Рішення

від 22.12.2015 по справі 910/17529/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2015Справа №910/17529/15

За позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до Громадської організація Українська Рада Миру

про стягнення 83896,07 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Махинич Я.В. за довіреністю № 01-7323/08 від 19.05.2015

Снісаренко Т.О. за довіреністю № 01-16688/08 від 17.11.2015

від відповідача: Новохацький В.Д. - заступник Голови - Директор Української Ради Миру

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна служба України з надзвичайних ситуацій (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організація Українська Рада Миру (відповідач) про стягнення 83896,07 грн., з яких: 73211,03 грн. основного боргу, 7516,38 грн. пені та 3168,66 грн. штрафу.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю № 21-5/76 від 06.11.2012 (далі - Договір) не виконав зобов'язань щодо повного розрахунку за спожиті комунальні послуги та не відшкодував податок на землю, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. З огляду на прострочення виконання договірних зобов'язань, позивачем нараховані до стягнення з відповідача також суми пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 порушено провадження у справі № 910/17529/15 та призначено розгляд справи на 26.10.2015 о 10:50 год.

В судове засідання, призначене на 26.10.2015, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 26.10.2015, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 17.09.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 26.10.2015, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 17.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/17529/15 та встановлено, що позивач та відповідач вимоги зазначеної ухвали не виконали.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 26.10.2015, подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, нез'явлення представника відповідача в судове засідання 26.10.2015, невиконання сторонами вимог ухвали суду від 17.09.2015 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 26.10.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 16.11.2015 о 10:00 год.

16.11.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 26.10.2015, а саме: розрахунок заборгованості та штрафних санкцій; фіскальний чек та опис від 11.11.2015 на підтвердження направлення позивачем копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу місцезнаходження відповідача; виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно позивача та відповідача.

В судове засідання, призначене на 16.11.2015, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 16.11.2015, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 17.09.2015 та від 26.10.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 16.11.2015 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання 16.11.2015, невиконання останнім вимог ухвал суду від 17.09.2015, від 26.10.2015 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 16.11.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 відкладено розгляд справи на 23.11.2015 об 11:10 год.

В судове засідання, призначене на 23.11.2015, представники позивача з'явилися.

В судове засідання, призначене на 23.11.2015, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 17.09.2015, від 26.10.2015 та від 16.11.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 23.11.2015 представники позивача подали клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: рахунків-фактур № 11 від 09.09.2013, № 13 від 28.11.2013, № 16 від 31.12.2013, № 1 від 10.02.2014, № 1 від 21.05.2014, № 14 від 23.12.2014, з доданими до них актами прийому-здачі виконання комунальних послуг за приміщення по вул. О.Гончара, 55 та звітами про використану активну електроенергію Ради Миру. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представники позивача в судовому засіданні 23.11.2015 надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання 23.11.2015, невиконання останнім вимог ухвал суду від 17.09.2015, від 26.10.2015, від 16.11.2015 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 23.11.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 відкладено розгляд справи на 07.12.2015 об 11:40 год.

24.11.2015 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи. Наведене клопотання судом задоволене.

04.12.2015 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи розрахунків та підтверджуючих матеріалів.

В судове засідання, призначене на 07.12.2015, представники позивача та відповідача з'явилися.

Представники позивача в судовому засіданні 07.12.2015 надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.12.2015 надав усні заперечення на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 відкладено розгляд справи на 21.12.2015 об 10:30 год.

18.12.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, Акт приймання - передавання державного нерухомого майна від 09.06.2014, Договори про закупівлю товару (теплової енергії у гарячій воді/парі) за державні кошти № 320911/21-7/2 від 05.04.2013, № 320911/21-6/45 від 18.12.2013, Договір № 06020/1-5-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 13.10.2005, Договір № 81119/21-7/1 про закупівлю товару за державні кошти від 05.04.2013 (стосовно поставки електричної енергії), платіжні доручення, які свідчать про здійснення позивачем оплати за наведеними договорами та оплати земельного податку.

18.12.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував позовні вимоги та просив відмовити в задоволенні позову.

18.12.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли пояснення до відзиву на позовну заяву.

В судове засідання, призначене на 21.12.2015, представники позивача та відповідача з'явилися.

Представники позивача в судовому засіданні 21.12.2015 надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.12.2015 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та в поясненнях до відзиву, поданих 18.12.2015 через відділ діловодства суду.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 21.12.2015 суд оголосив перерву до 22.12.2015 о 15:00 год.

В судове засідання, призначене на 22.12.2015, представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник позивача в судовому засіданні 22.12.2015 подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 79628,45 грн., при цьому відповідно до доданого до цієї заяви розрахунку заборгованості та штрафних санкцій до складу суми в розмірі 79628,45 грн. позивач включив: 68962,31 грн. основного боргу, 7497,47 грн. пені та 3168,67 грн. штрафу за несвоєчасну сплату витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю. При цьому згідно наведеного розрахунку основний борг складається з сум: 37446,23 грн. відшкодування податку за землю згідно акту звірки взаєморозрахунків від 16.07.2012 № 03-6708/23 та нарахованого земельного податку за 2013, 2014 роки та 31516,08 грн. заборгованості по сплаті витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання (37446,23 грн. + 31516,08 грн. = 68962,31 грн.). Заява про уточнення позовних вимог залучена до матеріалів справи та передана для реєстрації до відділу діловодства суду.

Представник позивача в судовому засіданні 22.12.2015 підтримав позовні вимоги в загальній сумі 79628,45 грн. з урахуванням поданої в даному судовому засіданні заяви про уточнення позовних вимог та доданого до неї розрахунку заборгованості та штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог.

Тому, як зазначено в п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18), в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем в судовому засіданні 22.12.2015 заяви про уточнення позовних вимог і доданого до неї розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви та доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, суд розцінює подану в судовому засіданні 22.12.2015 заяву позивача як зменшення розміру позовних вимог (в частині сум основного боргу та пені) та приймає її до розгляду.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Отже, новою ціною позову, виходячи з якої суд розглядається даний спір є 79628,45 грн., з яких: 68962,31 грн. основного боргу, 7497,47 грн. пені та 3168,67 грн. штрафу.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.12.2015 подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме банківських виписок на підтвердження сплати відповідачем земельного податку 27.02.2013 в сумі 2124,36 грн., 06.03.2013 в сумі 2124,36 грн., 08.04.2013 в сумі 2124,36 грн. Клопотання відповідача судом задоволене та передане для реєстрації до відділу діловодства суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.12.2015 подав заяву, відповідно до якої просив розглядати справу № 910/17529/15 із застосуванням строків позовної давності. Заява відповідача передана для реєстрації до відділу діловодства суду. Розгляд справи здійснювався з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.12.2015 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та в поясненнях до відзиву, поданих 18.12.2015 через відділ діловодства суду, а також з огляду на подану в даному судовому засіданні заяву про застосування строків позовної давності.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 22.12.2015 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.05.1998 між МНС України (орендодавець) та Всеукраїнською миротворчою благодійною громадською організацією Українська Рада Миру (орендар) згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 року № 1229 "Про розміщення деяких установ" було укладено Договір № 1 про оренду приміщення (далі - Договір оренди від 07.05.1998).

Згідно з Указом Президента України від 24 грудня 2012 року № 726 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство надзвичайних ситуацій України та Державну інспекцію техногенної безпеки України було реорганізовано та утворено Державну службу України з надзвичайних ситуацій (ідентифікаційний код 38516849). Отже, правонаступником МНС України є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (позивач). Правонаступником Всеукраїнської миротворчої благодійної громадської організації Українська Рада Миру є Громадська організація Українська Рада Миру (ідентифікаційний код 00064224) (відповідач).

Відповідно до Договору оренди від 07.05.1998 орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає у тимчасове володіння приміщення за адресою м. Київ, вул. О. Гончара, 55-а, площею 374 кв.м, номери кімнат з № 1 по № 12, поверх другий, частина будинку, для розміщення ділового офісу Української Ради Миру та підпорядкованих йому структур (п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 п. 1, п. 2 Договору № 1).

Розмір орендної плати та порядок розрахунків сторони визначили в пунктах 5.1-5.3 Договору оренди від 07.05.1998, а пунктом 5.4 даного договору сторони передбачили, що комунальні послуги орендар (відповідач) сплачує самостійно згідно з показниками лічильників або розрахунку пропорційно площі, що використовується.

Відповідно до пункту 4.2 Договору оренди від 07.05.1998 сторони узгодили, що якщо жодна сторона в термін 2-х місяців не заявить про намір його розірвати, цей договір пролонгується на наступні 5 років.

31.12.2003 між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) був укладений Договір № 26-6/131 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та податку на землю (далі - Договір від 31.12.2003).

Згідно пункту 1.1 Договору від 31.12.2003 передбачено, що балансоутримувач (позивач) забезпечує утримання прибудинкової території, а відповідач (орендар) бере участь у витратах балансоутримувача на виконання зазначених робіт пропорційно до займаної площі в цій будівлі та оплату податку на землю пропорційно до займаної площі.

Відповідно до п.п. 2.1.2 п. 2.1 Договору від 31.12.2003 балансоутримувач зобов'язувався забезпечити надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами. Орендар зобов'язувався щомісячно в строк до 30 числа проводити оплату податку на землю за попередній місяць пропорційно до займаної площі (п.п. 2.2.1 п. 2.2 Договору № 2).

Згідно п. 5.1 Договір від 31.12.2003 цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.01.2004 по 31.12.2004 включно.

Разом з тим, відповідно до п. 5.4 Договору від 31.12.2003 цей договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або заміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

Відповідно до п. 5.5 Договору від 31.12.2003 реорганізація балансоутримувача чи орендаря, або перехід права власності на приміщення чи будівлю до інших осіб, не визначається підставами для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника приміщення та будівлі (його правонаступників), якщо інше не передбачається цим договором або діючим законодавством.

06.11.2012 між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) був укладений Договір № 21-5/76 про відшкодування витрат балансоутримувача на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю (далі - Договір від 06.11.2012).

Пунктом 1.1 Договору від 06.11.2012 встановлено, що балансоутримувач (позивач) забезпечує обслуговування адміністративної будівлі та прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах на оплату теплопостачання та водопостачання пропорційно до займаної площі, електропостачання згідно показників лічильників та податку на землю. В наведеному пункті Договору № 3 також зазначено, що орендар користується приміщенням, яке складається з приміщення загальною площею 340,8 кв.м, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 55.

Відповідно до п.п. 2.1.2 п. 2.1 Договору від 06.11.2012 балансоутримувач орендованого приміщення зобов'язується забезпечити надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами.

Відповідно до п. 2.2 Договору від 06.11.2012 орендар зобов'язується щомісячно в строк до 30 числа проводити оплату комунальних послуг згідно додатку № 1 та на підставі виставлених рахунків балансоутримувача, а саме: за теплопостачання та водопостачання пропорційно до займаної площі, електропостачання згідно показників лічильників та податку на землю. У додатку № 1 до Договору № 3 визначено, зокрема, орієнтовну вартість послуг: постачання електроенергії - 1 Квт - 1,1 грн.; постачання теплової енергії - 1 Гкал - 765,90 грн.; водопостачання - 1 м куб. - 5,94 грн.

Згідно з п.п. 2.2.1 п. 2.2 Договору від 06.11.2012 орендар зобов'язується дотримуватись вимог установлених правил користування орендованим приміщенням за цим договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору від 06.11.2012 узгоджено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 4.2 Договору від 06.11.2012 визначено, що у випадку прострочення здійснення зобов'язань, визначених у п. 2.2.1, орендар сплачує балансоутримувачу пеню у розмірі 0,1 % від такої заборгованості за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Згідно з п. 5.1 Договору від 06.11.2012 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2012 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань. Дія договору розповсюджується згідно ст. 631 Цивільного кодексу, а саме: з 27 вересня 2011 року.

Разом з тим, відповідно до п. 5.4 Договору від 06.11.2012 цей договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або заміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

Відповідно до п. 5.5 Договору від 06.11.2012 реорганізація балансоутримувача чи орендаря, або перехід права власності орендованого приміщення до інших осіб, не визначаються підставами для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого приміщення (його правозаступників), якщо інше не передбачено цим договором або діючим законодавством України.

Позивач стверджує, що він як балансоутримувач приміщень за адресою: м. Київ, вул. О.Гончара, 55 повністю виконав умови Договору оренди від 07.05.1998 та Договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та податку на землю від 31.12.2003 та від 06.11.2012.

Листом від 05.03.2013 № 04-1046/214 позивач повідомив відповідача про припинення з 07.05.2013 дії Договору оренди від 07.05.1998, у зв'язку з невідповідністю даного договору вимогам чинного законодавства та з метою виконання вимог Державної фінансової інспекції України.

Як вище зазначалось, згідно з Указом Президента України від 24 грудня 2012 року № 726 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство надзвичайних ситуацій України та Державну інспекцію техногенної безпеки України було реорганізовано та утворено Державну службу України з надзвичайних ситуацій.

Листом від 20.06.2013 № 04-1676/206 Державна служба України з надзвичайних ситуацій повідомила відповідача про реорганізацію МНС України та правонаступництво ДСНС України та заміну реквізитів для перерахування витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю.

09.06.2014 сторони підписали Акт приймання - передавання державного нерухомого майна, відповідно до якого відповідач (орендар) передав, а позивач (орендодавець) прийняв державне нерухоме майно - приміщення площею 374,0 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 55А.

Позивач стверджує, що 09.06.2014 відповідач звільнив орендовані приміщення, проте не здійснив повного розрахунку за спожиті комунальні послуги та не відшкодував податок на землю, чим порушив умови Договору від 06.11.2012.

Позивач листами від 23.05.2014 № 02-6559/206 та від 06.08.2014 № 02-10512/206 звертався до відповідача з вимогою про погашення боргу, сплату пені та штрафу за прострочення зобов'язань з оплати комунальних послуг та податку на землю.

Крім того, позивач направив відповідачу претензію від 10.03.2015 № 02-3502/206 на суму 83896,07 коп. (в тому числі основний борг - 73211,03 грн., пеня - 7516,38 грн., штраф - 3168,66 грн.), відповідно до якої вимагав від відповідача погасити борг, вказавши при цьому реєстраційні рахунки для перерахування відшкодування за отримані комунальні послуги, відшкодування податку на землю та сум пені і штрафу за невиконання строків виконання зобов'язань за Договором від 06.11.2012. Зазначена претензія, як стверджує позивач, була повернута відправнику у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Оскільки відповідач добровільно не погасив спірну заборгованість за Договором від 06.11.2012, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором від 06.11.2012, загальна сума якої з урахуванням поданої в судовому засіданні 22.12.2015 заяви про уточнення позовних вимог склала 79628,45 грн., з яких: 68962,31 грн. основного боргу, 7497,47 грн. пені та 3168,67 грн. штрафу за несвоєчасну сплату витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю (згідно розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, даного до заяви про уточнення позовних вимог).

При цьому з доданого до заяви про уточнення позовних вимог розрахунку вбачається, що до загальної суми основного боргу за Договором від 06.11.2012 в розмірі 68962,31 грн. позивач включив такі суми:

- 37446,23 грн. відшкодування податку за землю, з яких: 11316,60 грн. заборгованості на підставі Акту звірки взаєморозрахунків 16.07.2012 № 03-6708/23; 14870,52 грн. нарахованого земельного податку за 2013 рік, 11259,11 грн. нарахованого земельного податку за 2014 рік (11316,60 грн. + 14870,52 грн. + 11259,11 грн. = 37446,23 грн.);

- 31516,08 грн. заборгованості по сплаті витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання (37446,23 грн. + 31516,08 грн. = 68962,31 грн.).

Заперечуючи позовні вимоги у відзиві на позовну заяву та в поясненнях до відзиву, поданих 18.12.2015 через відділ діловодства суду, відповідач послався на таке:

- Договір оренди від 07.05.1998 був укладений між сторонами на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 06.11.1997 № 1229 "Про розміщення деяких установ" (далі - Постанова КМУ № 1229);

- Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю від 31.12.2003 був укладений між сторонами на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1229;

- згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 572 "Про внесення зміни до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.11.1997 № 1229" (далі - Постанова КМУ № 572) визначено, що УРМ займає приміщення за адресою вул. О.Гончара, 55А, загальною площею 340,8 кв. м на умовах оплати фактичних витрат, пов'язаних з утриманням займаних приміщень;

- з огляду на внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно яких адміністративна будівля, де знаходились сторони підпадала під критерій заборони до приватизації, тому що є майном центрального органу виконавчої влади і пам'яткою архітектури, що унеможливлює оренду цього майна відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". За таких обставин, як стверджує відповідач, позивач примусив його сплачувати податок на землю згідно Договору від 31.12.2003, тим самим, як вважає відповідач, порушуючи Постанову КМУ № 572. В подальшому, між сторонами був укладений Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю від 06.11.2012;

- Постановою Кабінету Міністрів України № 296 були скасовані Постанови КМУ № 1229, № 572 про розміщення УРМ у приміщення МНС України за адресою: вул. О.Гончара, 55А;

- з 07.05.2013 МНС України розірвало Договір оренди від 07.05.1998, що підтверджується листом МНС України № 04-1046/214 від 05.03.2013;

- станом на 07.05.2013 УРМ не мала заборгованості по оплаті комунальних послуг перед МНС України;

- 09.06.2014 сторони підписали Акт приймання - передавання державного нерухомого майна, не зазначивши про наявність боргових зобов'язань УРМ;

- відповідач звертає увагу, що згідно Акту звірки взаємних розрахунків від 03.08.2012, на який наявне посилання в наданому позивачем розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, реальна сума заборгованості відповідача за оплату податку на землю складає 11316,60 грн., а не 15565,32 грн., як вказує позивач, оскільки позивачем не враховані здійснені відповідачем платежі, відповідні докази відповідач долучає до відзиву;

- водночас, борг з оплати податку на землю в сумі 11316,60 грн. відповідач вважає неправомірним з огляду на Постанову КМУ № 572, оскільки відповідач повинен був оплачувати тільки фактичні витрати, пов'язані з утриманням займаних приміщень, тоді як сплата податку на землю не входить до витрат, пов'язаних з утриманням займаних приміщень;

- відповідач зазначає, що позивачем також не враховано здійснені відповідачем оплати податку на землю в 2013 році в розмірі 6373,08 грн., відповідні докази відповідач долучає до відзиву;

- відповідач вважає, що пред'явлення позивачем вимог щодо оплати податку на землю є порушенням Постанови КМУ № 572;

- всі інші нарахування, здійснені позивачем після припинення Договору оренди від 07.05.1998, тобто після 07.05.2013, відповідач вважає такими, що здійснені незаконно;

- відповідач підтвердив здійснення ним оплати 17997,00 грн. за комунальні послуги після припинення Договору оренди від 07.05.1998, оскільки деякий час його працівники залишалися в приміщенні позивача, при цьому відповідач зазначив, що звільнив більшість орендованих приміщень, у зв'язку з чим позивач мав можливість без перешкод користуватись власним приміщенням з моменту припинення дії Договору оренди від 07.05.1998 з 07.05.2013.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору № 1 про оренду приміщення від 07.05.1998 позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове володіння приміщення за адресою м. Київ, вул. О. Гончара, 55-а, площею 374 кв.м для розміщення ділового офісу Української Ради Миру та підпорядкованих йому структур. Зазначені обставини відповідач не заперечив.

З метою відшкодування відповідачем витрат позивача на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю сторони уклали Договір № 26-6/131 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та податку на землю від 31.12.2003, а в подальшому Договір № 21-5/76 про відшкодування витрат балансоутримувача на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю від 06.11.2012.

Листом № 04-1046/214 від 05.03.2013 позивач повідомив відповідача про припинення дії Договору оренди від 07.05.1998 з 07.05.2013. Отримання зазначеного листа відповідачем не заперечується.

Згідно приписів ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, як встановлено судом, відповідач звільнив орендоване приміщення (площею 374,0 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 55А) лише 09.06.2014, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін Актом приймання - передавання державного нерухомого майна від 09.06.2014. При цьому суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані доводи відповідача про те, що більшу частину орендованого приміщення (10 кімнат з 12) він звільнив з моменту припинення дії Договору оренди від 07.05.1998 (07.05.2013), оскільки такі доводи не підтверджуються жодними доказами та фактично спростовуються вищенаведеним Актом приймання - передавання державного нерухомого майна від 09.06.2014, відповідно до якого відповідач (орендар) передав, а позивач (орендодавець) прийняв державне нерухоме майно - приміщення площею 374,0 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 55А, а отже всі приміщення, які були передані відповідачу в оренду.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

З урахуванням вищенаведених положень Цивільного кодексу України, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про незаконність здійснених позивачем нарахувань за теплопостачання, водопостачання, електропостачання та податок на землю після припинення дії Договору оренди від 07.05.1998 (з 07.05.2013) до фактичної передачі орендованих приміщень позивачу 09.06.2014 згідно вищенаведеного Акту приймання - передавання державного нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача по оплаті витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податок на землю позивач обраховує за період з лютого по грудень 2013 та з січня 2014 по 09.06.2014, а заборгованість по оплаті витрат на податок на землю -за період з червня по грудень 2013, з січня 2014 по 09.06.2014 та згідно акта звірки взаєморозрахунків за 2012 рік (далі - спірний період).

Згідно з п. 5.1 Договору від 06.11.2012 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2012 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань. Дія договору розповсюджується згідно ст. 631 Цивільного кодексу, а саме: з 27 вересня 2011 року.

Разом з тим, відповідно до п. 5.4 Договору від 06.11.2012 цей договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або заміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

За відсутності в матеріалах справи заяв в порядку п. 5.4 Договору від 06.11.2012, цей договір вважався продовженим після 31.12.2012 та був чинним у спірний період, за який стягується заборгованість з відповідача, зокрема, до моменту підписання сторонами Акту приймання - передавання державного нерухомого майна від 09.06.2014. Доказів зворотнього матеріали справи не містять .

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір від 06.11.2012 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з приводу відшкодування витрат балансоутримувача на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як встановлено судом, пунктом 1.1 Договору від 06.11.2012 передбачено, що позивач забезпечує обслуговування адміністративної будівлі та прибудинкової території, а відповідач бере участь у витратах на оплату теплопостачання та водопостачання пропорційно до займаної площі, електропостачання згідно показників лічильників та податку на землю.

Згідно п. 2.2 Договору від 06.11.2012 відповідач зобов'язується щомісячно в строк до 30 числа проводити оплату комунальних послуг згідно додатку № 1 та на підставі виставлених рахунків позивача, а саме: за теплопостачання та водопостачання пропорційно до займаної площі, електропостачання згідно показників лічильників та податку на землю. Зокрема, у додатку № 1 до Договору від 06.11.2012 визначено орієнтовну вартість послуг: постачання електроенергії - 1 Квт - 1,1 грн.; постачання теплової енергії - 1 Гкал - 765,90 грн.; водопостачання - 1 м куб. - 5,94 грн.

Отже, обов'язок по сплаті наданих комунальних послуг та податку на землю виник у відповідача на підставі Договору від 06.12.2012.

При цьому суд повністю відхиляє доводи відповідача стосовно неправомірність виникнення у нього обов'язку по сплаті податку на землю з посиланням на Постанову КМУ № 572, за змістом якої відповідач стверджує, що він мав оплачувати тільки фактичні витрати, пов'язані з утриманням займаних приміщень, тоді як сплата податку не входить до витрат, пов'язаних з утриманням займаних приміщень. Судом враховано, що відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, а відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таким чином, з огляду на укладений між сторонами Договір від 06.11.2012, умовами якого сторони передбачили, що орендар (відповідач) бере участь у витратах на оплату не тільки теплопостачання, водопостачання електропостачання, а й податку на землю, вищенаведені доводи відповідача суд вважає безпідставними та необгрунтованими.

Щодо обов'язку по сплаті фактично наданих комунальних послуг, то такий обов'язок виник у відповідача і на підставі Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За твердженнями позивача, відповідач порушив умови п. 2.2 Договору від 06.11.2012 щодо строку оплати комунальних платежів, а тому заборгованість останнього по відшкодуванню витрат на теплопостачання, водопостачання, електропостачання за спірний період за розрахунком позивача становить 31516,08 грн.

На підтвердження забезпечення приміщення, яке було передано в оренду відповідачу, тепловою енергією, водопостачанням, електричною енергією позивачем було надано суду договори, укладені позивачем з ПАТ "Київенерго" та ПАТ "АК "Київводоканал". При цьому відповідачем не заперечувався факт забезпечення приміщення, яке було передано в оренду відповідачу, тепловою енергією, водопостачанням, електричною енергією, а матеріали справи містять акти приймання-передавання теплової енергії, які підписані між позивачем та ПАТ "Київенерго" в спірний період, акти виконаних робіт щодо послуг з водопостачання та прийняття стічних вод, які підписані між позивачем та ПАТ "АК "Київводоканал" в спірний період, а також докази здійснення позивачем оплат за тепло-, водо- та електропостачання в спірний період.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості по сплаті витрат на теплопостачання, водопостачання, електропостачання позивач надав суду:

- рахунок-фактуру № 11 від 09.09.2013 на суму 10872,34 грн. (теплопостачання, водопостачання, електропостачання), акт № 2 прийому-здачі виконання комунальних послуг від 09.09.2013 на суму 10872,34 грн., звіт № 2 про використану активну електроенергію від 05.09.2013 (за період березень 2013, квітень 2013);

- рахунок-фактуру № 13 від 28.11.2013 на суму 12438,75 грн. (теплопостачання, водопостачання, електропостачання), акт № 3 прийому-здачі виконання комунальних послуг від 28.11.2013 на суму 12438,75 грн., звіт № 3 про використану активну електроенергію від 22.11.2013 (за період лютий 2013, травень, червень, липень, жовтень 2013);

- рахунок-фактуру № 16 від 31.12.2013 на суму 9694,00 грн. (теплопостачання, водопостачання, електропостачання), акт № 4 прийому-здачі виконання комунальних послуг від 31.12.2013 на суму 9694,00 грн., звіт № 2 про використану активну електроенергію від 31.12.2013 (за період листопад - грудень 2013);

- рахунок-фактуру № 1 від 21.05.2014 на суму 15651,64 грн. (теплопостачання, електропостачання), акт № 1 прийому-здачі виконання комунальних послуг від 21.05.2014 на суму 15651,64 грн., звіти № 1, № 2 про використану активну електроенергію від 21.05.2014 (за період січень - квітень 2014);

- рахунок-фактуру № 14 від 23.12.2014 на суму 857,16 грн. (водопостачання), акт № 2 прийому-здачі виконання комунальних послуг від 23.12.2014 на суму 857,16 грн. (за період січень - червень 2014).

Відповідно до п. 2.2 Договору від 06.11.2012 відповідач був зобов'язаний щомісячно в строк до 30 числа проводити оплату комунальних послуг згідно додатку № 1 та на підставі виставлених рахунків позивача, а саме: за теплопостачання та водопостачання пропорційно до займаної площі, електропостачання згідно показників лічильників та податку на землю.

Як встановлено судом, загальна сума вищенаведених актів прийому-здачі виконання комунальних послуг, яка була відображена у вищенаведених рахунках-фактурах, становить 49513,59 грн.

При цьому судом враховано, що умовами Договору не передбачено підписання сторонами актів прийому-здачі виконання комунальних послуг, в той час як факт виставлення вищенаведених рахунків-фактур, рівно як і обсяги та вартість комунальних послуг, вказаних в цих рахунках-фактурах, відповідач не заперечив та не спростував належними та допустимими доказами.

Судом також встановлено, що оплата комунальних послуг за вищенаведеними рахунками-фактурами була здійснена відповідачем лише частково в сумі 17997,51 грн. Здійснення відповідачем часткових розрахунків саме в наведеній сумі підтверджена відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданому 18.12.2015 через відділ діловодства суду.

Водночас, докази оплати відповідачем вищенаведених актів прийому-здачі виконання комунальних послуг в сумі 31516,08 грн. (49513,59 грн. - 17997,51 грн. = 31516,08 грн.) в матеріалах справи відсутні, а відповідачем такі докази до матеріалів справи не залучені. При цьому, як вище зазначалось, суд відхилив як безпідставні твердження відповідача про незаконність здійснених позивачем нарахувань за теплопостачання, водопостачання, електропостачання та податок на землю після припинення дії Договору оренди від 07.05.1998 (з 07.05.2013) до фактичної передачі орендованих приміщень позивачу 09.06.2014 згідно Акту приймання - передавання державного нерухомого майна. Додатково суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б спростовували факт отримання відповідачем в спірний період комунальних послуг (теплопостачання, водопостачання, електропостачання).

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача заборгованості по оплаті витрат на теплопостачання, водопостачання, електропостачання в спірний період в загальній сумі 31516,08 грн.

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами Договору від 06.11.2012 (зокрема, пункти 1.1, 2.2), суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок з відшкодування позивачу вартості спожитих в орендованому приміщенні комунальних послуг, а саме теплопостачання, водопостачання, електропостачання на загальну суму 31516,08 грн. , який відповідачем станом на час розгляду спору по суті не виконаний, виставлені позивачем рахунки за комунальні послуги відповідачем не сплачено, докази протилежного відповідачем суду не надані та в матеріалах справи відсутні.

Крім того, позивач стверджує, що відповідач в порушення умов Договору від 06.11.2012 не відшкодував йому витрати з оплати податку на землю, заборгованість відповідача за яким склала 37446,23 грн., при цьому згідно розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, доданого позивачем до заяви про уточнення позовних вимог, розрахована позивачем сума 37446,23 грн. складається з таких складових:

- 11316,60 грн. на підставі Акту звірки взаєморозрахунків від 16.07.2012 № 03-6708/23;

- 14870,52 грн. нарахованого земельного податку за 2013 рік на підставі рахунку № 1 від 01.02.2013 за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року;

- 11259,11 грн. нарахованого земельного податку за 2014 рік на підставі рахунку № 1 від 10.02.2014 за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2014 року (з урахуванням коригування суми земельного податку за червень 2014 з огляду на підписання сторонами Акту приймання - передавання державного нерухомого майна від 09.06.2014).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять Акту звірки взаєморозрахунків від 16.07.2012 № 03-6708/23, на який позивач посилається в розрахунку заборгованості та штрафних санкцій (доданий до заяви про уточнення позовних вимог) в якості доказу на підтвердження заборгованості відповідача по оплаті податку на землю в сумі 11316,60 грн. Водночас, сторони залучили до матеріалів справи Акт №1 звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін 03.08.2012 (далі - Акт звірки від 03.08.2012), відповідно до якого сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача по відшкодуванню витрат позивача по сплаті податку на землю в сумі 11316,60 грн. З урахуванням наведеного, суд приймає Акт звірки від 03.08.2012 в якості належного доказу на підтвердження існування заборгованості відповідача з відшкодування податку за землю в сумі 11316,60 грн.

Також судом встановлено, що матеріали справи містять здійснені позивачем розрахунки земельного податку для відповідача на 2013 та 2014 роки, щомісячна плата за якими розрахована в сумі 2124,36 грн., а також рахунок-фактуру № 1 від 10.02.2014 на сплату відповідачем відшкодування земельного податку, банківські виписки на підтвердження сплати відповідачем земельного податку 27.02.2013 в сумі 2124,36 грн., 06.03.2013 в сумі 2124,36 грн., 08.04.2013 в сумі 2124,36 грн.

Здійснивши аналіз умов Договору від 06.11.2012 та наявних в матеріалах справи вищенаведених доказів, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача по оплаті земельного податку за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року становить 8497,44 грн., а не 14870,52 грн., як визначив позивач. При цьому судом встановлено, що визначаючи суму заборгованості відповідача по оплаті земельного податку за 2013 рік, позивачем не було враховано здійснених відповідачем оплат земельного податку в загальній сумі 6373,08 грн., що підтверджується вищенаведеними банківськими виписками від 27.02.2013, від 06.03.2013, від 08.04.2013.

Стосовно заборгованості відповідача по оплаті земельного податку за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2014 року, то суд за наявними в матеріалах справи доказами дійшов висновку, що позивачем вірно здійснено розрахунок вказаної заборгованості в сумі 11259,11 грн., з урахуванням при цьому коригування суми земельного податку за червень 2014 з огляду на підписання сторонами Акту приймання - передавання державного нерухомого майна від 09.06.2014.

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами Договору від 06.11.2012 (зокрема, пункти 1.1, 2.2), суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок з відшкодування позивачу земельного податку в загальній сумі 31073,15 грн. (11316,60 грн. + 8497,44 грн. + 11259,11 грн. = 31073,15 грн.), який відповідач станом на час розгляду спору по суті не виконав, земельний податок в наведеній сумі не відшкодував позивачу, докази протилежного відповідачем суду не надані та в матеріалах справи відсутні.

Тож, за наявними в матеріалах справи доказами, у суду наявні підстави вважати, що право позивача на отримання відшкодування витрат по оплаті теплопостачання, водопостачання, електропостачання та податку на землю є порушеним з боку відповідача, а рівно підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідач в судовому засіданні 22.12.2015 до винесення рішення судом подав заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Як роз'яснено господарським судам з метою забезпечення правильного і однакового застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, зокрема в п. 2.2 наведеної постанови, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено спеціальну позовну давність в один рік, що застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, зважаючи на приписи статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позивач міг звернутись з позовом до суду про стягнення спірної заборгованості, зокрема, в частині основного боргу в межах трирічного строку від дня, коли він довідався про порушення свого права на отримання відшкодування витрат по оплаті теплопостачання, водопостачання, електропостачання та податку на землю.

З матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою, за якою було порушено провадження у справі № 910/17529/15, позивач фактично звернувся до суду 08.07.2015, що підтверджується реєстраційним штампом суду на позовній заяві.

Тож враховуючи факт звернення позивача з позовом до суду 08.07.2015, умови п. 2.2 Договору від 06.11.2012 стосовно оплати орендарем комунальних послуг та податку на землю щомісячно в строк до 30 числа, а також те, що про порушення свого права на отримання відшкодування витрат по оплаті теплопостачання, водопостачання, електропостачання та податку на землю за 2013, 2014 роки позивач дізнався не пізніше 28.02.2013 (зокрема, комунальні послуги за лютий 2013 відповідач мав оплатити не пізніше 28.02.2013), зважаючи також на те, що в частині суми основного боргу за Актом звірки від 03.08.2012 фактично мало місце переривання перебігу позовної давності з огляду на вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу (часткові оплати відповідачем податку на землю за вказані в Акті звірки від 03.08.2012 періоди, докази чого наявні в матеріалах справи), суд дійшов висновку про те, що з позовними вимогами про стягнення основного боргу позивач звернувся до суду в межах трирічного строку позовної давності, а отже до цих вимог позовна давність не застосовується.

За таких обставин, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Громадської організація Українська Рада Миру про стягнення 68962,31 грн. основного боргу підлягають лише частковому задоволенню в сумі 62589,23 грн., з яких: 31516,08 грн. заборгованості по сплаті витрат на теплопостачання, водопостачання, електропостачання та 31073,15 грн. заборгованості з відшкодування податку за землю, тоді як в частині суми 6373,08 грн. відшкодування податку за землю позивачу належить відмовити, з огляду на безпідставність вимог позивача в цій частині основного боргу.

Позивач також звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 7497,47 грн. пені та 3168,67 грн. штрафу за несвоєчасну сплату витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю (згідно розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, даного до заяви.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В ході розгляду справи судом встановлено порушення прав позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з відшкодування витрат по оплаті теплопостачання, водопостачання, електропостачання та податку на землю .

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 4.2 Договору від 06.11.2012 визначено, що у випадку прострочення здійснення зобов'язань, визначених у п. 2.2.1, орендар сплачує балансоутримувачу пеню у розмірі 0,1 % від такої заборгованості за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Зважаючи на наведене, у позивача виникло право на стягнення з відповідача пені та штрафу відповідно до наведених норм Цивільного кодексу України та п. 4.2 Договору. Розрахунок сум пені та штрафу із зазначенням періодів стягнення позивачем додано до заяви про уточнення позовних вимог.

Водночас суд враховує, що відповідач в судовому засіданні 22.12.2015 до винесення рішення судом подав заяву про застосування позовної давності.

Як зазначалось, пунктом 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до "Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за I півріччя 2012 р." від 01.08.2013 (розділ "Спори щодо виконання господарських зобов'язань", підрозділ "Відповідальність за порушення зобов'язань") визначено, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК із вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2012 р. у справі N 3-27гс12).

Відповідно до п.п. 4.3 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 визначено, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду 08.07.2015.

Отже, враховуючи спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення пені та штрафу, а також те, що з вимогами про стягнення пені навіть за останній вказаний у розрахунку заборгованості та штрафних санкцій період нарахування пені (з 01.01.2014 по 01.07.2014) за прострочення сплати комунальних послуг та податку на землю позивач міг звернутись до суду не пізніше 01.07.2015, а з вимогами про стягнення штрафу за прострочення оплат навіть за останній місяць (травень 2014) позивач міг звернутись до суду не пізніше 30.06.2015, суд дійшов висновку, що в даному випадку позивач звернувся до суду з пропуском встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності, який встановлено для вимог про стягнення пені та штрафу.

Як зазначалось, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, позивач не навів суду поважних причин пропуску строку позовної давності (тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову), що могли б бути підставою для захисту порушеного права позивача.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 7497,47 грн. пені та 3168,67 грн. штрафу за несвоєчасну сплату витрат на водопостачання, електропостачання, теплопостачання та податку на землю за періоди, вказані у розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, не підлягають задоволенню з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судовий збір згідно з приписами ст. 49 ГПК покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Громадської організація Українська Рада Миру (01034, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55-А; ідентифікаційний код 00064224) на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01030, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55; ідентифікаційний код 38516849) 62589,23 грн. (шістдесят дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 23 коп.) основного боргу, 1251,78 грн. (одну тисячу двісті п'ятдесят одну гривню 78 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.12.2015

Суддя Гумега О. В.