Рішення

від 04.07.2023 по справі 755/968/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/968/22

Провадження №: 2/755/1546/23

"04" липня 2023 р. м.Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Коваленко І.В.,

при секретарі - Назаровій І.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат Дунь В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-буд-інжиніринг»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Київська міська рада, про визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва,-

в с т а н о в и в:

19 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-буд-інжиніринг»</a> (далі - ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг»), в якому просив: визнати за ним майнові права (у тому числі право на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на 51,98 % частки квартири АДРЕСА_1 та на 62,57 % частки квартири АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, проектна адреса: АДРЕСА_3 , право на спорудження якого виникло у продавця на підставі рішення КМР Х сесії IV скликання за № 729/3304 від 14.07.2005 року, а також дозволу на виконання будівельних робіт № 2871 - Дн/С від 13.12.2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31 березня 2014 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг», як продавцем, укладено договір № 726/ЕМ купівлі-продажу майнових прав. Об`єктом капітального будівництва відповідно до розділу 1 цих Договорів є житловий комплекс « Флагман » за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, проектна адреса: АДРЕСА_3 , право на спорудження якого виникло у Продавця на підставі рішення КМР Х сесії IV скликання за № 729/3304 від 14.07.2005 року, а також дозволу на виконання будівельних робіт № 2871 - Дн/С від 13.12.2007 року.

31 березня 2014 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг», як продавцем, укладено договір № 727/ЕМ купівлі-продажу майнових прав. Об`єктом капітального будівництва відповідно до розділу 1 цих Договорів є житловий комплекс « Флагман » за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, проектна адреса: АДРЕСА_3 , право на спорудження якого виникло у Продавця на підставі рішення КМР Х сесії IV скликання за № 729/3304 від 14.07.2005 року, а також дозволу на виконання будівельних робіт № 2871 - Дн/С від 13.12.2007 року.

Об`єктом нерухомості відповідно до розділу 1 цих Договорів є складова та невід`ємна частини об`єкту капітального будівництва, яка виражені у вигляді квартир, спорудження якої здійснює продавець. Характеристики об`єктів нерухомості та інформація, яка їх ідентифікує; надана в пунктах 2.2 Договорів, а саме: квартира за будівельним № 639 , кількість кімнат - 1, загальною площею 29,92 кв. м на 11 поверсі об`єкту капітального будівництва та квартири за будівельним № 642 , кількість кімнат - 1, загальною площею 38,50 кв. м на 11 поверсі об`єкту капітального будівництва. Майновими правами відповідно до розділу 1 цього Договору є всі права на об`єкт нерухомості, які належать продавцю і за договором відчужуються покупцю, який у зв`язку з цим набуває в майбутньому право власності на об`єкт нерухомості (далі - майнові права). Актом відповідно до того ж розділу 1 цього Договору є акт прийому-передачі майнових прав на об`єкти нерухомості, який підписується сторонами Договора на підтвердження набуття покупцем права власності на майнові права об`єкта нерухомості. Відповідно до пункту 2.1 Договорів продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості в порядку та на умовах, передбачених Договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Згідно із пунктом 2.5 Договорів плановий термін закінчення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта нерухомості - 3 квартал 2015 року. Згідно із пункту 3.1 Договорів покупець набуває майнові права на об`єкт нерухомості за Договором з моменту повної оплати вартості майнових прав, що підтверджуватиметься Довідкою про оплату 100 % майнових прав. Орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості за договором № 727/ЕМ складає 184 402,00 грн. в тому числі ПДВ 20% - 30 733 грн. 67 коп. та за договором № 726/ЕМ складає 263 725,00 грн. в тому числі ПДВ 20% - 43 954 грн. 17 коп.

Свої зобов`язання за Договорами в частині здійснення розрахунків покупець виконав на 51,98 %, перерахувавши на поточний рахунок продавця за договором № 727/ЕМ - 137 091,34 грн, а також за договором № 726/ЕМ в частині здійснення розрахунків покупець виконав на 62,57 %, перерахувавши на поточний рахунок продавця- 115 382,67 грн., однак, зрозумівши, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання, оскільки будинок до сих пір не введений в експлуатацію, а будівництво взагалі припинено, припинив фінансування за вказаними Договорами.

20.01.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

30.05.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду.

24.10.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва постановлено перейти зі стадії розгляду справи по суті у справі №755/968/22 до стадії підготовчого провадження.

Призначено по справі підготовче судове засідання на 05 грудня 2022 року на 12 год. 00 хв.

Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Київську міську раду (Київську міську державну адміністрацію) (01044, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, Код ЄДРПОУ 22883141).

Витребувано у Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) завірену належним чином копію рішення Київської міської ради Х сесії ІV скликання за №729/3304 від 14.07.2005 р., на підставі якого у ТОВ «ЕВЕРЕСТ-БУД-ІНЖИНІРИНГ» виникло право на спорудження Об`єкту капітального будівництва - житлового комплексу «Флагман», розташованого на земельній ділянці у місті Київ по вулиці Лохвицькій в Дніпровському районі міста Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025.

18.11.2022 року (вх.№40928) на виконання вимог ухвали суду від 24 жовтня 2022 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Поліщук М.В. подала до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: копію листа Державного архіву м. Києва від 10.11.2022 №068/07-21/1702 та копію рішення Київської міської ради Х сесії ІV скликання №729/3304 від 14.07.2005, з доказами направлення вказаного клопотання з додатками іншим учасникам справи. (а.с.107-125).

02.01.2023 року (Вх.№ЕП-39) представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Поліщук М.В. подала до суду клопотання про направлення на адресу третьої особи примірника позовної заяви з додатками до неї, у зв`язку з неотриманням станом на 29.12.2022 вказаних документів. (а.с.132-133)

21.03.2023 року (вх.№13353) до суду, з дотриманням процесуальних строків, від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Поліщук М.В. надійшли письмові пояснення щодо позовної заяви з викладенням заперечень проти позову, відповідними доказами на підтвердження своїх заперечень проти позову та доказами надіслання письмових пояснень та доданих до них документів іншим учасникам справи. (а.с.150-191)

03.04.2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 04 липня 2023 року представник позивача - адвокат Дунь В.В. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та доданих на обґрунтування позовних вимог доказів.

У встановлений судом строк відповідач ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг» відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, що направлялися за адресою місцезнаходження відповідача, повернувся до суду неврученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважаються такими, що повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання.

У поданих письмових поясненнях представник Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Поліщук М.В. просила здійснити розгляд справи без участі представника третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Судом встановлено, що 31 березня 2014 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг», як продавцем, укладено договір № 726/ЕМ купівлі-продажу майнових прав, предметом якого є майнові права на Об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 за наступними характеристиками: квартира, будівельний №642, кількість кімнат: 1, загальна площа: 38,50 кв.м, поверх: 11, секція: 4, примітки: дана площа - проектна.

Окрім того, 31 березня 2014 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг», як продавцем, укладено договір № 727/ЕМ купівлі-продажу майнових прав, предметом якого є майнові права на Об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 за наступними характеристиками: квартира, будівельний №639, кількість кімнат: 1, загальна площа: 26,92 кв.м, поверх: 11, секція: 4, примітки: дана площа - проектна.

Згідно розділів 1 укладених договорів № 726/ЕМ та № 727/ЕМ від 31.03.2014, під терміном «Об`єкт капітального будівництва» визначено - Житловий комплекс «Флагман» за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, проектна адреса: АДРЕСА_3 , право на спорудження якого виникло у Продавця на підставі рішення КМР Х сесії IV скликання за № 729/3304 від 14.07.2005 року, а також дозволу на виконання будівельних робіт № 2871 - Дн/С від 13.12.2007 року.

Під терміном «Об`єкт нерухомості» у договорі розуміється - складова та невід`ємна частина Об`єкту капітального будівництва, яка виражена у вигляді квартири, спорудження якої здійснює продавець.

Під терміном «Майнові права» у договорі розуміється - це всі права на Об`єкт нерухомості, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс» (код ЄДРПОУ 32853498). Майнові права відчужуються покупцю, який у зв`язку з цим набуває у майбутньому право власності на Об`єкт нерухомості.

У Розділі 4 Договору № 726/ЕМ від 31.03.2014 сторони погодили ціну та порядок розрахунків. Так, згідно п.4.2 орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього договору складає - 263 725 гривень, в тому числі з ПДВ 20% 43 954 гривні 17 копійок.

Згідно квитанцій про оплату за Договором № 726/ЕМ від 31.03.2014 позивач сплатив суму 130 833,03 гривень, що складає 51,98% від загальної суми за вказаним договором. (а.с.35-44).

У Розділі 4 Договору № 727/ЕМ від 31.03.2014 сторони погодили ціну та порядок розрахунків. Так, згідно п.4.2 орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього договору складає - 184 402 гривень, в тому числі з ПДВ 20% 30 733 гривні 67 копійок.

Згідно квитанцій про оплату за Договором № 727/ЕМ від 31.03.2014 позивач сплатив суму 117 592,43 гривень, що складає 63,76% від загальної суми за вказаним договором. (а.с.14-28).

З наданих позивачем договорів купівлі-продажу майнових прав від 31.03.2014 № 726/ЕМ та від 31.03.2014 № 727/ЕМ, вбачається, що їх сторонами є Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест-буд-інжиніринг»</a> та ОСОБА_1 .

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). (частини 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

За загальними вимогами статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, з міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 ЦК України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків.

Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, змісту зобов`язання.

Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором. (постанова Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі №910/9524/19).

Як убачається з умов укладеного між сторонами Договору від 31.03.2014 № 726/ЕМ, Відповідач продає Позивачу майнові права на об`єкт нерухомості та зобов`язується передати Позивачу у власність окрему квартиру АДРЕСА_7 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, проектна адреса АДРЕСА_3 , право на спорудження якого виникло у продавця на підставі рішення Київської міської ради X сесії IV скликання за № 729/3304 від 14.07.2005, а також на виконання будівельних робіт №2871-Дн/С від 13.12.2007.

Як убачається з умов укладеного між сторонами Договору від 31.03.2014 № 727/ЕМ, Відповідач продає Позивачу майнові права на об`єкт нерухомості та зобов`язується передати Позивачу у власність окрему квартиру АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, проектна адреса АДРЕСА_3 , право на спорудження якого виникло у продавця на підставі рішення Київської міської ради X сесії IV скликання за № 729/3304 від 14.07.2005, а також на виконання будівельних робіт №2871-Дн/С від 13.12.2007.

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (статтія177 Цивільного кодексу України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. (стаття 179 Цивільного кодексу України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. (частина 1 статті 181 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. (частина 1 статті 375 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Відповідно до статті 9 ЗК України Київській міській раді надано широкі повноваження у галузі земельних відносин.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97) передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а відповідно до пункту 2 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Відповідно до статті 2 ЗК України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 280/97 місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл. селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За приписами Закону № 280/97 міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до частини першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Таким чином, лише Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста Києва, має виключне право на прийняття остаточних рішень з питань, що віднесені до компетенції місцевих рад.

Надання у користування земельних ділянок в місті Києві фізичним та юридичним особам для розміщення об`єктів містобудування, на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачене Порядком надання земельних ділянок у користування в м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 26 червня 2003 року № 512/672.

Так, рішенням Київської міської ради від 14.07.2005 № 729/3304 внесено зміни до генерального плану м. Києва - територію в районі вул. Лохвицької у Дніпровському районі м. Києва віднесено до території житлової та громадської забудови та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс» в короткострокову оренду на п`ять років земельну ділянку площею 5,52 га для будівництва комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними автостоянками на вул. Лохвицькій у Дніпровському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

На підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2005 № 729/3304 між Київською міською радою (Орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс» (Орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки від 12.12.2005 № б/н (далі - Договір оренди).

Згідно з пунктом 2.1. Договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Лохвицька у Дніпровському районі міста Києва; розмір - 54709 (п`ятдесят чотири тисячі сімсот дев`ять) кв. м.; цільове призначення - для будівництва комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними автостоянками; - кадастровий номер - 8000000000:66:248:0025.

Договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 11 квітня 2006 року за № 66-6-00341.

Термін дії договору оренди земельної ділянки від 11 квітня 2006 року за № 66-6-00341 закінчився ще 11 квітня 2011 року.

Водночас, за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) Київська міська рада не приймала рішень щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 11 квітня 2006 року № 66-6-00341, термін дії якого закінчився 11 квітня 2011 року).

Таким чином, з 11 квітня 2011 року та на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу майнових прав, а саме: станом на 31 березня 2014 року земельна ділянка (кадастровий номер: 8000000000:66:248:0025) перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Згідно з інформацією, зазначеною в листі Департаменту від 06.12.2022 № 0570202/3-14602, шляхом поділу вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:248:0025) сформовано чотири земельні ділянки (кадастрові номери 8000000000:66:248:0026, 8000000000:66:248:0027, 8000000000:66:248:0028, 8000000000:66:248:0029), інформація про які відповідно до Закону України «Про державний земельний кадастр» внесена до Державного земельного кадастру.

На сформовані земельні ділянки (кадастрові номери 8000000000:66:248:0026, 8000000000:66:248:0027, 8000000000:66:248:0028, 8000000000:66:248:0029) зареєстровано право комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Київською міською радою прийнято рішення від 04.03.2021 № 387/428 щодо надання Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Стародарницький» земельної ділянки площею 0,9018 га (кадастровий номер 8000000000:66:248:0027) у постійне користування для будівництва та обслуговування комплексу житлових будинків з вбудовано- прибудованими приміщеннями та підземними автостоянками на вул. Лохвицькій у Дніпровському районі міста Києва, право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.04.2021, номер запису про інше речове право: 41523995 (з копією даного рішення можна ознайомитися на офіційному веб-сайті Київської міської ради).

За поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень про передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:66:248:0026, 8000000000:66:248:0028, 8000000000:66:248:0029 у власність чи користування (оренду).

Окрім того, відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент містобудування та архітектури) від 05.12.2022 № 055-8408 згідно з електронною базою даних Департаменту містобудування та архітектури та даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності, замовнику будівництва ТОВ «Еверест Плюс» надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для коригування проектної документації будівництва комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними автостоянками на вулиці Лохвицькій у Дніпровському районі міста Києва від 28.01.2011 №998/0/18/009-11 (а.с. 167).

Вищезазначені містобудівні умови та обмеження надані відповідно до діючого на час їх надання Порядку надання вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 489.

Термін дії містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки - два роки.

Також Департаментом містобудування та архітектури повідомлено, що відповідно до Порядку надання архітектурно-планувального завдання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1999 № 2328 та Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27.01.2006 № 11/2587 (чинних на той час), Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (правонаступник - Департамент містобудування та архітектури) замовнику будівництва ТОВ «Еверест Плюс» надано архітектурно-планувальне завдання для проектування будівництва комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на вулиці Лохвицькій у Дніпровському районі міста Києва від 05.12.2006 № 06- 1989.

Отже, на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2005 № 729/3304 Департаментом містобудування та архітектури було надано архітектурно-планувальне завдання для проектування будівництва комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, а також містобудівні УМОВИ та обмеження лише для ТОВ «Еверест Плюс».

Договори купівлі-продажу майнових прав, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест-буд-інжиніринг» та ОСОБА_1 , датовані 31 березня 2014 року.

Таким чином, враховуючи обсяг наданих позивачем та третьою особою у справі доказів, вбачається, що Київська міська рада не приймала рішень щодо надання у власність чи користування будь-яким іншим суб`єктам, у тому числі й відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест-буд-інжиніринг»</a>, земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:248:0025 після закінчення строку дії договору оренди, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс» від 11 квітня 2006 року № 66-6-00341, термін дії якого закінчився 11 квітня 2011 року.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про законність спорудження об`єкту капітального будівництва у ТОВ «Еверест- буд-інжиніринг» на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:248:0025, оскільки жодного речового права на земельну ділянку (кадастровий номер: 8000000000:66:248:0025) у відповідача ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг» не існувало. Окрім того, невідомо на якій правовій підставі у ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг» виникло право на спорудження вищевказаного об`єкту, що свідчить про самочинність його спорудження.

Більше того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг» дозволу на виконання будівельних робіт №2871-Дн/С від 13.12.2007, про який зазначено в Договорі, та на підставі якого, наче б то, у відповідача виникло право на спорудження об`єкту капітального будівництва.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Нормами статей 90, 95, 102-1 ЗК України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством. Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його до експлуатації в установленому законодавством порядку.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Однак ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг» жодних прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:248:0025, розташовану на АДРЕСА_4 не набуло, адже єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Окрім того, право на забудову виникає у особи, яка набула право на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, відповідно до вимог частин 4 та 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Згідно з Переліком проблемних об`єктів житлового будівництва (самочинне будівництво та довгобуди), оприлюдненому на офіційному веб-сайті Київської міської державної адміністрації, який знаходиться у загальнодоступному режимі, житловий будинок, який є об`єктом нерухомості, майнові права на який мали передаватись за договорами купівлі-продажу майнових прав № 726/ЕМ від 31 березня 2014 року та № 727/ЕМ від 31 березня 2014 року (адреса будівництва: АДРЕСА_3 ) зазначений в даному Переліку під номером 13 та є проблемним об`єктом житлового будівництва (самочинне будівництво).

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Пунктом другим постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» визначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Такий же правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-ІV самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

З аналізу частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є необхідною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 і підстав для відступлення від цього висновку немає.

У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), постанова 2021 року по справі № 947/22831/19).

Отже, щоб новостворене майно стало об`єктом потрібно виконання трьох умов: завершення будівництва, прийняття до експлуатації; державна реєстрація.

До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі №909/175/18 зазначив, що це правило застосовується лише «при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва».

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест-буд-інжиніринг» права на спорудження об`єкту капітального будівництва - житлового будинку з нежитловим приміщеннями за адресою: АДРЕСА_4 , що унеможливлює визнання за позивачем майнового права та, в подальшому, права власності на об`єкти нерухомості, зазначені у Договорах.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Розділом 7 Договорів купівлі-продажу майнових прав № 726/ЕМ та № 726/ЕМ від 31.03.2014, сторони погодили відповідальність у випадках невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за даними Договорами, а саме: винна сторона відшкодовує потерпілій стороні всі збитки, спричинені такими її винними діями (бездіяльністю). Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за Договором.

Розділом 8 Договорів купівлі-продажу майнових прав № 726/ЕМ та № 726/ЕМ від 31.03.2014, сторони погодили строк дії та порядок розірвання договорів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Захист цивільних прав - це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав громадян і організацій.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Спосіб захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких провадиться відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Захист суб`єктивних цивільних прав та інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У частині першій ст.5 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до правил статей 2,5 ЦПК України спосіб захисту цивільного права, який застосовується судом, має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на його правомірність.

У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (подібні висновки викладені упостановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача про визнання за позивачем майнових прав (у тому числі права на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на 51,98 % частки квартири АДРЕСА_1 та на 62,57 % частки квартири АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, проектна адреса: АДРЕСА_3 , право на спорудження якого виникло у продавця на підставі рішення КМР Х сесії IV скликання за № 729/3304 від 14.07.2005 року, а також дозволу на виконання будівельних робіт № 2871 - Дн/С від 13.12.2007 року.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 11, 15, 20, 177, 179, 181, 202, 203, 331, 376 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 9, 83, 90, 95, 102-1, 116 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-буд-інжиніринг»</a> третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Київська міська рада, про визнання майнових на об`єкт незавершеного будівництва, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформацію по справі можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернетhttp://dn.ki.court.go

С у д д я :