання владних функцій таких суб`єктів. Тому, враховуючи приписи КАС України, такі спори не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів. Ця справа, за висновком окружного суду, підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту свого особистого немайнового права на охорону здоров`я.

У цьому зв`язку також зазначено, що оскільки суд дійшов висновку про неможливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, то клопотання ОСОБА_1 (вх. № 58433 від 12 вересня 2022 року) про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» та уточнення позовних вимог до КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» задоволенню не підлягає, а провадження у справі необхідно закрити.

Суд апеляційної інстанції у повній мірі підтримав позицію Львівського окружного адміністративного суду та наведені в ухвалі про закриття провадження висновки.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові акти та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За твердженнями скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на даний спір. На думку скаржника, захист його особистих немайнових прав у галузі охорони здоров`я можна також віднести до адміністративного права, оскільки реалізація діяльності держави у цій галузі здійснюється через органи державної влади та місцевого самоврядування, які приймають відповідні рішення, як у випадку позивача.

Додатково у скарзі її автор посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає у розгляді справи без участі позивача, не взяття до уваги неподання відзивів на позовну заяву, що могло розцінюватися судом як визнання позову, а також прийняття оскаржуваної постанови іншим складом суду.

Ухвалою від 20 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду оскаржуваних рішень судів.

01 травня 2023 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення та клопотання, у яких позивач просить зобов`язати учасників справи - відповідача та третю особу зареєструватися в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд».

Ухвалою від 19 липня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

IV. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Позиція Верховного Суду.

Згідно з ухвалою від 20 березня 2023 року, касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 1 частини першої статті 238 КАС України при постановленні ухвали суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі, а також порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що відповідає підставам касаційного оскарження.

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Спірним у розглядуваному випадку є питання належності даного спору до юрисдикції адміністративних судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

КАС України (тут і далі - у редакції на час звернення позивача до суду) визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.

Так, пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. При цьому, у таких спорах суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

З наведеного висновується, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Такий правовий підхід узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли внаслідок незгоди позивача з медичним діагнозом, який на його думку, не відповідає дійсному захворюванню, продовження його перебування на обліку в КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» і, відповідно, надання психіатричної допомоги.

Так, із позовної заяви ОСОБА_1 «Про визнання медичної історії недійсною (нечинною)» убачається, що в обґрунтування наведених у ній вимог позивач зазначив, що 07 лютого 2022 року він повторно звернувся до відповідача із заявою про припинення надання йому амбулаторної психіатричної допомоги, оскільки вважає висновки та поставлений діагноз неправдивими, на що вкотре отримав відповідь із знехтуваним відношенням, інформація про діагноз та надання медичних послуг досі міститься у системі. Позивач стверджує, що відповідач нехтує його правом відмовитися від надання психіатричної допомоги, а отже, має місце неодноразове та систематичне порушення моралі відповідачем, за захистом якої він звернувся до суду.

При цьому, як слідує з прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 , ефективним способом захисту своїх прав він уважає визнання безпідставним постановку та перебування його на обліку у психоневрологічному диспансері, згідно діагностики як такої, що не відповідає дійсному захворюванню, і що принижує гідність поводженню, і визнання недійсними (або такими що втратили чинність) медичні документи, а саме: індивідуальну карту ЛОК ПНД амбулаторного хворого (ф.025/о) на ім`я ОСОБА_1 ; запис у журналі обліку психічно-хворих КНП «ЛОК ПНД» по Франківському району м. Львова відносно ОСОБА_1 ; контрольну карту ЛОК ПНД диспансерного спостереження за психічно-хворим (ф. 030-1/о) відносно ОСОБА_1 ; Акт огляду МСЕК № 1 від 11 серпня 2020 року № 1545 відносно ОСОБА_1 (форма №157/о затверджена наказом МОЗ України 30 липня 2012 року № 577), довідку до Акту огляду (видана 02 вересня 2020 року № 1545 психіатричною МСЕК № 1, м. Львів, вул. Кульпарківська 96).

Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що даний спір не підлягає розгляду за правилами КАС України, а повинен вирішуватися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів частково погоджується з такими твердженнями судів обох інстанцій, з огляду на що вказує про таке.

За змістом частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Поняття приватного життя включає фізичну та психологічну цілісність людини. Психічне здоров`я є важливою частиною приватного життя.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Case of Pretty v. the United Kingdom; заява № 2346/02; п. 61) від 29 квітня 2002 року зазначено, що у своїх попередніх рішеннях Суд уже мав нагоду зауважити, що поняття «приватного життя» є широким і не піддається вичерпному визначенню. Воно охоплює фізичну та психічну цілісність людини (рішення у справі «X. і Y. проти Нідерландів» від 26 березня 1985 року, серія A, № 91, с. 11, п. 22). Іноді воно може включати в себе деякі аспекти її фізичного та соціального «я» (рішення у справі «Мікулич проти Хорватії» (Mikuliж v. Croatia), № 53176/99 [секція 1] від 7 лютого 2002 року, п. 53).

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних i оздоровчо-профiлактичних програм.

Держава створює умови для ефективного i доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних i комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів ycix форм власності.

Згідно зі статтями 6, 42, 78, 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає кваліфіковану медико-санітарну допомогу. Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. Особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров`я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Як обумовлено статтею 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції на час звернення позивача до суду) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів згідно з частиною другої статті 16 ЦК України можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

На підставі частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У вимірі обставин справи та наведених положень ЦК України слід зауважити, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, спрямованим на захист його особистого немайнового права - права на охорону здоров`я, яке, на його думку, порушується у зв`язку із встановленням діагнозу, який не відповідає дійсному захворювання, принижує його гідність, обмежує конституційні права та дискредитує його як особистість, внаслідок чого він був посталений і перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері. Наведене чітко вбачається як зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , так із обраного ним способу захисту порушеного права, а саме, визнання протиправною постановку та перебування його на обліку в КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» і визнання недійсною пов`язаної із цим медичної документації.

Тож суть і характер описаних спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, зміст позовних вимог і механізми (засоби) їхнього задоволення у сукупності дають підстави стверджувати, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки пов`язаний із захистом особистих немайнових прав позивача, які мають цивільно-правову природу. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.

Разом з тим, у позові ОСОБА_1 , з-поміж іншого, міститься позовна вимога про визнання недійсними (або такими що втратили чинність) Акт огляду МСЕК № 1 від 11 серпня 2020 року №1545 відносно ОСОБА_1 (форма №157/о затверджена наказом МОЗ України 30 липня 2012 року № 577) та довідку до Акту огляду (видана 02 вересня 2020 року № 1545 психіатричною МСЕК № 1, м. Львів, вул. Кульпарківська 96).

У цьому зв`язку принагідно зазначити, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 19 КАС України у редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій.

Питання щодо юрисдикційності справ такої категорії уже досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц, де викладено висновок про те, що спір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених МСЕК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Також аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 127/26785/14-а.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій установивши, що предметом оскарження у цій справі є, серед іншого, рішення органу МСЕК, не врахували існуючої правозастосовчої практики Верховного Суду та дійшли помилкового висновку про неможливість розгляду спору в цій частині у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів уважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття адміністративного провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними (або такими що втратили чинність) Акт огляду МСЕК № 1 від 11 серпня 2020 року № 1545 відносно ОСОБА_1 (форма №157/о затверджена наказом МОЗ України 30 липня 2012 року № 577) та довідку до Акту огляду (видана 02 вересня 2020 року № 1545 психіатричною МСЕК № 1, м. Львів, вул. Кульпарківська 96), а тому оскаржувані судові рішення у цій частині необхідно скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У контексті зробленого висновку колегія суддів також ураховує, що зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути адресовані Комунальному закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи», який у справі має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Відповідно, у такій ситуації суди попередніх інстанцій повинні були діяти відповідно до норм процесуального закону, а саме, встановити коло учасників справи, визначити їхній статус у справі, запропонувати позивачеві, за потреби, уточнити позовні вимоги з урахуванням складу учасників, або ж здійснити заміну неналежної сторони.

Суд наголошує, що зі змісту пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України вбачається, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси. Саме позивач зазначає особу, яка повинна відповідати за позовом.

Правила заміни відповідача та залучення співвідповідача в адміністративному судочинстві з метою забезпечення правильного вирішення справи зазначені в частинах третій та четвертій статті 48 КАС України. Так, замінити відповідача у справі суд має право лише до ухвалення рішення за згодою позивача, залучити як співвідповідача іншого суб`єкта владних повноважень суд може до ухвалення рішення за заявою позивача або у разі незгоди позивача із заміною відповідача.

Таким чином, заміна відповідача належним відповідачем або залучення другого відповідача належить до повноважень суду першої інстанції, оскільки внаслідок цього справа має розглядатися спочатку.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача, має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України. Залучення ж такої особи на стадії апеляційного чи касаційного розгляду справи позбавляє залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України у суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

Однак, як слідує з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі суд першої інстанції не вжив усіх належних заходів з метою встановлення правильного суб`єктного складу сторін. Суд першої інстанції повинен був перевірити, чи є особа - відповідач у справі належним за цими позовними вимогами та, у залежності від установленого, вирішити спір.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції залишив указані обставини поза увагою.

Тож варто наголосити, що суд першої інстанції не встановив коло учасників справи, не перевірив чи до того суб`єкта владних повноважень позивач пред`явив позовні вимоги щодо оскарження рішення органу МСЕК, чим порушив принцип офіційного з`ясування обставин цієї справи.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає у розгляді справи без участі позивача, не взяття до уваги неподання відзивів на позовну заяву, що могло розцінюватися судом як визнання позову, а також прийняття оскаржуваної постанови іншим складом суду, Суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року прийнята в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Ураховуючи, що ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року постановлена в порядку письмового провадження, то з огляду на наведені положення КАС України Суд не вбачає порушень норм процесуального права у тому, що апеляційний суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами. При цьому, як апеляційна скарга ОСОБА_1 , так й інші подані ним документи до Восьмого апеляційного адміністративного суду не містять клопотання про розгляд справи за його участю.

Доводи касатора про неподання відповідачем відзиву на позовну заяву колегія суддів відхиляє, оскільки вони не були наведені позивачем в обґрунтування доводів апеляційної скарги та, відповідно, не перевірялися апеляційним судом, а тому відповідно до меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, не можуть бути розглянуті й судом касаційної інстанції.

Реагуючи на прохання заявника касаційної скарги, що міститься у додаткових поясненнях та клопотанні від 01 травня 2023 року, колегія суддів зазначає, що відповідно до норм КАС України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження щодо зобов`язання учасників справи зареєструватися в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд».

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що під час розгляду справи Верховним Судом установлено порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права - пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, що підлягають розгляду за правилами цього Кодексу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, скасувати оскаржувані судові акти у названій частині з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та ухвалити рішення у відповідності до вимог статті 242 КАС України.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного перегляду та відсутність документального підтвердження понесених скаржником судових витрат у суді касаційної інстанції, розподіл таких витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у справі № 380/5467/22 скасувати у частині закриття провадження щодо позовних вимог про визнання недійсними (або такими що втратили чинність) Акт огляду МСЕК № 1 від 11 серпня 2020 року № 1545 відносно ОСОБА_1 (форма №157/о затверджена наказом МОЗ України 30 липня 2012 року № 577) та довідку до Акту огляду (видана 02 вересня 2020 року № 1545 психіатричною МСЕК № 1, м. Львів, вул. Кульпарківська 96).

Справу № 380/5467/22 у цій частині направити для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

В іншій частині ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов О.А. Губська Л.О. Єресько