Ухвала

від 24.07.2023 по справі 903/992/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/992/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Волковицької Н.О., Селіваненка В.П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства "Полгер"

на рішення господарського суду Волинської області від 27.03.2023

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Західелектромонтаж"

до приватного підприємства "Полгер"

про стягнення 572 361,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Полгер" (далі - ПП "Полгер", відповідач, скаржник) 07.07.2023 звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Волинської області від 27.03.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 (повний текст постанови виготовлено 27.06.2023) зі справи № 903/992/22 в частині позовних вимог, щодо стягнення: 180 грн боргу за договором підряду; 6,91 грн пені; 0,41 грн 3% річних і 55 000 грн витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені названих вимог.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у зазначеній справі подано у 2022 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2 481 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову є вимоги про стягнення боргу у сумі 572 361,65 грн за неналежне виконання договору підряду від 05.03.2021 №3 (в частині своєчасної оплати). Отже, сума позовних вимог не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (в частині щодо задоволення вимог позивача про стягнення 180 грн боргу за договором підряду; 6,91 грн пені; 0,41 грн 3% річних та 55 000 грн витрат на правову допомогу), ПП "Полгер" обґрунтовує фундаментальним значенням цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, стосовно стягнення заборгованості, термін оплати по якій не настав, а також щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі, яка не відповідає складності справи та потребує незначного часу для підготовки адвокатом документів та захисту інтересів сторони.

Між тим колегія суддів звертає увагу скаржника на неналежне обґрунтування фундаментального значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики зазначеного спору, як підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Так згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Оцінивши доводи ПП "Полгер", щодо фундаментального значення касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики у питанні стягнення заборгованості, термін оплати по якій не настав, а також щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі, яка не відповідає складності справи та потребує незначного часу для підготовки адвокатом документів та захисту інтересів сторони, Верховний Суд дійшов висновку, що такі не відповідають кількісно-якісним критеріям правового питання, щодо якого можлива проблема невизначеності.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Натомість касаційна скарга відповідача не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. А в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.

При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 27.03.2023 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 зі справи № 903/992/22, оскільки вона подана на судові акти, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Касаційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Полгер" на рішення господарського суду Волинської області від 27.03.2023 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 зі справи № 903/992/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Н. Волковицька

Суддя В. Селіваненко