Постанова

від 20.07.2023 по справі 127/8438/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/8438/23

Провадження № 22-ц/801/1510/2023

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 рокуСправа № 127/8438/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вінницький міський центр зайнятості, Вінницький обласний центр зайнятості,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького міського центру зайнятості, Вінницького обласного центру зайнятості про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2023 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Антонюка В.В., дата складення повного тексту рішення 23 травня 2023 року,

встановив:

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницького міського центру зайнятості, Вінницького обласного центру зайнятості про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працювала в обласній службі зайнятості з 21 серпня 1992 року на різних посадах. Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) №151к від 05 вересня 2018 року, Вінницького обласного центру зайнятості №523-к від 06 вересня 2018 року позивач була переведена на посаду заступника директора Вінницького міського центру зайнятості.

Наказом Вінницького обласного центру зайнятості №191-к від 27 лютого 2023 року, звільнена з посади заступника директора Вінницького міського центру зайнятості 28 лютого 2023 року, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Звільнення позивач вважає незаконним оскільки Наказом Міністерства економіки України від 18 жовтня 2022 року №3905 «Про реорганізацію Вінницького міського центру зайнятості» прийнято рішення реорганізувати базовий центр зайнятості Вінницький міський центр зайнятості шляхом його приєднання до Вінницького ОЦЗ та установлено, що Вінницький ОЦЗ є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків Вінницького МЦЗ. Наказом Вінницького ОЦЗ від 05 січня 2023 року №8-к, визначено «попередити працівників Вінницького МЦЗ про зміни в організації праці, які пов`язані з реорганізацією базового центру зайнятості Вінницького МЦЗ шляхом його приєднання до Вінницького ОЦЗ та можливе їх вивільнення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників». Пунктом 2 та 3 цього наказу визначено: «запропонувати працевлаштування працівникам Вінницького МЦЗ, які попереджені про можливе вивільнення у зв`язку із змінами в організації праці, на наявні вакантні посади. У разі незгоди попереджених працівників працевлаштуватись на запропонованих вакантних посадах, трудові відносини з ними припинити по закінченню двомісячного терміну попередження, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України».

Позивач звертає увагу на наявність достатньої кількості новостворених посад у Вінницькому ОЦЗ у період з дня попередження 5 січня 2023 року до дня звільнення - 28 лютого 2023 року, які вона змогла б обійняти, оскільки має вищу юридичну освіту, має досвід роботи на посаді першого заступника, заступника директора Вінницького обласного центру зайнятості, заступника директора Вінницького міського центру зайнятості. Зазначає, що наявність вакансій по Вінницькій обласній службі зайнятості за період із 05 січня по 28 лютого 2023 року, свідчать і пропозиції роботи, які пропонувались іншим працівникам, попередженим про вивільнення.

Зокрема, у Вінницькому обласному центрі зайнятості на дату звільнення позивача була вакантна посада провідного консультанта з організації закупівель відділу організації закупівель управління матеріально-технічного забезпечення та закупівель. Цю роботу позивач могла б успішно виконувати, оскільки неодноразово проходила навчання та підвищення кваліфікації у сфері державних закупівель в Україні. На думку позивача, відповідачем протиправно не виконано свого обов`язку щодо надання такої пропозиції їй, натомість запропоновано цю вакансію директору ВМЦЗ, від якої остання відмовилась.

Позивач також зазначає, що станом на 23 лютого 2023 року Вінницькій філії надано лише незасвідчений витяг із штатного розпису Вінницького обласного центру зайнятості, яким на сьогодні керується філія, пояснюючи що затвердженого штатного розпису немає. На посаду заступника директора, яку обіймала позивач, було переведено працівника, який обіймав посаду заступника директора начальника відділу організації працевлаштування населення Вінницького міського центру зайнятості, посаду якого було дійсно скорочено і у штатному розписі реорганізованої структури її посада не передбачена. В свою чергу, позивач має високу кваліфікацію та найбільш тривалий безперервний стаж роботи в установі порівняно з іншими працівниками - 30 років 5 місяців, у тому числі 23 роки на посадах керівного складу. В продовж всього періоду роботи постійно працювала над підвищенням свого фахового рівня, систематично підвищувала кваліфікацію в ІПК ДСЗ. За період роботи у Вінницькому міському центрі зайнятості дисциплінарних стягнень не мала, водночас її кваліфікація підтверджується численними відзнаками та нагородами.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач зазначила, що згідно із довідкою про доходи, заробітна плата, яку позивач отримала за грудень 2022 року становить 36 860.72 грн, за січень 2023 року - 25 477.05 грн. Таким чином середня заробітна плата, обчислена за два відпрацьовані місяці перед звільненням, становить 1 416.77 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому вона просила визнати незаконним та скасувати наказ Вінницького обласного центру зайнятості №191-к від 27 лютого 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити позивача на посаді заступника директора Вінницького міського центру зайнятості з 28 лютого 2023 року та стягнути з Вінницького обласного центру зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, просила звернути до негайного виконання.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Вінницького міського центру зайнятості, Вінницького обласного центру зайнятості про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 21 лютого 2023 року позивачем власноручно написано і подано роботодавцю заяву з проханням звільнити її з займаної посади з підстав п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто реального наміру продовжувати правовідносини з відповідачем у позивача не було, а відтак будь-яких порушень при вивільненні ОСОБА_1 із займаної посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, які були б достатньою підставою для поновлення на роботі, відповідачем допущено не було.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника місцевий суд не звернув уваги на те, що відповідачем протиправно не виконано обов`язку передбаченого ст. 40, 49-2 КЗпП та не запропоновано іншої вакантної посади. Поряд з цим, покликається на ті ж самі обставини, які були викладені нею у позовній заяві.

06 липня 2023 року від Вінницького обласного центру зайнятості надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони заперечили аргументи заявника викладені в апеляційній скарзі, вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 06 вересня 2018 року працювала на посаді заступника директора Вінницького міського центру зайнятості (а.с. 11, 25-31).

Згідно Наказу Міністерства економіки України від 18 жовтня 2022 року за №3905 про реорганізацію Вінницького міського центру зайнятості, реорганізовано базовий центр зайнятості Вінницький міський центр зайнятості шляхом його приєднання до Вінницького обласного центру зайнятості (а.с. 7 зворот - 8).

Наказом Вінницького обласного центру зайнятості від 20 грудня 2022 року за №285 «Про утворення філій Вінницького обласного центру зайнятості», утворено шість філій, в тому числі і відокремлений підрозділ Вінницьку філію Вінницького обласного центру зайнятості (а.с. 19).

З наказу Вінницького обласного центру зайнятості від 05 січня 2023 року за №8-к «Про попередження працівників Вінницького міського центру зайнятості про зміни в організації праці», встановлено, що начальнику відділу по роботі з персоналом Вінницького обласного центру зайнятості ОСОБА_2 разом з головою комісії з реорганізації Вінницького міського центру зайнятості ОСОБА_3 , наказано попередити працівників Вінницького міського центру зайнятості про зміни організації праці, які пов?язані з реорганізацією базового центру зайнятості Вінницького міського центру зайнятості шляхом його приєднання до Вінницького обласного центру зайнятості та можливе їх вивільнення відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв?язку із скороченням чисельності та штату працівників; Начальнику відділу по роботі з персоналом обласного центру зайнятості ОСОБА_2 наказано запропонувати працевлаштування працівникам Вінницького міського центру зайнятості, які попереджені про можливе вивільнення у зв?язку із змінами в організації праці, на наявні вакантні посади (а.с. 16).

Відповідно до попередження про зміни в організації праці, ОСОБА_1 повідомлено, що посаду заступника директора Вінницького міського центру зайнятості, яку обіймала позивач, буде скорочено, в зв`язку з чим, ОСОБА_1 підлягає вивільненню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, після закінчення двомісячного терміну з моменту попередження з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. В разі виникнення вакансії, яка буде відповідати професії та спеціальності ОСОБА_1 , або іншої роботи у Вінницькому обласному центрі зайнятості і його філіях, до закінчення двомісячного терміну попередження, вона буде запропонована ОСОБА_1 (а.с. 18). З даним попередженням позивач ОСОБА_1 ознайомилась 05 січня 2023 року, що підтверджується її особистим підписом і не заперечувалось позивачем в ході судового розгляду.

Із заяви заступника директора Вінницького міського центру зайнятості Аляб`євої С.С. від 21 лютого 2023 року встановлено, що позивач у зв`язку із погіршенням стану здоров`я просила скоротити двомісячний термін попередження про вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату та просила звільнити її за п. 1 ст. 40 КЗпП України 28 лютого 2023 року (а.с. 68).

Згідно наказу Вінницького обласного центру зайнятості від 27 лютого 2023 року за №191-к, позивача ОСОБА_1 , 28 лютого 2023 року звільнено з посади заступника директора Вінницького міського центру зайнятості у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 17).

Відповідно до довідки про доходи № 05-29/280-23 від 28 лютого 2023 року ОСОБА_1 отримала дохід у вигляді заробітної плати за період з грудня 2022 по січень 2023 року у розмірі 62337,77 грн. (а.с. 40).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Тому скорочення чисельності або штату може бути самостійними причинами звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Таким чином, прийняття рішення про внесення змін до штатного розпису є компетенцією відповідача та є складовою права на управління діяльністю підприємством.

Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Така правова позиція щодо застосування норм матеріального права в тотожних правовідносинах викладена в Постанові КСЦ ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 756/10727/16, постанові КСЦ ВС від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі чи організації.

До закінчення двомісячного строку вказаного попередження звільнення працівника з ініціативи роботодавця не допускається.

Згідно роз`яснень викладених в листі Міністерства праці та соціальної політики України №107/06/186-10 від 25 травня 2010 року, до закінчення двомісячного строку з дня попередження, звільнення працівників з ініціативи адміністрації на зазначених підставах без їх згоди не допускається. При наявності прохання працівника скоротити термін попередження про наступне звільнення, який є обов`язковим тільки для адміністрації, працівник може бути звільнений до його закінчення, як на підставах, визначених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, так і за власним бажанням (стаття 38 КЗпП), у зв`язку з переведенням (п. 5 статті 36 КЗпП), за угодою сторін (п.1 статті 36 КЗпП).

За наявності згоди працівника (заяви про скорочення строку попередження) його звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України до закінчення двомісячного строку є правомірним. Інше тлумачення означає обмеження встановлених ст. 43 Конституції України прав попередження про звільнення працівника, який знайшов нове місце роботи, а також щодо вільного вибору роботи та заборони використання примусової праці.

Таким чином, якщо сам працівник виявить бажання бути звільненим раніше, до закінчення строку попередження, роботодавець може здійснити звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у строк, про який просить працівник.

Звертаючись із заявою про скорочення терміну попередження про звільнення, працівник має зважати на правові наслідки подання такої заяви.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 липня 2020 року у справі 569/17130/17.

З огляду на викладені обставини, встановивши, що відповідач в передбачений законом строк повідомив позивача про наступне вивільнення працівників, однак остання звернулась із заявою про скорочення терміну попередження про звільнення та подальше її звільнення (а.с. 68), чим виявила свою волю на припинення продовження трудових правовідносин із відповідачем, врахувавши, недопущення порушення права щодо вільного вибору роботи та заборони використання примусової праці, місцевий суд прийшов до вірного висновку про недоведеність незаконного звільнення позивача та відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, а також поновлення позивача на роботі.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення роботодавцем вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця протягом усього строку попередження про вивільнення, а позивач, подавши відповідну заяву про скорочення такого строку виявив свою волю на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України із 28 лютого 2023 року.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають до задоволення, оскільки такі є похідними від позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено, на що також вірно вказано місцевим судом.

Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді О.В. Ковальчук

Т.М. Шемета