Постанова

від 25.07.2023 по справі 495/3675/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1831/23

Справа № 495/3675/19

Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А.

за участю секретаря судового засідання Вінжановська К.С.

учасники справи:

позивач фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи ТОВ «Санафарм»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2021 року,

по цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ТОВ «Санафарм», про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень та спонукання до виконання умов договору оренди нежитлових приміщень, -

В СТ АН ОВ ИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ФОП ОСОБА_1 , звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа ФОП ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ТОВ "Санафарм" про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень та спонукання до виконання умов договору оренди нежитлових приміщень.

Згодом, 25 листопада 2019 року представник позивача звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову та залучення співвідповідача. Так, вимоги позивача мотивовані тим, що 01.12.2018 року між ФОП ОСОБА_3 /Орендодавець/ та ФОП ОСОБА_1 /Орендар/ був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-18, згідно якого було передано у тимчасове платне володіння та користування позивачу нежитлове приміщення, загальною площею 76.5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , для використання під аптечний заклад. За умовами договору термін оренди складав 2 роки 11 міс, тобто з 01.12.2018 року до 01.11.2021 року. Вказує, що після укладення зазначеного договору оренди та підписання акту прийому-передачі, позивач завезла торговельне обладнання, товари та організувала роботу аптеки з роздрібної торгівлі ліками та товарами медичного призначення. За її ствердженнями, всі зобов`язання, які передбачені договором та законодавством вона виконувала належним чином. Втім, зазначає, що після укладання договору оренди, на її адресу надійшов лист від ФОП ОСОБА_2 , у якому було повідомлено, що нею було придбано у власність нежитлове приміщення, що орендується та висловлена вимога щодо припинення безоплатного та безпідставного користування відокремленим структурним підрозділом належним їй на праві приватної власності. 02.04.2019 року позивач письмово повідомила відповідача ФОП ОСОБА_2 про підставність користування вказаним житловим приміщенням. Також, акцентовано увагу на норму права, яка регулює питання зміни власника речі. За позицією позивача, виконання договірних зобов`язань сторонами за договором від 01.12.2018 року № 01/12-18 нерозривно пов`язане не тільки з обов`язками позивача, а й обов`язками відповідача, що складає зустрічне виконання зобов`язання.

Між тим, в уточненому позові позивач вказувала, що 05.09.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу, на підставі чого внесені відповідні відомості до державного реєстру про право власності ОСОБА_3 на приміщення № 8 за адресою: АДРЕСА_2 .

Посилаючись на факті повернення ФОП ОСОБА_2 , у період перебування у її власності спірного нежитлового приміщення, орендної плати/на виконання вимог п.5.2 Договору/ від Орендаря, як помилково надісланих, та факту того,що після розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вона знов ж таки була позбавлена можливості виконання своїх зобов`язань за договором зі сплати орендної плати на користь Орендодавця, адже ОСОБА_3 закрив зазначений в договорі оренди рахунок орендодавця, а письмові звернення щодо надання нових реквізитів для зарахування орендної плати ігнорував, тому позивач вимушена була звернутися до суду з відповідними вимогами, з уточненням яких остаточно просила суд: зобов`язати ОСОБА_2 виконати обов`язок в натурі прийняти орендну плату від ФОП ОСОБА_1 в розмірі 112 000 грн за користування нежитловим приміщенням № 8 за адресою: АДРЕСА_2 , в квітні липні 2019 року згідно договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2018 року № 01/12-18 та зобов`язати ОСОБА_3 виконати обов`язок в натурі надати реквізити банківського рахунку, на який необхідно сплачувати орендну плату за договором оренди нежитлового приміщення від 01.12.2018 року № 01/12-18.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 18серпня 2021року взадоволенні позовнихвимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивача,ТОВ "Санафарм",про внесеннязмін додоговору орендинежитлових приміщеньта спонуканнядо виконанняумов договоруоренди нежитловихприміщень відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що примушування ОСОБА_2 до виконання вказаних дій не узгоджується з вимогами діючого законодавства та суперечить самим умовам договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2018 року № 01/12-81, а тому у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_5 слід відмовити, як в необґрунтованому. Разом з тим, встановлено, що дійсно позивач неодноразово, починаючи з квітня 2019-січень 2020 року намагалась вносити орендну плату на рахунки відповідачів, тому вказувати про наявність такого прострочення під час розгляду справи в суді, на що вказують відповідачі буде недоцільно. Крім того, суд вважає невірним надавати оцінку акцентованій відповідачами уваги про порушення позивачем вимог договору оренди, а саме в частині договірних зобов`язань про передачу майна у суборенду, адже реалізація орендарем вказаної дії передачі орендованого майна без письмового погодження з орендодавцем, жодним чином не впливає на суть вирішення питання із внесення орендної плати, не змінює обсягу договірних відносин в цій частині, а тому може бути розглянута як вимога про розірвання договору оренди лише в іншому судовому провадженні. Стосовно не погодження запропонованого проекту Додаткової угоди та не підписання такої також не вказує про ухилення від виконання обов`язків та зобов`язань за договором оренди ФОП ОСОБА_1 /Орендаря/, адже вони збільшують обсяг договірних правовідносин в частині орендної плати, що може стати надмірним тягарем для орендаря, без зазначення на те поважних причин. Натомість щодо вимог позивача про зобов`язання ОСОБА_3 виконати обов`язок в натурі надати нові реквізити банківського рахунку, спростовані матеріалами справи, за якими надано достатньо доказів про інформування відповідачем про відкритий рахунок, на який він очікує орендну плату. Стосовно стверджень позивача про те, що сплата орендної плати на новий банківський рахунок ОСОБА_3 , потягне за собою виникнення у ФОП ОСОБА_1 додаткових, не передбачених договором обов`язків податкового агенту, не підтверджено жодними об`єктивними та достатніми доказами. Більш того, зазначення у договорі у розділі юридичних адрес сторін розрахункового рахунку не вказує про його безпосереднє призначення здійснення господарських розрахунків за підприємницькою діяльністю, тим більше договір оренди жодним чином не має наслідком прив`язки статусу його сторін до їх діяльності, окрім моментів, обумовлених самим правочином, чого в даному випадку прослідити неможливо. З урахуванням усього вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, об`єктивності, достовірності та їх логічному взаємозв`язку, виходячи з доводів сторін, що наведені ними у їх вимогах та запереченнях, прийнявши до уваги факт того, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, яким вона намагається покласти на відповідачів обов`язок, що не передбачений ні нормами права, ні самого договору оренди, виходячи з наявних реквізитів для подальшого виконання своїх зобов`язань за договором для сплати орендної плати на рахунок орендодавця, суд приходить до висновку, що в контексті заявленого позову, вимоги ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ТОВ "Санафарм", про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень та спонукання до виконання умов договору оренди нежитлових приміщень задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник позивача звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що розглянувши справу суд встановив, що 01 грудня 2018 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 /Орендодавець/ та фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 /Орендар/ був укладений договір оренди нежитлового приміщення No 01/12-18, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове платне володіння та користування приміщення загальною площею 76,5 ОСОБА_6 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На виконання вказаного договору, сторонами було складено відповідний Акт приймання-передачі приміщення. 3 моменту укладення договору, з грудня 2018 року по березень 2019 року зобов?язання за договором здійснювались сторонами належним чином, зокрема, орендна плата своєчасно сплачувалась орендарем, а орендодавцем вказана оплата приймалась без зауважень. Між тим, сплачена у квітні 2019 року орендна плата, за наданими орендодавцем банківськими реквізитами, була повернута орендарю (позивачу) з приміткою помилково зарахованих коштів. Крім того, позивачем було отримано від ОСОБА_2 лист за No 8/03199 від 22.03.2019 року, у якому повідомлялось про набуття нею у власність орендованого позивачем приміщення та висувалась вимога про зміну умов існуючого договору оренди в частині збільшення в тричі орендної плати, або, у разі відмови від такої пропозиції, про фактичне дострокове припинення договору оренди. Відповідь позивача (орендаря) про те, що договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-18 від 01.12.18р. є чинним та діє незалежно від набуття об?єкта оренди у власність іншою особою, а також про неможливість в односторонньому порядку відмовлятись /припиняти/ дію договору чи змінювати його умови була відповідачем ОСОБА_2 проігнорована. Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, не визнаючи прав та обов?язків позивача (орендаря) за діючим договором No 01/12-18 від 01.12.18р., відповідач ОСОБА_2 протиправно наполягала на зміні його умов та продовжувала відмовлятись від прийняття платежів в рахунок орендної плати, намагаючись створити підґрунтя для спору, в якому можливо знайшла б для себе можливість дострокового розірвання незручного їй договору оренди. При цьому, ОСОБА_2 вважала себе вільною від будь-яких зобов?язань за вказаним договором оренди. Проте, виконання договірних зобов?язань сторонами за договором від 01.12.2018 року № 01/12-18 нерозривно пов?язане не тільки з обов?язками позивача, але й обов?язками відповідача, які фактично по своїй суті є зустрічним виконанням зобов?язань, в даному випадку - щодо прийняття орендних платежів. Так, за змістом статті 538 ЦК України «Виконання свого обов?язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов?язку, є зустрічним виконанням зобов?язання (частина 1). Таким чином виконання договірних зобов?язань за договором є обов?язком обох його сторін. 3 матеріалів справи вбачається, що другий відповідач ОСОБА_3 , після розірвання договору купівлі-продажу орендованого приміщення (під час розгляду судом цієї справи) та набуття ним 05.08.2019 року знову права власності на вказане приміщення і, відповідно, прав та обов?язків орендодавця, також почав ними нехтувати, уникаючи прийняття орендної плати. На письмові вимоги орендаря (позивача) надати банківські реквізити не відповідав. І лише у лютому 2021 року (після залучення його співвідповідачем по цій справі) спромігся надіслати в листі відомості про картковий рахунок фізичної особи, який не може бути використаний в рамках підприємницької діяльності. Таким чином, на момент звернення з позовними вимогами до ОСОБА_3 відомості про будь-який його банківський рахунок були у позивача відсутні. Але, встановивши вищевказані обставини, суд дійшов помилкового висновку, що суть даного конкретного спору зводиться до належного виконання Орендарем (наймачем) своїх обов?язків. А вимоги про зобов?язання відповідачів прийняти орендну плату, суд оцінив як такі, що у контексті трактування визначення найму/оренди розрушає концепцію зобов?язального характеру таких правовідносин. Оскільки, на думку суду першої інстанції, виходячи із законодавчо встановленої конструкції орендних правовідносин, обов?язок зобов?язального характеру зі сплати орендної плати покладається саме на орендаря, в той час як в даному випадку вже є виконаним обов?язок орендодавця, що полягає у наданні у тимчасове платне користування нежитлового приміщення за № 8 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, хибне уявлення суду щодо обсягу прав та обов?язків сторін в орендних правовідносинах стало перешкодою для ухвалення законного та обгрунтованого судового рішення. Зокрема, вірно встановивши, що дійсно позивач неодноразово, починаючи з квітня 2019-січень 2020 року намагалась вносити орендну плату на рахунки відповідачів, суд дійшов висновку про те, що примушування ОСОБА_2 до виконання вказаних дій не узгоджується з вимогами діючого законодавства та суперечить самим умовам договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2018 року № 01/12-81, а тому у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_5 слід відмовити, як необґрунтованому. Не відповідає також обставинам справи та наявним доказам, висновок суду про те, що вимоги позивача про зобов?язання ОСОБА_3 виконати обов?язок в натурі - надати нові реквізити банківського рахунку, спростовані матеріалами справи, за якими надано достатньо доказів про інформування відповідачем про відкритий рахунок, на який він очікує орендну плату. Як вже вище зазначалось, судом було встановлено, що позивач вказуючи на неможливість перерахування орендної плати також і на рахунок ОСОБА_3 , надала до суду копію листа від 09.09.2019 року, в якому вона зверталась до ФОП ОСОБА_3 , і посилаючись на закриття рахунку, який ФОП ОСОБА_3 зазначив у договорі оренди, висловлювала прохання про термінове повідомлення номеру банківського рахунку, на який необхідно зараховувати орендну плату за зазначеним договором. /т.1 а.с. 245,246/. 1 у відповідь на наведену обставину, відповідач ОСОБА_3 не заперечував проти даного факту, проте вказував на обізнаності позивача про його нові банківські реквізити (які чомусь ним були вказані лише в листі, датованому лютим 2021 року). Таким чином, висновки суду суперечать встановленим судом обставинам і доказам, які наявні в матеріалах справи. Оцінюючи доводи позивача щодо обов?язку надання орендодавцем в господарському договорі відомостей про зміну свого рахунку для підприємницької діяльності, суд дійшов висновку про те, що зазначення у договорі у розділі юридичних адрес сторін розрахункового рахунку не вказує про його безпосереднє призначення здійснення господарських розрахунків за підприємницькою діяльністю, тим більше договір оренди жодним чином не має наслідком прив 'язки статусу його сторін до їх діяльності, окрім моментів, обумовлених самим правочином, чого в даному випадку прослідити неможливо, Проте, будь-якого правового обґрунтування такого висновку оскаржуване судове рішення не містить. Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним вимогам закону, оскільки містить помилкову оцінку правовідносин що склались між учасниками справи, не враховує обставин на які посилалась позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а також положень ст.ст. 525, 538, 651 і 770 ЦК України. І тому, вважали. що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 18.08.2021 р. у цій справі є незаконним.

Явка сторін

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду . В судове засідання з`явилась апелянт надала суду пояснення. Заяв про відкладення розгляду відповідачі не надали, що не заважає слухати справу у їх відсутність.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, розглянув апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанцій встановив, що дійсно 01 грудня 2018 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 /Орендодавець/ та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 /Орендар/ був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-18, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове платне володіння та користування приміщення загальною площею 76,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами Договору, приміщення надавалось орендареві для використання під аптечний заклад аптеку.

Згідно п.4.1 Договору, термін оренди мав складати 2 роки 11 місяців, з 01.12.2018 року до 01.11.2021 року, з моменту прийняття приміщення, що орендується на підставі підписаного договору та акту приймання-передачі.

Згідно п.5.1 Договору, розмір орендної плати складає 28 000 грн., що може бути змінений за згодою сторін, але не частіше 1 раз на рік.

Орендна плата мала сплачуватись щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця в строк не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем /п.5.2 Договору/. /т.1 а.с. 3-5/.

Матеріалами справи встановлено, що в день укладання вищевказаного правочину оренду, сторони підписали Акт приймання-передачі приміщення /т.1 а.с. 6/

Крім того, ФОП ОСОБА_1 було отримано лист за № 8/03199 від 22.03.2019 року, у якому повідомлялось про набуття у власність ФОП ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 21.03.2019 року орендованого ФОП ОСОБА_1 нежитлового приміщення загальною площею 76,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Копія витягу ДРРП додавалась.

Також у листі висувалась вимога про припинення у найкоротший термін безоплатного та безпідставного користування відокремленим підрозділом належним ОСОБА_2 на праві власності, а також негайного припинення безоплатного користування експлуатаційними та комунальними послугами за зазначеною адресою. /т.1 а.с.14,15/.

У відповідь ФОП ОСОБА_1 надіслала ФОП ОСОБА_2 лист, у якому повідомлялось про наявність орендних відносин щодо спірного майна, та посилання на норми права, згідно яких у разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Норми права з яких виходить судова колегія.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особипідприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Господарського кодексу України (далі ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, зазначено, що критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору, зокрема є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17, сформульовано правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Згідно з інформацією, яка міститься у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result), ОСОБА_1 з 21 серпня 2009 року зареєстрована як ФОП, видами економічної діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, купівля та продаж власного нерухомого майна, дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. Відомості про припинення нею підприємницької діяльності відсутні.

01 грудня 2018 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 /Орендодавець/ та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 /Орендар/ був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-18, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове платне володіння та користування приміщення загальною площею 76,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами Договору, приміщення надавалось орендареві для використання під аптечний заклад аптеку.

Відповідні договори та інші документи містяться в матеріалах справи.

Сутність позовних вимог (т.1 а.с.2) свідчить про їх господарьску генезу.

З урахуванням встановлених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що спір в цій справі, який виник за участю суб`єкта господарювання з метою здійснення підприємницької діяльності у спірному нежитловому приміщенні пристосованому для господарської діяльності, належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 263/15489/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 266/1/17, від 02 червня 2021 року у справі № 520/1677/18, на які послалися заявники в касаційних скаргах.

Враховуючи суть спору, спрямовану на врегулювання інтересів сторін суб`єктів господарських відносин, судова колегія приходить висновку про неможливість вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції, не в повній мірі дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.

Враховуючи викладене, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області не є «судом, встановленим законом» для розгляду зазначеного спору, адже спір підвідомчий судам не цивільної, а господарської юрисдикції.

Відповідно до статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі відповідно до ч.1ст.255 ЦПК України.

Згідно частини четвертої ст.377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд роз`яснює ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Одеського апеляційного суду з заявою про направлення справи до Господарського суду Одеської області.

Оскільки постановою апеляційного суду закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України , то апеляційний суд роз`яснює позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду, який закрив провадження у справі, тобто до Одеського апеляційного суду, з заявою про направлення справи до Господарського суду Одеської області.

Доводи апеляційної скарги є передчасними у зв`язку з порушенням юрисдикції вирішення спору .

Керуючись ст. ст. 255,256,259, ч.4 ст.367,374,377,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2021 скасувати.

Провадження у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ТОВ «Санафарм», про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень та спонукання до виконання умов договору оренди нежитлових приміщень - закрити.

Роз`яснити, що справа за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ТОВ «Санафарм», про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень та спонукання до виконання умов договору оренди нежитлових приміщень підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 липня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді О.Ю. Карташов

В.А. Коновалова