Ухвала

від 24.07.2023 по справі 910/17529/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

24.07.2023Справа № 910/17529/15За заявою Громадської організація "Українська Рада Миру" про відстрочення виконання рішення суду у справі

за позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до Громадської організація "Українська Рада Миру"

про стягнення 83896,07 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

Від позивача: Посмітний Р.О.

Від відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/17529/15 за позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Громадської організації "Українська Рада Миру" про стягнення 83896,07 грн, з яких: 73211,03 грн основного боргу, 7516,38 грн пені та 3168,66 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 у справі № 910/17529/15 позов задоволено частково, стягнуто з Громадської організації "Українська Рада Миру" (01034, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55-А; ідентифікаційний код 00064224) на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01030, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55; ідентифікаційний код 38516849) 62589,23 грн основного боргу, 1251,78 грн судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

12.01.2016 на виконання вказаного рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили 05.01.2016, було видано наказ № 910/17529/15 від 12.01.2016.

07.07.2022 року через канцелярію суду від Громадської організації "Українська Рада Миру" надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 07.07.2023 № 05-23/635/23 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддям, заяву розподілено до розгляду судді Усатенко І.В.

Ухвалою суду від 13.07.2023 прийнято до провадження справу № 910/17529/15 для розгляду заяви про відстрочку виконання рішення, розгляд заяви призначено на 24.07.2023.

21.07.2023 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення проти заяви про відстрочення виконання рішення, в яких зазначено про безпідставність посилання відповідача на форс-мажорні обставини, які виникли у 2022 році, оскільки зобов`язання виникли у 2016 році за 6 років до форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач.

В судове засідання 24.07.2023 представник відповідача не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки, суд не повідомив.

Неявка відповідача не перешкоджає розгляду заяви по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 24.07.2023 підтримав свої письмові заперечення.

Як вбачається з тексту заяви про відстрочення виконання рішення суду, вона мотивована тим, що оскільки, відповідач не має на меті отримання прибутку, кошти відповідача можуть утворюватись виключно за рахунок пожертвувань, вступних та членських внесків; грантів від українських та іноземних організацій. Військова агресія російської федерації проти України негативно позначилась на діяльності відповідача та відчутно вплинула на фінансову підтримку діяльності останнього. Військова агресія листом ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнана форс-мажорними обставинами.

Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 в цій справі, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду.

Таким чином, ухвала про відстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, в основу судового акту про надання відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Судом враховано, що листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, рішення у справі № 910/17529/15 від 22.12.2015 набрало законної сили 05.01.2016 і не виконувалось відповідачем протягом 6 років до настання форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач. Крім того, лист ТПП носить загальний характер і не вказує на конкретний вплив зазначених форс-мажорних обставин на діяльність та фінансовий стан відповідача. Сам же відповідач лише зазначає в своїй заяві про погіршення його матеріального становища, проте жодних доказів в підтвердження викладених ним обставин до матеріалів справи не долучає. Також, судом не приймається до уваги посилання відповідача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 № 917/1218/16, оскільки, вона ухвалена не у подібних правовідносинах.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд звертає увагу, що відповідач просить відстрочити виконання рішення в цій справі на 1 рік, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення та не надає жодних доказів на підтвердження того, що після спливу строку відстрочення рішення суду буде ним виконано.

Суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.12. Конституційного суду України по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.12. Конституційного суду України по справі № 11-рп/2012). Аналогічну позицію наведено в рішенні від 26.06.13. Конституційного Суду України по справі №1 7/2013.

Виходячи з того, що згідно із ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, то обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Отже, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом. Присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення, суд зазначає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 та ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За висновком суду, подані відповідачем докази не можуть підтверджувати обставини реальності виконання рішення суду в цій справі після закінчення терміну, на який відповідач просить відстрочити його виконання.

Посилання відповідача на форс-мажорні обставини, загальні для всієї країни (виникли після 6 років не виконання судового рішення боржником), не можуть вважатися тими обставинами, з якими приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість надання відстрочки виконання рішення суду, оскільки, як було зазначено вище, відповідно до чинного законодавства зобов`язання мають виконуватись належним чином; юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін, оскільки довготривале невиконання рішення суду порушує право позивача на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення в цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Громадської організації "Українська Рада Миру" про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 у справі № 910/17529/15 строком на 1 рік - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.В.Усатенко