Постанова

від 13.07.2023 по справі 914/2809/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2023 р. Справа №914/2809/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.,

секретар судового засідання Костерева О.А.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «Лугове» від 03.04.2022

на рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2023 (повний текст рішення складено 15.03.23, суддя Козак І.Б.)

у справі № 914/2809/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МВК Транс», м. Одеса

до відповідача Приватного підприємства «Агрофірма «Лугове», м. Львів

про стягнення штрафних санкцій,

за участю представників:

від позивача Терземан Д.В.

від відповідача Дегтяренко О.О.

4 листопада 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «МВК Транс» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства (далі ПП) «Агрофірма «Лугове» штрафних санкцій (212122,24 грн. інфляційні втрати, 240109,78 грн. пеня та 25561,66 грн. 3 % річних.) за неналежне виконання умов договору № ТЕО-42 від 03.07.2020, основну заборгованість за яким, стягнуто рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2022 у справі № 914/4028/21.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2023 у даній справі позовні вимоги ТОВ «МВК Транс» задоволено частково; з ПП «Агрофірма «Лугове» на користь позивача стягнуто 25479,00 грн 3% річних, 212122,06 грн. інфляційних втрат, 93260,28 грн пені, 4962,92грн понесених витрат на сплату судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково місцевий господарський суд виходив з наступного:

-у зв`язку із неналежним виконанням ПП «Лугове» умов договору про надання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування від 03.07.2020 за № ТЕО-42, в останнього перед ТОВ «МВК Транс» виникла заборгованість в сумі 1000000,81 грн., яка була стягнута за рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2022 у справі № 914/4028/21, яке набрало законної сили; про стягнення з відповідача штрафних санкцій в межах справи № 914/4028/21 позивачем заявлено не було. За порушення умов договору №ТЕО-42 від 03.07.2020 в частині вчасних розрахунків за надані транспортно-експедиційні послуги позивач нарахував відповідачу 212122,24 грн - інфляційного збільшення, 240109,78 грн - пені та 25561,66 грн - 3% річних;

- з огляду на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача 25479,00 грн 3% річних, 212122,06 грн інфляційних втрат;

-здійснивши перерахунок суми пені, заявленої до стягнення, суд встановив, що позивач неправомірно вийшов за межі 6-місячного строку нарахування пені, відтак правомірною до стягнення є 93260,28 грн пені., а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю;

-в задоволенні заяви відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми пені на 90%, місцевим господарським судом відмовлено з огляду на те, що спірні відносини між сторонами щодо надання послуг виникли задовго до введення воєнного стану в країні; виконання відповідачем свого договірного зобов`язання в частині оплати вартості одержаних послуг після винесення рішення суду від 08.08.2022 року у справі №914/4028/21 без відкриття виконавчого провадження (добровільно) попри скрутне фінансове становище, як зазначає підприємство, не є обставиною для зменшення суми пені, а було обов`язком ПП «Агрофірма «Лугове», зафіксованим у згаданому вище рішенні суду; разом з тим, відповідач не подав належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного фінансового становища підприємства.

Не погодившись з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, як на підставу для скасування рішення в частині задоволених позовних вимог, покликається на наступне:

-скаржник вважає неправомірною відмову у задоволенні його клопотання про зменшення розміру пені на 90 %, оскільки при ухваленні оспорюваного рішення, місцевий господарський суд не дотримався розумного балансу інтересів боржника та кредитора та не врахував співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій із розміром збитків кредитора;

- разом з тим, скаржник, з покликанням на п. 5.4 договору, який передбачає звільнення сторони від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань, передбачених умовами договору, якщо таке невиконання стало наслідком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зазначає, що на сайті Торгово-промислової палати України оприлюднений лист від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, яким Торгово-промислова палата України засвідчила наявність форс-мажорних обставин, а саме військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 5 год. 30 хв. 24.02.2022. Отже, з 24.02.2022 існувала форс-мажорна обставина, що прямо визначена в договорі та наявність якої підтверджена Торгово-промисловою палатою України. Таким чином, через дії зовнішнього характеру, які виникли без вини ПП «Агрофірма «Лугове», які не можна було передбачити та уникнути, стало неможливим повною мірою здійснювати господарську діяльність та виконати зобов`язання, передбачені укладеним договором. Скаржник акцентує, що попри його скрутне фінансове становище у вересні 2022 виконав грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджує вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання. На переконання скаржника, оскільки форс-мажорні обставини тривають до цього часу, а відповідачем оплачено позивачу усі кошти за договором, відтак предмет позову у цій частині відсутній.

Позивач своїм правом, передбаченим ст. 263 ГПК України не скористався, відзиву на апеляційну скаргу відповідача не подав, однак його представник в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Процесуальний хід розгляду даної справи відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2023, від 24.04.2023 та від 01.06.2023.

В дане судове засідання прибули представники обох сторін, які висловили свої доводи та міркування щодо обставин даного спору.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Між позивачем (експедитор) та відповідачем (клієнт) 03.07.2020 було укладено договір №ТЕО-42, відповідно до пункту 1.1 якого експедитор за дорученням клієнта приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок клієнта надавати комплекс послуг з транспортно-експедиційного обслуговування для здійснення перевезень вантажів по території України, країн СНД та інших держав, а клієнт зобов`язується оплачувати надані послуги на умовах даного договору.

У пункті 1.3 договору сторони зазначили, що перелік послуг, що надаються за цим договором, вид та найменування вантажу, заявленого до перевезення згідно із цим договором, а також пункти відправлення та призначення вантажу, ціну та загальну вартість послуг сторони погоджують в додаткових угодах до даного договору.

На виконання вказаного пункту договору, 20.08.2021 сторонами було укладено додаткову угоду до договору №34, якою визначили обов`язок експедитора від імені та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезень вантажів клієнта залізничним транспортом відповідно до заявки клієнта, а саме: Станція відправлення: Ожидів-Олесько Львівської залізниці (351109), Станція призначення: Чорноморськ-порт-експорт Одеської залізниці(402103), Назва вантажу: пшениця, партія вантажу (+/-5%): 6 000,000 тон/88 вагонів.

Відповідач допустив порушення умов вказаного договору в частині розрахунків за виконані/надані послуги, що було предметом судового розгляду у справі № 914/4028/21. Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2022 року у справі №914/4028/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ «МВК Транс» задоволено; з ПП «Агрофірма «Лугове» на користь позивача стягнуто заборгованість у сумі 1000000,81 грн. Водночас, ТОВ «МВК Транс» не зверталося про стягнення штрафних санкцій з відповідача разом із сумою основної заборгованості за договором в межах справи № 914/4028/21.

З огляду на несвоєчасність вчинення розрахунків за надані транспортно-експедиційні послуги позивач нарахував відповідачу 212122,24 грн інфляційних втрат, 240109,78 грн пені та 25561,66 грн 3% річних, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність стягнення з відповідача 25479,00 грн 3% річних та 212122,06 грн інфляційних втрат.

У відповідності до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок суми пені, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про задоволення стягнення з відповідача на користь позивача 93260,28 грн пені, позаяк при здійсненні розрахунку позивач неправомірно вийшов за межі 6-місячного строку нарахування пені.

Щодо покликання апелянта на доцільність закриття провадження у справі через відсутність предмету спору, у зв`язку із тривалістю форс-мажорних обставин та оплатою відповідачем усіх коштів за договором, судова колегія відхиляє такі доводи, позаяк позивачем здійснено погашення заборгованості, яка була предметом судового розгляду у справі № 914/4028/21, натомість предметом спору у даній справі є стягнення нарахованих штрафних санкцій (пені, 3% річних та інфляційних втрат), а не суми основного боргу, який відповідач вже погасив. Разом судова колегія вважає за доцільне зазначити, що правовідносини між сторонами виникли на підставі догвору, укладеного 03.07.2020 року, тобто за довго до початку повномасштабного вторгнення, відтак не можуть бути піставою для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору. З огляду на наведене, підстави для закриття провадження у даній справі відсутні.

Щодо тверджень відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90 % судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За змістом ч. 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Частина 1 статті 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З аналізу приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України вбачається, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

В той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Оцінивши подані сторонами докази в сукупності з наданими в судовому засіданні поясненнями, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного фінансового становища відповідача, враховуючи ту обставину, що вимогу позивача про стягнення пені судом задоволено частково, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення суми пені на 90 %.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування оскаржуваного рішення, оскільки таке ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір та витрати на правову допомогу покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства «Агрофірма «Лугове» відмовити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2023 у справі №914/2809/22 залишити без змін.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 24.07.2023.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік