Постанова

від 04.10.2023 по справі 902/1046/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/1046/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці - Єзерської О. С.,

Вінницької міської ради - Мичківського І. П.,

Міністерства оборони України - Москаленка А. О., Чернецького Р. В.,

Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви - Осколкова І. Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Вінницької міської ради та Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023

(судді Бучинська Г. Б., Василишин А. Р., Грязнов В. В.)

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці

до Вінницької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Релігійна громада Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви,

про визнання права користування земельною ділянкою.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці (далі - КЕВ, позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради (далі - Міськрада, відповідач) про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 1,25 га.

1.2. На обґрунтування позову вказав, що Міськрада на неодноразові звернення позивача не надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 га, не визнаючи тим самим право постійного користування цією земельною ділянкою за позивачем.

1.3. За відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про передачу земельної ділянки військового містечка № 25 (його частини) Міськраді остання не мала повноважень розпоряджатися землями оборони та приймати щодо неї рішення. Натомість КЕВ є законним землекористувачем такої земельної ділянки на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих від 28.12.1948 № 116-024.

1.4. Протокольними ухвалами від 22.11.2022 та 24.01.2023 господарський суд залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України (на стороні позивача) (далі - МОУ, третя особа-1) та Релігійну громаду Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви (на стороні відповідача) (далі - Громада, третя особа-2).

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. На підтвердження права користування спірною земельною ділянкою позивач посилається на пункт 4 рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих від 28.12.1948 № 116-024 "Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница". В пункті 4 зазначеного рішення вказано, що межі землекористування до окремих будівель, залишених в користуванні КЕВ згідно доданого списку, встановити відповідно до генпланів, доданих до актів комісії від 27-28 вересня 1948 року і 29 вересня 1948 року.

2.2. Позивач ідентифікує спірну земельну ділянку, вказуючи її розташування за адресою: АДРЕСА_1, та надаючи копію свідоцтва, індексний номер 35596717, про право власності на нерухоме майно за такою адресою на об`єкт нерухомого майна "будівля, центр культури". За змістом свідоцтва про право власності будівля загальною площею 5147,7 м2 перебуває у власності держави в особі МОУ.

2.3. Відповідно до індивідуальної картки № 8 обліку земельної ділянки (додаток 2 до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України) за адресою: АДРЕСА_1, розташовано "60 - Будинок офіцерів". Разом з цим зазначено про відведення у 1931 році у постійне користування МОУ земельної ділянки площею 1,2500 га, що підтверджено рішенням Вінницького ОВК від 24.12.1948 № 116-024.

2.4. Відповідно до розпорядження від 01.04.1993 № 293 виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів "Про створення комісії по інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України в межах міста Вінниці" проведено інвентаризацію, за результатами якої складено акт інвентаризації земель МОУ на території м. Вінниці, в якому зазначено, що на час проведення інвентаризації в користуванні гарнізонного Будинку офіцерів знаходилось всього 1,25 га земель, в тому числі в постійному користуванні 1,25 га.

2.5. Листом від 21.03.2007 № 220/1186, адресованим Вінницькому міському голові Гройсману В. Б., МОУ підтвердило готовність до передачі земельної ділянки площею 0,1745 га за адресою: м. Вінниця, площа Перемоги, 1 (біля гарнізонного Будинку офіцерів) для будівництва Храму Святого Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви за умови прийняття рішення Міськрадою стосовно виділення рівноцінної земельної ділянки у м. Вінниці з метою будівництва житла для військовослужбовців.

2.6. Рішенням Міськради від 19.06.2007 № 1124 затверджені проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1, розроблений Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру на замовлення Громади, та вирішено:

- зарезервувати для МОУ рівноцінну земельну ділянку площею 0,1745 га для будівництва багатоквартирного жилого будинку в мікрорайоні "Східний" передбаченої під будівництво І-ої черги;

- передати Громаді в оренду земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, площею 0,1745 га для громадських потреб (будівництво та експлуатація Храму Св. ВМЧ. Георгія Побідоносця та благоустрою прилеглої території) за рахунок земель МОУ терміном на 10 років.

2.7. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, територіальною громадою м. Вінниці в особі Міськради як власником передано Громаді (код ЄДРПОУ 35200322) на праві постійного користування дві земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, із них:

- земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:01:037:0216, площею 0,3843 га (підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 1313, виданий 23.08.2018, видавник: Міськрада);

- земельну ділянку, кадастровий номер 0510136300:01:037:0060, площею 0,1745 га (підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 2280, виданий 27.02.2009, видавник: Міськрада).

2.8. Вважаючи, що за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про передачу земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 (його частини) на АДРЕСА_1, площею 1,25 га Міськраді, остання не мала повноважень розпоряджатися землями оборони та приймати щодо неї рішення, КЕВ просить визнати за державою в його особі право постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1,25 га з цільовим призначенням - землі оборони за адресою: АДРЕСА_1.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 27.03.2023 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Зазначив, що:

- рішення від 28.12.1948 № 116-024, акт інвентаризації земель МОУ та експлікації не можуть бути прямими доказами щодо права користування МОУ спірною земельною ділянкою, оскільки її не ідентифікують (відсутня сукупна ідентифікація земельної ділянки за параметрами, площею та адресою розташування);

- за змістом позову КЕВ одночасно оспорює і правомірність користування Громади сформованими земельними ділянками площею 0,1745 га (кадастровий номер 0510136300:01:037:0060) та площею 0,3843 га (кадастровий номер 0510100000:01:037:0216). У межах цієї справи КЕВ не заявляв клопотання про залучення до участі у справі Громади як співвідповідача, хоча фактично оспорює право користування вказаної особи на дві земельні ділянки загальною площею 0,5588 га, які зареєстровані за Громадою на праві постійного користування. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

3.3. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 10.07.2023 скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.

3.4. Вказав, що матеріали справи підтверджують право КЕВ на постійне користування земельною ділянкою площею 1,25 га. Зазначив, що такий спосіб захисту, як визнання права користування земельною ділянкою, є ефективним та таким, що відповідає статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у цих правовідносинах, оскільки надасть КЕВ можливість розпочати виготовлення технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку. До того ж позовних вимог до Громади КЕВ не заявляв, а тому склад відповідачів у справі визначено у відповідності до норм процесуального законодавства.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх обґрунтування

4.1. 08.08.2023 Міськрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 (повний текст складений 21.07.2023), в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4.2. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.12.2020 у справі № 278/1258/16-ц, від 25.11.2020 у справі № 233/1950/19, від 17.10.2018 у справі № 127/12561/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 щодо того, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

4.3. Скаржник також зазначає, що КЕВ не надав належних та допустимих доказів щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони.

4.4. 09.08.2023 Громада також подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4.5. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення без урахування висновку щодо застосування пункту "а" частини першої статті 13, частини першої статті 80, частини другої статті 84 ЗК України, пункту 5 статті 116 Конституції України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/23064/16. Зокрема, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували правовий статус земельної ділянки, як-то, державний акт на право постійного користування або договір оренди земельної ділянки, які б свідчили про наявність у КЕВ права, яке він просить визнати за собою в судовому порядку.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. КЕВ та МОУ подали відзиви на касаційні скарги, в яких просять залишити без змін оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, а касаційні скарги залишити без задоволення.

5.2. Громада надала додаткові пояснення.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю - доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Як встановили суди, КЕВ 29.01.2020 звернувся до Міськради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України у військовому містечку, що знаходиться на території Міськради.

6.3. Листом від 20.03.2020 № 01-00-010-15231 Міськрада повідомила, що на земельній ділянці, яка зазначена КЕВ у зверненні, вже є сформовані земельні ділянки 0510100000:01:037:0216 та 0510136300:01:037:0060.

6.4. КЕВ вважає, що судове рішення про задоволення позовної вимоги про визнання його права користування земельною ділянкою відповідає належному способу захисту його прав.

6.5. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами КЕВ, виходячи з того, що законодавством урегульовано особливий механізм оформлення земельних ділянок, речові права на які у встановленому порядку набуто до 2004 року, з метою здійснення державної реєстрації та обліку таких земельних ділянок, а також речових прав на них. Зазначив, що в силу пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" в системному зв`язку з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" оформлення таких земельних ділянок за їх власниками (користувачами) відбувається шляхом надання органом місцевого самоврядування дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виключно за заявами власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

6.6. Тому, на думку суду апеляційної інстанції, оформлення права на земельну ділянку КЕВ може бути здійснено лише за наявності рішення Міськради про надання дозволу на виготовлення технічної документації. Оскільки Міськрада уникає вирішення заяв КЕВ про надання дозволу на виготовлення технічної документації з підстав заперечення прав КЕВ, обраний КЕВ спосіб захисту шляхом визнання права слід вважати належним і таким, що відповідає статті 152 ЗК України, та ефективним.

6.7. Колегія суддів не погоджується з цими висновками виходячи з такого.

Щодо способів захисту прав та інтересів судом

6.8. Способи захисту прав та інтересів визначені, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Відповідні переліки не є вичерпними, так, відповідно до статті 20 ГК України права та законні інтереси можуть бути захищені іншими способами, передбаченими законом.

6.9. За частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

6.10. Однак перевірка того, чи передбачений певний спосіб захисту, про який просить позивач, законом, є не єдиним критерієм допустимості його у спірних правовідносинах. Наявність в законі певного способу захисту не означає, що у всіх випадках такий спосіб буде належним та ефективним (наприклад, якщо за договором поставки постачальник відвантажив продукцію, а покупець не сплатив договірну ціну, то очевидно, що задоволення позовної вимоги про визнання права постачальника на одержання грошей від покупця не буде належним та ефективним способом захисту, хоча такий спосіб захисту, як визнання права, дійсно передбачений законом).

6.11. Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 14), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15 (пункти 9.9, 9.10)).

6.12. Розглядаючи питання про способи захисту, Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що вимоги про визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 56)). Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли знати про права одна одної та у майбутньому діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є превентивним та застосовується тоді, коли позивачу недоступний спосіб захисту порушеного права.

6.13. Як вбачається з позову, КЕВ у цій справі прагне досягти державної реєстрації земельної ділянки площею 1,25 га як об`єкта права та подальшої реєстрації за ним права постійного користування на неї.

6.14. Як встановили суди попередніх інстанцій, в межах земельної ділянки, державної реєстрації якої прагне КЕВ, розташовані дві інші земельні ділянки - з кадастровим номером 0510136300:01:037:0060 площею 0,1745 га та з кадастровим номером 0510100000:01:037:0216 площею 0,3843 га.

6.15. Водночас відповідно до частини шостої статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

6.16. Зазначене правило застосовується незалежно від того, чи зареєстроване право власності чи інше речове право на земельну ділянку, яка повністю або частково знаходиться в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, а якщо зареєстроване, то за ким саме. Це правило спрямоване на недопущення накладок земельних ділянок.

6.17. Отже, земельна ділянка в бажаних КЕВ межах не може бути зареєстрована, доки в її межах знаходяться інші земельні ділянки або її частини. Судове рішення про визнання права постійного користування на земельну ділянку, яку передбачається зареєструвати, про що просить позивач, не може слугувати способом оминути пряму заборону, встановлену законом.

6.18. Таким чином, КЕВ обраний неналежний спосіб захисту своїх прав. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

6.19. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Натомість висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову є правильними, однак з урахуванням мотивів відмови, наведених у цій постанові.

Щодо належного способу захисту прав позивача

6.20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, за Громадою зареєстроване право постійного користування земельними ділянками з кадастровим номером 0510136300:01:037:0060 та з кадастровим номером 0510100000:01:037:0216.

6.21. Як вбачається з процесуальних документів, поданих КЕВ, він вважає, що Громаді не належить право постійного користування земельними ділянками (попри реєстрацію цього права за Громадою), а таке право постійного користування насправді належить позивачу.

6.22. З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

6.23. Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові позиції щодо володіння орендарем нерухомим майном (постанова від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19): тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна; судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.24. Отже, специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно.

6.25. Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

6.26. Отже, правомочності орендаря здійснюються тимчасово, а постійного користувача - без встановлення строку, але змістом як права оренди, так і права постійного користування є право володіння і користування земельною ділянкою. Тому відповідно до висновків, сформульованих у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, слід виснувати, що і інше речове право на нерухоме майно, зокрема право постійного користування, може бути підтверджене фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване речове право, зокрема право постійного користування, визнається фактичним володільцем нерухомого майна (щодо такого речового права); судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.27. Отже, належному способу захисту позивача у спорі з іншою особою щодо права користування земельною ділянкою відповідає позовна вимога про витребування на його користь у його постійне користування з постійного користування особи, за якою зареєстроване таке право, земельних ділянок, ідентифікованих відповідними кадастровими номерами (див. mutatis mutandis резолютивну частину постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19). У разі задоволення такої позовної вимоги судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру прав відомостей про припинення права постійного користування відповідача і про державну реєстрацію права постійного користування позивача.

6.28. Належним відповідачем за такою позовною вимогою є особа, за якою зареєстроване право постійного користування земельними ділянками.

6.29. Оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, право постійного користування спірними земельними ділянками зареєстровано за Громадою, то, з огляду на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовних вимог до Громади не заявлено, і склад відповідачів у справі визначений у відповідності до норм процесуального законодавства, є помилковим, оскільки Велика Палата Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 138)) з приводу відмінності змісту понять "сторона у спорі" та "сторона у справі" виснувала, що "поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача".

6.30. При цьому слід зауважити, що в межах цієї справи не були предметом розгляду та не заявлялися вимоги щодо права державної власності на спірні земельні ділянки, від якого є похідним стверджуване право позивача.

6.31. Що ж до частини земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, в межах якої відсутні інші земельні ділянки або їх частини, то судами не встановлено вчинення КЕВ будь яких дій, спрямованих на державну реєстрацію такої частини земельної ділянки як окремої земельної ділянки. Зазначене свідчить про відсутність спору в цій частині, а тому відповідно питання щодо належних способів захисту від можливих порушень в цій частині колегія суддів не розглядає.

6.32. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційних скарг з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.3. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.4. Статтею 312 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.5. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції (резолютивна частина) підлягає залишенню в силі з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. Касаційні скарги підлягають задоволенню.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки касаційні скарги підлягають задоволенню, тому відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання відповідачем та третьою особою-2 касаційних скарг покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Вінницької міської ради та Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 у справі № 902/1046/22 скасувати. Рішення Господарського суду Вінницької області від 27.03.2023 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 27.03.2023 залишити в силі.

3. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця (21007, м.Вінниця, вул.Стрілецька, 87, код ЄДРПОУ 08320218) на користь Вінницької міської ради (21000, м.Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 03084813) 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн 00 коп. судових витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця (21007, м.Вінниця, вул.Стрілецька, 87, код ЄДРПОУ 08320218) на користь Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви (21037, м.Вінниця, вул.Пирогова, 73 "А", код ЄДРПОУ 35200322) 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн 00 коп. судових витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

І. Міщенко