Рішення

від 25.07.2023 по справі 485/1500/21

СНІГУРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 485/1500/21

Провадження №2/485/12/23

Рішення

іменем України

25 липня 2023 року м.Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Соловйова О.В.,

секретар судового засідання Гусарова І.М.,

за участю прокурора Притули М.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Валешинського М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області Потужник Романа в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , треті особи Державне підприємство "Березнегуватське лісове господарство", Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу, повернення земельної ділянки,

встановив:

У листопаді 2021 року керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області Потужник Р. в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Баштанською окружною прокуратурою Миколаївської області виявлені порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державного лісового фонду у приватну власність. Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району (за постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ район реорганізовано у Баштанський) Миколаївської області. На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.10.2017 за індексним № 37413043 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 16.02.2021 № 128 технічна документація та рішення про вилучення земельної ділянки із складу земель лісового фонду у ВО "Укрдержліспроект" відсутні. Окрім інформації надано викопіювання, яким підтверджено, що земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах кварталу 7 Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватське лісове господарство". За даними ДП "Березнегуватське лісове господарство" від 27.08.2021 № 181/56-Б земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва (площа 5,4 га), що підтверджується планом лісонасаджень Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватське лісове господарство". Також, відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05.03.2021 № 211, земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство". Ділянка лісогосподарського призначення станом на теперішній час та згідно з планово-картографічними матеріалами 2014 року перебуває у складі земель постійного користування ДП "Березнегуватське лісове господарство" площею 5,4 га, квартал 7 виділ 7 Снігурівського лісництва. Пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) (далі - ЛК України) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Таким чином, вказане свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність і на теперішній час належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування ДП "Березнегуватське лісове господарство". Землі лісогосподарського призначення державної форми власності обмежені в обороті, оскільки вибути із такої власності та із володіння законного власника - держави, не можуть. Надана відповідачу земельна ділянка належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство" та відноситься до земель державного лісового фонду, а отже відноситься до тих земель, які згідно зі ст. 178 ЦК України, ст.ст. 56, 84 ЗК України не можуть бути надані у приватну власність громадянину для ведення особистого селянського господарства.

На час прийняття ГУ Держгеокадастру в області наказу від 22.09.2017 №14-13077/17-17-СГ, вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб, належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України. Водночас, за інформаціями Миколаївської облдержадміністрації від 27.08.2021 № 05-67/3553/5-21 та ДП "Березнегуватське лісове господарство" від 27.08.2021 № 181/56-Б рішення про добровільну відмову, вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство", та зміну її цільового призначення не приймались. Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05.03.2021 № 211, проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земель ДП "Березнегуватське лісове господарство" на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не погоджувалась і відмова від користування цією ділянкою. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 318-р з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб`єктів управління об`єктами державної власності зобов`язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям. Таким чином, ГУ Держгеокадастру в області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття спірного рішення) та постійного землекористувача - ДП "Березнегуватське лісове господарство" спірну земельну ділянку з земель лісогосподарського призначення та передано її у приватну власність ОСОБА_1 . Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки у власність ОСОБА_1 супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю. За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05.03.2021 № 211, проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення спірної ділянки, вилучення її зі складу земель ДП "Березнегуватське ЛГ" на розгляд не надходили та управлінням не погоджувалися. Таким чином, ГУ Держгеокадастру в області прийнято оскаржуване рішення за відсутності погоджень Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, з порушенням вимог ст.ст. 20, 118, 186-1 ЗК України, та усупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств. На час пред`явлення вказаного позову, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 площею 2,0 га зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в області від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369964748257).

Враховуючи, що наказ ГУ Держгеокадастру в області від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ про надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 стосується земель лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган та які не можуть бути передані у приватну власність поза волею розпорядника (на час прийняття спірного рішення - Кабінету Міністрів України), таке рішення суперечить ст.ст. 116, 141, 149 ЗК України та порушує інтереси держави, що, згідно зі ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст.ст. 152, 155 ЗК України, є підставою для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання відповідного наказу незаконним та скасування з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003.

Позивач вказує на те, що за негаторним позовом він вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене. При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. Таким чином, власник і законний володілець земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Оскільки, спірна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською обласною державною адміністрацією протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів до їх поновлення, вказане є підставою для звернення з позовом прокурора до суду.

На підставі викладеного, позивач просить усунути перешкоди власнику - Миколаївській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Баштанського (Снігурівського) району Миколаївської області, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369964748257). А також, усунути перешкоди власнику - Миколаївській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства "Березнегуватське лісове господарство" земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Баштанського (Снігурівського) району Миколаївської області та стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору.

30 листопада 2021 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Валешинським М.І. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в 2016 році ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та отримав наказ від 11 листопада 2016 року № 14-11103/14-16-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до положення, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним рганом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Тому підстав ставити під сумнів інформацію, зазначену у вищевказаному наказі в ОСОБА_1 не було та не має до цього часу. На підставі вказаного наказу замовлено документацію із землеустрою, яку розроблено та погоджено в порядку установленому діючим на той час законодавством. Зазначає, що складовою проекту землеустрою була довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 13.06.2017 № 248/179-17, відповідно до якої бажана земельна ділянка площею 2,000 га відводиться із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, за угіддями - рілля, кадастровий номер земельній ділянці не присвоювався. Після цього розроблений проект землеустрою було затверджено, земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 передано ОСОБА_1 у власність та проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Прокурорм не надано доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство", а також на підставі якого розпорядчого документу ДП "Березнегуватське лісове господарство" передано в постійне користування лісогосподарські землі. Відповідачу з доданих матеріалів не зрозуміло де має знаходитись земельна ділянка площею 5,4 га квартал 7 виділ 7 Снігурівського лісництва, так як в наданих планово-картографічних матеріалах 2014 року відсутні основні характеризуючі земельну ділянку дані - кадастровий номер, координати поворотних точок її меж. Відомості про земельні ділянки, зазначені в доданому до позовної заяви плані, не внесені до Державного земельного кадастру, їх межі не визначені в натурі (на місцевості) у вигляді метричних даних, у тому числі місцеположення поворотних точок їх меж відповідно до приписів діючого на час внесення даних до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003. В позовні й заяві прокурор посилається на листи ДП "Березнегуватське лісве господарство" та Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, як доказ накладення земель лісового фонду з земельною ділянкою з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003. які не є експертами та спеціалістами з даного питання та не можуть однозначно стверджувати про даний факт. В доданих планово-картографічних матеріалах 2014 року зазначено, що земельна ділянка 5,4 га заліснена та на ній ростуть лісові культури та навіть зазначена їх кількість та якість. Однак, як вказує сторона відповідача, на земельній ділянці з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 лісові культури відсутні на даний час та були відсутні принаймні з 2000 року. Також, відповідно до наявної у відповідача ОСОБА_1 інформації з земельною ділянкою з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 межують земельні ділянки громадян, надані у власність в 1994 році для ведення садівництва членам товариства "Садовод". Таким чином, нібито лісові землі, також накладаються на земельні ділянки громадян, отримані ними у власність ще у 1994 році. Таким чином ввжають, що прокурор в позовній заяві безпідставно стверджує про факт накладення земель державного лісового фонду та земельної ділянки з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , не надає належних доказів, що однозначно підтверджують вказаний факт (т. 1 а.с.99-102).

01 грудня 2021 року представником відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області також було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на час прийняття Головним управлінням наказу від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ передбачалось, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків визначених ч. 8 ст. 122 ЗКУкраїни, у власність або у користування для всіх потреб. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 містить в собі відомості про те, що земельна ділянка площею 2,0000 га розташована на території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області. При візуальному обстеженні данної земельної ділянки, земель природо - заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико культурного призначення, лісогосподарського призначення та водного фонду не виявлено. Також проект землеустрою містить в собі довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 13.06.2017 № 248/179-17, згідно до якої до якої земельна ділянка за рахунок якої було здійснено відведення земельної ділянки 4825710100:24:000:0003, відноситься до земель запасу сільськогоподарського призначення державної власності. Відповідно до викладеного та в межах повноважень Головним управлінням прийнятий наказ від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ, який вичерпав свою дію внаслідок вчинення дій ОСОБА_1 пов"язаних з набуттям права власності, на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Враховуючи відомості наявні в матеріалах проекту землеустрою Головне управління, приймаючи цей наказ, жодним чином не створювало та і не могло створювати перешкод власнику Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та рзпорядженні даною земельною ділянкою. Зазначають, що ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Крім того, представник відповідача зазначає про те, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту права на земельну ділянку, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. Вказане обґрунтовує тим, якщо право власності на нерухоме майно не зареєстровано за дійсним власником, а за особою яка набула це право у позадоговірній з власником спосіб, то в даному випадку належним способом захисту буде звернення до суду з віндикаційним позовом. Позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що звертається з негаторним позовом. Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 з 04.10.2017, тобто фактично ця земельна ділянка, як нерухоме майно не перебуває у державній чи комунальній власності. Іншим способом захисту права власності особи на належне їй майно, відповідно до норм цивільного законодавства є витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Щодо позовної вимоги про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.09.2017 № 14-13077/17-СГ відповідач наголошує натому, що в силу ст. 388 ЦК України власник може витребувати належне йму майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Оскільки вимога про визнання наказу Головного управління незаконним та його скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, до того ж така вимога не є нерозривно пов"язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Окрім того, сторона відповідача вважає, що до позовних вимог, що є предметом розгляду по цій справі, повинен застосовуватись трирічний строк позовної давності, оскільки даний позов не є негаторним, він підпадає під ознаки віндикаційного. Головне управління вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності та наполягає на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності та наслідків її спливу (т. 1 а.с.114-118).

06 грудня 2021 року від Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 , яка обґрунтовується тим, що твердження відповідача про відсутність в матеріалах доданих до позовної заяви належних доказів належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її у користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство" є невірним та таким, що не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, а також фактичних обставинах справи. Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 розташована на землях державного лісового фонду. Крім того, факт належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджується даними інших відкритих джерел, зокрема даними відкритого вебпорталу геоінформаційної системи "Ліси України", відповідно до яких спірна земельна ділянка розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва. Аналогічно за інформацією ВО "Укрдержліспроект" від 16.02.2021 № 128 технічна документація та рішення про вилучення земельної ділянки зі складу земель лісового фонду у ВО "Укрдержліспроект" відсутні. Окрім інформації надано викопіювання, яким підтверджено, що земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах кварталу 7 Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватське лісове господарство" (т. 1 а.с.137-142).

06 грудня 2021 року від Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області надійшла відповідь на відзив відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яка обґрунтовується тим, що твердження відповідача на невірне обрання способу захисту інтересів держави, що позов прокурора не є негаторним та підпадає під ознаки віндикаційного, у зв"язку з чим пропущено строк позовної давності встановлений законом для вказаного спосбу захисту, є невірним та таким, що не ґрунтується на нормах процесуального права та обставинах справи. Надання земельної ділянки лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України, треба розглядати як не пов"язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов"язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповіднох земельної ділянки. Також позивач не погоджується з твердженням відповідача щодо правомірності виданого ГУ Держгеокадастру в області спірного наказу, з посиланням на те що на час його прийняття у ГУ ДГК в області не було інформації про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 відноситься до земель лісового фонду, а відповідальним за якість робіт із землеустрою, у тому числі щодо визначення землевласника/землекористувача земельної ділянки, є розробник технічної документації, оскільки на підтвердження викладених у позові доказів незаконності наказу ГУ Держгеокадастру в області прокурором додано до позову письмові докази, отримані від органів державної виконавчої влади (Миколаївської облдержадміністрації), контролю (Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства), державних підприємств (ВО "Укрдержліспроект", ДП "Березнегуватське лісове господарство"). Відповідні письмові докази в своїй сукупності свідчать про ряд порушень законодавства під час погодження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність відповідачу. Спірний наказ виданий ГУ Держгеокадастру в області всупереч земельного законодавства, за відсутності погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства на вилучення земель держлісфонду. Необґрунтованим також вважають посилання відповідача на презумпцію правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, "суспільним" й "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірної земельної ділянки із власності ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та передачі в приватну власність громадянину земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. Щодо посилання у відзиві про недоцільність заявлення прокурором вимоги про скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру в області від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ, позивач посилається на ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України, якими передбачено що одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування, та ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (т. 1 а.с.123-132).

28 грудня 2021 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Валешинським М.І. подано заперечення на відповідь на відзив позивача, в якому стороною відповідача зазначено на те, що прокурор так і ненадав належних доказів - документів (землевпорядку документацію, висновок експерта, державний акт на право постійного користування, каталог координат спірної земельної ділянки лісового фонду тощо), а лише посилається на електронні ресурси мережі Інтернет, як на доказ накладання земельної ділянки відповідача з землями лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство" та на листи, які не можна вважати доказами. Крім того зазначає, що відповідно умовних позначень містобудівної документації м.Снігурівка, спірна земельна ділянка відноситься до зони "зелені насадження спеціального призначення", що включена до меж міста (т. 1 а.с.185-186).

В судовому засіданні прокурор заявлені вимоги в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник Миколаївської облдержадміністрації у поданій заяві просив про розгляд справи у його відсутність, позов прокурора підтримують.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Валешинський М.І. позовні вимоги не визнали, з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області в судове засілдання не з"явився, згідно поданої письмової заяви просив про розгляд справи у відсутність представника управління.

Представник третьої особи ДП "Березнегуватське лісове господарство" також в судове засідання не з"явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області наказом від 11 листопада 2016 року № 14-11103/14-16-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту земелеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власнсоті, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с.106).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22 вересня 2017 року № 14-13077/17-17-СГ, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 21).

На підставі вище вказаного наказу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 жовтня 2017 року за індексним № 37413043 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянкуплощею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району (за постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ район реорганізовано у Баштанський) Миколаївської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369964748257 (т. 1 а.с.57-58).

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 розташована на землях державного лісового фонду.

За даними ДП "Березнегуватське лісове господарство" від 27 серпня 2021 року № 181/56-Б, земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва (площа 5,4 га), що підтверджується планом лісонасаджень Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватське лісове господарство" (т. 1 а.с.28-34).

Факт належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджується даними відкритих джерел, зокрема даними відкритого вебпорталу геоінформаційної системи "Ліси України", відповідно до яких спірна земельна ділянка розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва (т. 1 а.с.143-144).

Вказане підтверджується наданим Українським державним проектно лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО "Укрдержліспроект" викопіювання та за повідомленням від 16.02.2021 № 128, проінформовано що технічна документація та рішення про вилучення земельної ділянки із складу земель лісового фонду у ВО "Укрдержліспроект" відсутні (т. 1 а.с.24-25).

Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05.03.2021 № 211, земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство". Ділянка лісогосподарського призначення станом на теперішній час та згідно з планово-картографічними матеріалами 2014 року перебуває у складі земель постійного користування ДП "Березнегуватське лісове господарство" площею 5,4 га, квартал 7 виділ 7 Снігурівського лісництва. Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земель ДП "Березнегуватське лісове господарство" на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не погоджувалась і відмова від користування цією ділянкою. Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення спірної ділянки, вилучення її зі складу земель Д П "Березнегуватське лісове господарство" на розгляд не надходили та управлінням не погоджувалися (т. 1 а.с.48-56).

За інформаціями ДП "Березнегуватське лісове господарство" від 27.08.2021 № 181/56-Б та Миколаївської облдержадміністрації від 27.08.2021 № 05-67/3553/5-21, рішення про добровільну відмову, вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство", та зміну її цільового призначення не приймались (т. 1 а.с.28-29, 42-43).

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1,2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядку статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1,2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно із статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (статтею 57 ЗК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Пунктом "ґ" частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В порядку статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 ЛК України до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

А згідно з положеннями пункту 5 частини 1 статті 31 ЛК України до повноважень обласних державних адміністрацій віднесено передання у власність, надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах обласного значення та припиняють права користування ними.

Положеннями статті 52 ЛК України визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органувиконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.

В силу частини 1 та частини 3 статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами 1,2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Закону України "Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі "Hamer проти Бельгії" (заява №21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав, втручання не було непропорційним.

На момент відведення спірна земельна ділянка, загальна площа якої становить 2,0000 га, згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства та ВО "Укрдержліспроект" перебували у постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство" та відповідно до планово - картографічних матеріалів лісовпорядкування, за зазначеним кадастровим номером, повністю накладються на землі Державного лісового фонду, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва.

Окрім того, до відзиву на позовну заяву заяву предстанвиком відповідача - адвокатом Валешинським М., було додано роздруківку з кадастрової карти з якої також вбачається, що надана відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка повністю розташована на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва (т. 1 а.с. 111).

Суд також враховує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв. В матеріалах справи також відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Миколаївської області про переведення спірних земельних ділянок з земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Оскільки рішення про вилучення такої земельної ділянки із державної власності не приймалось, то Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області приймаючи оскаржуваний наказ від 22.09.2017 № 14-13077/17-17-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, діяла не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.

Вказані обставини в ході розгляду справи не спростовані належними та допустимими доказами, посилання відповідачів лише на наявні погодження державних органів при відведенні спірної ділянки не може бути прийнято до уваги суду в якості підстав для відмови у задоволенні вимог про визнання незаконним зазначеного наказу. Також, на думку суду, не заслуговують на увагу доводи представника відповідача на відсутність відповідної експертизи, яка б підтвердила факт того, що земельна ділянка належна відповідачу знаходиться в межах земель лісового фонду, оскільки в даній категорії справ проведення експертизи не є обв`язковим, та обставини викладені в позовній заяві підтверджуються іншими доказами по справі.

Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила наступні висновки.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; с уб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; г ромадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому, вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Натомість позивч звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, за відмови у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати залишаються покладеними на нього ж.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області Потужник Романа в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , треті особи Державне підприємство "Березнегуватське лісове господарство", Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу, повернення земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 26 липня 2023 року.

Суддя О. В. Соловйов