Постанова

від 25.07.2023 по справі 806/5212/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року

м. Київ

справа № 806/5212/14

касаційне провадження № К/9901/31052/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (правонаступник Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 (суддя - Шимонович Р.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя - Охрімчук І.Г., судді - Жизневська А.В., Котік Т.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива експо" до Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної Фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива експо" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної Фіскальної служби (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2014 №0000872200, №0000862200.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Еккоплюс", ТОВ "Виател", ТОВ "Немирів ойл".

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 02.03.2015 позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12.08.2014 №0000872200, №0000862200.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.07.2015 скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 13.04.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що судами попередніх інстанцій не надано повної оцінки спірним господарським операціям, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження судом самих договорів укладених між позивачем та контрагентами, наявність або відсутність всіх первинних документів, які відповідно до специфіки наданих послуг підтверджують їх реальність, встановити достовірність відомостей про їх обсяг та зміст, перевірити фізичні, технічні, технологічні можливості та потужності сторін, наявність трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання. Крім того необхідно дослідити обставини, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановити наявність зв`язку між фактом придбання товарів і послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та їх використання у власній господарській діяльності позивача.

За наслідками нового розгляду справи, Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 26.10.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12.08.2014 №0000872200, №0000862200.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав відсутності деяких первинних документів, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності необхідної кількості трудових ресурсів, матеріальних активів, основних засобів.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29.05.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 24.07.2023 касаційну скаргу Інспекції прийняв до провадження, визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні 25.07.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість з період з 01.01.2013 по 31.03.2014, за результатами якої складно акт від 23.07.2014 №31/22/22-07/32578852 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4 статті 135, підпункту 146.14 статті 146, підпункту 138.2, пункту 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 391749,00 грн, у тому числі за 2013 рік в сумі 323949,00 грн, за І квартал 2014 року в сумі 67800,00 грн;

підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 541939,00 грн, в тому числі за листопад 2013 року в сумі 89834,00 грн, грудень 2013 року в сумі 376772,00 грн, січень 2014 року в сумі 15333,00 грн, лютий 2014 року в сумі 60000,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.08.2014:

№0000862200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 587 624,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 391 749,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 195 875,00 грн.

№0000872200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість розміром 812 909,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 541 939,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 270 970,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень, рішеннями Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 11.09.2014 №12745/Р-С/10-205 та Державної фіскальної служби України від 10.11.2014 №6485/6/99-99-10-01-25, скарги Товариства залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12.08.2014 №0000862200 та №0000872200 - без змін.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальником (покупцем), ТОВ "Еккоплюс" за договором купівлі-продажу 01.11.2013 №01/11-2013, предметом якого є придбання цукру, вівсяного борошна, згущеного молока, повидла.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, договори - заявки на перевезення автомобільним транспортом, договори транспортного експедирування.

Придбані товари оприбутковані позивачем за рахунками бухгалтерського обліку та в подальшому використані в його господарській діяльності, що підтверджується рахунками 631, 201, накладною на переміщення товарів, виробничими звітами, лімітно-забірною карткою, накладними про переміщення товарно-матеріальних цінностей зі складу у цех.

Також, позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Виател" (виконавець) за договорами про надання послуг від 01.07.2013 №01/07-13, від 25.07.2013 №25/07-13, від 17.10.2013 № 17/07-13, предметом яких є виконання послуг з підготовки комплекту документів з атестації виробничої вимірювальної лабораторії Товариства в обсязі; надання консультацій та навчання по вимогах діючих санітарних правил в кондитерській галузі в обсязі; надання бухгалтерських, юридичних послуг, обслуговування комп`ютерної техніки та систем спостереження, обслуговування та ремонт виробничого обладнання в обсязі та на умовах, визначених цими договорами.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано до суду звіти про проведену роботу, акти надання послуг, податкові накладні, проекти розроблених документів (наказів, журналів, порядку, атестаційного листа, паспортів робочих місць, свідоцтв про атестацію, акту, плану заходів та копії наказів, прийнятих по підприємству).

Судами також установлено, що між позивачем та ТОВ "Немирів ойл" було укладено договір купівлі-продажу від 01.11.2013 №01/11-2013, відповідно якого позивач продав виробничу будівлю за адресою: смт. Черняхів, вул. Коростенська, буд. № 101, загальною площею 5244,60 м кв. за ціною 277 376,81 грн з ПДВ, в той час, як відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки будівлі за адресою смт. Черняхів, вул. Коростенська, буд. № 101, загальною площею 5244,60 м кв, її вартість становить 2 538 010,80 грн підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими мали господарські взаємовідносини контрагенти позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, та наявності недоліків у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій, відсутність трудових ресурсів, основних засобів, досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (правонаступник Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області) залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова