Рішення

від 06.07.2023 по справі 925/248/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2023Справа № 925/248/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 925/248/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про визнання договору поставки недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Жеброва І.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", у якому просить суд:

- визнати недійсним Договір поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" та Відокремленим підрозділом "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" з моменту його укладення;

- визнати неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та Закону, дії Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням приписів ст. 95, 203, 239 Цивільного кодексу України під час укладання оспорюваного договору.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області № 925/248/23 від 27.02.2023 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання договору поставки недійсним передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

07.04.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 925/248/23 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

26.04.2022 на адресу Господарського суду міста Києва засобами поштового зв`язку від Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 повернуто без розгляду Відокремленому підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відзив за вих. № 7481/001-юр від 20.04.2023 з додатками, поданий у справі №925/248/23.

10.05.2022 на адресу Господарського суду міста Києва засобами поштового зв`язку від Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшов відзив на позовну заяву.

25.05.2023 на електронну адресу суду та 26.05.2023 засобами поштового зв`язку від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 задоволено заяву Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

30.05.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" про участь у справі № 925/248/23 в режимі відеоконференції залишено без розгляду.

В підготовчому засіданні 01.06.2023 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 925/248/23 до судового розгляду по суті на 06.07.2023.

05.06.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" про участь у справі № 925/248/23 в режимі відеоконференції.

22.06.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача.

03.07.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача.

В судовому засіданні 06.07.2023 представник Відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник Позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженій особі Позивача, подав заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача, яка судом розглянута та задоволена.

Приймаючи до уваги, що позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника позивача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 06.07.2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

16.02.2022 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Замовник), від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція», в особі генерального директора Павлишина Павла Яремовича, який діє на підставі довіреності від 22.05.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за №822, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» (постачальник) було укладено договір поставки №53-122-01-22-11792, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність «Замовника» продукцію, а «Замовник», в свого чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №l до договору).

До ціни продукції включена вартість тари, упакування і маркування, страхування, доставка па склад РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК "Енергоатом" та інші понесені Постачальником витрати на умовах поставки ЮР згідно «Інкотермо-2010». (п.2.5 договору)

Сторонами погоджено, що продукція поставляться в строк по 01.06.2022 року. Продукція поставляється Постачальником на умовах DDP згідно «Іпкотермс-2010». Місце поставки та Вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом». (п.3.1 договору)

Згідно з п.11.1 договору сторона звільняться від відповідальності за частково, або повне невиконання зобов`язань по договору, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторони, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами (непереборна сила). До таких обставин належать: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безпорядки, дії органів державної влади тощо.

Згідно з п.11.2 договору дія обставин непереборної сили автоматично продовжує термін дії даного договору. Але, якщо такі обставини перевищують два місяця, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання даного договору, про то підписується додаткова угода.

Сторони зобов`язані повідомити про настання та припинення дії обставин непереборної сили в письмовій Формі протягом 3-х дів з моменту виникнення або припинення дії обставин непереборної сили. (п.11.3 договору)

У п.11.4 договору визначено, що відповідним доказом наявності дії обставин непереборної сили та їх тривалості є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно Закону України «Про Торгово-промислові палати України» або, відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів.

Листом №10087/22 від 28.11.2022 позивач звернувся до відповідача з пропозицією про припинення дії договору, що підтверджується копією накладної від 28.11.2022.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки з РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК "Енергоатом", з ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» позивач не укладав договір, а тому виконання зобов`язань на користь даних суб`єктів є неможливим. Крім того, договір від імені замовника підписано неуповноваженою особою, а внаслідок того, що форс-мажорні обставини тривають більше 2 місяців, позивач звертався до відповідача з пропозицією про припинення дії договору.

За таких підстав, позивач просить суд визнати недійсним Договір поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" та Відокремленим підрозділом "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" з моменту його укладення; визнати неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та Закону, дії Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень).

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що нормами чинного законодавства України не містить заборон отримувати замовником продукції за договором за місцем поставки, на яке вкаже замовник. Крім того, позивачем не доведено наявність форс-мажорних обставин при виконанні умов договору, а від імені відповідача договір підписано уповноваженою особою на підставі довіреності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, 16.02.2022 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Замовник), від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція», в особі генерального директора Павлишина Павла Яремовича, який діє на підставі довіреності від 22.05.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за №822, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» (постачальник) було укладено договір поставки №53-122-01-22-11792, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність «Замовника» продукцію, а «Замовник», в свого чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №l до договору).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що вказаний Договір є недійсним, оскільки з РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» позивач не укладав договір, а тому виконання зобов`язань на користь даних суб`єктів є неможливим. Крім того, договір від імені замовника підписано неуповноваженою особою, а внаслідок того, що форс-мажорні обставини тривають більше 2 місяців, позивач звертався до відповідача з пропозицією про припинення дії договору.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що зі змісту спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, ціну, строки й умови поставки, права й обов`язки сторін, відповідальність сторін, інші.

Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір від імені Замовника - Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» був підписаний генеральним директором відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишиним Павлом Яремовичем, який діє на підставі довіреності від 22.05.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за №822, з одного боку та від імені Постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» був укладений директором Зарщиковим В.К., який діяв на підставі Статуту, з іншого боку.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. (ст. 239 Цивільного кодексу України)

Згідно зі ст. 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. (ст. 246 Цивільного кодексу України)

Відповідно до Положення про відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», затвердженого т.в.о. президента ДП «НАЕК «Енергоатом» Котіним П. 01.10.2020, «Рівненська атомна електрична станція» є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Відповідно до п.2.1 Положення відокремлений підрозділ не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені Компанії на підставі чинного законодавства України, виконує частину функцій Компанії та користується правами, які надані йому цим Положенням, нормативними, виробничими та організаційно-розпорядчими документами Компанії.

Для забезпечення виробничо-господарської діяльності відокремлений підрозділ в особі генерального директора та інших уповноважених осіб здійснює від імені Компанії закупівлю товарів, робіт і послуг та укладає договори (контракти) в межах повноважень, визначених довіреностями. (п.2.3 Положення)

Представництво інтересів Компанії в органах державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, судах, у відносинах з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності, з іншими юридичними і фізичними особами в межах діяльності відокремленого підрозділу здійснюється генеральним директором відокремленого підрозділу на підставі довіреності, виданої Компанією в особі президента, в якій визначаються обсяг повноважень щодо здійснення юридичних дій (правочинів) від імені Компанії та межі управління майном, яким наділений відокремлений підрозділ, а також іншими особами відокремленого підрозділу в межах повноважень, визначених відповідними довіреностями. (п.2.4 Положення)

Як убачається з довіреності від 22.05.2019 рок, виданої президентом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», нею уповноважено генерального директора відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишина Павла Яремовича здійснювати від імені ДП «НАЕК «Енергоатом» повноваження, передбачені Положенням про відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція», в тому числі: управляти відокремленим підрозділом «Рівненська АЕС» та структурними підрозділами, які створені державним підприємством ВО «Рівненська АЕС» до 31.12.1997, є самостійними об`єктами статистичного обліку за даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України і перебувають у сфері управління генерального директора ВПІ «Рівненська АЕС», який затверджує положення про такі підрозділи; представляти інтереси ДП «НАЕК «Енергоатом» у державних органах, органах місцевого самоврядування, правоохоронних та дозвільних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, судах, у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами з питань, що пов`язані з діяльністю ВП «Рівненська АЕС» та структурних підрозділів, які входять до сфери його управління, в тому числі в центральному органі виконавчої влади, що утворений для реалізації державної політики у сфері державно митної справи при митному оформленні вантажів; укладати договори та інші правочини, в межах ціни окремого договору (правочину) 5 000 000 гривень для товарів і послуг та 10 000 000 гривень для робіт, у тому числі за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, у порядку, встановленому чинним законодавством, організаційно-розпорядчими та виробничими документами ДП «НАЕК «Енергоатом» за винятком укладення договорів, пов`язаних із вивезенням відпрацьованого палива, постачання ядерного палива, створенням централізованого запасу устаткування, страхуванням. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоровою К.І. за реєстровим №822 зі строком дії до 01.06.2022.

Статтею 248 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення представництва за довіреністю, проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження, зокрема, скасування довіреності особою, яка її видала, а тому станом на момент укладення договору поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 вона була чинна з урахуванням закінчення строку її дії 01.06.2022.

Судом встановлено, що згідно з п.2.2 Договору загальна сума договору становить 1344638,64 грн., а тому при укладенні договору поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 генеральний директор відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишина Павла Яремовича не перевищив максимально допустиму ціну окремого договору (правочину) для товарів і послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що від імені Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» генеральний директор відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишин Павло Яремович діяв в межах наданих йому повноважень, оскільки ціна договору не перевищувала максимально дозволену ціну договору для товарів і послуг, що становить 5 000 000,00 грн, а тому суд не приймає до уваги доводи позивача в цій частині, оскільки вони спростовуються вищенаведеними та оціненими судом доказами.

Крім того, згідно з п.11.1 договору сторона звільняться від відповідальності за частково, або повне невиконання зобов`язань по договору, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторони, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами (непереборна сила). До таких обставин належать: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безпорядки, дії органів державної влади тощо.

Згідно з п.11.2 договору дія обставин непереборної сили автоматично продовжує термін дії даного договору. Але, якщо такі обставини перевищують два місяця, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання даного договору, про то підписується додаткова угода.

Сторони зобов`язані повідомити про настання та припинення дії обставин непереборної сили в письмовій Формі протягом 3-х дів з моменту виникнення або припинення дії обставин непереборної сили. (п.11.3 договору)

У п.11.4 договору визначено, що відповідним доказом наявності дії обставин непереборної сили та їх тривалості є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно Закону України «Про Торгово-промислові палати України» або, відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів.

Листом №10087/22 від 28.11.2022 позивач звернувся до відповідача з пропозицією про припинення дії договору, що підтверджується копією накладної від 28.11.2022.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими позивачем, може їх підтверджувати.

В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що позивачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з поставки товару за укладеним Договором поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення позивачем відповідача про настання форс - мажорних обставин, як це передбачено п.11.3 Договору.

Пунктом 2.1. Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 р. № 44(5) (далі - Регламент) встановлено, що його затверджено на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (зі змінами), що визначає компетенцію ТПП України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат як єдиних органів із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в Україні і встановлює перелік обставин форс-мажору (обставин непереборної сили).

Відповідно до п. 3.1. Регламенту сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.

Відповідно до п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Таким чином, Торгово-промислова палата України у своїй діяльності повинна керуватись виключно Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні», іншими законами, нормативно-правовими актами та своїм Статутом.

Із наведених норм випливає, що Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати мають право посвідчувати форс-мажорні обставини виключно шляхом видачі сертифікату (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження звернення позивача до Торгово-промислової палати України та регіональних торгово-промислових палат з метою посвідчення форс-мажорних обставин за вказаним договором шляхом видачі сертифікату й отримання вказаного сертифікату, оскільки у п.11.4 договору визначено, що відповідним доказом наявності дії обставин непереборної сили та їх тривалості є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно Закону України «Про Торгово-промислові палати України» або, відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів. А тому Суд не приймає до уваги доводи позивача в цій частині щодо припинення дії спірного договору.

Судом розглянуті та відхилені доводи позивача щодо неможливості здійснення виконання зобов`язань за договором на користь РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК "Енергоатом", ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», з якими у позивача відсутній договір, оскільки сторони без заперечень та зауважень, в добровільному порядку узгодили умови договору поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022, які є обов`язковими до виконання сторонами.

За таких підстав, позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не був вчинений у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним.

Серед іншого, при зверненні до суду з вказаним позовом в частині позовних вимог про визнання неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та Закону, дій Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень) позивачем не доведено жодними належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, наявності неправомірності дій відповідача.

Що стосується обраного Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» способу захисту порушеного права, суд зазначає.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та інші.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред`явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Суд зазначає, що Позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» заявлено вимогу саме про визнання неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та Закону, дій Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень). Проте, обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача, а рішенням суду має вирішуватись саме питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Також заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У зв`язку з чим суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання недійсним Договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 та визнання неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та Закону, дій Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень) є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 24.07.2023.

Суддя А.І. Привалов