Постанова

від 18.07.2023 по справі 903/811/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18 липня 2023 року Справа № 903/811/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

прокурор - Безпалов А.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача - Гнатюк О.І., Тертичний Ю.В.;

третьої особи - Багацький Є.Г.;

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2023, повний текст якого складено 23.02.2023, у справі №903/811/22 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі

Волинської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Державне підприємство «Городоцьке лісове господарство»

до Прилісненської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області

про витребування земельної ділянки

В жовтні 2023 року Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури (надалі в тексті Прокурор) звернувся до Господарського суду Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з позовом про витребування у Прилісненської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 площею 3,0770 га.(т.1, арк.справи 1-29).

За наслідками розгляду справи №903/811/22, рішенням від 14.02.2023 господарський суд Волинської області задоволив позов Прокурора в повному обсязі, вмотивувавши рішення тим, що перед зверненням до суду в інтересах Волинської ОДА Прокурор дотримався вимог, передбачених ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Суд першої інстанції також виходив з того, що у даному випадку спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому незаконно передано у комунальну власність Прилісненській сільській раді.

Судом першої інстанції враховано, що у даному випадку було не дотримано процедури зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду на землі сільськогосподарського призначення, а тому земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001: 0166 із 07.06.2004 є виключно землею лісового фонду.(т.2, арк.справи 66-72).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Прилісненська сільська рада подала скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2023 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.(т.2, арк. справи 78-80).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неправильно оцінив подані докази, внаслідок чого висновки суду не відповідають обставинам справи. На думку Скаржника, місцевий суд не взяв до уваги, що спірна земельна ділянка площею 3,0770 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебували у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району Волинської області та передана Прилісненській сільській раді у відповідності до чинного законодавства України. Крім того, Скаржник звертає увагу, що дана технічна документація із землеустрою була також розроблена відповідно до вимог чинного законодавства.

На переконання Апелянта, підтвердженням того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення є матеріали роздержавлення земель і видачі Державного акту на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарсь-кому підприємству «Нива» Городоцької сільської ради Маневицього району Волинської області.

Скаржник стверджує, що Позивачем не було надано до суду першої інстанції підтверджу-ючих розпорядчих документів про затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,0770 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 та передачу її у користування ДП «Городоцьке ЛГ» як земельну ділянку лісогосподарського призначення.

Відповідач наголошує, що місцевим судом не взято до уваги наявний у матеріалах справи проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Городоцьке лісове господарство», розроблений у 2013 році, оскільки вважає, що даний документ не може бути визнаний таким, що підтверджує право постійного користування земельними лісовими ділянками в розумінні пункту 5 розділу VIII ЛК України, адже, на думку Апелянта, спірна земельна ділянка не надавалася в користування ДП «Городоцьке лісове господарство» та Позивач відповідних доказів про її передачу в користування, а також відповідних планово-картографічних матеріалів не надав. Тому вважає, враховуючи положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві Положення Лісового кодексу України, Скаржник вважає, що оскаржувана земельна ділянка площею 3,0770 га з кадастровим номером 0723681500:02:003:0384 в планово-картографічні матеріали лісовпорядку-вання ДП «Городоцьке лісове господарство» у 2013 році була внесена незаконно та з порушенням норм чинного законодавства.

Також Апелянт звертає увагу суду на відсутність доказів про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, оскільки всупереч вимогам статей 125, 126 ЗК України ДП «Городоцьке лісове господарство» не здійснило державної реєстрації права користування земельною ділянкою.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у складі колегії: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., відкрито апеляційне провадження у справі №903/811/22 та призначено справу до розгляду 16.05.2023.(т.2, арк.справи 124).

У зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці суддів-членів колегії у справі Бучинської Г.Б. в період з 15.05.2023 по 19.05.2023 включно та Філіпової Т.Л. в період з 15 по 28 травня 2023р. включно призначене на 16.05.2023 судове засідання у справі №903/811/22 не відбулося. (т.2, арк.справи 169).

Розпорядженням керівника апарату суду від 22.05.2023 №01-05/162 у зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці судді-члена колегії по справі №903/811/22 Філіпової Т.Л. у період з 15.05.2023 по 28.05.2023 призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №903/811/22.(т.2, арк.справи 177-178).

Ухвалою суду від 21.05.2023 справу №903/811/22 прийнято до провадження у новому складі колегії суддів: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. та призначено розгляд апеляційної скарги на 13.06.2023.(т.2, арк.справи 180).

Ухвалою суду від 13.06.2023 розгляд справи було відкладено на 18.07.2023, а також залучено до участі у справі №903/811/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області. Копію позовної заяви з доданими до неї документами зобов`язано Прокурора надіслати третій особі, а Відповідача копію апеляційної скарги. Третій особі Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області встановлено п`ятиденний строк для подання до суду та іншим учасникам справи письмових пояснень щодо заявленого позову та апеляційної скарги з доданими до них документами.(т.2, арк.справи 201-202).

За час апеляційного провадження до суду надійшли:

18.04.2023 від Волинської ОДА та 05.05.2023 від Волинської обласної прокуратури надійшли відзиви, в яких заперечуються доводи апеляційної скарги та обґрунтовуються підстави залишення рішення суду першої інстанції без змін.(т.2, арк.справи 127-130, 143-152).

09.05.2022 та 12.06.2023 надійшло клопотання про розгляд справи №903/811/22 за відсутності представника Волинської ОДА.(т.2, арк.справи 157-158, 188-189).

Засобами електронного зв`язку від представника Третьої особи адвоката Багацького Є.Г. надійшли:

10.05.2023 та 07.06.2022 заяви про участь в судовому засіданні в режимі відео-конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, які були задоволені апеляційним судом.(т.2, арк.справи 165, 185);

16.05.2023 письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить суд апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2023 без змін.

13.07.2023 на електронну адресу суду надійшли пояснення Третьої особи на апеляційну скаргу, в яких вказується, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братися судом до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. На переконання Держгеокадастру докази, що вказують на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення відсутні. Крім того не заперечує щодо розгляду справи без участі представника Держгеокадастру і залишає врегулювання спору на розсуд суду.(т.2, арк.справи 217-220).

В судових засіданнях апеляційної інстанції Прокурор та представник ДП «Городоцьке лісове господарство» заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції, представники Прилісненської сільської ради підтримували свою апеляційну скаргу та просили її задоволити.

Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників у призначене на 18.07.2023 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Прокурора та інших учасників справи, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 №495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 8 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджу-ються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Городоцьку сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету міністрів України (надалі в тексті КМУ) від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» входить до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради та зазначено загальну площу земель 223,1011 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Городоцької сільської ради (на даний час Прилісненської сільської ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 3,0770 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166.

Відповідно до інформації із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, спірна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 зареєстрована у вказаному кадастрі 17.10.2013, цільове призначення землі запасу та категорії земель землі сільсько-господарського призначення.(т.1, арк.справи 40).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно розпорядження КМУ від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» Городоцька сільська рада ввійшла до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради.

Рішенням Прилісненської сільської ради від 23.12.2016 №1/10 «Про реорганізацію сільських рад, що увійшли до складу Прилісненської об`єднаної громади» Городоцька сільська рада реорганізована шляхом приєднання доПрилісненської сільської ради.

Матеріалами справи стверджено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 №9-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Прилісненській територіальній громаді Маневиць-кого району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2406,2313 га, які розташовані за межами населених пунктів Прилісненської сільської ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.(т.1, арк.справи 56-57).

Відповідно до п.15 додатку акту приймання-передачі земельну ділянку площею 3,077 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 передано у комунальну власність Прилісненської сільської ради.(т.1, арк.справи 59).

Сторонами не заперечується, що рішенням Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 №2/6 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради» вказану спірну земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п.15 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

На підставі вказаних розпорядчих актів органів влади державним реєстратором виконав-чого комітету Прилісненської сільської ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39802360 від 15.12.2020, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 із зазначенням форми власності комунальна, власник Прилісненська сільська рада.(т.1, арк.справи 43-44)

Поряд з цим, як зазначає Прокурор, згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Городоцьке лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась. Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого було схвалено вище-зазначений проект.(т.1, арк.справи 72-82).

Згідно відповіді Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №1656 від 01.12.2021 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 до державного лісового фонду. (т.1, арк. справи 106-107).

Водночас, згідно Акту обстеження лісових насаджень, ДП «Городоцьке ЛГ» вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 знаходиться в кварталі 19 виділу 15 Городоцького лісництва ДП «Городоцьке ЛГ».(т.1, арк.справи 86).

Матеріалами справи стверджується, що спірна земельна ділянка передана ДП «Городоцьке ЛГ» на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 №157 «Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок», відповідно до п.1 якого, надано згоду Городоцькому держлісгоспу на складання проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га на території Городоцької сільської ради.(т.1, арк.справи 83).

Підставою для прийняття уповноваженим органом влади відповідного розпорядження стало рішення Городоцької сільської ради від 29.03.2004 №11/5 «Про клопотання Городоцького держлісгоспу» та клопотання від 12.05.2004 директора Городоцького держлісгоспу голові Маневицької районної державної адміністрації.(т.1, арк.справи 84-85).

Зокрема, рішенням Городоцької сільської ради від 29.03.2004 №11/5 «Про клопотання Городоцького держлісгоспу», розглянувши клопотання Городоцького держлісгоспу від 16.03. 2004, вирішено погодити відведення земельних ділянок площею 20 га Городоцькому держлісгопу для створення лісових культур на малопродуктивних угіддях земель запасу та резервного фонду за межами населеного пункту.

Згідно інформації архівного відділу Камінь-Каширської районної державної адміністрації від 22.03.2022 вбачається, що в перевірених розпорядженнях голови Маневицької районної державної адміністрації за 2004-2020 роки інших відомостей, що стосуються земельної ділянки площею 3,077 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 не виявлено.(т.1, арк.справи 100-102).

Як вбачається з матеріалів справи, в ході обстеження лісових масивів, що здійснено 24.03.2022 та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками ДП «Городоцьке ЛГ» з`ясовано, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження віком 18 років в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою 10Сз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та стверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду.(т.1, арк.справи 86-94).

Прокурор вважаючи, що дії Головного управління Держгеокадастру в області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення звернувся з даним позовом з метою повернення спірної земельної ділянки у власність держави, в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Листами №51/1-233вих-22 від 21.02.2022 та №51/1-393вих-22 від 12.04.2022, звертаючись до Волинської ОДА, Прокуратура просила поінформувати чи було відомо ОДА про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку? чи вживатимуться ОДА самостійні заходи з повернення земельних ділянок у власність держави, в тому числі шляхом пред`явлення позову до суду? та повідомила про намір звертатися з позовом до суду в інтересах адміністрації, з метою повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави.(т.1, арк.справи 148-149, 152-154).

Відповідаючи на дані запити Волинська ОДА не заперечила проти подання Прокурором позову в її інтересах (лист від 06.05.2022 №2579/54/2-22), не повідомила про наміри самостійно звернутись до суду чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів, не спростувала тверджень Прокурора щодо виявлених порушень земельного законодавства та поінформувала Прокурора про обмеженість у виділенні коштів на сплату судового збору, що виключає можливість самостійного звернення до суду.(т.1, арк.справи 155-156).

Як зазначалось вище, рішенням від 14.02.2023 у справі №903/811/22 господарський суд Волинської області позов Прокурора задоволив.(т.2, арк.справи 66-72).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Предметом даного спору є повернення земельної ділянки державної власності.

Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів не вбачає впливу на дотримання принципу рівності сторін через участь прокурора у даній справі з огляду на наступне.

Колегія суддів приймає до уваги, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких питань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж дос-татньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійнює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлені обставини, які стверджуються дока-зами у справі та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 16.08.2021 у справі №910/21377/17, колегія суддів вважає, що Прокурором подано позов в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», доведено наявність підстав для представництва в суді з позовом в інтересах держави, в особі Волинської обласної державної адміністрації.(т.1, арк.справи 148-149, 152-154, 155-156).

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.(ст.15 Цивільного кодексу України, надалі в тексті ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів, як зазначено у п.3 ч.2 вказаної статті, є припинення дії, яка порушує право. Аналогічні приписи містить частина 2 ст.20 ГК України.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відпо-відно до закону, а у ст.13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

За змістом ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законо-давст-вом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.(ст.19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України, надалі ЛК України).

Згідно зі ст.55 Земельного кодексу України (надалі в тексті ЗК України) до земель лісо-господарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 ЗК України, ч.1 ст.17 ЛК України).

Відповідно до ч.2 ст.84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.(ч.2 ст.1 ЛК України).

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільсько-господарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст.7 ЛК України).

У державній власності, відповідно до ст.8 ЛК України, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.(ст.9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установ-леному законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 №1457-ІV визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст.6).

Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Смідинської сільської ради.

Крім того, із 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіо-активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Отже, враховуючи викладене, земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності.

Пунктом 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісо-господарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої 11.12.1986 Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, що правильно зробив суд першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі №278/1735/15-ц.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Городоцьке лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 належить до земель лісового фонду та з користування Державного підприємства «Городоцьке лісове господарство» не вилучалась.

Матеріалами справи стверджується, що базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 у справі №361/6826/16, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17 відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14 та від 27.01.2015 у справі №21-570а 14, саме планово-картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являлись основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Вказані висновки також застосовано і у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №911/3685/17.

Крім того, к вбачається з матеріалів справи, в ході проведеного обстеження лісових масивів, що здійснено 24.03.2022 працівниками ДП «Городоцьке ЛГ», з`ясовано, що на земельній ділянці 0723682000:02:001:0166 площею 3,0770 га наявні лісові насадження віком 18 років в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою ЮСз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що земельна ділянка охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної власності є неправомірною.

Поруч з цим, оцінюючи доводи Скаржника, що спірна земельна ділянка була правомірно передана у комунальну власність Прилісненської сільської ради на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 року №9-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та на підставі пункту 15 додатку до акту прийому-передачі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст.20 ЗК України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч.3 ст.122 ЗК України (в редакції чинній на 18.12.2013) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог ч.7 цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Кабінет міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч.9 ст.149 ЗК України в редакції станом на 05.12.2013).

Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогоспо-дарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет міністрів України.

Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Прилісненській сільській раді.

Як вбачається з інформації Секретаріату КМУ від 23.02.2022 №5419/0/2-22 вбачається, що КМУ не приймав рішення про вилучення із користування державного підприємства «Городоцьке лісове господарство» земельної ділянки із кадастровим номером 0723682000:02:001:0166.

Поруч з цим, колегія судів звертає увагу, що документи, на підставі яких Маневицькою РДА затверджено технічну документацію та в подальшому Держгеокадастром передано дану земельну ділянку з державної у комунальну власність не містять жодних рішень Кабінету міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Прилісненській сільській раді.

Отже, враховуючи приписи ч.1 ст.20, ч.5 ст.122 та ч.6 ст.149 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Головне управління Держгео-кадастру у Волинській області не наділене повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Відповідно до ст.21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції,, що розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 №495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12. 2020 №9-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», а також рішення Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 №2/6 «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради», якими вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимогам чинного на момент прийняття спірних рішень законодавства.

Щодо тверджень про належність спірної земельної ділянки до земель резервного фонду сільськогосподарського призначення (рілля), на підтвердження чого Відповідач покликається на матеріали роздержавлення земель 1997 року та Державний акт на право колективної власності на землю КСГП «Нива», колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Городоцької сільської ради від 29.03.2004 №11/5 «Про клопотання Городоцького держлісгоспу», розглянувши клопотання Городоцького держлісгоспу від 16.03.2004 погоджено відведення Городоцькому держлісгопу земельних ділянок площею 20 га включно із земельною ділянкою з кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 для створення лісових культур на малопродуктивних угіддях земель запасу та резервного фонду за межами населеного пункту.

Після чого, на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 №157 «Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок», пунктом 1 якого надано згоду Городоцькому держлісгоспу на складання проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га на території Городоцької сільської ради, спірна земельна ділянка передана у користування ДП «Городоцьке ЛГ». В даному випадку Маневицька районна державна адміністрація діяла у відповідності до вимог ч.2 ст.20 та ч.3 ст.122 ЗК України в редакції станом на 01.01.2004.

Після зміни її цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії.

Відповідно до абзацу 2 п.7 постанови КМУ від 23.05.2012 №513, якою затверджено Порядок інвентаризації земель (яка була чинною на час проведення інвентаризації), під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядку-вання, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Крім того, на переконання апеляційного суду, проект роздержавлення земель не є нормативним актом, що визначає категорію земель за їх цільовим призначенням, а є лише документом, складеним на виконання Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 та відповідно до «Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій», підтверджує лише факт розпаювання земель, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Враховуючи вищевикладене, на переконання апеляційного суду, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет міністрів України, проте як встановлено раніше, рішення про вилучення із користування державного підприємства «Городоцьке лісове господарство» земельної ділянки із зазначеним кадастровим номером 0723682000:02:001:0166 не приймалося.

У зв`язку із наведеним, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано у комунальну власність Прилісненській сільській раді.

Таким чином, земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, перебуває у державній власності, відтак її реєстрація, як землі комунальної власності є неправомірною.

Колегія суддів звертає увагу, що власник, дотримуючись вимог ст.388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оспорювання для такого витребування рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України є неефективними. На таке неодноразово звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду, що знайшло відображення в її постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інших.

Тобто, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов`язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, позаяк такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або не законним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від стягнення з цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправо-мірно (на думку позивача, який зважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України). Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги встановлення факту перебування у користу-ванні ДП «Городоцьке лісове господарство», земельної ділянки площею 3,0770 га, кадастровий номер 0723682000:02:001:0166 на підставі базового лісовпорядкування, колегія суддів вважає обґрунтованою позовну вимогу Прокурора про витребування вказаної земельної ділянки на користь держави, в особі Волинської ОДА з незаконного володіння Прилісненської сільської ради.

Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Відповідача про неправо-мірність висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст.34,86,129,232,233,240,275,276,282,284 Господарського процесуально-го кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2023 у справі №903/811/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №903/811/22 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.