Постанова

від 25.07.2023 по справі 591/7017/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року м.Суми

Справа №591/7017/22

Номер провадження 22-ц/816/1120/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут Сумипроект»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Ніколаєнко О.О. в м. Суми, повний текст рішення виготовлено 18 травня 2023 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Сумипроект» (далі - ТОВ «Інститут Сумипроект») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням суду з відповідача на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 41 404,49 грн. В ході виконання даного рішення остаточний фактичний розрахунок стягнутих коштів був проведений лише 03 жовтня 2022 року. Час затримки розрахунку при звільненні тривав з 20 липня 2020 по 02 жовтня 2022 року, тобто 2 роки 2 місяці та 12 днів. Вважає, що відповідальність відповідача має визначатися за нормами ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Нові редакції вказаних норм ретроспективної дії не мають. Зазначає, що його середньоденний заробіток складає 512,82 грн, за період з 20 липня 2020 року по 02 жовтня 2022 року з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток в сумі 286 153,56 грн. Також зазначає, що йому була заподіяна моральна шкода, оскільки порушення прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та засобів існування, постійних нервових стресів, яку оцінює в 5000 грн.

Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з відповідача на його користь 286 153,56 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 5000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Інститут Сумипроект» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 60 000 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, моральну шкоду в сумі 1000 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів та витрати по сплаті судового збору в сумі 845,94 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить заочне рішення суду змінити, стягнувши з відповідача на його користь 286 153 грн 56 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 5000 грн у відшкодування моральної шкоди.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Вказує на те, що в позовній заяві він вказував на те, що відповідальність відповідача в даному конкретному випадку має визначатися за нормами ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, які були чинними на момент звільнення, який є водночас і моментом виникнення триваючих спірних правовідносин щодо стягнення середнього заробітку саме за час затримки розрахунку, як передбачали положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка діяла до 19 липня 2022 року.

Вважає, що він був упевнений в своїх легітимних очікуваннях, що набуте ним на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде реалізовано на майбутнє без будь-якого його звуження чи обмеження. У цьому контексті, на його думку, його порушене право підлягає захисту і за ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказує на те, що суд у своєму рішенні не надав жодної оцінки вказаної ним аргументації щодо наявності підстав для повного задоволення позову.

Зазначає, що суд не врахував положення ст. 58 Конституції України.

Вважає, що нова редакція ст. 117 КЗпП України, яку застосував суд, набрала чинності лише з 19 липня 2022 року відповідно до Закону № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, у зв`язку з чим вона має поширюватися на спірні відносини з 19 липня 2022 року до часу остаточної виплати відповідачем заборгованості із затримки розрахунку - 02 жовтня 2022 року. Відповідальність відповідача за ст. 117 КЗпП України з 20 липня 2020 року по 18 липня 2022 року має регулюватися попередньою редакцією цієї статті, а з 19 липня 2022 року по 02 жовтня 202 року - за її діючою редакцією.

Вважає, при розгляді вказаного спору мають враховуватися висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, згідно з якими працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, проте має бути дотриманий розумний баланс між інтересами обох сторін.

Крім того, зауважує, що виходячи з рівня завданих йому моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і тривалого періоду, протягом якого він був змушений вживати додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок затримки розрахунку, вимоги про відшкодування йому моральної шкоди, на його думку, мають бути задоволені у повному обсязі.

Від представника відповідача - адвоката Венгаренко Т.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити в частині скасування рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 702,24 грн. В іншій частині позову відмовити.

Зазначає, що вини відповідача у невиконанні рішення суду не було, оскільки всі кошти товариства були арештовані на підставі виконавчих проваджень і розпоряджатися ними відповідач не міг. Звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 756/10824/15-ц у суду наявне право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України. Списання коштів у виконавчому провадженні відбулося лише 03 жовтня 2022 року не з вини відповідача, а з вини державного виконавця. Крім того, вважає, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача - адвоката Венгаренко Т.А., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Інститут Сумипроект». Наказом від 20 липня 2020 №12-К він був звільнений з посади начальника ФЕВ ТОВ «Інститут Сумипроект» за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 78-80).

Згідно відомостей з Державного реєстру платників податків у 1 та 2 кварталі 2020 року позивач отримував від ТОВ «Інститут Сумипроект» доходи (заробітну плату), по 30000 грн щоквартально (а.с. 81).

Відповідно до довідки від 20 липня 2020 року, складеної відповідачем, заборгованість по заробітній платі станом на дату видачі довідки становила 41 404,49 грн (а.с. 82).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року у справі №591/4419/20 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ТОВ «Інститут Сумипроект» на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 41 404,49 грн (а.с. 36-37).

Постановою приватного виконавця від 03 жовтня 2022 року закінчено виконавче провадження ВП №68229613 з примусового виконання виконавчого листа, виданого у справі №591/4419/20 у зв`язку із погашенням боргу в повному обсязі (а.с. 83).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було проведено остаточний розрахунок з позивачем при його звільненні у строки, встановлені законом; рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі було виконано більше ніж через 2 роки після виникнення обов`язку здійснити розрахунок, тому відповідно до приписів ст. 117 КЗпП України наявні підстави для застосування до роботодавця такої форми матеріальної відповідальності як зобов`язання з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 60 000 грн. Також суд дійшов висновку, що відповідачем позивачу у зв`язку з непроведенням розрахунку при звільненні була спричинена моральна шкода, розмір якої, виходячи з характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат, принципів розумності та справедливості, визначив у сумі 1000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

В даній справі встановлено, що відповідачем не було проведено остаточний розрахунок з позивачем при його звільненні у строки, встановлені законом. Період затримки розрахунку при звільненні становить з 20 липня 2020 року по 02 жовтня 2022 року.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 20 липня 2020 року по 02 жовтня 2022 року у розмірі 286 153 грн 56 коп.

Згідно ст. 117 КЗпП України ( в ред. на день звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до приписів ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, що набрав чинності 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Виходячи з конкретних обставин справи, рішення в якій переглядається, враховуючи розмір заборгованості з виплати заробітної плати, період затримки розрахунку, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку у сумі 60 000 грн відповідає обставинам вказаної справи та принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Незастосування судом першої інстанції положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, на правильність ухваленого судом рішення не вплинуло.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо розміру моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст.237-1 КЗпП України (у ред., чинній на час звернення позивача до суду з позовом), відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що діями відповідача були порушені права позивача на отримання плати за свою працю, чим завдано йому моральної шкоди, оскільки призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд керувався положеннями трудового законодавства, з урахуванням характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, та інших обставин справи, що відповідає роз`ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 та обґрунтовано, з врахуванням принципу розумності й справедливості, визначив розмір на її відшкодування в сумі 1000 грн 00 коп.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для задоволення апеляційної скарги.

Стосовно вимог, які містяться у відзиві представника відповідача - Венгаренко Т.А. на апеляційну скаргу, а саме щодо скасування рішення та ухвалення нового рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 702,24 грн, а в іншій частині позову відмовити, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідач своїм правом на оскарження рішення суду не скористався, а апеляційна скарга позивача вказаних вимог не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Враховуючи предмет та ціну позову, дана справа відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, як справа незначної складності, а тому касаційному оскарженню згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов