Постанова

від 01.11.2023 по справі 376/103/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 376/103/18

провадження № 61-12175св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та як правонаступник ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В., від 11 липня 2023 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та як правонаступник ОСОБА_4 , про визнання майна особистою приватною власністю.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 30 січня 1981 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим та зареєстрованим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області.

3. Стверджувала, що під час шлюбу вона за свої кошти придбала наступне майно: 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 506,2 кв. м, житловою площею

260,1 кв. м, з відповідною частиною господарських будівель та споруд на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 1981 року; нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 1567,8 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 1999 року; житловий будинок АДРЕСА_3 з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 89,50 кв. м, житловою площею 56,10 кв. м, на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року; земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_3 надану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3224010100:01:037:0050, на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року; земельну ділянку, площею 0,238 га, яка розташована на АДРЕСА_3 , надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3224010100:01:037:0049, на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року.

4. Окрім того, 13 квітня 2016 року вона за власні кошти придбала у чоловіка ОСОБА_5 його частку у розмірі 33, 334 % статутного капіталу ТОВ «Калина», еквівалентну 1 000 000, 00 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Калина» від 13 квітня 2016 року.

5. Позивачка вказувала, що все вищевказане майно було оформлено документально на її чоловіка. Кошти, використані для купівлі нерухомості належали їй особисто, що підтверджується: копією розписки від 20 липня 1981 року, за якою вона отримала у позику від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 6 000 карбованців для купівлі 19/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 ; копією розписки від 16 листопада 1999 року, за якою вона отримала у позику від ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 25 000 грн для купівлі нежитлової будівлі в с. Антонів; копією розписки від 11 січня 2012 року, за якою вона отримала у позику від ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 180 000 грн для купівлі житлового будинку у м. Сквира. Заявляла, що частка в статутному капіталі також була придбана за її особисті кошти.

6. Позивачка вказувала, що її чоловік приховував від неї свої доходи, не надавав належної матеріальної допомоги Щоб не напружувати відносини з чоловіком, вона давала згоду на те, щоб нерухоме майно було зареєстровано за ним.

7. Посилалася на те, що ОСОБА_2 має намір оформити право власності на майно, він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у спадковій справі № 13/2016.

8. ОСОБА_1 просила визнати право особистої приватної власності на вищевказане майно.

9. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року у цій справі було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якої було визнано за позивачкою право власності на все майно, заявлене як предмет спору.

10. Постановою Апеляційного суду Київської області від 12 липня

2018 року за апеляційною скаргою третіх осіб скасовано ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року та направлено справу для продовження розгляду.

11. Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року постанова Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року залишена без змін. У мотивувальній частині постанови Верховний Суд вказав, що з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, правильним є висновок цього суду про те, що всупереч судовому рішенню про стягнення з ОСОБА_2 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , заборгованості за договорами позики, затверджено мирову угоду, якою вирішено питання про перехід до ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно. Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що майно придбане ОСОБА_5 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , а отже, за відсутності доказів протилежного не може вважатися особистою приватною власністю

ОСОБА_1 , як вона це стверджувала у позовній заяві.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Сквирського районного суду Київської області

у складі судді Коваленка О. М. від 09 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

13. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 506,2 кв. м, житловою площею 260,1 кв. м, з відповідною частиною господарських будівель і споруд.

14. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 56,10 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами.

15. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3224010100:01:037:0050 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_3 .

16. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,2380 га, з кадастровим номером 3224010100:01:037:0049 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_3 .

17. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_2 , загальною площею 1 567, 6 кв. м.

18. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на

33, 334 % статутного капіталу ТОВ «Калина», код ЄДРПОУ 31295557.

19. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопридбане майно належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, оскільки набуте за її особисті кошти. Враховано, що проти цього не заперечував відповідач.

20. Також районний суд вказав, що права третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як кредиторів, захищено рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2017 року у справі

№ 357/10181/16 та ухвалою цього ж суду від 18 грудня 2020 року, а тому вирішення спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніяк не впливає на права та інтереси третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які жодних вимог до учасників процесу не висували, а тому визнання позову відповідачем на підставі вимог статті 206 ЦПК України визнано таким, що не суперечить вимогам закону та інтересам інших осіб.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

21. Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

22. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявні в матеріалах справи копії документів не завірені належним чином, їх оригінали суду представлені не були, дані про реєстрацію спірного майна на праві власності за ОСОБА_5 на час його смерті також відсутні, а отже суд позбавлений можливості встановити, що майно, заявлене в якості предмету спору, є майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Позивачка, заявляючи про право особистої приватної власності, посилалась на розписки про отримання нею в позику грошових коштів для придбання спірного майна. Однак грошові кошти, отримані за договорами позики, виходячи з норм законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, не є особистою приватною власністю одного з подружжя, відповідно і майно, набуте за такі кошти, не становить предмет особистої приватної власності одного з подружжя.

23. Крім того, матеріали цієї справи свідчать про те, що відповідач визнав позовні вимоги і суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вказав на це, як на підставу задоволення позову. Проте, положення частини четвертої

статті 206 ЦПК України вказують на те, що суд ухвалює рішення про задоволення позову, виключно за наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання відповідачем позову, не дослідивши обставини справи.

24. Крім того, треті особи, які були залучені судом першої інстанції до участі у справі, в ході розгляду справи посилалися, зокрема, на те, що визнанням стороною відповідача позову порушуються їхні права, оскільки цей позов спрямований на невиконання спадкоємцем ОСОБА_2 взятих на себе спадкодавцем ОСОБА_5 обов`язків за договорами позики. Також вказували на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 21 липня 2017 року у справі № 357/10181/16, яке набрало законної сили, встановлені боргові зобов`язання перед ними спадкодавця ОСОБА_5 та обов`язок ОСОБА_2 , як спадкоємця, виконати ці зобов`язання, у зв`язку з чим саме з останнього стягнута вся сума заборгованості на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

25. 11 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року та залишити в силі рішення Сквирського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року.

26. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 468/2121/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 191/405/15-ц,

від 30 січня 2019 року у справі № 520/17508/15-ц, від 22 січня 2020 року

у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

27. Заявниця стверджує, що постанова апеляційного суду прийнята з неповним з`ясуванням усіх фактичних обставин справи та ненаданням належної правової оцінки доказам. Апеляційний суд, на думку заявниці, формально підійшов до дослідження доказів, не надавши повної та обґрунтованої оцінки фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам. ОСОБА_1 вказує, що факт придбання спірного майна за її особисті кошти визнається усіма учасниками справи, водночас в матеріалах справи відсутні будь-які заперечення учасників справи щодо придбання нею спірного майна за особисті кошти.

28. Також заявниця зазначає, що заперечення третіх осіб щодо задоволення позовних вимог обґрунтовуються лише безпідставним та необґрунтованим твердженням, яке не підтверджено належними та допустимими доказами, про намір ОСОБА_2 уникнути виконання судового рішення про стягнення боргу спадкодавця.

29. Касаційна скарга містить доводи про те, що сам факт придбання майна у період шлюбу не є безумовною підставою для надання майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Заявниця стверджує, що все спірне майно є її особистою власністю, було придбане за її особисті кошти, що підтверджується матеріалами справи. На придбання майна, не використовувалися ані спільні кошти подружжя, ані особисті кошти ОСОБА_5 . Також вважає неправильним висновок апеляційного суду, що спірне майно увійшло до спадкової маси, а відмова від прийняття спадщини не свідчить про суперечливість її поведінки відносно спірного майна. Матеріали справи не містять доказів уникнення ОСОБА_2 виконання рішення Білоцерківського міського суду Київської області від 21 липня 2018 року у справі № 357/10181/16-ц або суперечливості дій сторін у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30. Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 376/103/18.

31. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзиви на касаційну скаргу не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 січня 1981 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу

серія НОМЕР_1 від 30 січня 1981 року, актовий запис № 3.

33. Згідно з копією договору купівлі-продажу від 20 серпня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Трахтман Т. Б., ОСОБА_5 було придбано 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

34. Згідно з копією дублікату договору купівлі-продажу від 15 грудня

1999 року, посвідченого державним нотаріусом Сквирської державної нотаріальної контори Климчук Л. П., ОСОБА_5 було придбано нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 1 567, 6 кв. м.

35. Згідно з копією короткого тексту рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на: житловий будинок АДРЕСА_3 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 89,5 кв. м; земельну ділянку площею 0,338 га, яка розташована по АДРЕСА_3 , призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (0,1000 га), для ведення особистого підсобного господарства (0,238 га), що належала ОСОБА_9 .

36. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру станом на

14 березня 2014 року земельна ділянка 3224010100:01:037:0050 та земельна ділянка 3224010100:01:037:0049 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_9 .

37. Згідно з копією договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Калина» від 13 квітня 2016 року, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купила 33,334 % статутного капіталу ТОВ «Калина» (код ЄДРПОУ 31295557, місцезнаходження: Київська область, м. Сквира, вул. Незалежності, 228).

38. У відповідності до копії статуту ТОВ «Калина» в редакції від 30 серпня 2016 року (пункт 6.1.1) визначено, що частка у розмірі 33,334 % належить ОСОБА_5 . Також в матеріалах справи наявні копії свідоцтва про державну реєстрацію, довідки та витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ТОВ «Калина», де засновником значиться

ОСОБА_5 .

39. У відповідності до копій розписок ОСОБА_1 вона: 25 липня 1981 року отримала у позику від ОСОБА_6 6 000 карбованців для купівлі 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ; 16 листопада 1999 року отримала у позику від ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 22 025, 00 грн для купівлі нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 , загальною площею 1 567, 6 кв. м; 11 січня 2012 року отримала у позику від ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 180 000, 00 грн для купівлі житлового будинку площею 89,5 кв. м, господарських будівель та земельних ділянок площею 0,1 га та 0,238 га, що знаходяться на АДРЕСА_3 .

40. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 15 квітня 2016 року, актовий запис № 651. Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 була відкрита спадкова справа, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру.

41. Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 була відкрита за заявою ОСОБА_2 , який вказав, що він є спадкоємцем п`ятої черги.

42. Спадкоємець першої черги ОСОБА_10 відмовилась від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_2 . Спадкоємець першої черги ОСОБА_11 відмовився від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_2 . Спадкоємець першої черги ОСОБА_5 відмовився від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_2 . Спадкоємець першої черги ОСОБА_1 відмовилась від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_2 .

43. В межах спадкової справи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було подану заяву-претензію з вимогами до спадкоємців про погашення заборгованості спадкодавця ОСОБА_5 .. Також претензії були заявлені і іншими кредиторами ОСОБА_5 .

44. У відповідності до листа приватного нотаріуса Губенко Т. А.,

ОСОБА_2 роз`яснено, що він є спадкоємцем за законом після померлого дідуся, який прийняв спадщину, але видати йому свідоцтво про право на спадщину не вбачається можливим у зв`язку з розглядом справи судом.

45. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 21 липня 2017 року у справі № 357/10181/16 позов ОСОБА_4 , ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 01 квітня 2015 року у розмірі 522 340, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 18 вересня 2014 року у розмірі 254 800, 00 грн.

46. Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2018 року вказане рішення суду залишено без змін.

47. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 18 грудня 2020 року у справі № 357/10181/16 змінено сторону (стягувача) - ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_4 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду від 21 липня 2017 року на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ними 28 жовтня 2020 року.

48. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 26 жовтня 2022 року.

49. Згідно з листом Сквирської державної нотаріальної контори № 432/01-16 від 16 червня 2023 року, наданим на запит апеляційного суду, після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

50. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

51. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

52. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

53. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

54. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

55. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

56. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень»

Сімейного кодексу України, цей кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов?язків, що виникли після набуття ним чинності.

57. Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

58. Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

59. У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них (стаття 28 КПШС України).

60. Вказані норми узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України. Зокрема, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

61. Подібні положення містить і норма статті 368 ЦК України.

62. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

63. За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

64. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга

статті 372 ЦК України).

65. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

66. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

67. Як встановлено судами, позивачка за життя свого чоловіка ОСОБА_5 не зверталася до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно, яке було набуто подружжям у шлюбі, та на яке, за загальним правилом, поширюється правовий режим спільної сумісної власності.

68. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкова справа була відкрита за заявою ОСОБА_2 , який прийняв спадщину.

69. Інші спадкоємці, зокрема і позивачка, відмовилися від прийняття спадщини на користь онука померлого - ОСОБА_2 .

70. У статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

71. Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

72. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 21 липня 2017 року у справі № 357/10181/16 позов ОСОБА_4 , ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 01 квітня 2015 року у розмірі 522 340, 00 грн, а також стягнуто з ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 18 вересня 2014 року у розмірі 254 800, 00 грн. Докази виконання зазначеного рішення суду відсутні.

73. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

74. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

75. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

76. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц вказав, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

77. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

78. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

79. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про те, що поданий позивачкою позов фактично спрямований на ухилення від виконання ОСОБА_2 грошових зобов`язань.

80. Майно, на яке позивачка просила визнати право особистої приватної власності, було набуто в період перебування позивачки у шлюбі із спадкодавцем ОСОБА_5 (з 30 січня 1981 року і до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована.

81. Слід звернути увагу, що відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

82. Згідно із частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

83. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

84. Доводи позивачки про те, що спірне майно було придбано за її особисті кошти, не знайшли свого підтвердження.

85. Судом апеляційної інстанції належним чином оцінено подані сторонами докази з урахуванням вимог процесуального закону.

86. При вирішенні спору апеляційний суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що заявлені позовні вимоги стосуються прав та інтересів кредиторів спадкодавця.

87. Слід також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року вказав, що майно, придбане ОСОБА_5 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , за відсутності доказів протилежного, не може вважатися особистою приватною власністю ОСОБА_1 , як вона це стверджувала у своїй позовній заяві.

88. Визнання відповідачем заявлених позовних вимог не є підставою для їх задоволення в силу положень частини четвертої статті 206 ЦПК України, оскільки визнання відповідачем позову спрямоване на порушення прав та інтереси інших осіб - кредиторів спадкодавця, вимоги яких залишаються незадоволеними.

89. Доводи касаційної скарги висновків судів апеляційного суду не спростовують, на правильність висновку про відмову у задоволенні позовних вимог не впливають.

90. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявниця послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.

91. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 468/2121/14-ц, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на необхідність дослідження питання й встановлення кола спадкоємців померлого відповідача, а також обсягу та вартості спадкового майна з метою визначення меж відповідальності спадкоємців за зобов`язаннями померлого боржника перед кредитором.

92. У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 191/405/15-ц йшлося про обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем, який полягає у поверненні сум за кредитом та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них. Висновки суду також зводилися до способу захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця у разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги.

93. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 520/17508/15-ц було встановлено, що спадкоємцями виконано судове рішення щодо сплати боргу, тобто зобов`язання спадкодавця виконано у повному обсязі і припинило свою дію.

94. У постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі

№ 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц наголошено на необхідності доказування факту придбання майна за особисті кошти одного з подружжя.

95. Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню апеляційного суду на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

96. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович