Постанова

від 05.03.2024 по справі 925/248/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2024 р. Справа№ 925/248/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 05.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 (суддя А.І. Привалов, повний текст рішення складено та підписано 24.07.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про визнання договору поставки недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», у якому просить суд:

- визнати недійсним Договір поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» та Відокремленим підрозділом «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з моменту його укладення;

- визнати неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та Закону, дії Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням приписів ст. 95, 203, 239 Цивільного кодексу України під час укладання оспорюваного договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не був вчинений у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним. Також суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).

Вимоги та зміст апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» задовольнити у повному обсязі - визнати недійсним договір поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022, рукавичок трикотажних 18420000-09, у кількості 144 172 пар, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» та ВП «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з моменту його укладення. Визнати неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про ВП «Рівненська атомна електрична станція» та Закону, дії ВП «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» стосовно укладення договору поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.222 (при відсутності відповідних повноважень). Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» судовий збір 6710,00 грн.

Скаржник вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та не дотримано вимоги процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги:

- договір було укладено з ДП «НАЕК «Енергоатом», оскільки така юридична особа зазначена в ЄДР як така, що має власний код ЄДРПОУ, а ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» є відокремленим підрозділом, який не є юридичною особою, однак позивач не вів перемовин та не укладав договорів на поставку продукції з РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», яке зазначене в договорі як отримувач товару;

- спірний договір підписаний генеральним директором ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», який не мав відповідних повноважень на підписання договору;

- судом не враховано той факт, що позивач звертався до відповідача з пропозицією стосовно припинення дії договору на підставі п. 11.2. Договору, яка залишилась без відповіді.

Клопотання та відзив учасників справи.

07.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшов відзив на апеляційну скаргу та клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу:

- зміст апеляційної скарги не відповідає вимогам процесуального законодавства щодо обгрунтування підстав для скасування оскаржуваного рішення;

- апеляційна скарга не містить обгрунтування незаконності рішення суду в частині висновків щодо недоведеності позивачем наявності форс-мажорних обставин саме для нього і при виконанні зобов`язань за спірним договором.

Відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.

16.01.2024 через систему Електронний суд від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшла заява про заміну сторони її правонаступником, у якій заявник просить суд у справу №925/248/23 залучити акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) як правонаступника Відповідача - державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Дії суду апеляційної інстанції, щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

03.08.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Станік С.Р., Гончаров С.А.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2932/23 від 08.08.2023, у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №925/248/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 08.08.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №925/248/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

14.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/248/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 та призначено до розгляду на 03.10.2023.

29.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 клопотання Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 відкладено в режимі відеоконференції розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 на 14.11.2023.

У судовому засіданні 14.11.2023 оголошено перерву до 17.01.2024.

Суддя Тищенко О.В. перебувала у відрядженні з 16.01.2024 по 20.01.2024. Суддя Гончаров С.А. перебував у щорічній відпустці з 15.01.2024 по 26.01.2024, тому судове засідання, яке призначене на 16.01.2024 не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 призначено в режимі відеоконференції на 05.03.2024.

Колегією суддів 05.03.2024 у судовому засіданні було розглянуто заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про заміну сторони її правонаступником та оголошено вступну та резолютивну частину ухвали суду від 05.03.2024, якою вказану заяву задоволено.

Позиція учасників справи та явка в судове засідання.

05.03.2024 у судове засідання в режимі відеоконференції з`явилась представник відповідача, заперечила проти доводів апеляційної скарги та просила суд залишити її без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.02.2022 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Замовник), від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція», в особі генерального директора Павлишина Павла Яремовича, який діє на підставі довіреності від 22.05.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за №822, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» (постачальник) було укладено договір поставки №53-122-01-22-11792, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність «Замовника» продукцію, а «Замовник», в свого чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №l до договору).

До ціни продукції включена вартість тари, упакування і маркування, страхування, доставка на склад РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» та інші понесені Постачальником витрати на умовах поставки ЮР згідно «Інкотермо-2010». (п.2.5 договору)

Сторонами погоджено, що продукція поставляться в строк по 01.06.2022 року. Продукція поставляється Постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010». Місце поставки та Вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом». (п.3.1 договору)

Згідно з п.11.1 договору сторона звільняться від відповідальності за частково, або повне невиконання зобов`язань по договору, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторони, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами (непереборна сила). До таких обставин належать: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безпорядки, дії органів державної влади тощо.

Згідно з п.11.2 договору дія обставин непереборної сили автоматично продовжує термін дії даного договору. Але, якщо такі обставини перевищують два місяця, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання даного договору, про то підписується додаткова угода.

Сторони зобов`язані повідомити про настання та припинення дії обставин непереборної сили в письмовій Формі протягом 3-х дів з моменту виникнення або припинення дії обставин непереборної сили. (п.11.3 договору)

У п.11.4 договору визначено, що відповідним доказом наявності дії обставин непереборної сили та їх тривалості є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно Закону України «Про Торгово-промислові палати України» або, відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів.

Листом №10087/22 від 28.11.2022 позивач звернувся до відповідача з пропозицією про припинення дії договору, що підтверджується копією накладної від 28.11.2022.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки з РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», з ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» позивач не укладав договір, а тому виконання зобов`язань на користь даних суб`єктів є неможливим. Крім того, договір від імені замовника підписано неуповноваженою особою, а внаслідок того, що форс-мажорні обставини тривають більше 2 місяців, позивач звертався до відповідача з пропозицією про припинення дії договору.

З наведених підстав позивач просив суд визнати недійсним Договір поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» та Відокремленим підрозділом «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з моменту його укладення; визнати неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та Закону, дії Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень).

Аналогічні доводи містить й апеляційна скарга.

У свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що нормами чинного законодавства України не містить заборон отримувати замовником продукції за договором за місцем поставки, на яке вкаже замовник. Крім того, позивачем не доведено наявність форс-мажорних обставин при виконанні умов договору, а від імені відповідача договір підписано уповноваженою особою на підставі довіреності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з огляду на положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Також виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, 16.02.2022 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Замовник), від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція», в особі генерального директора Павлишина Павла Яремовича, який діє на підставі довіреності від 22.05.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за №822, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» (постачальник) було укладено договір поставки №53-122-01-22-11792, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність «Замовника» продукцію, а «Замовник», в свого чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №l до договору).

Підставами для визнання вказаного договору недійсним позивач зазначає:

- оскільки з РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» позивач не укладав договір, а тому виконання зобов`язань на користь даних суб`єктів є неможливим;

- договір від імені замовника підписано неуповноваженою особою;

- внаслідок того, що форс-мажорні обставини тривають більше 2 місяців, позивач звертався до відповідача з пропозицією про припинення дії договору, яка залишена без відповіді.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що зі змісту спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, ціну, строки й умови поставки, права й обов`язки сторін, відповідальність сторін, інші.

Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено судом апеляційної інстанції, спірний Договір від імені Замовника - Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» був підписаний генеральним директором відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишиним Павлом Яремовичем, який діє на підставі довіреності від 22.05.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за №822, з одного боку та від імені Постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» був укладений директором Зарщиковим В.К., який діяв на підставі Статуту, з іншого боку.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. (ст. 239 Цивільного кодексу України)

Згідно зі ст. 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. (ст. 246 Цивільного кодексу України)

Відповідно до Положення про відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», затвердженого т.в.о. президента ДП «НАЕК «Енергоатом» Котіним П. 01.10.2020, «Рівненська атомна електрична станція» є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Відповідно до п.2.1 Положення відокремлений підрозділ не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені Компанії на підставі чинного законодавства України, виконує частину функцій Компанії та користується правами, які надані йому цим Положенням, нормативними, виробничими та організаційно-розпорядчими документами Компанії.

Для забезпечення виробничо-господарської діяльності відокремлений підрозділ в особі генерального директора та інших уповноважених осіб здійснює від імені Компанії закупівлю товарів, робіт і послуг та укладає договори (контракти) в межах повноважень, визначених довіреностями. (п.2.3 Положення)

Представництво інтересів Компанії в органах державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, судах, у відносинах з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності, з іншими юридичними і фізичними особами в межах діяльності відокремленого підрозділу здійснюється генеральним директором відокремленого підрозділу на підставі довіреності, виданої Компанією в особі президента, в якій визначаються обсяг повноважень щодо здійснення юридичних дій (правочинів) від імені Компанії та межі управління майном, яким наділений відокремлений підрозділ, а також іншими особами відокремленого підрозділу в межах повноважень, визначених відповідними довіреностями. (п.2.4 Положення)

Із довіреності від 22.05.2019, виданої президентом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», вбачається, що нею уповноважено генерального директора відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишина Павла Яремовича здійснювати від імені ДП «НАЕК «Енергоатом» повноваження, передбачені Положенням про відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція», в тому числі: управляти відокремленим підрозділом «Рівненська АЕС» та структурними підрозділами, які створені державним підприємством ВО «Рівненська АЕС» до 31.12.1997, є самостійними об`єктами статистичного обліку за даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України і перебувають у сфері управління генерального директора ВПІ «Рівненська АЕС», який затверджує положення про такі підрозділи; представляти інтереси ДП «НАЕК «Енергоатом» у державних органах, органах місцевого самоврядування, правоохоронних та дозвільних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, судах, у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами з питань, що пов`язані з діяльністю ВП «Рівненська АЕС» та структурних підрозділів, які входять до сфери його управління, в тому числі в центральному органі виконавчої влади, що утворений для реалізації державної політики у сфері державно митної справи при митному оформленні вантажів; укладати договори та інші правочини, в межах ціни окремого договору (правочину) 5 000 000 гривень для товарів і послуг та 10 000 000 гривень для робіт, у тому числі за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, у порядку, встановленому чинним законодавством, організаційно-розпорядчими та виробничими документами ДП «НАЕК «Енергоатом» за винятком укладення договорів, пов`язаних із вивезенням відпрацьованого палива, постачання ядерного палива, створенням централізованого запасу устаткування, страхуванням. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоровою К.І. за реєстровим №822 зі строком дії до 01.06.2022.

Статтею 248 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення представництва за довіреністю, однак, як правильно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження, зокрема, скасування довіреності особою, яка її видала, а тому станом на момент укладення договору поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 вона була чинна з урахуванням закінчення строку її дії 01.06.2022.

Відповідно до п.2.2 Договору загальна сума договору становить 1344638,64 грн., що свідчить про те, що при укладенні договору поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 генеральний директор відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишин Павло Яремович не перевищив максимально допустиму ціну окремого договору (правочину) для товарів і послуг.

За викладених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що від імені Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» генеральний директор відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Павлишин Павло Яремович діяв в межах наданих йому повноважень, оскільки ціна договору не перевищувала максимально дозволену ціну договору для товарів і послуг, що становить 5 000 000,00 грн, а тому доводи позивача в цій частині судом відхиляються як необґрунтовані та такі, що спростовуються вищенаведеними та оціненими судом доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно з п.11.1 договору сторона звільняться від відповідальності за частково, або повне невиконання зобов`язань по договору, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторони, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами (непереборна сила). До таких обставин належать: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безпорядки, дії органів державної влади тощо.

Згідно з п.11.2 договору дія обставин непереборної сили автоматично продовжує термін дії даного договору. Але, якщо такі обставини перевищують два місяця, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання даного договору, про то підписується додаткова угода.

Сторони зобов`язані повідомити про настання та припинення дії обставин непереборної сили в письмовій Формі протягом 3-х дів з моменту виникнення або припинення дії обставин непереборної сили. (п.11.3 договору)

У п.11.4 договору визначено, що відповідним доказом наявності дії обставин непереборної сили та їх тривалості є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно Закону України «Про Торгово-промислові палати України» або, відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів.

Листом №10087/22 від 28.11.2022 позивач звернувся до відповідача з пропозицією про припинення дії договору, що підтверджується копією накладної від 28.11.2022.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

При цьому, сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відтак, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими позивачем, може їх підтверджувати.

Водночас, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що позивачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з поставки товару за укладеним Договором поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Крім того, суд наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення позивачем відповідача про настання форс - мажорних обставин, як це передбачено п.11.3 Договору.

Пунктом 2.1. Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 р. № 44(5) (далі - Регламент) встановлено, що його затверджено на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (зі змінами), що визначає компетенцію ТПП України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат як єдиних органів із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в Україні і встановлює перелік обставин форс-мажору (обставин непереборної сили).

Відповідно до п. 3.1. Регламенту сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.

Відповідно до п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Таким чином, Торгово-промислова палата України у своїй діяльності повинна керуватись виключно Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні», іншими законами, нормативно-правовими актами та своїм Статутом.

Із наведених норм випливає, що Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати мають право посвідчувати форс-мажорні обставини виключно шляхом видачі сертифікату (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження звернення позивача до Торгово-промислової палати України та регіональних торгово-промислових палат з метою посвідчення форс-мажорних обставин за вказаним договором шляхом видачі сертифікату й отримання вказаного сертифікату, оскільки у п.11.4 договору визначено, що відповідним доказом наявності дії обставин непереборної сили та їх тривалості є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно Закону України «Про Торгово-промислові палати України» або, відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів.

Виходячи з наведеного та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення позивачем відповідача про настання форс - мажорних обставин, як це передбачено п.11.3 Договору звернення позивача, колегія суддів відхиляє доводи скаржника в цій частині щодо припинення дії спірного договору.

Доводи позивача щодо неможливості здійснення виконання зобов`язань за договором на користь РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», з якими в позивача відсутній договір - судова колегія сприймає критично з огляду на те, що сторони без заперечень та зауважень, в добровільному порядку узгодили умови договору поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022, які є обов`язковими до виконання сторонами, а тому відповідні твердження позивача судом відхиляються.

За викладених підстав у їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір поставки №53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не був вчинений у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним Договір поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, при зверненні до суду з вказаним позовом в частині позовних вимог про визнання неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та Закону, дій Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень) позивачем не доведено жодними належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, наявності неправомірності дій відповідача.

При цьому, щодо обраного Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та інші.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред`явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Суд наголошує, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, у якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» заявлено вимогу саме про визнання неправомірними та такими, що суперечать нормам положення про Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та Закону, дій Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» стосовно укладення договору поставки № 53-122-01-22-11792 від 16.02.2022 (при відсутності необхідних повноважень).

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача, а рішенням суду має вирішуватись саме питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин.

Також заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За викладених обставин, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).

Висновки апеляційного інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Апеляційна скарга позивача не містить обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА-ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА-ТРЕЙД" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №925/248/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 925/248/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.03.2024.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко