Ухвала

від 13.04.2016 по справі 806/5212/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2016 р. м. Київ К/800/36033/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря - Бруя О.Д.,

представника позивача - Катаєва Д.Б., Назімової Н.В.,

представника відповідача - Домарацької В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива експо" на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року у справі №806/5212/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива експо" до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива експо" (далі - ТОВ "Нива експо") звернулось в суд з позовом до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - ОДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 серпня 2014 року № 0000872200 та № 0000862200.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року позов задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Нива експо" з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість з період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2014 року, за результатами якої складно Акт від 23 липня 2014 року № 31/22/22-07/32578852 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.4 статті 135, пункту 146.14 статті 146, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 391 749,00 грн., у тому числі: 2013 рік в сумі 323 949,00 грн.; І квартал 2014 року в сумі 67 800,00 грн.; підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 541 939,00 грн., в тому числі: за листопад 2013 року 89 834,00 грн., грудень 2013 року в сумі 376 772,00 грн., січень 2014 року в сумі 15 333,00 грн., лютий 2014 року в сумі 60 000,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 12 серпня 2014 року № 0000872200, яким ТОВ "Нива експо" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 812 909,00 грн., з яких за основним платежем - 541 939,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 270 970,00 грн.; № 0000862200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 587 624,00 грн., з яких за основним платежем 391 749,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 195 875,00 грн.

Вирішуючи спір по суті та приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи податкового органу, викладені в акті, на підставі якого прийнято оспорюванні податкові повідомлення - рішення ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені документами, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів і обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції вважає передчасними такі висновки судів виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ "Виател" укладено ряд договорів про надання послуг, а саме: від 01 липня 2013 року № 01/07/-13, від 25 липня 2013 року № 25/07-13, від 17 жовтня 2013 року № 17/10-13, факт виконання яких підтверджується податковими накладними, актами надання послуг та звітами до цих актів.

Між ТОВ "Нива експо" (Покупець) та ТОВ "ЕККОПЛЮС" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 01 листопада 2013 року 01/11-201, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець належним чином прийняти і оплатити товар, зазначений у видаткових документах.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій, позивачем надано копії наступних первинних документів: податкових накладних, видаткових накладних та платіжних доручень.

Разом з тим встановлено, що між ТОВ "Нива експо" та ТОВ "Немирів ойл" укладено договір купівлі-продажу від 01 листопада 2013 року № 01/11-2013 за умовами якого позивач продав виробничу будівлю за адресою: смт. Черняхів, вул. Коростенська, буд. № 101, загальною площею 5244,60 м. кв. за ціною 277 376,81 грн. в тому числі податок на додану вартість, в той час, як згідно висновку про вартість об'єкта оцінки зазначеної будівлі, її вартість становить 2 538 010,80 грн., що підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується. Відтак, контролюючий орган дійшов висновку про заниження суми задекларованих доходів з продажу активів на 1 883 862,00 грн., а податкового зобов'язання з податку на додану вартість - на 376 772,00 грн.

Аналізуючи вищенаведені норм з урахуванням викладених обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що судами не надано повної оцінки спірним господарським операціям.

Так, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження судом самих договорів укладених між позивачем та контрагентами, наявність або відсутність всіх первинних документів, які відповідно до специфіки наданих послуг підтверджують їх реальність, встановити достовірність відомостей про їх обсяг та зміст, перевірити фізичні, технічні, технологічні можливості та потужності сторін, наявність трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання. Крім того необхідно дослідити обставини, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів і послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та їх використання у власній господарській діяльності позивача.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом та правильності формування витрат та податкового кредиту за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива експо" задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року у справі №806/5212/14 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній