Ухвала

від 21.07.2023 по справі 440/4561/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 липня 2023 року

м. Київ

справа № 440/4561/22

адміністративне провадження № К/990/24120/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі № 440/4561/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління статистики у Полтавській області, в якій просила:

- визнати незаконним, протиправним та скасувати другий пункт наказу Головного управління статистики в Полтавській області від 01 лютого 2022 року №13 "Про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги до щорічної відпустки", яким наказано: 2. Скасувати виплату грошової допомоги до щорічної основної відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 14281,17 грн, яка була виплачена ОСОБА_1 у червні 2021 року;

- стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 14281,17 грн, які були добровільно виплачені Головним управлінням статистики в Полтавській області у червні 2021 року як грошова допомога на оздоровлення згідно із заявою ОСОБА_1 на її виплату від 15 червня 2021 року при отриманні щорічної основної оплачуваної відпустки за наказом від 15 червня 2021 року №174-вд, а у лютому 2022 р. протиправно стягнуто Головним управлінням статистики в Полтавській області із ОСОБА_1 згідно дії пункту 2 наказу №13 від 01 лютого 2022 року;

- визнати протиправними дії начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо позбавлення прав ОСОБА_1 отримати грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки згідно наказу від 15 червня 2021 року № 174-вд шляхом протиправного утримання 14281,17 грн у лютому 2022 року згідно пункту 2 наказу №13 від 01 лютого 2022 року;

- зобов`язати Головне управління статистики у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до наданої щорічної основної відпустки за період роботи з 12 квітня 2021 року по 11 квітня 2022 року згідно наказу №401-вд від 01 листопада 2021 року;

- визнати протиправною бездіяльність начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо невиплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки за період з 12 квітня 2021 року по 11 квітня 2022 року згідно наказу від 01 листопада 2021 року №401-вд «Про перенесення відпустки».

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Головного управління статистики у Полтавській області «Про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги до щорічної основної відпустки» №13 від 01 лютого 2022 року.

Стягнуто з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 14281,17 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління статистики у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки за період з 12 квітня 2021 року по 11 квітня 2022 року згідно наказу від 01 листопада 2021 року №401-вд «Про перенесення відпустки».

Зобов`язано Головне управління статистики у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до наданої щорічної основної відпустки за період роботи з 12 квітня 2021 року по 11 квітня 2022 року згідно наказу №401-вд від 01 листопада 2021 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року скасовано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління статистики у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки за період з 12 квітня 2021 року по 11 квітня 2022 року згідно наказу від 01 листопада 2021 року №401-вд "Про перенесення відпустки" та зобов`язання Головне управління статистики у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до наданої щорічної основної відпустки за період роботи з 12 квітня 2021 року по 11 квітня 2022 року згідно наказу №401-вд від 01 листопада 2021 року.

Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вказаної частини позовних вимог.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року залишено без змін.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалами Верховного Суду від 18 квітня 2023 року та від 14 червня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 повернуто скаржнику.

Позивач втретє звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно приписів статті 45 Конституції України допомога на оздоровлення є елементом гарантій конституційного права державного службовця на відпочинок і належного матеріального забезпечення та неправильно застосував норми матеріального права статтю 57 Закону України «Про державну службу» у взаємозв`язку з положеннями пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП України, пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки», частину першу статті 6 Закону України «Про відпустки», частину четверту статті 10 Закону України «Про відпустки», пункт 2 частини чотирнадцять статті 10 Закону України «Про відпустки», частину дев`яту, десяту статі 10 Закону України «Про відпустки», статтю першу Бюджетного кодексу України, пункти 14, 20, 29 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ від 28 лютого 2002 року №228.

Також скаржник зазначає, що відсутній висновок щодо застосування статі 57 Закону України «Про державну службу» щодо виплати грошової допомоги до наданих щорічних відпусток впродовж одного бюджетного (календарного) року в порядку визначеному нормами частини першої статті 6, пункту 2 частини першої статті 9, частин четвертої, дев`ятої, десятої, пункту 2 частини чотирнадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» за роки оплачуваного вимушеного прогулу та відпрацьований робочий рік після поновлення на посаді у разі недотримання судом апеляційної інстанції норм частини другої статті 2, частини другої статті 6, частини першої статті 7, частини четвертої статті 9, частини четвертої статті 78, статті 90, частин 1-5 статті 242, частин першої, третьої статті 308 КАС України, оскільки згідно зазначених норм матеріального права виникає правовий висновок, який не сформований Верховним Судом.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас необхідно враховувати, що вирішуючи спори, суди застосовують положення статті в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Водночас, касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті.

Фактично ж доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування норм законодавства й незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, що не є та підставою касаційного оскарження судових рішень.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частину другої статті 353 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції для встановлення вагомих обставин по справі, які мають істотне значення - права на виплату грошової допомоги до наданої щорічної відпустки за наказом №401-вд застосував письмовий доказ - «розрахунок витрат за напрямами використання коштів державного бюджету на 2021 рік по КЕВК 2111 Заробітна плата за КПКВК 0414010 керівництво та управління сфері статистики (загальний фонд) Головного управління статистики у Полтавській області».

Розрахунок витрат згідно норм розділів 5, 6, 7, п. 2 розділу 8, п. 7 розділу 11, глави 2, розділах 3, 5 глави 3 Правил діловодства організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджений наказом Мінюсту від 18 червня 2015 року №1000/5 є недопустимим доказом по справі, використання якого у якості головного доказу по справі унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.

Фактично ж доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування норм законодавства й незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, що не є та підставою касаційного оскарження судових рішень.

Суд, також, звертає увагу заявника, що вимогою касаційної скарги є не направлення справи на новий судовий розгляд (як це передбачено частинами другою, третьою статті 353 КАС України), а скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, що передбачено статтею 352 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі № 440/4561/22 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Соколов