Постанова

від 10.07.2023 по справі 902/1046/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2023 року Справа № 902/1046/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: Єзерська О.С.;

відповідача: Федчишен В.А.;

третя особа на стороні позивача: Москаленко А.О.;

третя особа на стороні відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця на рішення Господарського суду Вінницької області від 27 березня 2023 року у справі №902/1046/22 (повний текст складено 06 квітня 2023 року, суддя Тварковський А.А.)

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця

до Вінницької міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійна громада Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви

про визнання права користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 1,25 га, яка розташована по просп. Коцюбинського, 60/вул. Бевза, 1 в м. Вінниця.

22 листопада 2022 року, внаслідок задоволення клопотання представника відповідача (вх. № 01-34/9922/22 від 21 листопада 2022 року), Господарський суд Вінницької області залучив до участі у справі Релігійну громаду Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

24 січня 2023 року, внаслідок задоволення заяви позивача (вх. № 01-34/585/23 від 19 січня 2023 року), суд залучив до участі у справі Міністерства оборони України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27 березня 2023 року у справі №902/1046/22 повністю відмовлено у задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця до Вінницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійна громада Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви про визнання права користування земельною ділянкою.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що фактично, з урахуванням наявних графічних матеріалів та пояснень учасників справи, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця, з поміж іншого, оспорює і правомірність користування Релігійною громадою Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви сформованими земельними ділянками площею 0,1745 га (кадастровий номер: 0510136300:01:037:0060) та площею 0,3843 га (кадастровий номер: 0510100000:01:037:0216). В межах цієї справи позивач не заявляв клопотання про залучення до участі у справі Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви як співвідповідача, хоча фактично оспорює право користування вказаної громади на дві земельних ділянки загальною площею 0,5588 га. В свою чергу, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову

Також місцевий господарський суд прийшов до висновку, що рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28 грудня 1948 року "Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница" і Акт інвентаризації земель МОУ та відповідні експлікації не можуть бути прямим доказом права користування МОУ спірною земельною ділянкою, оскільки беззаперечно її не ідентифікують (відсутня сукупна ідентифікація земельної ділянки за параметрами, площею та адресою розташування). Тому безумовно стверджувати, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні релігійної громади, відносяться до земель оборони, не видається за можливе.

Не погодившись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 27 березня 2023 року у справі №902/1046/22 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що спірна земельна ділянка, на якій розмішувалось, зокрема, військове містечко №25 (на сьогоднішній день), у м. Вінниця, відноситься до земель оборони та належала державі. І оскільки ця земельна ділянка відводилась у користування у 1948 році, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, який не передбачав встановлення державного акта на право постійного користування земельними ділянками, то саме по собі рішення виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих №116-024 від 28 грудня 1948 року було достатньою правовою підставою для користування земельною ділянкою.

Скаржник звертає увагу колегії суддів, що належність спірної земельної ділянки до земель оборони підтверджується проведеною інвентаризацією земель оборони на території міста Вінниці у 1993 році, про що до позовної заяви долучено Акт інвентаризації земель Міністерства оборони України з Планом земельної ділянки, складеним за результатами інвентаризації. В квітні 1993 року проведено інвентаризацію земель Міністерства оборони України, наданих у користування (користувач - гарнізонний будинок офіцерів) на підставі рішення Вінницької обласної ради №116 від 28 грудня 1948 року, про що складено відповідний акт. Проте вказаним доводам позивача та доданому до позовної заяви Акту інвентаризації земель Міністерства оборони України, в якому міститься чітка прив`язка до об`єкту нерухомості, а саме до гарнізонного будинку офіцерів, який на території м. Вінниця та Вінницької області вцілому являється єдиним таким об`єктом, судом не надано належної правової оцінки. Вінницька міська рада не визнає право постійного користування за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця земельною ділянкою у військовому містечку №25 в м. Вінниця по просп /вул. Коцюбинського/Бевза 60/1, площею 1,25 га, шляхом відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки та розпорядженні даною земельною ділянкою.

Крім того, апелянт зазначає, що в порушення статті 142 Земельного кодексу України із наданого відповідачем Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Вінницькій Єпархії Української православної Церкви для будівництва та експлуатації храму св. Вмч. Георгія Побєдоносця та благоустрою прилеглої території по просп. Коцюбинського, 60 (Будинок офіцерів Повітряних сил) на території Вінницької міської ради вбачається, що відповідного рішення Кабінету Міністрів України про відмову від права користування землею не приймалося, а вилучення відбулося за рахунок земель оборони. Відтак, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці є законним землекористувачем. Земельна ділянка, що була відведена, не вибувала з категорії земель оборони, її призначення не було змінено у встановленому законом порядку, та станом на даний час вона перебуває на обліку квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці.

Листом №902/1046/22/2780/23 від 04 травня 2023 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

12 травня 2023 року матеріали справи №902/1046/22 надійшли до апеляційного господарського суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2023 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Філіпової Т.Л., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року у справі №902/1046/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця на рішення Господарського суду Вінницької області від 27 березня 2023 року у справі №902/1046/22 та призначено дату судового засідання на "14" червня 2023 р. об 10:30год.

08 червня 2023 року на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому останній просить доручити її проведення одному із судів зазначених у переліку.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2023 року у справі №902/1046/22 задоволено клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/1046/22 та доручено її проведення Вінницькому апеляційному суду.

12 червня 2023 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви надійшли письмові пояснення, у яких заявник стверджує, що посилання позивача на те, що він є законним землекористувачем спірної земельної ділянки нічим не підтверджені. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. Земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:01:037:0216 та 0510136300:01:037:0060, що знаходяться у межах земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 по просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 перебувають на праві постійного користування Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви на законних підставах. Відповідні земельні ділянки були передані у право постійного користування відповідно до законодавства, і при цьому позивач не оскаржує рішення Вінницької міської ради щодо передачі вказаних земельних ділянок в постійне користування Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви. Релігійна громада вважає, що рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих і Акт інвентаризації земель МОУ та відповідні експлікації не є і не можуть бути прямими доказами права користування МОУ спірною земельною ділянкою, оскільки не є правовстановлюючими документами.

12 червня 2023 року від відповідача Вінницької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. При цьому, в обгрунтування своїх заперечень посилається на доводи, викладені в оскаржуваному рішенні.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 червня 2023 року у справі №902/1046/22 розгляд апеляційної скарги відкладено на 10 липня 2023 року.

В судових засіданнях 14 червня 2023 року та 10 липня 2023 року, які проводилися в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, представники позивача та відповідача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї. Представник від Міністерства оборони України також повністю підтримав вимоги апеляційної скарги позивача.

Представник Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї та письмових пояснень, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 грудня 1948 року Звуженим виконкомом Вінницької обласної Ради депутатів трудящих було прийнято рішення №116-024 "Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница".

В пункті 4 зазначеного рішення вказано, що межі землекористування до окремих будівель, залишених в користуванні КЕВ згідно доданого списку, встановити відповідно до генпланів, доданих до актів комісії від 27-28 вересня 1948 року і 29 вересня 1948 року.

Позивач ідентифікує спірну земельну ділянку, вказуючи її розташування за адресою у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 та надаючи копію свідоцтва індексний номер 35596717 про право власності на нерухоме майно за такою адресою на об`єкт нерухомого майна "будівля, центр культури" - будинок офіцерів.

За змістом зазначеного свідоцтва про право власності будівля загальною площею 5147,7 кв.м перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до індивідуальної картки №8 обліку земельної ділянки (додаток 2 до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України) за адресою у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 розташовано 60 Будинок офіцерів. Поряд з цим зазначено про відведення у 1931 році у постійне користування МОУ земельної ділянки площею 1,2500 га, що підтверджено рішенням Вінницького ОВК №116-024 від 24 грудня 1948 року.

Відповідно до розпорядження №293 від 01 квітня 1993 року Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів "Про створення комісії по інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України в межах міста Вінниці" проведено інвентаризацію, за результатами якої складено Акт інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Вінниця.

Згідно вказаного Акта встановлено, що на час проведення інвентаризації в користуванні гарнізонного будинку офіцерів знаходилось всього 1,25 га земель, в тому числі в постійному користуванні 1,25 га /т.1 а.с. 23-26/.

Додатком до акта визначено план земелекористування Будинку офіцерів /т.1 а.с.27-28/, експлікація земель Міністерства оборони за станом їх використання Гарнізонним Будинком офіцерів /т.1 а.с.29-31/.

У відповідності до пояснюючої записки до акта інвентаризації /т.1 а.с. 35/, інвентаризація проведена на підставі розпорядження №293 від 01 квітня 1993 року Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів "Про створення комісії по інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України в межах міста Вінниці", при інвентаризації земель гарнізонного будинку офіцерів встановлено, що земельна ділянка відведена на підставі рішення обасної Ради № 116-024 від 28.12.1948р. в постійне користування. По фактичному користуванню площа земельної ділянки гарнізонного будинку офіцерів складає 1,25 га, згідно з додатком №3. Додатком № 3 до акта слугує експлікація земель Міністерства оборони України.

Листом вих. №220/1186 від 21 березня 2007 року, адресованим Вінницькому міському голові Гройсману В.Б., Міністерство оборони України підтвердило готовність до передачі земельної ділянки площею 0,1745 га за адресою: м. Вінниця, площа Перемоги, 1 (біля гарнізонного будинку офіцерів) для будівництва Храму Святого Великомученика Георгія Победоносця Української Православної Церкви за умови прийняття рішення Вінницькою міською радою стосовно виділення рівноцінної земельної ділянки у м. Вінниці з метою будівництва житла для військовослужбовців /т.1, а.с. 97/.

Рішенням Вінницької міської ради 16 сесії 5 скликання №1124 від 19 червня 2007 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок по просп. Коцюбинського, 60 (Будинок офіцерів Повітряних сил), розроблений Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру на замовлення Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця. Водночас вирішено:

- зарезервувати МО України рівноцінну земельну ділянку площею 0,1745 га для будівництва багатоквартирного жилого будинку в мікрорайоні "Східний" передбаченої під будівництво І-ої черги;

- передати Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця в оренду земельну ділянку, розташовану по просп. Коцюбинського, 60 (Будинок офіцерів Повітряних сил) площею 0,1745 га для громадських потреб (будівництво та експлуатація Храму Св. ВМЧ. Гергія Побідоносця та благоустрою прилеглої території) за рахунок земель Міністерства Оборони України терміном на 10 років.

Як підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна /т.1, а.с. 104-105/, територіальною громадою м. Вінниці в особі Вінницької міської ради як власником передано Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця Української православної церкви (код ЄДРПОУ 35200322) на праві постійного користування дві земельних ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, із них:

- земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:01:037:0216 площею 0,3843 га (підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 1313, виданий 23 серпня 2018 року, видавник: Вінницька міська рада);

- земельну ділянку кадастровий номер 0510136300:01:037:0060 площею 0,1745 га (підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 2280, виданий 27 лютого 2009 року, видавник: Вінницька міська рада).

29.01.2020 КЕВ звернувся до Вінницької міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України у військовому містечку № НОМЕР_1 , що знаходиться на території Вінницької міської ради /т.1 а.с. 36-37/.

Листом від 20.03.2020 № 01-00-010-15231 Вінницька міська рада повідомила, що на земельній діляннці, яка зазначена КЕВ у зверненні, вже є сформовані земельні ділянки 0510100000:01:037:0216, 0510136300:01:037:0060, інформація про які внесена до публічної кадастрової карти України/т. 1 а.с. 38-39/.

23.07.2020 КЕВ м. Вінниця звернулося до Вінницької міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України. Відповіді на дану заяву КЕВ не отримало.

Вважаючи, такі дії Вінницької міської ради невизнанням права позивача на земельну ділянку, а також враховуючи, що за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про передачу земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 (його частини) по просп./вул. Коцюбинського/Бевза 60/1, площею 1,25 га Вінницькій міській раді, остання не мала повноважень розпоряджатися землями оборони та приймати щодо неї рішення, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця просить визнати за державою в його особі право постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1,25 з цільовим призначенням - землі оборони в м. Вінниця про просп./вул. Коцюбинського/Бевза 60/1.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За приписами частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача.

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункти 6.5 - 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19).

Предметом позову у цій справі є вимога КЕВ міста Вінниця про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 1,25 га, яка розташована по просп. Коцюбинського, 60/вул. Бевза, 1 в м. Вінниця.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються положення частин першої та другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до частин першої третьої статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. При цьому у спорах щодо захисту прав на землю при визначенні предмета позову як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №923/466/17 та у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2022 року у справі №921/504/20.

У відповідності до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту - визнання права відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зміст права власності складається з компетентності власника щодо володіння (може бути як законним, так і незаконним), користування та розпорядження певною річчю (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Позивачем у позові про визнання права власності (права постійного користування) виступає особа, яка вже є власником (іншим титульним володільцем) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності (права постійного користування) виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов`язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Отже, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України слідує, що позов про визнання права власності на майно (та права постійного користування як однієї із правомочностей права власності) необхідний позивачу тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, захист права власності (постійного користування) шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття такого права на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності (користування) позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності (користування) на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності (користування). Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності (користування) входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем відповідного права на спірне майно.

Положеннями частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України унормовано, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

За змістом статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Згідно з частиною першою статті 2 та статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 5.14 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення збройних сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03 липня 2013 року №448, фонди військових містечок та земельні ділянки обліковуються у КЕВ.

З дослідженого колегією суддів вбачається, що п. 4 рішенням виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих №116-024 від 28 грудня 1948 року визначено, що межі землекористування з окремими приміщеннями, залишені в користуванні КЕЧ, згідно з доданим списком, встановити у відповідності з генпланами, долученими до актів комісій від 27-28 вересня 1948 року, а відтак земельну ділянку площею 1,25 га по просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 (на теперішній час) визначено землями Міністерства Збройних Сил в м. Вінниці та в подальшому присвоєно номер військового містечка - 25.

На час винесення вказаного рішення діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, відповідно до якого відвід земель для оборонного відомства здійснювався за загальними правилами «землевпорядного провадження», і відповідно до його п. 157-158 розділу 1 частини 3 вказано, що:

«- 157. В состав государственных земельных имуществ входят все те земли, которые остаются в едином государственном земельном фонде после предоставления из него земель в непосредственное пользование трудовых землепользователей и их объединений, а также городов и поселений городского типа.

- 158. В состав государственных земельных имуществ не входят земли, находящиеся под лесами, горными разработками, железными дорогами, крепостями и подобными им военными сооружениями и проч. Все эти земли находятся в управлении соответствующих ведомств на основании особых о том правил. По миновании надобности в означенных землях для специальных целей, они поступают в состав государственных земельных имуществ.

- Примечание. Отвод земель специального назначения и перечисление их в состав государственных земельных имуществ совершается по общим правилам землеустроительного производства» /мовою оригіналу/.

Тобто, допускалось існування земель для спеціальних цілей або земель спеціального призначення, на яких розміщувались фортеці та інші військові споруди та які заходились в управлінні відповідних відомств.

Крім того, відповідно до індивідуальної картки №8 обліку земельної ділянки (додаток 2 до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України) за адресою у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 розташовано 60-Будинок офіцерів. Поряд з цим зазначено про відведення у 1931 році у постійне користування МОУ земельної ділянки площею 1,2500 га, що підтверджено рішенням Вінницького ОВК №116-024 від 24 грудня 1948 року.

Також, досліджуючи матеріали інвентаризації /акт, план землекористування, експлікацію земель/, проведеної, відповідно до розпорядження №293 від 01 квітня 1993 року Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів "Про створення комісії по інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України в межах міста Вінниці", судом встановлено, що на час проведення інвентаризації в користуванні гарнізонного будинку офіцерів знаходилось всього 1,25 га земель, в тому числі в постійному користуванні 1,25 га, що відображено в акті /т.1 а.с. 23-26/.

Додатком до акта визначено план земелекористування Будинку офіцерів /т.1 а.с.27-28/, експлікація земель Міністерства оборони за станом їх використання гарнізонним Будинком офіцерів /т.1 а.с.29-31/.

У відповідності до пояснюючої записки до акта інвентаризації /т.1 а.с. 35/, при інвентаризації земель гарнізонного будинку офіцерів встановлено, що земельна ділянка відведена на підставі рішення обасної Ради № 116-024 від 28.12.1948р. в постійне користування. По фактичному користуванню площа земельної ділянки гарнізонного будинку офіцерів складає 1,25 га, згідно з додатком №3. Додатком № 3 до акта слугує експлікація земель Міністерства оборони України.

Відтак, дана земельна ділянка, на якій розміщувалось, зокрема, військове містечко № НОМЕР_1 (на сьогоднішній день), у м. Вінниця, відноситься до земель оборони та належала державі. І оскільки ця земельна ділянка відводилась у користування у 1948 році, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, який не передбачав встановлення державного акта на право постійного користування земельними ділянками, то саме по собі рішення виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих №116-024 від 28 грудня 1948 року було достатньою правовою підставою визначення її статусу та користування земельною ділянкою.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САК №809330 виданого 27 березня 2015 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ЕЕС 054047 будівля центру культури (літ "А") загальною площею 5147,7 м2, що знаходиться в м. Вінниця, проспект Коцюбинського, будинок 60/ вулиця Бевза , будинок 1, є державною власністю в особі Міністерства оборони України.

Факт державної реєстрації даної будівлі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у 2015 році не свідчить про те, що до вказаної дати будинок офіцерів не існував, а протилежні висновки місцевого господарського суду базуються на припущеннях.

Проте, Вінницька міська рада не визнає право постійного користування за квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця земельною ділянкою в м. Вінниця по просп /вул.Коцюбинського/Бевза 60/1, площею 1,25 га. Доказом невизнання права міською радою є її бездіяльність щодо розгляду заяв КЕВ про надання дозволу на виготовлення технічної докуметації з землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки та розпорядженням спірною земельною ділянкою.

Так, 22 грудня 2006 року Вінницькою міською радою прийнято рішення №637 "Про затвердження матеріалів погодження місця розташування храму та надання Вінницькій Єпархії Української православної церкви погодження на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Коцюбинського, 60 для будівництва та експлуатації храму св. вмч. Георгія Побєдоносця, орієнтовною площею 0,1745 га за рахунок земель МО України /т.1 а.с. 75 зворот/.

Рішенням Вінницької міської ради № 1124 від 19.06.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки проспект Коцюбинського 60 (Будинок офіцерів Повітряних сил); передано земельну ділянку розташовану по проспекту Коцюбинського, 60 площею 0,1745 га в оренду Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця за рахунок земель МО України терміном на 10 років та віднесено земельну ділянку до категорії земель житлової та громадської забудови/т.1 а.с.86-87/.

Аналогічно відомості щодо статусу спірної земельної ділянки відображено в акті обстеження земельної ділянки від 18.04.2007, умовах відведення земельної ділянки для будівництва та експлуатації храму /т.1 а.с. 93-95/, зокрема щодо відведення земельної ділянки релігійній громаді за рахунок земель міністерства оборони.

А відтак, станом на 2006/2007 роки Вінницька міська рада визнавала факт приналежності спірної земелної ділянки до земель оборони. Факт накладення земельних ділянок, що надані в користування третій особі з земельною ділянкою державної форми власності (категорія земель-землі оборони) та обставини розпорядження міською радою землями державної власності шляхом надання їх в користування третій особі, підтверджується відзивом у справі/т. 1 а.с. 57-61/, поясненнями представнка в судовому засіданні, рішеннями міської ради /№ 637 від 22.12.2006, №1124 від 19.06.2007/, документами з технічної документації, що виготовлялася на замовлення третьої особи /т.1 а.с. 88-95/ та відповіддю міської ради на звернення КЕВ/01-00-010-15231 від 20.03.2020/. А тому заперечення представником міської ради право постійного користування КЕВ на спірну земельну ділянку та твердження, що рішення № 116-024 від 28.12.1948 не є доказом на підтвердження права постійного користування позивача, суд оцінює як суперечливу поведінку відповідача.

Судом першої інстанції зазначено, що "21 березня 2007 Міністром оборони України було прийнято рішення №220/1168 про готовність до передачі земельної ділянки площею 0,1745 га з території військового містечка під будівництво Храму. Умовою передачі було виділення рівноцінної земельної ділянки під будівництво житла для військовослужбовців".

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки лист Міністерства оборони, підписаний Міністром оборони України від 15.03.2007 № 04-03-2-1547 про готовність до передачі земельної ділянки площею 0,1745 га в м. Вінниця, площа Перемоги 1 біля гарнізонного будинку офіцерів для будівництва Храму Святого Великомученика Георгія Победоносця УПЦ за умови прийняття рішення міською радою щодо виділення рівноцінної земельної ділянки у м. Вінниці з метою будівництва житла для військовослужбовців, не може вважатися відмовою від земельної ділянки чи рішенням про її відчудження /передачу/.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України (МОУ). Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Земельна ділянка, яка відноситься до земель оборони та закріплена за відповідним військовим формуванням (КЕВ), належить державі в особі КМУ на праві власності і знаходиться в управлінні МОУ.

А тому виключно Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149 ЗК України (частина 8 статті 122 ЗК України). Так само, відповідно до частини 3 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Отже, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням МОУ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №902/538/14, від 17 лютого 2021 року у справі № 910/21404/17.

Відсутність такого рішення додатково підтверджує право постійного користування за квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця земельною ділянкою у військовому містечку №25 в м. Вінниця по просп /вул.Коцюбинського/Бевза 60/1, площею 1,25 га.

Суд не досліджує питання землекористувача частини земельної ділянки третьої особи у справі, оскільки дані обставини не входять до предмета доказування у цій справі.

Апеляційний суд робить висновок на підставі документів, які надані позивачем, що підтверджують його право на земельну ділянку, яке виникло згідно з рішенням від 28.12.1948р.

Враховуючи той факт, що судом встановлено відсутність будь-яких доказів в матеріалах справи на підтвердження того, що уповноваженим органом приймалося рішення в частині відмови від земельної ділянки чи її відчудження, право постійного користування позивачем не може вважатися припиненим чи втраченим.

Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Колегія суддів звертає увагу, що позов КЕВ заявлений до Вінницької міської ради, яка сумнівається (не визнає) у належності позивачу права постійного користування земельною ділянкою, що вбачається як з матеріалів справи так і з пояснень представника органу місцевого самоврядування, наданих в судових засіданнях.

Позовних вимог до Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви Квартирно-експлуатаційним відділом міста Вінниця не заявлено, а відтак склад відповідачів у справі визначено у відповідності до норм процесуального законодавства.

При цьому колегія враховує, що на переконання позивача та Міністерства оборони обраний спосіб захисту /визнання права/ є ефективним у визначених правовідносинах, оскільки надасть позивачу можливість розпочати виготовлення технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку.

При цьому апеляційним судом враховується, що відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій", технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різновидами документації із землеустрою.

Так, Законом України від 07.07.2011 №3613-VI "Про державний земельний кадастр" (набув чинності 01.01.2013 за деякими виключеннями) Земельний кодекс України було доповнено статтею 79-1, яка визначає загальні засади формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. За змістом частин 1, 3, 4, 7 вказаної статті (у редакції, чинній на момент прийняття Рішення) формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Водночас, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

За змістом пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", у державній власності залишаються, зокрема розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій; які належать до земель оборони.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", у разі, якщо відомості про земельні ділянки, зазначені, зокрема, у пункті 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження у межах населених пунктів здійснюються сільськими, селищними, міськими радами.

Отже, у зв`язку зі зміною земельного законодавства наведеними Прикінцевими та перехідними положеннями згаданих законодавчих актів, які в цілому набрали чинності 01.01.2013, урегульовано особливий механізм оформлення земельних ділянок, речові права на які у встановленому порядку набуто до 2004 року, з метою здійснення державної реєстрації та обліку таких земельних ділянок, а також речових прав на них.

У зв`язку з чим визначені приписами пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", повноваження органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою стосуються оформлення та державної реєстрації розташованих в межах населеного пункту земельних ділянок державної власності, право власності (користування) на які виникло до 2004 року.

В силу пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" в системному зв`язку з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" оформлення таких земельних ділянок за їх власниками (користувачами) відбувається шляхом надання органом місцевого самоврядування дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виключно за заявами власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

А тому оформлення права на земельну ділянку КЕВ м. Вінниця може бути здійснено лише за наявності рішення міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації. Оскільки міська рада уникає вирішення заяв позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації з підстав заперечення прав КЕВ за рішенням № 116-024 від 28.12.1948, про що вказувалося представником в судових засіданнях, обраний позивачем спосіб захисту слід вважати належним, таким що відповідає ст. 152 Земельного кодексу України, та ефективним.

Враховуючи вищевикладене, Квартирно-експлуатаційним відділом м.Вінниця в судовому порядку підтверджено своє право постійного користування на земельну ділянку площею 1,25 га, яка розташована по просп. Коцюбинського, 60/вул. Бевза, 1 в м. Вінниця. Доводи Вінницької міської ради, яка не визнає це право вичерпно спростовані, а відтак позовні вимоги про визнання за позивачем права постійного користування на земельну ділянку площею 1,25 га, яка розташована по просп. Коцюбинського, 60/вул. Бевза, 1 в м. Вінниця підлягають задоволенню.

З урахуванням встановлених судом обставин, та виходячи з положень наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до статті 129 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця на рішення Господарського суду Вінницької області від 27 березня 2023 року у справі №902/1046/22 задовольнити.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 27 березня 2023 року у справі №902/1046/22 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати за державою в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця, Міністерства оборони України право постійного користування земельною ділянкою площею 1,25 га з цільовим призначенням - землі оборони, в м.Вінниця по проспекту/вулиці Коцюбинського/Бевза 60/1.

Стягнути з Вінницької міської ради (21000, м.Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 03084813) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця (21007, м.Вінниця, вул.Стрілецька, 87, код ЄДРПОУ 08320218) 2481 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 3721,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/1046/22 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "21" липня 2023 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.