Рішення

від 13.07.2023 по справі 916/109/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/109/23

За позовом: Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 04056919, електронна адреса: legal_department@omr.gov.ua)

За участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління капітального будівництва Одеської міської ради (65091, м. Одеса, вул. Комітетська, буд.10-А, код ЄДРПОУ - 04056902, електронна адреса: ukb@omr.odessa.ua).

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТОБУД» (65014, м. Одеса, вул. Пушкіна, буд.32, код ЄДРПОУ - 40973950, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від позивача: Тулінов І.І. - на підставі довіреності № 13 від 13.12.2022р.;

Від третьої особи: не з`явився;

Від відповідача: Василін В.В. - на підставі ордеру серія ВН №1228234 від 21.02.2023р., Максімкін А.А.- на підставі ордера серії ВН № 1246562 від 10.05.2023р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Танасійчук Г.М.- в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: не з`явився;

Від відповідача: Максімкін А.А.- на підставі ордера серії ВН № 1246562 від 10.05.2023р.

Суть спору: Позивач - Виконавчий комітет Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «ІНТОБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 4 000 000 грн, 3% річних у розмірі 124 890 грн 41 коп., інфляційних втрат у розмірі 926 600 грн та пені у розмірі 1 304 602 грн 74 коп.

Ухвалою суду від 11.01.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження та залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління капітального будівництва Одеської міської ради. Підготовче засідання призначено на 07.02.2023р.

Ухвалою суду від 07.02.2023р. відкладено підготовче провадження на 02.03.2023р. Ухвалою суду від 02.03.2023р. відкладено підготовче засідання на 28.03.2023р. Ухвалою суду від 28.03.2023р. відкладено підготовче засідання на 11.04.2023р. Ухвалою суду від 11.04.2023р. відкладено підготовче засідання на 02.05.2023р. Ухвалою суду від 02.05.2023р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.05.2023р. Ухвалою суду від 11.05.2023р. відкладено судове засідання на 04.07.2023р. Ухвалою суду від 04.07.2023р. відкладено розгляд справи на 13.07.2023р.

Позивач - Виконавчий комітет Одеської міської ради, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві, а також просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру 3% річних і інфляційних втрат.

Відповідач - ТОВ «ІНТОБУД», згідно відзиву на позовну заяву, що надійшов до суду 07.03.2023р., позовні вимоги визнає частково, заперечує проти наведеного позивачем розрахунку пені, вважає його необґрунтованим, та просить суд, згідно клопотання, що надійшло до суду 24.03.2023р., зменшити розмір нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління капітального будівництва Одеської міської ради про місце, дату та час судових засідань була повідомлена належним чином, але явку свого представника не забезпечила, будь-яких пояснень щодо спору до суду не надала.

Суд вважає за необхідне зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, продовження строку його дії, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі зазначає, що на виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.04.2019р. №160 «Про затвердження проекту договору про пайову участь замовника у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси між виконавчим комітетом Одеської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТОБУД» при будівництві багатоквартирних житлових будинків (буд.№31/1), (буд.№31/2) із вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: м.Одеса, Суворовський р-н, мкр.ІІІ-4-1, в межах вулиць Академіка Сахарова, Академіка Заболотного, Семена Палія, Марсельської», 25.04.2019р. між виконкомом Одеської міської ради та ТОВ «ІНТОБУД» було укладено Договір №001/кс про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси.

Відповідно до п.1.1 цього Договору його предметом є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси при здійсненні будівництва об`єкта містобудування на умовах, визначених цим Договором, у термін до 31.12.2021р.

Згідно п.2.1 Договору замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси у розмірі 5 959 680 грн відповідно до розрахунку (додаток 1) частинами згідно з графіком (додаток 2 до Договору).

Як зазначає позивач, у зв`язку із невиконанням ТОВ «ІНТОБУД» своїх зобов`язань за Договором №001/кс, порушенням графіку оплати, рішенням Господарського суду Одеської області від 04.08.2021р. у справі №916/917/21 стягнуто з ТОВ «ІНТОБУД» заборгованість станом на 31.03.2021р. у розмірі 1 090 976 грн 03 коп.

Позивач зазначає, що ТОВ «ІНТОБУД» і надалі продовжило порушувати прийняті на себе зобов`язання щодо сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси. Зокрема, не сплачено 500 000 грн у строк до 30.06.2021р., 1 000 000 грн (житловий будинок №31/1) та 1 000 000 грн (житловий будинок №31/2) у строк до 30.09.2021р., а також 1 000 000 грн (житловий будинок №31/1) та 1 000 000 грн (житловий будинок №31/2) у строк до 31.12.2021р. Отже, загальний розмір заборгованості становив 4 500 000 грн.

З метою досудового врегулювання спору Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради на адресу ТОВ «ІНТОБУД» направлялись листи від 12.10.2021р. за №02-05/1208-07, від 15.11.2021р. за №02-05/1340-07, від 18.01.2022р. за №02-05/69-07 щодо необхідності виконати прийняті на себе зобов`язання, але відповідачем було сплачено лише 500 000 грн, заборгованість у розмірі 4 000 000 грн сплачено не було.

Таким чином, виконавчий комітет Одеської міської ради дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 4 000 0000 грн у судовому порядку.

Також позивач зазначив, що відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеної норми законодавства, позивач нарахував відповідачу 3% річних на суму заборгованості, розмір яких становить 124 890 грн 41 коп. та інфляційні втрати у розмірі 926 600 грн.

Крім того, позивач зазначив, що згідно п.4.3 Договору у випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі, визначеної у п.2.1 Договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої суми за кожний день прострочення платежу, яка діє на момент прострочення виконання зобов`язання. Розрахунок суми основаного боргу та штрафних санкцій здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Враховуючи зазначену умову Договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1 304 602 грн 74 коп. за період прострочення з 30.06.2021р. по 01.11.2022р., яку також просить суд стягнути з відповідача.

У якості нормативного обґрунтування позивач посилається на положення ст.193 Господарського кодексу України, ст.525, 526, 610, 612 Цивільного кодексу України.

При цьому, виконком Одеської міської ради заперечує проти зменшення судом на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України пені, 3% річних та інфляційних втрат, та зазначає, що відповідно до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Положення ст.625 Цивільного кодексу України не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. За своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими грошовими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними, окремими від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Таким чином, позивач дійшов висновку, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями (неустойкою) у розумінні ст.549 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України та не можуть бути зменшені за рішенням суду. Вони мають виключно компенсаційний характер та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо зменшення пені, позивач зауважив, що відповідачем до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, за яких суд міг би зменшити пеню, нараховану позивачем.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління капітального будівництва Одеської міської ради, будь-яких пояснень щодо суті спору до суду не надала.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти факту укладення між виконкомом Одеської міської ради та ТОВ «ІНТОБУД» Договору №001/кс про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси не заперечує та зазначає, що дійсно має заборгованість по оплаті пайової участі у розмірі 4 000 000 грн., адже зазначену суму мав сплатити у строк до 31.12.2021р.

Але, сплатив її в ході розгляду справи по суті, що підтверджується платіжними інструкціями №13372229 від 28.06.2023р. на суму 2 000 000 грн та №13372247 від 30.06.2023р. на суму 2 000 000 грн.

При цьому, відповідач, посилаючись на положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, вважає невірним (некоректним) зроблений виконкомом Одеської міської ради розрахунок пені. За розрахунком відповідача розмір пені за 184 дні прострочення становить 467 410 грн 98 коп.

Але і зазначений розмір пені ТОВ «ІНТОБУД» вважає надмірним, та посилаючись на ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, відсутність продажу об`єктів нерухомості та майнових прав на житло у багатоповерхових житлових будинках через відсутність покупців у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, відсутність коштів на рахунках, просить суд зменшити розмір пені.

Крім того, 24.03.2023р. відповідач надав до суду клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на ст.ст.216, 217, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.611,692, 625 Цивільного кодексу, адже вважає, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити як розмір неустойки (штрафу, пені), так і процентів річних і втрат від інфляції за час затримки розрахунку за договором, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора.

Також, відповідач послався на відсутність доказів щодо понесених виконкомом Одеської міської ради збитків внаслідок того, що ТОВ «ІНТОБУД» не змогло своєчасно виконати свої зобов`язання за Договором №001/кс, що, на думку відповідача, доводить, що розмір відповідальності значно перевищує розмір збитків позивача.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників позивача та відповідача, судом встановлено, що 25.04.2019р. виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення №160 «Про затвердження проекту договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси між виконавчим комітетом ОМР та ТОВ «ІНТОБУД» при будівництві багатоквартирних житлових будинків (буд. №31/1), (буд. №31/2) із вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н., мкр. ІІІ-4-1, в межах вулиць Академіка Сахарова, Академіка Заболотного, Семена Палія, Марсельської».

Відповідно до ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент укладення Договору) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення;) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції). Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

25 квітня 2019р. між виконкомом Одеської міської ради та ТОВ «ІНТОБУД» (замовник) було укладено Договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, відповідно до умов якого його предметом є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси при здійсненні будівництва об`єкта містобудування на умовах, визначених цим договором, у термін до 31 грудня 2021р. Назва та місце розташування об`єкта містобудування - «Будівництво багатоквартирних житлових будинків (буд. № 31/1), (буд. № 31/2) з вбудовано- прибудованими приміщеннями за адресою: м. Одеса, Суворовський район, мкр. ІІІ-4-1, в межах вулиць Академіка Сахарова, Академіка Заболотного, Семена Палія, Марсельської». Цільове призначення об`єкта містобудування - житлове будівництво (п.п.1.1., 1.2., 1.3. Договору).

Договір зареєстрований в Управлінні капітального будівництва Одеської міської ради 25.04.2019р. за №001/кс.

Додатком №1 до Договору №001/кс від 25.04.2019р. є «Розрахунок розміру пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси по об`єкту будівництва, вартість якого визначена на підставі нормативів для одиниці створеної потужності».

Додатком №2 - «Графік оплати коштів пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси», відповідно до якого розмір участі у сумі 5 959 680 грн. замовник має сплатити за наступним графіком: житловий будинок №31/1, у розмірі 3042398 грн: 22398 грн - протягом 30 календарних днів з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради; 25000 грн - до 30.06.2019р.; 25000 грн - до 30.09.2019р.; 25 000 грн - до 31.12.2019р.; 45000 грн - до 31.03.2020р.; 50000 грн - до 30.06.2020р.; 150000 грн - до 30.09.2020р.; 200000 грн-до 31.12.2020р.; 200 000 грн-до 31.03.2021р.; 300 000 грн - до 30.06.2021р.; 1 000 000 грн - до 30.09.2021р.; 1 000 000 грн - до 31.12.2021р.; житловий будинок № 31/2, у розмірі 2917282 грн: 37 282 грн - протягом 30 календарних днів з рішення виконавчого комітету Одеської міської ради; 25000 грн - до 30.06.2019р.; 25000 грн - до 30.09.2019р.; 25000 грн - до 31.12.2019р.; 55000 грн- до 31.03.2020р.; 50000 грн до 30.06.2020р.; 100000 грн - до 30.09.2020р.; 200000 грн - до 31.12.2020р.; 200000 грн - до 31.03.2021р.; 200000 грн - до 31.06.2021р.; 1000000 грн - до 30.09.2021р.; 1000000 грн - до 31.12.2021р.

Відповідно до ч.2 розділу 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У ст. 175 Господарського кодексу України законодавець зазначив, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами п.2.1 Договору замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси у розмірі 5 959 680 грн відповідно до розрахунку (додаток №1) частинами згідно з графіком (додаток №2).

Згідно п.3.1 Договору замовник зобов`язується перерахувати кошти в сумі, зазначеній у п.2.1 Договору, у термін до 31.12.2021р. згідно з графіком.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, у ТОВ «ІНТОБУД» виникло зобов`язання щодо перерахування коштів у розмірі 5 959 680 грн у термін до 31.12.2021р. згідно з графіком.

Але, ТОВ «ІНТОБУД» порушило взяті на себе зобов`язання, визначені у п.п.2.1,3.1 Договору №001/кс від 25.04.2019р. Заборгованість у розмірі 4 000 000 грн. було сплачено замовником лише згідно з платіжними інструкціями №13372229 від 28.06.2023р. на суму 2 000 000 грн та №13372247 від 30.06.2023р. на суму 2 000 000 грн.

Таким чином, станом на дату постановлення судом рішення заборгованість у розмірі 4 000 000 грн відповідачем погашено, що, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, є підставою для закриття провадження у справі у частині вимоги про стягнення зазначеної суми.

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ «ІНТОБУД» пені у розмірі 1 304 602 грн 74 коп., 3% річних у розмірі 124 890 грн 41 коп. та інфляційних втрат у розмірі 926 600 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом та договором.

За положеннями ч.1ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно із п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За умовами п.4.3 Договору №001/кс від 25.04.2019р. у випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі, визначеної у п.2.1 Договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої суми за кожний день прострочення платежу, яка діє на момент прострочення виконання зобов`язання. Розрахунок суми основаного боргу та штрафних санкцій здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

При цьому, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що з урахуванням умов Договору та положень законодавства, цей розрахунок не є вірним, адже він зроблений без урахування ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Таким чином, перевіривши наведений відповідачем розрахунок пені, суд погоджується з ним, та зазначає, що стягненню підлягає пеня у розмірі 467 410 грн 98 коп., а, отже, позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.4.4 Договору замовник також сплачує 3% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що вони є вірними, у зв`язку із чим вимоги позивача про стягнення з ТОВ «ІНТОБУД» 3% річних у розмірі 124 890 грн 41 коп. та інфляційних втрат у розмірі 926 600 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно, згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Передбачене ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення неустойки може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Отже, законодавець передбачив можливість зменшення судом лише штрафу, пені.

Верховний Суд у постанові від 14.01.2020р. у справі №924/532/19 зазначив, що ст.625 розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення ст.625 Цивільного кодексу України не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. За своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими грошовими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними, окремими від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи зазначене, виходячи з матеріалів справи, суд вважає що відсутні підстави для задоволення клопотання ТОВ «ІНТОБУД» про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У частині позовної вимоги виконавчого комітету Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТОБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 4 000 000 грн провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги виконавчого комітету Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТОБУД» про стягнення 3% річних у розмірі 124 890 грн 41 коп., інфляційних втрат у розмірі 926 600 грн, пені у розмірі 1 304 602 грн 74 коп. - задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТОБУД» (65014, м. Одеса, вул. Пушкіна, буд.32, код ЄДРПОУ - 40973950) на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 04056919, на рахунок Казначейства України (ЕАП), відкритий для виконання бюджету міста Одеси за кодом бюджетної класифікації 24170000 «надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», код ЄДРПОУ 37607526, МФО 899998, р\р НОМЕР_1 ) пеню у розмірі 467 410 грн 98 коп., 3% річних у розмірі 124 890 грн 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 926 600 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 783 грн 52 коп.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 24 липня 2023 р.

Суддя Н.В. Рога