Постанова

від 25.07.2023 по справі 910/21737/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2023 р. Справа№ 910/21737/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.08.2022

у справі № 910/21737/21 (суддя Котков О.В.)

за позовом Міністерства оборони України

до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХ Системс"

про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК" про стягнення суми за банківською гарантією від 28.08.2018 № 4766-0818/RPG5.1v у розмірі 29 080, 80 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД" (назву змінено на ТОВ «ТЕХ Систем») умов укладеного з позивачем договору від 30.08.2018 № 286/2/18/91 про поставку обладнання для закладів громадського харчування, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу грошову суму відповідно до умов гарантії.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 у справі № 910/21737/21 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК" на користь Міністерства оборони України грошові кошти за банківською гарантією 29 080, 80 грн, а також 2270,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки наявними у матеріалами справи доказами підтверджується прострочення третьої особи з поставки придбаного позивачем за договором поставки товару, тобто настання гарантійного випадку, то позовні вимоги про стягнення банківської гарантії є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду та клопотання про розгляд справи за його участі. Також апелянтом заявлено клопотання про витребування доказів судом.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що:

- вимога підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Гулєвичем В.В., однак повноваження на представництво інтересів Міністерства оборони України та право підпису цієї заяви в інтересах зазначеного державного органу, а саме приєднані до вимоги довіреності були засвідчені з порушенням вимог ДСТУ 4163-2003, а отже їх не можна було вважати такими, що підтверджують повноваження Гулєвича В.В.;

- судом першої інстанції не була надана належна оцінка доводам відповідача щодо невідповідності вимоги положенням чинного законодавства, зокрема, про те, що бенефіціаром не було зазначено визначених договором поставки обов`язків, що були порушені принципалом, а також відсутня інформація про назви товарів, їх кількість та вартість, які не були поставлені вчасно, адресат поставки, не додані для перевірки банком документи на підтвердження факту прострочки;

- за змістом банківської гарантії гарантійний випадок настає у випадку порушення принципалом усієї сукупності зобов`язань щодо якості, кількості, строків поставки;

- Міністерством оборони України пред`явлено вимогу за відсутності обставин, що зумовлюють настання гарантійного випадку;

- судом першої інстанції в порушення вимог ст. 162 ГПК України не враховано ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку ціни позову та гарантійного платежу, який заявлено до стягнення на користь Міністерства оборони України;

- у відповідності до умов договору поставки та положень Інкотермс-2010 позивач зобов`язаний був надати третій особі повідомлення про час та пункт прийняття поставки, однак в матеріалах справи такі документи відсутні. У зв`язку з цим апелянт вважає, що саме кредитор (позивач у цій справі) не виконав свого зобов`язання за договором, а тому відповідальність постачальника виключається;

- в матеріалах справи відсутні дані та докази не лише про дату реєстрації органом Державного казначейства України договору № 286/2/18/91 від 30.08.2018 поставки та й взагалі про таку реєстрацію, що виключає дійсність такого договору, а отже і наявність порушення виконання його умов сторонами;

- всупереч приписам ст. 61 Конституції України, до третьої особи буде застосовано подвійну відповідальність за одне й те ж саме порушення умов договору, адже його змістом визначено відповідальність постачальника за порушення, зокрема, умов щодо строків поставки товару.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач та третя особа не скористались своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Розгляд клопотань.

Колегія суддів, за результатами обговорення та дослідження доводів клопотання і відмовила у його задоволенні з урахуванням приписів ст. 269 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

30 серпня 2018 року між Міністерством оборони України (надалі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролог Лтд" (перейменовано у ТОВ «Тех Системс») (постачальник) укладено договір № 286/2/18/91 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити замовнику обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) лот 1 обладнання для їдалень (39312200-4) (стіл виробничий, 2 найменування), а саме: 1. стіл виробничий 1200х700х850 (стіл виробничий СП 1200); 2. стіл виробничий 1600х700х85 (стіл виробничий СП 1600); зазначений у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

За умовами пункту п. 1.2. договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, за якою строк постачання становить протягом 45 календарних днів з дати укладання договору (у термін до 14.10.2018 включно), ціна товару становить 581616 грн.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо.

Рознарядкою Міністерства оборони України (додаток № 12.1.1. до договору) встановлені терміни постачання товару:

- стіл виробничий 1200х700х850 (стіл виробничий СП 1200) (37 шт.) - до 14.10.2018 включно;

- стіл виробничий 1600х700х85 (стіл виробничий СП 1600) (60) - до 14.10.2018 включно.

Відповідно до п. 11.3. договору ТОВ «Тех Системс» (ТОВ "Пролог ЛТД") забезпечило виконання зобов`язань за договором у розмірі 5% ціни договору банківською гарантією № 4766-0818/RPG5.1v від 28 серпня 2018 року у сумі 29 080,80 грн.

За умовами банківської гарантії № 4766-0818/RPG5.1v від 28 серпня 2018 року Банк гарантував безумовно та безвідклично виплатити Міністерству оборони України кошти в сумі 29 080,80 грн. у випадку невиконання (неналежного) виконання принципалом (ТОВ «Тех Системс» (ТОВ "Пролог ЛТД")) умов договору (щодо якості, кількості, строків) щодо закупівлі протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги бенефіціара (Міністерства) з посиланням на цю гарантію за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, із зазначенням у чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання умов договору.

Дана гарантія дійсна по 01.02.2019 року включно.

У зв`язку з неналежним виконанням третьою особою умов договору поставки Міністерством оборони України на адресу відповідача направлено вимогу № 286/6/7060 від 26.12.2018 про перерахування на реєстраційний рахунок Міністерства забезпечення виконання договору в сумі 29080,80 грн. Однак зазначена вимога була залишена без задоволення, грошові кошти не перераховані на рахунок Міністерства оборони України.

Листом № 549/12-б/б-01 від 29.01.2019 відповідач відмовив у задоволенні вимоги бенефіціара з огляду на її невідповідність умовам гарантії, зокрема, не надано належного підтвердження повноважень підписанта вимоги.

Не погодившись з вказаною відмовою, Міністерством оборони України звернулось до суду з позовом про стягнення коштів за банківською гарантією від 28.08.2018 № 4766-0818/RPG5.1v у розмірі 29 080, 80 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено, зокрема, параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Статтею 546 ЦК України унормовано види забезпечення виконання зобов`язання.

Зокрема, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Згідно ч. 1 ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

При цьому, у відповідності до ст. 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Суд зазначає, що гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником. Проте, особливістю гарантії є те, що її чинність не залежить від дійсності або чинності основного зобов`язання, що забезпечується гарантією. Отже, гарантійне зобов`язання носить самостійний, автономний характер по відношенню до основного зобов`язання.

Водночас, оскільки гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником, законне право вимоги кредитора до гаранта може виникнути лише у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником.

За приписами ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Згідно з п. 3 р. I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №639, гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Згідно з п. 1 гл. 2 р. III вказаного Положення, у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Відповідно до п. 2 р. І Положення, безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Поряд з цим статтею 1 Уніфікованих правил для гарантій за вимогою в редакції 1992 року (публікація Міжнародної торгової палати №458 (МТП №458) визначено, що ці правила застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповненню до неї, яку гарант зобов`язався надати та в якій зазначено, що вона складена згідно з цими правилами (публікація МТП №458) та обов`язкова для всіх сторін в гарантійному зобов`язанні, якщо інше прямо не зазначено в гарантії або доповненні до неї.

Згідно пункту 2 вказаних Правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендера, на яких вона ґрунтується, а тому гарант ніяким чином не пов`язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них міститься в тексті гарантії. Обов`язок гаранта - це сплата грошової суми, зазначеної у гарантії, при представленні письмової вимоги її сплатити і інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії.

У спорі, що розглядається гарантія є безумовною і безвідкличною, тобто це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

При цьому в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов`язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Проте обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

При вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

Відповідно до умов договору банківської гарантії № 4766-0818/RPG5.1v від 28 серпня 2018 року, Банк безвідклично та безумовно зобов`язався виплатити бенефіціару 29 080,80 грн. у разі невиконання (неналежного виконання) ТОВ «Тех Системс» (ТОВ "Пролог ЛТД") зобов`язань за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року у справі № 910/14251/19, яке набрало законної сили, встановлено, що ТОВ «Тех Системс» (ТОВ "Пролог ЛТД") у встановлений укладеним між сторонами договором строк - до 14.10.2018, поставку товару не здійснив.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судовим рішенням у справі № 910/14251/19 підтверджується факт несвоєчасного виконання ТОВ «Тех Системс» (ТОВ "Пролог ЛТД") зобов`язань з поставки товару за договором № 286/2/18/91 від 30.08.2018 року у встановлений цим правочином строк.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Міністерство оборони України набуло право отримати кошти від Банку в розмірі суми банківської гарантії № 4766-0818/RPG5.1v від 28 серпня 2018 року, що є правовими підставами для стягнення з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на користь позивача 29 080,80 грн.

Колегія не приймає до уваги доводи апелянта в частині не настання гарантійного випадку через не дотримання формату повідомлення про час та пункт прийому поставки (на умовах DDP), який зазначений у правилах поставки Інкотермс, в редакції 2010 року, суд зауважує, що такі доводи жодним чином не можуть впливати на факт здійсненої поставки товару.

Що стосується тверджень апелянта про необхідність реєстрації договору поставки № 268/2/18/91 від 30.08.2018 року в органах казначейства, то така реєстрація означає реєстрацію бюджетного зобов`язання за договором.

Оскільки кошти за продукцію з боку Міністерства оборони України були перераховані на рахунок третьої особи, та поставлений товар був Міністерством прийнятий та взятий на бухгалтерський облік, то такий факт свідчить про дотримання Міністерством вимог бюджетного законодавства, з огляду на те, що без дотримання таких вимог орган казначейства не підтвердив би правомірність та не надав би дозвіл на перерахування коштів за договором поставки.

Щодо посилання апелянта на відсутність обґрунтування Міністерством оборони України розміру вимоги за банківською гарантією, судова колегія зазначає, що надана Банком гарантія в сумі 29 080,80 грн. є фіксованою (5% від суми договору поставки № 268/2/18/91 від 30.08.2018 року), умов щодо зміни такої суми умовами договору не передбачено, та Банком зазначене сума є погодженою при видачі ним банківської гарантії Міністерству оборони України.

Крім того, неустойка і банківська гарантія мають різну правову природу та не належать до одного виду відповідальності, а отже, стягнення коштів як неустойки та окремо як банківської гарантії не є порушенням статті 61 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що реалізація Міністерством оборони України права на стягнення з ТОВ «Тех Системс» (ТОВ "Пролог ЛТД") коштів у вигляді штрафу за порушення умов договору поставки № 268/2/18/91 від 30.08.2018 року не є правовою підставою для припинення зобов`язання Банку зі сплати гарантійного платежу за наданою гарантією.

Окрім того, щодо доводів апелянта проти наявності повноважень у Гулєвич В.В. на підписання вимоги про сплату гарантійного платежу, яка не відповідала умовам банківської гарантії, суд наголошує наступне.

Наведені аргументи Банку є лише формальною підставою щодо форми вимоги, оскільки невідповідність документів за формою Національному стандарту України ДСТУ 4163-2003 не нівелює стандарт допустимості доказів. При цьому, довіреність Гулєвич В.В. є достатньою для підтвердження правомірності засвідчення останнім документів.

Твердження апелянта про те, що банківською гарантією передбачено настання гарантійного випадку при наявності сукупності порушення принципалом зобов`язань за кількістю, якістю та строками поставки відхиляються, адже зводяться до невірного тлумачення цієї умови.

Крім того, у випадку неможливості однозначності розуміння змісту відповідної умови правочину слід застосовувати тлумачення «contra proferentem» (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх писав), яке полягає в тому, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, від 24.06.2021 у справі №910/16328/19, від 23.12.2021 у справі №910/17027/20, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 тощо.

За наведеного доводи апелянта про те, що Міністерством оборони України пред`явлено вимогу за відсутності обставин, що зумовлюють настання гарантійного випадку, визнаються судовою колегією необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, аргументація апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, - не знайшло свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 у справі № 910/21737/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 у справі № 910/21737/21 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/21737/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська