Постанова

від 19.07.2023 по справі 522/7936/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 522/7936/21

провадження № 61-3214св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада

2022 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

(далі - ДП «АМПУ») про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що у квітні 2017 року позивач був прийнятий на роботу до ДП «АМПУ» на посаду провідного інженера відділу економічної безпеки апарату управління. У березні 2019 року його було призначено

на посаду заступника начальника управління економічної безпеки

з посадовим окладом 34 600,00 грн.

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Кошиним О. С.

від 08 вересня 2020 року № 248/10 «Про введення в дію організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», окрім іншого, визначено ввести

в дію з 08 вересня 2020 року нову організаційну структуру апарату управління ДП «АМПУ».

В подальшому, наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ»

Кошиним О. С. від 08 вересня 2020 року № 249/10, запроваджено зміни

в організації виробництва і праці у апараті управління ДП «АМПУ», шляхом скорочення штату і чисельності працівників.

Пунктом 3 вказаного наказу зобов`язано керівників структурних підрозділів апарату управління ДП «АМПУ» забезпечити ознайомлення підлеглих працівників з вказаним наказом та надати оригінали листів ознайомлення

у термін до 11 вересня 2020 року.

Позивач зазначав, що він не погодився з наказом, про що ним 09 вересня 2020 року на листі ознайомлення було проставлено особистий підпис

із заявою «із наказом незгідний».

У зв`язку із затвердженням нової редакції організаційної структури апарату управління ДП « АМПУ», прийнято наказ ДП «АМПУ» від 09 вересня

2020 року № 604-к «Про скорочення штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до якого вирішено з 10 грудня 2020 року скороти наступні посади та ліквідувати структурні підрозділи апарату управління

зі всіма структурним одиницями та посадами, зокрема і структурний підрозділ в якому працював позивач - управління економічної безпеки.

З 01 жовтня 2020 року по 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 перебував

у додатковій оплачуваній відпустці у зв`язку із підготовкою та захистом дипломного проекту на підставі наказу ДП «АМПУ» від 28 вересня 2020 року № 777. До виконання своїх обов`язків позивач приступив з 11 січня

2021 року.

25 січня 2021 року позивача було ознайомлено з попередженням

від 22 січня 2021 року про наступне вивільнення, згідно із яким

ОСОБА_1 повідомлено про скорочення його посади та про те, що у разі відсутності посади за відповідною професією чи спеціальністю, а також

у разі відмови/незгоди на переведення на одну із запропонованих вакантних посад в ДП «АМПУ», трудовий договір буде припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КзпП України - 26.03.2021 року, але

не раніше ніж за два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням.

Одночасно, із зазначеним попередженням, позивачу були запропоновані вакантні посади у ДП «АМПУ» станом на 22 січня 2021 року, з якими він ознайомився 25 січня 2021 року, що зафіксоване шляхом проставлення його власного підпису, та зазначенням про незгоду на переведення

на запропоновані посади.

Починаючи з 25 січня 2021 року по 10 березня 2021 року відповідачем було запропоновано позивачу ряд професій, у тому числі, і які не належали до специфіки роботи, освіти та його спеціалізації. Від запропонованих посад позивач відмовився, що підтверджується його власним підписом на листах із запропонованими відповідачем йому посадами та письмовою заявою про незгоду.

09 березня 2021 року позивачем на адресу відповідача було скеровано заяву про надання частини невикористаної основної та додаткової відпустки тривалістю 9 календарних днів із 26 березня 2021 року, та у разі прийняття відповідачем рішення про припинення з позивачем трудового договору на пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, просив звільнити його із займаної посади в останній день відпустки.

У відповідь на вказану заяву ДП «АПМУ» своїм листом від 19 березня

2021 року № 1034/10-01-12 повідомило позивача про часткове задоволення заяви, а саме про надання частини невикористаної відпустки з 26 березня 2021 року по 03 квітня 2021 року, у частині звільнення позивача в останній день відпустки відмовлено та повідомлено, що у відповідності до вимог частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період його тимчасової непрацездатності, у тому числі і у період перебування працівника у відпустці. Також у листі зазначено, що в перший день виходу позивача на роботу після відпустки йому буде запропоновані інші вакантні посади за відповідною професією чи спеціалізацією, чи іншу вакантну роботу, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду.

З 12 березня 2021 року по 21 березня 2021 року, з 22 березня 2021 року

по 25 березня 2021 року, позивач перебував у щорічній основній відпустці,

а починаючи з 26 березня 2021 року по 03 квітня 2021 року - у додатковій відпустці за його заявою від 09 березня 2021 року.

Позивач зазначав, що йому згодом стало відомо, що у період його перебування у відпустці, а саме з 29 березня 2021 року по 03 квітня

2021 року відповідач надсилав на його адресу поштові повідомлення про наявність на підприємстві вільних вакансій. Проте вказані листи були повернуті до відповідача з відміткою за закінченням терміну

зберігання/ або адресат відсутній, у зв`язку із тим, що позивач за вказаною адресою не проживав, про що відповідачу було відомо.

Разом із цим позивач посилався на те, що у період відпустки, він

з 29 березня 2021 року по 03 квітня 2021 року перебував за кордоном,

що підтверджується листом прикордонної служби України від 29 жовтня 2021 року № 91-42249/0/15-21.

Наказом відповідача від 05 квітня 2021 року № 145-к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління економічної безпеки апарату управління ДП «АМПУ», проте 05 квітня

2021 року він знаходився на лікарняному. Підставою звільнення

у вказаному наказі зазначено пункт 1 частини першої

статті 40 КЗпП України.

На думку позивача, відповідачем при звільненні його із займаної посади було допущено ряд порушень, а саме: не дотримано порядок звільнення, визначений трудовим законодавством - не запропоновано позивачу іншу роботу, яка відповідала б його кваліфікації та освіті, що у свою чергу порушило та звузило трудові права останнього.

Також ОСОБА_1 , посилався на те, що незаконне звільнення з роботи

та порушення його трудових прав спричинило йому моральну шкоду, розмір відшкодування якої він оцінив у 100 000,00 грн.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

поновити його на посаді заступника начальника управління економічної безпеки апарату управління ДП «АМПУ»;

стягнути з ДП «АМПУ» на його користь середній заробіток

за час вимушеного прогулу на момент ухвалення рішення суду;

стягнути з ДП «АМПУ» на його користь моральну шкоду у розмірі

100 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада

2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління економічної безпеки апарату управління ДП «АМПУ».

Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 236 760,00 грн

Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Роботодавцем своєчасно

та належним чином повідомлено позивача про наступне вивільнення, проте не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні

на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення. Отже, звільнення позивача

за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено

з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, а тому звільнення позивача

з роботи є незаконним, у зв`язку із чим позивач підлягає поновленню

на роботі.

Визначаючи середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався положеннями статті 235 КЗпП України, порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи

із середньоденної заробітної плати позивача.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, виходив із того, що внаслідок звільнення позивач страждав у зв`язку із втратою роботи, що потягло зміни у його життєвому укладі, отже зазнав моральних страждань. Розмір відшкодування моральної шкоди розраховував із урахуванням характеру неправомірних

дій відповідача, доведену позивачем глибину душевних страждань

та обставини справи, дотримуючись принципу розумності, виваженості

та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року апеляційну скаргу ДП «АМПУ», в інтересах якого діє представник

Мельников Д. О. , залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено, що в Адміністрації морського порту Південний була вакантна посада, зокрема заступника начальника Адміністрації морського порту Південний з операційної діяльності, яку міг обійняти позивач

у відповідності до його освіти, кваліфікації, проте відповідачем вказану посаду запропоновано взагалі не було.

Крім того, судом встановлено, що під час знаходження ОСОБА_1 ,

у щорічній основній відпустці з 22 березня 2021 року по 25 березня

2021 року та у період знаходження у відпустці за заявою ОСОБА_1

від 09 березня 2021 року у період з 26 березня 2021 року по 03 квітня

2021 року, останній не отримав листи ДП «АМПУ» із переліком запропонованих вакантних посад на підприємстві, вказані листи були повернуті на адресу відповідача з відміткою за закінченням терміну зберігання/або адресат відсутній за місцем проживання.

Встановивши, що відповідач не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні у підприємстві вакансії, які існували на день звільнення, суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України

та про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі

та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя), дійшов обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити 10 000,00 грн, що буде відповідати принципам розумності

та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду,

ДП «АМПУ», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема

на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 237/142/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 390/34/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18

та від 20 жовтня 2021 року у справі № 910/19179/17, а також не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що, оскільки відповідно

до статті 43 Конституції України використання примусової праці забороняється, відповідач обачно сприйняв, з урахуванням письмової вимоги позивача про звільнення його в останній день відпустки, який припав на суботу, неявку позивача у перший робочий день після відпустки - 05 квітня 2021 рік, понеділок, проявом небажання останнього продовжувати роботу. При цьому, на думку ДП «АМПУ», чинне законодавство України

не вимагає від роботодавця і не покладає на нього обов`язок вживати заходи з пошуку працівника у разі неявки на роботу після отримання від нього заяви, у якій працівник самостійно і добровільно визначив дату свого звільнення. У зв`язку із чим відсутні об`єктивні підстави для поновлення позивача на роботі.

На думку ДП «АМПУ», позивач діяв непослідовно. Непослідовність останнього полягала у тому, що: позивач наполягав на звільненні його

в останній день відпустки, який був загальнонаціональним вихідним днем

в Україні; згодом не з`явився у перший робочий день після відпустки

на робоче місце; у перший робочий день після відпустки не повідомив про те, що хоче продовжити трудові відносини, а також про те, що не може з`явитися на робоче місце за станом здоров`я; у другий робочий день після відпустки написав заяву про видачу трудової книжки у зв`язку

зі звільненням та надіслав її поштовим відправленням; на 33-й день після звільнення звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі.

Також ДП «АМПУ» вважає, що справа № 522/7936/21 не підсудна Приморському районному суду м. Одеси, оскільки позивач у м. Одеса

та Одеській області не зареєстрований.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Приморського районного суду м. Одеси.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на касаційну скаргу у якому зазначено,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Вецкаганс Р.

від 28 березня 2017 року № 276-к прийнято ОСОБА_1 на посаду провідного інженера з організації інформаційної безпеки відділу економічної безпеки апарату управління на постійній основі з 27 квітня

2017 року з посадовим окладом 23 000,00 грн у місяць з визначеним робочим місцем: вул. Ланжеронівська, № 1, м. Одеса.

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Вецкаганс Р.

від 08 лютого 2018 року № 65-к переведено ОСОБА_1 з посади провідного інженера з організації інформаційної безпеки відділу економічної безпеки апарату управління на посаду заступника начальника відділу економічної безпеки апарату управління на постійній основі

з 12 лютого 2018 року з посадовим окладом 34 600,00 грн у місяць,

з визначеним робочим місцем: вул. Ланжеронівська, № 1, м. Одеса.

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Вецкаганс Р.

від 18 березня 2019 року № 142-к переведено ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу економічної безпеки апарату управління

на посаду заступника начальника управління економічної безпеки апарату управління на постійній основі з 18 березня 2019 року з посадовим окладом 34 600,00 грн.

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Кошиним О. С.

від 08 вересня 2020 року № 248/10 «Про введення в дію організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», окрім іншого, визначено ввести

в дію з 08 вересня 2020 року організаційну структуру апарату управління

ДП «АМПУ».

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Кошиним О. С.

від 08 вересня 2020 року № 249/10, запроваджено зміни в організації виробництва і праці в апараті управління ДП «АМПУ», шляхом скорочення штату і чисельності працівників.

Пунктом 3 вказаного наказу зобов`язано керівників структурних підрозділів апарату управління ДП «АМПУ» забезпечити ознайомлення підлеглих працівників зі вказаним наказом та надати оригінали листів ознайомлення в термін до 11 вересня 2020 року.

Зі вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомився, але не погодився, про

що ним 09.09.2020 року на листі ознайомлення було проставлено особистий підпис з відміткою «із наказом незгідний».

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Кошиним О. С.

від 09 вересня 2020 року № 604-к «Про скорочення штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» з 10 грудня 2020 року скорочено ряд посад та ліквідовані структурні підрозділи апарату управління зі всіма структурними одиницями та посадами, зокрема і структурний підрозділ

в якому працював ОСОБА_1 - Управління економічної безпеки.

Пунктом 2.1. вказаного наказу визначено, що не пізніше ніж за 2 місяці забезпечити ознайомлення під особистий підпис усіх працівників апарату управління ДП «АМПУ» посади яких підлягають скороченню.

Пунктом 2.3. вказаного наказу визначено запропонувати усім працівникам апарату управління ДП «АМПУ» посади яких скорочуються, переведення

за їх письмовою згодою на інші вакантні посади в ДП «АМПУ»

(у разі наявності).

З аналізу змісту цього наказу, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що передбачене ознайомлення працівників особисто

«під підпис» та оформленням «письмової згоди», або, що є логічним, оформлення «письмової незгоди» за наслідком незгоди.

З 01 жовтня 2020 року по 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 перебував

у додатковій відпустці у зв`язку із навчанням на 92 календарних дня,

що підтверджується наказом від 28 жовтня 2020 року № 777. Після чого

з 11 січня 2021 року ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов`язків.

25 січня 2021 року ОСОБА_1 на підставі наказу ДП «АМПУ»

від 08 вересня 2020 року № 249/10 «Про запровадження змін в організації виробництва і праці», у зв`язку зі скороченням з 10 грудня 2020 року посади заступника начальника управління економічної безпеки апарату управління ДП «АМПУ», яку він обіймав, на підставі наказу ДП «АМПУ» від 09 вересня 2020 року № 604-к «Про скорочення штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», було ознайомлено з попередженням від 22 січня 2021 року про наступне вивільнення, згідно з яким ОСОБА_1 було повідомлено про скорочення його посади та, про те, що у разі відсутності роботи

за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови/незгоди на переведення на одну із запропонованих вакантних посад в ДП «АМПУ», трудовий договір буде припинено на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України - 26 березня 2021 року.

Разом зі вказаним попередженням ОСОБА_1 було надано перелік вакантних посад станом на 22 січня 2021 року, із якими він не погодився, про що ним було оформлена письмова заява та проставлено підпис.

ДП «АМПУ», починаючи з 25 січня 2021 року по 10 березня 2021 року, було запропоновано ОСОБА_1 вакантні посади, проте від запропонованих посад останній відмовився, що підтверджується його власними заявами про «незгоду» та підписами на листах із запропонованими ДП «АМПУ» йому посадами.

09 березня 2021 року ОСОБА_1 на адресу ДП «АМПУ» було скеровано заяву про надання частини невикористаної основної та додаткової відпустки тривалістю 9 календарних днів із 26 березня 2021 року, та у разі прийняття останнім рішення про припинення з ним трудового договору

на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України звільнити його

із займаної посади в останній день відпустки.

ОСОБА_1 з 12 березня 2021 року по 21 березня 2021 року та з 22 березня 2021 року по 25 березня 2021 року перебував у щорічних основних відпустках.

Листом ДП «АМПУ» від 19 березня 2021 року № 1034/10-01-12 заяву

ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: надано частину невикористаної відпустки з 26 березня 2021 року по 03 квітня 2021 року; в частині звільнення його в останній день відпустки відмовлено та роз`яснено,

що у відповідності до вимог частини третьої статті 40 КЗпП України

не допускається звільнення працівника з ініціативи власника

або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, у тому числі і в період перебування працівника у відпустці. Також у листі зазначено, що в перший день виходу ОСОБА_1 на роботу після відпустки йому будуть запропоновані вакантні посади за відповідною професією чи спеціалізацією, чи іншу вакантну роботу, яку він може виконувати з урахуванням його освіти , кваліфікації, досвіду.

В період перебування ОСОБА_1 у відпустках ДП «АМПУ», починаючи

з 22 березня 2021 року по 29 березня 2021 року, ОСОБА_1 на поштову адресу надсилались листи з переліком вакантних посад, а саме на адресу реєстрації: квартира

АДРЕСА_1 , а також за місцем фактичного проживання: квартира

АДРЕСА_2 .

Вказані листи були повернуті до ДП «АМПУ» з відміткою за закінченням терміну зберігання.

ОСОБА_1 у період з 05 квітня 2021 року по 19 квітня 2021 року перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності

серії ВКА № 099396, АДЦ № 965115.

Наказом ДП «АМПУ» від 05 квітня 2021 року № 145-к «Про звільнення» ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління економічної безпеки апарату управління ДП «АМПУ». Підставою звільнення у наведеному наказі зазначено пункт 1 частини першої

статті 40 КЗпП України. Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі та причини його неявки ДП «АМПУ» не фіксувалися.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних

на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприйняття

у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої та шостої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами

2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Згідно із статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані

зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно

у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився

від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі

та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності

чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року

у справі № 800/538/17 міститься правовий висновок про те,

що «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами

в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок

по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору,

за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року

у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, установлено, що у ДП «АМПУ» відбулися зміни

в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Про зміни організації праці позивач був вчасно

та належним чином повідомлений.

Досліджуючи виконання роботодавцем вимоги, передбачені положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України, суди попередніх інстанцій установили, що в адміністрації морського порту Південний була вакантна посада заступника начальника адміністрації морського порту Південний

з операційної діяльності, яку міг би обійняти позивач у відповідності до його освіти, кваліфікації, проте відповідачем вказану посаду позивачу взагалі

не було запропоновано.

Разом із цим встановлено, що під час знаходження ОСОБА_1 в щорічній основній відпустці з 22 березня 2021 року по 25 березня 2021 року

та у період знаходження у відпустці - з 26 березня 2021 року по 03 квітня 2021 року, останній не отримав листи ДП «АМПУ» із переліком запропонованих вакантних посад на підприємстві. Вказані листи були повернуті на адресу відповідача з відміткою за закінченням терміну зберігання/або адресат відсутній за місцем проживання.

Отже, станом на день звільнення позивач не був ознайомлений з переліком всіх вакантних посад ДП «АМПУ», як це передбачено положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

З огляду на вказані обставини та норми права, суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли правильного висновку про те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Роботодавцем своєчасно та належним чином повідомлено позивача про наступне вивільнення, проте не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Звільнення позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України,

а тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення позивача

на роботі.

Відповідач належними й допустимими доказами не довів законності звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом із цим Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосовано положення статті 235 КЗпП України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Також, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя), дійшов правильного висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити 10 000,00 грн,

що буде відповідати принципам розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі

№ 237/142/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 та від 20 жовтня 2021 року у справі

№ 910/19179/17, на які заявник посилався у касаційній скарзі,

є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів

у справі та незгоду із обставинами встановленими судами першої

та апеляційної інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України» повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz

Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши в межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта