Постанова

від 11.07.2023 по справі 376/103/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2023 року м. Київ

Справа №376/103/18

Апеляційне провадження № 22-ц/824/789/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Коваленко О.М., 09 листопада 2022 року у м. Сквира, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як правонаступник ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В

В січні 2018 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на:

- 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами;

- земельну ділянку площею 0,1000 га, за кадастровим номером 3224010100:01:037:0050 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,2380 га, за кадастровим номером 3224010100:01:037:0049 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 ;

- нежитлову будівлю по АДРЕСА_3 , загальною площею 1567,80 кв.м.; на 33,334% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина», код ЄДРПОУ 31295557.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 30 січня 1981 року позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 , виданим та зареєстрованим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області.

Під час шлюбу, позивачка за свої кошти придбала наступне майно:

- 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 506,2 кв. м., житловою площею 260,1 кв. м., з відповідною частиною господарських будівель та споруд на підставі договору купівлі продажу від 20 серпня 1981 року;

- нежитлову будівлю по АДРЕСА_3 , загальною площею 1567,8 кв. м., на підставі Договору купівлі продажу від 15 грудня 1999 року;

- житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 89,50 кв. м., житловою площею 56,10 кв. м., на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року;

- земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , надану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 322401 01 00:01:037:0050 на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року.

- земельну ділянку, площею 0,238 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3224010100:01:037:0049 на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року.

Окрім того, 13 квітня 2016 року ОСОБА_2 за власні кошти придбала у чоловіка ОСОБА_5 100 відсотків його частки у розмірі 33,334 % Статутного капіталу ТОВ «Калина», що еквівалентно 1000000, 00 грн, що підтверджується Договором купівлі продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Калина» від 13 квітня 2016 року.

Все вищевказане майно було оформлено документально на чоловіка позивача, як на господаря. Кошти для купівлі нерухомості були особисто ОСОБА_2 , що підтверджується копіями розписок: від 20 липня 1981 року, з якої вбачається, що особисто позивач позичила у ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 6000 карбованців для купівлі 19/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 . Розписка від 16 листопада 1999 року, з якої вбачається, що позивач позичила в ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 25000 грн для купівлі нежитлової будівлі в с. Антонів. Розписка від 11 січня 2012 року, з якої вбачається, що позивач позичила у ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 180000 грн для купівлі житлового будинку в м. Сквира. Частка в статутному капіталі також була придбана за особисті кошти позивача.

Чоловік позивача приховував від неї свої доходи, не надавав належної матеріальної допомоги, щоб не напружувати відносини з чоловіком, позивач давала згоду на те, щоб нерухоме майно було зареєстровано на чоловіка.

На даний час відповідач ОСОБА_3 має намір оформити майно, він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, яка знаходиться у спадковій справі №13/2016, але майно є особистою власністю позивача.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року у цій справі було затверджено мирову угоду, укладену між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , за умовами якої було визнано за позивачем право власності на все майно, заявлене як предмет спору (т.1 а.с.73).

Постановою Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року скасовано ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року та направлено справу для продовження розгляду (.2 а.с.123-128).

Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року постанова Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року залишена без змін. В мотивувальній частині Верховний Суд вказав на те, що з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, правильним є висновок цього суду про те, що всупереч судовому рішенню про стягнення з ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , заборгованості за договорами позики, затверджено мирову угоду, якою вирішено питання про перехід до ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що майно придбане ОСОБА_5 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_2 , а отже, за відсутності доказів протилежного не може вважатися особистою приватною власністю ОСОБА_2 , як вона це стверджувала у своїй позовній заяві (т.2 а.с.233-237).

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 506,2 кв.м., житловою площею 260,1 кв.м., з відповідною частиною господарських будівель і споруд;

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 89,5 кв.м., житловою площею 56,10 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами;

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га., за кадастровим номером 3224010100:01:037:0050 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_2 ;

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,2380 га., за кадастровим номером 3224010100:01:037:0049 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 ;

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_3 , загальною площею 1567,6 кв. м.;

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 33,334% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина», код ЄДРПОУ 31295557.

Рішення суду мотивовано тим, що спірне майно було придбане за особисті кошти ОСОБА_2 , що повністю визнав і відповідач ОСОБА_3 .

Не погодилась з вказаним судом рішенням третя особа ОСОБА_1 , її представником подана апеляційна скарга, в якій вказується про незаконність, необґрунтованість рішення суду у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи. Представник вказує на те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не перевірив, що відповідач має обов`язок задовольнити кредиторські вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного у спадщину відповідно до положень ст. ст. 1216, 1218, 1282 ЦК України, зокрема, за рахунок майна, що передано за оскаржуваним рішенням у власність позивача. Отже, всупереч судовому рішенню Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2017 року про стягнення з відповідача, як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , заборгованості за договором позики, було прийнято оскаржуване рішення, яким було вирішено питання про перехід до ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно. При цьому суд не врахував, що майно, придбане ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_5 , а отже, за відсутності доказів протилежного не може вважатися особистою приватною власністю ОСОБА_2 , як вона це стверджувала в позовній заяві.

Також зазначає, що позовна заява не містить жодних обґрунтувань щодо порушень прав та інтересів позивача відповідачем, а навпаки позивач, відмовившись від спадщини після її померлого чоловіка, намагається визнати право власності за собою на все майно після його смерті та одночасно уникнути виплати боргів, що мав її чоловік за життя.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_3 хоч і прийняв спадщину, проте не отримував свідоцтво про право на спадщину, а тому яким чином ОСОБА_3 міг розпоряджатись спадковим майном невідомо та незрозуміло. Відсутність у ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на спадкове майно унеможливлює розпоряджатись таким майном.

Представник також вказує на те, що ОСОБА_3 свідомо та навмисно ухиляється від виконання судового рішення, чому є підтвердження не оформлення прав на спадкове майно та не проведення державної реєстрації набуття прав власності на майно в державному реєстрі, адже це призведе до накладення на нього арешту і подальше звернення у рамках виконавчого провадження. Водночас, відсутність державної реєстрації права власності на майно за ОСОБА_3 , унеможливлює задоволення вимоги кредиторів за рахунок отриманого у спадщину майна.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позову.

Позивач і відповідач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Однак, від позивача надійшли письмові пояснення, в яких вона заперечує доводи апеляційної скарги, вказує на відсутність порушеного права ОСОБА_1 , так як вона не є кредитором ОСОБА_5 , свої права вона відступила ОСОБА_4 , який помер, а дані про прийняття спадщини після нього відсутні (т.3 а.с.148-149).

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Козачков В.Л. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Наголошував на тому, що апеляційна скарга подана особою права якої не порушуються, так як вона відступила свої права кредитора на користь свого чоловіка. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись положеннями ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 січня 1981 року, що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу Серія НОМЕР_1 від 30 січня 1981 року, актовий запис № 3 (т.1 а.с.14).

Згідно з копією Договору купівлі-продажу від 20 серпня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Трахтман Т.Б., ОСОБА_5 було придбано 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с.16-19,94-97).

Згідно з копією дублікату Договору купівлі-продажу від 15 грудня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Сквирської державної нотаріальної контори Климчук Л.П., ОСОБА_5 було придбано нежитлову будівлю по АДРЕСА_3 , загальною площею 1567,6 кв. м. (т.1 а.с.33-34,98-99).

Згідно з копією короткого тексту рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на:

житловий будинок АДРЕСА_2 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 89,5 кв.м.;

земельну ділянку площею 0,338 га, яка розташована по АДРЕСА_2 : призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (0,1000 га), для ведення особистого підсобного господарства (0,238 га), що належала ОСОБА_9 (т.1 а.с.40,100).

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру станом на 14 березня 2014 року земельна ділянка 3224010100:01:037:0050 та земельна ділянка 3224010100:01:037:0049 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_9 (т.1 а.с.41-42,46-47).

Згідно з копією договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина» від 13 квітня 2016 року, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купила 33,334% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина» (код ЄДРПОУ 31295557, місцезнаходження Київська область, м. Сквира, вул. Незалежності, 228) (т.1 а.с.51-53, 101-103). Матеріали справи містять копію Статуту ТОВ «Калина» в редакції від 30 серпня 2016 року, де у п.6.1.1. визначено, що частка у розмірі 33,334% належить ОСОБА_5 (т.1 а.с.57-64,104-111). Також в матеріалах справи наявні копії свідоцтва про державну реєстрації, довідки та витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ТОВ «Калина», де засновником значиться ОСОБА_5 (т.1 а.с.112-113).

Матеріали справи містять також копії розписок ОСОБА_2 , згідно з якими вона:

25 липня 1981 року позичила у ОСОБА_6 6000 карбованців для купівлі 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 56);

16 листопада 1999 року позичила у ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 22025 гривень для купівлі нежитлової будівлі по АДРЕСА_3 , загальною площею 1567,6 кв. м. (т.1 а.с. 55);

11 січня 2012 року позичила у ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 180000 гривень для купівлі житлового будинку площею 89,5 кв.м., господарських будівель та земельних ділянок площею 0,1 га та 0,238 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 54).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 від 15 квітня 2016 року, актовий запис № 651 (т.1 а.с.15, т.2 а.с.3,4). Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 була відкрита спадкова справа, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (т.1 а.с.121).

В межах цієї справи, апеляційним судом, при перегляді ухвали суду про затвердження мирової угоди, була витребувана копія спадкової справи після смерті ОСОБА_5 з якої вбачається наступне (т.2 а.с.1-121).

Спадкова справи була відкрита за заявою ОСОБА_3 , який вказав, що він є спадкоємцем п`ятої черги спадщини і приймає її (т.2 а.с.7).

Спадкоємець першої черги ОСОБА_10 відмовилась від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_3 (т.2 а.с.28).

Спадкоємець першої черги ОСОБА_11 відмовився від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_3 (т.2 а.с.32).

Спадкоємець першої черги ОСОБА_12 відмовився від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_3 (т.2 а.с.35).

Спадкоємець першої черги ОСОБА_2 відмовилась від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_3 (т.2 а.с.39).

В межах спадкової справи ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було подану заяву-претензію з вимогами до спадкоємців про погашення заборгованості спадкодавця ОСОБА_5 (т.1а.с.123-124, т.2 а.с.15-16,22-23). Також претензії були заявлені і іншими кредиторами ОСОБА_5 (т.2 а.с.46-110).

З листа приватного нотаріуса Губенко Т.А. вбачається, що ОСОБА_3 роз`яснено, що він є спадкоємцем за законом після померлого дідуся, який прийняв спадщину, але видати йому свідоцтво про право на спадщину не вбачається можливим у зв`язку з розглядом справи судом (т.2 а.с.120).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2017 року у справі № 357/10181/16 позов ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 01 квітня 2015 року в сумі 522340 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 18 вересня 2014 року в сумі 254800 грн (т.1 а.с.122-131).

Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2018 року вказане рішення суду залишено без змін (т.1 а.с.133-138).

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2020 року у справі № 357/10181/16 змінено сторону (стягувача) - ОСОБА_1 на її правонаступника ОСОБА_4 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду від 21 липня 2017 року, на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ними 28 жовтня 2020 року (т.3 а.с.97-99).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 26 жовтня 2022 року (т.3 а.с.80).

З листа Сквирської державної нотаріальної контори № 432/01-16 від 16 червня 2023 року, наданого на запит апеляційного суду, вбачається, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 (т.3 а.с.177).

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю (чинного з 20 червня 1969 року до 27 липня 2010 року ) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі у ст.24 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

В порядку ч.1 ст. 26 Кодексу про шлюб та сім`ю майно, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Стаття 57 СК України (чинного на час розгляду справи) передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою привальною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю.

За правилом ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В силу положень ст.ст. 63, 65 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 87 ЗК України визначено, що право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; г) за рішенням суду.

В порядку п.п.а),в) ч.2 ст. 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; співвласників жилого будинку;

Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Положеннями ст. 1282 визначений порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно із ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

В порядку ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

В силу ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В порядку визначеному ч.ч.1-5 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Згідно з положеннями ч.ч.1,4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 вказав на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 вказав на те, що визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

В цій же Постанові роз`яснено, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

З наведених обставин справи вбачається, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 30 січня 1981 року і до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Майно, на яке позивач просить визнати право особистої приватної власності, за даними наявними матеріалах справи, та за твердженням позивача, набуто в період перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 питання щодо поділу майна, набутого за час шлюбу між подружжям не вирішувалось. Разом з тим, наявні в матеріалах справи копії документів не завірені належним чином, їх оригінали суду представлені не були, дані про реєстрацію вказаного майна на праві власності за ОСОБА_5 на час його смерті також відсутні. А отже суд позбавлений можливості встановити, що майно заявлене в якості предмету спору є майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ..

Крім того, позивач вказуючи про право особистої приватної власності посилалась на розписки про отримання нею в борг грошових коштів для придбання спірного майна. Однак, грошові кошти отримані за договорами позики, виходячи з наведених норм законодавства чинного на час виникнення спірних правовідносин, не є особистою приватною власністю одного з подружжя, відповідно і майно набуте за такі кошти не становить предмет особистої приватної власності одного з подружжя.

А отже висновок суду першої інстанції про те, що придбання майна відбувалось за особисті кошти позивача, не можна визнати законним і обґрунтованим.

Посилання суду першої інстанції на те, що вказані обставини підтвердив відповідач також не є достатньою підставою для задоволення заявлених позовних вимог. Положення ст. 82 ЦПК України вказують на те, що визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Матеріали справи та позиція її учасників - третіх осіб свідчать про те, що треті особи не визнавали обставини набуття позивачем в особисту власність спірного майна, а тому суд дійшов безпідставного висновку про доведеність задоволених вимог позову із застосуванням ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

При цьому, згідно з вимогами процесуального закону (статті 12, 81 ЦПК України), обов'язок доведення заявлених позовних вимог, а саме обставин придбання спірного майна та придбання його за особисті кошти позивача покладається саме на позивача, яка стверджує про це, на загальних підставах, зокрема, шляхом належних і допустимих доказів.

Крім того, матеріали цієї справи свідчать про те, що відповідач визнав позовні вимоги і суд першої інстанції ухвалюючи рішення вказав на це, як на підставу задоволення позову. Дійсно, положення ч.1 ст. 206 ЦК України надають право відповідачу визнати позов. Проте, положення ч.4 цієї статті вказують на те, що суд ухвалює рішення про задоволення позову, виключно за наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Апеляційний суд звертає увагу на суперечливість поведінки позивача і відповідача. Так, позивач в межах спадкової справи подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 , а потім пред`явила до нього позовні вимоги про визнання права особистої власності на майно, що входить до складу спадщини. ОСОБА_3 в межах спадкової справи подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а межах розгляду цієї справи визнав пред`явлені до нього вимоги ОСОБА_2 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що треті особи, які були залучені судом першої інстанції, в ході розгляду справи посилались, зокрема, на те, що визнанням стороною відповідача позову порушуються їх права, оскільки цей позов спрямований для невиконання спадкоємцем ОСОБА_3 взятих на себе спадкодавцем ОСОБА_5 перед ними обов'язків за договорами позики. Також вказували на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2017 року у справі №357/10181/16, яке набрало законної сили після перегляду апеляційним судом, встановлені обставини наявності боргових зобов`язань перед ними спадкодавця ОСОБА_5 та обов`язок ОСОБА_3 , як спадкоємця, виконати ці зобов`язання, у зв`язку з чим, саме з останнього стягнута вся сума боргових зобов`язань на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

На ці обставини звертали увагу суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді ухвали суду про затвердження мирової угоди. Зокрема, в мотивувальній частині Верховний Суд вказав на те, що з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, правильним є висновок цього суду про те, що всупереч судовому рішенню про стягнення з ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , заборгованості за договорами позики, затверджено мирову угоду, якою вирішено питання про перехід до ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що майно придбане ОСОБА_5 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_2 , а отже, за відсутності доказів протилежного не може вважатися особистою приватною власністю ОСОБА_2 , як вона це стверджувала у своїй позовній заяві. А в силу ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

А отже всупереч судовому рішенню про стягнення з ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , заборгованості за договорами позики, судом першої інстанції ухвалено рішення, яким вирішено питання про перехід до ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно, що може призвести до неможливості виконання рішення суду про стягнення заборгованості, а дії позивача і відповідача в цій справі свідчать про намір ухились від виконання наявних боргових зобов`язань, що є неприпустимим. Висновок суду першої інстанції про те, що права третіх осіб захищені судовим рішенням у справі № 357/10181/16 не можна визнати обґрунтованим, так як в матеріалах цієї справи відсутні дані про виконання цього рішення повністю або частково.

Не можна погодитись з позицією сторони позивача про відсутність порушеного права особи, яка звернулась з апеляційною скаргою, оскільки по-перше, безпосередньо ОСОБА_1 була залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог і про це зазначено в оскаржуваному рішенні, а по-друге, як встановлено апеляційним судом, вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 . А отже обставини заміни її як стягувача у справі № 357/10181/16 на ОСОБА_4 не позбавляють її права на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судовий розгляд був ініційований позивачем, яким обов`язок доведення вказаних обставин належним чином не виконаний, а доказування в силу ч.6 ст. 81 ЦПК України, не може ґрунтуватись на припущеннях, відповідно і рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях. Обґрунтованим є рішення ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5 ст. 263 ЦПК України).

Вказане у свою чергу, дає підстави апеляційному суду для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Виходячи з положень ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).

Враховуючи наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, стягненню з позивача на користь третьої особи ОСОБА_1 підлягають понесені нею на стадії апеляційного перегляду справи судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5286,00 грн (т.3 .с.140).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як правонаступник ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5286,00 грн.

Третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: В.А. Нежура

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 24 липня 2023 року.